Рішення № 91375840, 08.09.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2020 року м. Київ № 640/15858/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доСвятошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про представник сторін: визнання протиправними та скасування рішень, визнання бездіяльності протиправною позивач - ОСОБА_1 ; відповідача - Огібенін Л.І.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач або ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 03148, м. Київ, вул. Гната Юри, буд. 9, ідентифікаційний код - 34999049) (надалі - відповідач або ДВС), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.06.2020 ВП № 62370935;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 16.06.2020 ВП № 58157939;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна боржника ВП № 58157939 та скасувати постанову про накладення арешту на майно боржника від 24.01.2019 ВП № 58157939.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2020 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у даній адміністративній справі; задоволено заяву ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору; звільнено позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви від 08.07.2020 до Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва; призначено справу до розгляду за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (альтернативно в тексті - КАС України), у судове засідання на 06.08.2020; витребувано у Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58157939 та ВП № 62370935.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2020 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, викладеній у мотивувальній частині позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2020 повторно витребувано у Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Києва належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження ВП № 58157939 та ВП № 62370935.

Розгляд справи 06.08.2020 відкладено до 20.08.2020.

Призначеного дня у судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовну заяву.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що постановою головного державного виконавця Святошинського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Домбровського Р.А. від 24.01.2019 відкрито виконавче провадження ВП № 58157939 з примусового виконання виконавчого листа від 04.01.2019 № 759/13686/17, виданого Святошинським районним судом міста Києва, відповідно до якого стягувачем є ОСОБА_2 , а боржником - ОСОБА_1 .

Цього ж дня вказаним державним виконавцем винесено постанову про накладення арешту на майно, що належить боржнику.

16.06.2020 старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніним Л.І., на підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу, прийнято постанову про повернення виконавчого документу, в якій також вирішено про виведення в окреме провадження постанов про стягнення з боржника виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Так ОСОБА_1 вказує, що у вказаний день старшим державним виконавцем Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Огібеніним Л.І. винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 51 633,98 грн. (за текстом - Постанова-1 або Спірна постанова-1 або Оскаржувана постанова-1).

19.06.2020 тим же державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 62370844, з виконання постанови про стягнення виконавчого збору у сумі 51 633,98 грн. (по тексу - Постанова-2 або Спірна постанова-2 або Оскаржувана постанова-2).

Однак, як наголошує позивач, державним виконавцем фактично не було стягнуто з боржника на користь стягувача будь-яких коштів згідно виконавчого документа від 04.01.2019 № 759/13686/17.

Тому позивач вважає, що Постанови є протиправними.

Окремо ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною бездіяльність ДВС щодо не зняття арешту з майна боржника ВП № 58157939 та скасувати постанову про накладення арешту на майно боржника від 24.01.2019 ВП № 58157939, так як відсутні будь-які підстави залишати чинним арешт, накладений на все майно боржника в рамках завершеного ВП № 58157939, зокрема через повернення виконавчого документу стягувачу.

20.08.2020 у судовому засіданні від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ДВС зауважує на недоведеності ОСОБА_1 позовних вимог.

Відповідач стверджує, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а підстави для зняття арешту відсутні.

Також варто відзначити, що позивачем та представником відповідача подано до суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

За ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).

За таких обставин приймаючи до уваги заявлене відповідне клопотання, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 3 ст. 194 та ч. 3 ст. 268 КАС України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд відзначає таке.

Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже для встановлення обставин протиправності оспорюваних постанов відповідача, необхідним є перевірка судом таких рішень на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Тобто можливим є стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що фактично стягнута за виконавчим документом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

У разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску. На письмову вимогу стягувача виконавцем надається звіт про використання авансового внеску. У разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається (ч. 3 ст. 37 Закону).

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону (ч. 5 ст. 37 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом (ч. 1 ст. 40 Закону).

Таким чином у разі повернення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом.

Окрім того при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Також у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави повернення виконавчого документу стягувачу арешт з майна боржника знімається.

Поряд з цим варто примітити, що Кабінет Міністрів України своєю постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив «Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця» (скорочено - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 Порядку, у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:

- 2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;

- 0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково та виконавчого документа немайнового характеру в повному обсязі в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", якщо за такими документами стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Системний аналіз наведених вище норм Порядку свідчить, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Аналогічна правова позиція в частині застосування п.п. 2, 4 Порядку та ст.ст. 27, 37, 40 Закону викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 (справа № 2540/3203/18, посилання у мережі інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88601610).

Як свідчать матеріали справи 24.01.2019 головним державним виконавцем ДВС Домбровським Р.А. відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 759/13686/17, виданого 04.01.2019 Святошинським районним судом міста Києва, про що прийнято постанову ВП № 58157939. Згідно мотивувальної частини постанови стягувачем є ОСОБА_2 , а боржником - ОСОБА_1 .

16.06.2020, за заявою стягувача про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідачем прийнято постанову про повернення документу стягувачу.

Поряд із цим цього ж дня старшим державним виконавцем ДВС Огібеніним Л.І. винесено постанову ВП № 58157939 про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 51 633,98 грн.

19.06.2020 вказаним державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 62370935, з виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 16.06.2020.

Разом з тим суд зауважує, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за виконавчим документом № 759/13686/17 від 04.01.2019 матеріали справи не містять.

Водночас з матеріалів справи видно про винесення ДВС 16.06.2020 постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки, як було встановлено останнім, до відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги відмічені вище нормативні приписи, враховуючи підстави заявленого позову, з урахуванням того, що доказів стягнення ДВС фактичних сум за означеним вище виконавчим документом до суду не подано, що свідчить про відсутність обставин реального стягнення суми боргу з боржника, а відповідно виключає наявність правових підстав для стягнення ДВС виконавчого збору згідно постанови від 16.06.2020 ВП № 58157939, протиправними, за висновками суду, є Спірні постанови 1 та 2 відповідача.

Тому суд вважає, що так як Оскаржувані постанови прийняті не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, наявними є правові підстави для скасування таких у судовому порядку.

У відповідності до ч.ч. 2, 4 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

За переконанням суду відповідачем не доведено правомірності прийнятих Постанов.

Також суд примічає, що оскільки в силу ч. 3 ст. 37 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 1 частини першої цієї статті арешт з майна знімається, беручи до уваги, що у постанові від 16.06.2020 про повернення виконавчого документу стягувачу ВП № 58157939 питання про зняття арешту з майна ОСОБА_1 з боку ДВС вирішено не було, обґрунтованими, на думку суду, є доводи позивача про визнання протиправної бездіяльності відповідача щодо не зняття арешту з майна боржника у ВП № 58157939.

Щодо вимог позивача про скасування постанови про накладення арешту на майно боржника від 24.01.2019 ВП № 58157939, суд звертає увагу, що оскільки накладення арешту на майно боржника згідно відміченої постанови відбувалося в рамках забезпечення реального виконання рішення суду за виконавчим документом № 759/13686/17 від 04.01.2019, зважаючи, що повернення виконавчого документу стягувачу за постановою 16.06.2020 ВП № 58157939 зумовлює зняття арешту з майна боржника у відповідності до вимог ч. 3 ст. 37 Закону, невмотивованими, за переконанням суду, є аргументи ОСОБА_1 стосовно наявності правових підстав для скасування постанови про накладення арешту на майно боржника від 24.01.2019 ВП № 58157939.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

В частині судових витрат у справі, суд акцентує, що так як ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви від 08.07.2020, питання розподілу судових витрат у цій справі не вирішується.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 19.06.2020 ВП № 62370935.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 16.06.2020 ВП № 58157939.

4. Визнати протиправною бездіяльність Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з майна боржника ВП № 58157939.

5. У іншій частині позову відмовити.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко