Рішення № 91374982, 03.09.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

03.09.2020 р. справа №520/8622/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі: секретаря - Стрєлка О.В., представника позивача - Бондаренко Н.В., представника відповідача - Гусаченко Г.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Харківській області провизнання протиправною та скасування постанови, -

встановив:

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, суб`єкт господарювання, ФОП, підприємець) у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправною та скасування постанови першого заступника начальника ГУ Держпраці у Харківській області Шило С.М. про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ХК8526/2037/АВ/П/ТД-ФС від 30.03.2020 р., якою на ФОП ОСОБА_1 накладений штраф у розмірі 180000,00 грн.

Аргументуючи цю вимогу зазначив, що спірна постанова про накладення штрафу суперечить вимогам закону, оскільки винесено на підставі неповного з`ясування фактичних обставин діяльності позивача.

Відповідач, Головне управління Держпраці у Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління, орган контролю) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що проведений захід контролю показав на існування трудових відносин між підприємцем та 4 громадянами без видання наказу про прийняття на роботу та повідомлення терорганів системи ДПС України і системи ПФУ про виконання цими громадянами функцій найманих працівників.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник пройшов передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набув юридичного статусу фізичної особи - підприємця, значиться у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань під ідентифікаційним кодом - 2514009171, здійснює оподаткування результатів підприємницької діяльності за правилами загальної системи оподаткування, провадить власну господарську діяльність в орендованому об'єкті за адресою: АДРЕСА_1 (перший поверх будинку площею 684,8 кв.м., а загальна площа об'єкту оренди - 1.572,3кв.м.), отримав видану на цю адресу ліцензію на право роздрібної торгівлі тютюновими виробами строком дії 06.11.2019р.-06.11.2020р., отримав видану на цю адресу ліцензію на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями строком дії 11.09.2019р.-11.09.2020р.

Згідно з наданою на вимогу суду копією технічного паспорту структурними складовими елементами означеного об'єкту є: кафе, хол, кухня, більярдний зал.

На вимогу суду заявником були подані копії документів про умови організації власної господарської діяльності за цією адресою, з яких вбачається надання послуг з харчування (а.с. 94-139).

Заявником у якості суборендодавця було укладено договір суборенди нежитлового приміщення №01012020 від 01.01.2020р. із ОСОБА_2 (у якості - суборендаря) відносно частини об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 у 300,00 кв.м. (показник площі усього об`єкта - перший поверх будинку складає - 684,8 кв.м.).

11.02.2020р. Управлінням відносно заявника було видано наказ з приводу проведення інспекційного відвідування.

Доказів оскарження цього наказу до суду або адміністративного органу вищого рівня матеріали справи не містять.

На реалізацію приписів згаданого наказу Управлінням було видано направлення на проведення заходу нагляду (контролю) від 11.02.2020р. №02.04-03/566.

11.02.2020р. копії перелічених вище наказу і направлення були отримані заявником особисто всередині приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

11.02.2020р. працівниками Управління стосовно заявника було розпочато проведення інспекційного відвідування.

У ході інспекційного відвідування було виявлено факт фізичного знаходження всередині приміщення за адресою: АДРЕСА_1 фізичних осіб-громадян: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Доказів оскарження цих дій працівників Управління до суду або адміністративного органу вищого рівня матеріали справи не містять.

24.02.2020 р. працівниками Управління було завершено проведення інспекційного відвідування і складено акт №ХК8526/2037/АВ від 24.02.2020р. (далі за текстом - Акт).

У тексті Акту викладені судження контролюючого органу про недотримання особою дисципліни у сфері охорони праці, а саме: невиконання вимог частини 1 і 3 ст.24 Кодексу законів про працю України шляхом допуску до фактичної роботи без укладення письмового трудового договору громадян: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

25.02.2020 р. Акт був направлений на адресу заявника.

06.03.2020 р. працівниками Управління було складено акт про те, що Акт інспекційного відвідування до Управління не повертався.

11.03.2020 р. Управлінням на адресу заявника було направлено повідомлення про отримання Акту.

За відомостями ресурсу про рух поштової кореспонденції Укрпошта означене повідомлення було отримано заявником 12.03.2020 р.

30.03.2020р. Управлінням із посиланням на Акт була видана постанова №ХК8526/2037/АВ/П/ТД-ФС про застосування 188.920,00грн. штрафу.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для накладення штрафу владний суб`єкт обрав положення ч.ч.1 і 3 ст.24, та абз.2 ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю, а фактичною підставою послугувало судження владного суб`єкта про залучення підприємцем до організації власної господарської діяльності 4 фізичних осіб - громадян у якості найманих працівників без оформлення письмового трудового договору та повідомлення органів системи ДФС України та системи ПФУ про працевлаштування громадян.

Не погодившись із відповідністю закону волевиявлення адміністративного органу з приводу застосування штрафу, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Частиною 2 ст.19 Конституції України проголошено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приводи та підстави здійснення контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин дисципліни у сфері охорони праці; зміст та обсяг повноважень органів публічної адміністрації; процедура реалізації повноважень контролю регламентована, насамперед, ст.259 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі за текстом - Закон №877-V), ст.53 Закону України "Про зайнятість населення", ч.3 ст.34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", а також Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (затверджений постановою КМУ від 21.08.2019р. №823; далі за текстом - Порядок про здійснення контролю №823) і п.8 Порядку накладання штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2013 р. №509; далі за текстом - Порядок про штрафи №509).

У силу правового висновку постанови Верховного Суду від 31.07.2020р. у справі №440/1933/19 інспекційне відвідування є формою державного нагляду за додержанням законодавства про працю, яке проводиться на підставі наказу та направлення.

При цьому, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 21.10.2019р. у справі №200/11885/18-а зміст ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці №81 1947 року "Про інспекцію праці у промисловості й торгівлі" (ратифікована Законом України №1985-ІV від 08.09.2004р.; далі за текстом - Конвенція №81) та ст.16 Конвенції №81 означає, що інспекція проводиться так часто і так ретельно, як це потрібно для забезпечення ефективного застосування відповідних законодавчих положень.

Матеріалами справи підтверджено, що заявник брав участь у проведенні інспекції, адже фізично отримав направлення на перевірку і засвідчив цю подію власним підписом.

Отже, і заявник, і ті фізичні особи-громадяни, котрі були кваліфіковані Управлінням у якості найманих працівників заявника, фізично знаходились у приміщенні, де провадиться господарська діяльність заявника за напрямом - продаж алкогольних напоїв та надання послуг з харчування.

У цьому ж самому приміщенні здійснюється господарська діяльність і іншим підприємцем, але зовсім за іншим напрямом - прокат спортивного інвентарю.

Таким чином, згаданий інший підприємець об`єктивно не має потреби у залученні праці третіх сторонніх фізичних осіб у кількості 4 осіб із виконанням роботи за напрямом - продаж алкогольних напоїв та надання послуг з харчування.

При цьому, існування у відносинах за участі заявника найманих працівників, котрі виконують функції адміністратора, об`єктивно не може означати нічого іншого, окрім наявності інших працівників та відвідувачів закладу, на керування поведінкою яких та задоволення споживчих потреб яких і спрямована діяльність адміністратора.

Тому відсутність серед наданих документів трудового договору на виконання роботи кухаря та прибиральниці суд сприймає у якості опосередкованого доказу правильності викладених в Акті перевірки суджень Управління про існування між підприємцем та громадянами фактичних трудових відносин без письмового оформлення.

Згідно з п.9 Порядку про здійснення контролю №823 тривалість інспекційного відвідування не може перевищувати 10 робочих днів, а відповідно до п.17 Порядку про здійснення контролю №823 акт складається в останній день інспекційного відвідування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та об`єктом відвідування або уповноваженою ним особою.

У спірних правовідносинах Управлінням було дотримано указані строки.

Оскільки заявник фізично отримав копію направлення на проведення заходу державного нагляду (контролю) 11.02.2020р., то слід вважати підприємця у достатній мірі поінформованим про необхідність подальшого опікування остаточними результатами контролю.

Акт був складений працівниками Управління 24.02.2020р. і 25.02.2020р. направлений на адресу заявника із повідомленням про вручення за №6102231438504.

У ході заходу контролю працівниками Управління використовувався засіб відеофіксації, що відображено у тексті Акту.

Проглянувши наявний в матеріалах справи відеозапис інспекційного відвідування, суд відмічає, що на згаданому відеозаписі ОСОБА_3 пояснила, що працює технічним робітником. ОСОБА_6 зазначила, що тимчасово виконує обов`язки кухаря, була одягнена у форму кухаря. ОСОБА_5 знаходився на території бару. ОСОБА_4 була одягнена у форму офіціанта.

Згідно з п.2 Порядку про штрафи №509 штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників.

Відповідно до п.3 Порядку про штрафи №509 справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю.

Отже, законодавством, котре було чинним на момент накладання штрафу на заявника (на відміну від попереднього механізму реалізації відповідальності, на який помилково посилається підприємець), вже не було передбачено обов`язку органу контролю сповіщати особу про дату, час та місце засідання органу з питання накладення штрафу, адже згадане питання постійно знаходиться у провадженні органу протягом 45 днів від події отримання матеріалів заходу контролю.

Тому усі доводи заявника про протилежне слід визнати юридично неспроможними.

За приписами Порядку про штрафи №509 про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

На вимогу суду Управлінням були надані докази виконання владним суб`єктом цієї вимоги законодавства.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах адекватних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті доказами за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що обставина тривалої фізичної присутності у приміщенні, де провадиться господарська діяльність заявника, фізичних осіб - громадян у кількості та за фахом явно та однозначно непричетних до організації господарської діяльності іншого підприємця є підтвердженням здійснення ними функцій найманих робітників в інтересах заявника.

Згідно з ч.1 ст.24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Відповідно до ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Абзацом 2 ч.2 ст.265 КЗпП України за порушення цієї вимоги закону, тобто за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків, передбачено застосування штрафу у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати.

Тому беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскарженого рішення, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично неправильними та фактично необґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з`ясував з достатньою повнотою, скоєне діяння кваліфікував правильно, норму закону визначив належну, положення цієї норми права витлумачив вірно, унаслідок чого міра застосованої юридичної відповідальності узгоджується із характером, змістом та наслідками вчиненого особою протиправного діяння.

Відсутність порушеного суб`єктивного права (ущемленого охоронюваного законом інтересу) є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Наведені заявником доводи не спростовують ані факту фізичної присутності згаданих в Акті громадян усередині того приміщення, де провадиться господарська діяльність заявника та не доводять факту виконання цими громадянами роботи для іншого підприємця.

Зміст цих доводів не містить будь-яких адекватних поза розумним сумнівом пояснень причин фізичного перебування громадян у приміщенні підприємця.

При цьому, задекларований усіма громадянами характер роботи повністю співпадає саме з напрямом господарської діяльності заявника.

На вимогу суду заявником не подано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів наявності інших трудових ресурсів в обсязі, достатньому для належного виробничого обслуговування орендованого приміщення площею - 1.572,3кв.м., котре структурно включає і такі частини як: кафе, хол, кухня, більярдний зал.

З огляду на викладені вище міркування, а також у зв`язку із відсутністю доказів неправильного обчислення адміністративним органом розміру застосованого штрафу позов належить відхилити.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 4 вересня 2020 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.