Рішення № 91374569, 08.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6255/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул.Різницька,буд.13/15, м.Київ, 01011), Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (вул.Юрія Іллєнка,буд.81-Б, м.Київ, 04050) про визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора України та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів в якому позивач просить:

визнати протиправними дії та бездіяльність Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, які полягають у не наданні ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належної відповіді, включно з не наданням запитаної мною посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-1.8 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення»;

зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів надати ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належну відповідь, включно з наданням запитаної посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення»;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів моральну шкоду, заподіяну мені, ОСОБА_1 через незаконну бездіяльність цих суб`єктів владних повноважень у розмірі 1700,00 грн.;

встановити судовий контроль за виконанням судового рішення в адміністративній справі та зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів у місячний строк з дня набрання рішення суду законної сили подати до Одеського окружногоадміністративного суду звіт про його виконання;

стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно- дисциплінарної комісії прокурорів судові витрати, понесені ОСОБА_1 , у цій справі, зокрема сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 605-р призначений Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 р. № 605-р та розпорядженням КМУ від 16 грудня 2015 р. № 1357-р був звільнений з посади Уповноваженого. Починаючи з січня 2018 р. позивач неодноразово був допитаний детективами Національного антикорупційного бюро України, які діяли під процесуальним керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у кримінальному провадженні № 52017000000000361 щодо власної діяльності в якості Уповноваженого та надавав відповідні свідчення в якості свідка. Питання кримінального провадження № 52017000000000361 були пов`язані із діяльністю Уповноваженого, Секретаріату Уповноваженого, інших службових осіб Міністерства юстиції України. Позивач зазначає, що у 2018 р. у публікаціях преси з`явилася інформація про притягнення Кваліфікаційно- дисциплінарною комісією прокурорів до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 за порушення, зокрема ймовірно пов`язані з веденням кримінального провадження № 52017000000000361. Позивач вказує, що у Рішенні КДКП встановлено наявність дисциплінарного проступку ОСОБА_2 у вчиненні ним дій, що - можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, порушенні правил прокурорської етики, накладене на заступника Генерального прокурора - керівника САП ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у виді догани. Зважаючи на значний суспільний резонанс вказаного Рішення КДКП, значний суспільний резонанс кримінального провадження № 52017000000000361, високу ймовірність у таких умов вагомого значення Рішення для прав ОСОБА_1 , гарантованих ст. 6, 18 та іншими Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі - Конвенція), у липні 2019 р. останній запитав у КДКА, керуючись законодавством про інформацію та про доступ до рішень органів влади, належним чином засвідчену повнотекстову копію Рішення, на що отримав від КДКА письмову відмову.

В подальшому, позивачем було направлено Заяву № 1 від 21 лютого 2020 р. на поштову адресу КДКП. Проте, відповіді позивач не отримав. 14 березня 2020 р. позивачем надано до Офісу Генерального прокурора та до КДКП ще одну заяву на отримання копії рішення та запит на отримання публічної інформації (Заява № 2) щодо Рішення.

20 березня 2020 р. на електронну адресу позивача надійшов лист з назвою «Відповідь на запит», без тексту. До листа було додане два файли, а саме сканкопію листа ОГП від 20 березня 2020 р, № 27/3-1324вих.20, підписаного в.о. начальника відділу розгляду запитів на публічну інформацію Т. Акавта знеособлену сканкопію Рішення, у якій було вилучені з тексту не тільки прізвища та ініціали згаданих у Рішенні осіб, але й номера кримінальних проваджень, У Листі вказувалося, що на запити на інформацію позивачу надається копія Рішення, що нібито Закон № 2939 не передбачає засвідчення копій документів та що у разі незгоди з відповіддю я маю право її оскаржити згідно ст. 23 Закону № 2939 керівництву ОПУ або до суду. Жодних інших відповідей, крім Листа на Заяву № 2 позивачем не отримано. Таким чином позивач вважає, що повний текст Рішення, із вказівками у ньому номерів кримінальних проваджень, прізвищ та ініціалів згаданих у Рішенні осіб стосується особисто його, як ймовірно згаданої у Рішенні, а також свідчить про факти правопорушень з боку найвищих посадових осіб держави, таких як ОСОБА_3 та ймовірно й низки інших осіб, зокрема й народних депутатів.

Ухвалою суду від 20.07.2020 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено про безпідставність викладених в ній доводів. Відповідач вказує, що Витребуване позивачем рішення від 26.07.2018 № 343дп-18 «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення» приймалося КДКП. У зв`язку з набранням чинності 25.09.2019 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) зупинено до 01.09.2021 дію положень Закону України «Про прокуратуру», що визначали статус і повноваження КДКП, голова і члени КДКП вважаються звільненими з посад, а їх повноваження - достроково припиненими (п. 2. пп. 2 п. 21 розд. II «Прикінцеві і перехідні положення»). Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 73 Закону України «Про прокуратуру» (до внесення змін Законом № 113-ІХ) КДКП визначалася як юридична особа та колегіальний орган, а згідно з ч. 1 ст. 7 цього Закону КДКП не входить до системи органів прокуратури. Відповідно до пп. 3 п. 21 Закону № 113-ІХ передбачено, що відкриті КДКП на день набрання чинності цим Законом дисциплінарні провадження щодо прокурорів, стосовно яких не ухвалено рішення, передаються секретаріатом Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів відповідним кадровим комісіям для продовження їх розгляду у порядку, визначеному Генеральним прокурором. При цьому, Закон № 113-ІХ не визначив кадрову комісію або Офіс Генерального прокурора як правонаступника КДКП. У зв`язку з чим позов до Офісу Генерального прокурора є безпідставним, необґрунтованим та не підлягає задоволенню.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 , розпорядженням Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 17 червня 2015 р. № 605-р призначений Урядовим уповноваженим у справах Європейського суду з прав людини та розпорядженням КМУ від 16 грудня 2015 р. № 1357-р був звільнений з посади Уповноваженого.

Починаючи з січня 2018 р. ОСОБА_1 неодноразово був допитаний детективами Національного антикорупційного бюро України, які діяли під процесуальним керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури у кримінальному провадженні № 52017000000000361 щодо власної діяльності в якості Уповноваженого та надавав відповідні свідчення в якості свідка. Вказані твердження не спростовуються відповідачем.

Позивач зазначає, що Питання кримінального провадження № 52017000000000361 були пов`язані із діяльністю Уповноваженого, Секретаріату Уповноваженого, інших службових осіб Міністерства юстиції України.

Позивач стверджує, що у 2018 р. у публікаціях преси з`явилася інформація про притягнення Кваліфікаційно- дисциплінарною комісією прокурорів до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 також позивач зазначає, що порушення останнього ймовірно пов`язані з веденням кримінального провадження №52017000000000361.

Рішення КДКП № 343дп-18 від 26 липня 2018 р. «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення» накладено на ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді догани.

ОСОБА_1 у липні 2019 р. подав запит до КДКА, керуючись законодавством про інформацію та про доступ до рішень органів влади, належним чином засвідчену повнотекстову копію зазначеного Рішення, на що отримав від КДКА письмову відмову.

Відмова КДКП надати оскаржена позивачем шляхом подання адміністративного позову до Окружного адміністративного суду міста Києва, в якому ОСОБА_1 просив суд визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - КДКП, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 , як зацікавленій особі, за його заявою, належним чином засвідченої копії Рішення; зобов`язати КДКП надати ОСОБА_1 , права якого обмежено під час досудового розслідування кримінального провадження № 52017000000000361 згаданого у Рішенні, належним чином засвідчену копію повного тексту Рішення.

За позовною заявою ухвалою ОАСК від 13 серпня 2019 р. відкрито провадження у справі №640/14777/19. Проте на момент розгляду справи № 420/6255/20 за даними ЄДРСРУ рішення у справі №640/14777/19 - відсутнє.

Позивач стверджує, що 22 січня 2020 р. йому повідомлене про підозру у вчиненні кримінального правопорушення у кримінальному провадженні № 52017000000000361, вказане твердження не спростовується відповідачами.

21 лютого 2020 р. позивачем спрямовано до КДКП заяву на отримання копії рішення та запит на отримання публічної інформації (Заява № 1) у яких позивач просив КДКП надати йому належним чином засвідчену повнотекстову копію Рішення КДКП № 343дп-18 від 26 липня 2018 р. Відповідь на вказаний запит позивачем неотримано.

14 березня 2020 р. позивачем надано до Офісу Генерального прокурора та до КДКП ще одну заяву на отримання копії рішення та запит на отримання публічної інформації (Заява № 2) щодо Рішення КДКП № 343дп-18 від 26 липня 2018 р. У Заяві № 2 вказувалося про те, що позивачем відповіді на Заяву № 1 не отримано.

Враховуючи процедуру реформування КДКП з боку ОГП, що триває, у Заяві № 2 позивач просив належного розпорядника відповідної інформації, а саме - розпорядника Рішення, надати належним чином засвідчену повнотекстову копію Рішення.

20 березня 2020 р. на електронну адресу позивача надійшов листа з назвою «Відповідь на запит», без тексту. До листа було додане два файли, а саме сканкопію листа ОГП від 20 березня 2020 р, № 27/3-1324вих.20, підписаного в.о. начальника відділу розгляду запитів на публічну інформацію Т. Акав та знеособлену сканкопію Рішення, у якій було вилучені з тексту не тільки прізвища та ініціали згаданих у Рішенні осіб, але й номера кримінальних проваджень, У Листі вказувалося, що на запити на інформацію позивачу надається копія Рішення, що нібито Закон № 2939 не передбачає засвідчення копій документів та що у разі незгоди з відповіддю я маю право її оскаржити згідно ст. 23 Закону № 2939 керівництву ОПУ або до суду.

Позивач вважаючи, що йому надано інформацію не в повному розмірі звернувся до суду.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовані Законом України "Про інформацію" та Законом України "Про доступ до публічної інформації".

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів, яке включає, серед іншого, право одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, врегульований Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 №2939-VI (надалі - Закон №2939-VI).

Так, частиною 1 ст.3 Закону України «Про інформацію» встановлено право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Зокрема, згідно з частиною 1 статті 1 Закону №2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2939-VI встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим,інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VI на розпорядників інформації покладений обов`язок надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

У свою чергу, відповідно до частин 1-2 статті 19 Закону №2939-VI, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другоїстатті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбаченістаттею 21 цього Законуфактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Частиною 4 статті 22 Закону №2939-VI передбачено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; дату відмови; мотивовану підставу відмови; порядок оскарження відмови; підпис.

Таким чином, право особи на отримання інформації включає в себе право на доступ допублічної інформації шляхом надання розпорядником інформації достовірної, точної та повної інформації на запит особи. Ненадання інформації на запит або надання інформації, яка не відповідає зазначеним критеріям достовірності, точності та повноти, по своїй суті, є відмовою у наданні публічної інформації.

Нормами частини 1 статті 22 Закону №2939-VI визначено вичерпний перелік підстав, за умови існування яких розпорядником інформації може бути відмовлено у задоволенні запиту на отримання публічної інформації. При цьому, пунктом 4 частини 4 статті 22 Закону №2939-VI закріплено обов`язок розпорядника інформації мотивувати підставу для своєї відмови у наданні публічної інформації.

Відповідно до наведеного та з огляду на те, що Офісом Генерального прокурора позивачеві надано відповідь з копією Рішення КДКП № 343дп-18 від 26 липня 2018 р. без відомостей які містять персональні дані, прізвища ім`я по батькові інших осіб крім ОСОБА_2 та номерів кримінальних проваджень, суд вважає розпорядником, інформації в розумінні Закону, Офіс Генерального прокурора.

Статтею 6 Закону встановлено види публічної інформації з обмеженим доступом, зокрема: конфіденційна, таємна та службова.

Відповідно до ч.2 ст. 21 Закону конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (ч.2 ст.11 Закону № 2657-XІІ).

Так, частина друга статті 32 Конституції України не допускає збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційний Суд України в абз.1 п.1 резолютивної частини рішення від 30 жовтня 1997 року №5-зп відніс до конфіденційної інформацію про фізичну особу, зокрема, відомості про стан здоров`я.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, відображеною у рішенні від 20.01.2012 №2-рп/2012, інформація про особисте та сімейне життя особи (персональні дані про неї) - це будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім`ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов`язану зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.

Стаття 6 Закону № 2939-VI визначає види публічної інформації з обмеженим доступом, а саме:1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону №2939-VI, обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що таємна інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачувану законом таємницю.

Вказана інформація є публічною, але оскільки вона є таємною, то доступ до неї обмежений. Разом із цим логічним є висновок, що публічною також є інформація, яка містить таємницю досудового розслідування.

Тобто, в розумінні цього Закону до публічної інформації віднесено інформацію стосовно досудового розслідування. Досудове розслідування завжди є формою процесуальної діяльності відповідних суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, на конституційному рівні, у ст.32 Конституції України зазначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Керуючись положеннями Конституції України, КПК, у необхідних випадках, пов`язаних із таємницею приватного життя осіб, слідчий, прокурор попереджає учасників кримінального провадження, яким стали відомі відомості досудового розслідування у зв`язку з участю в ньому про їх обов`язок не розголошувати такі відомості, а також роз`яснює наслідки незаконного їх розголошення.

Таким чином суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, які полягають у не наданні ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належної відповіді, включно з не наданням запитаної мною посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-1.8 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення».

Крім того задоволенню підлягає вимога про зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів надати ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належну відповідь, включно з наданням запитаної посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення» шляхом зобов`язати Офіс Генерального прокурора та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів надати ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належну відповідь, включно з наданням запитаної посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення» з дотриманням вимог Законом України "Про інформацію", Законом України "Про доступ до публічної інформації", Конституції України та забезпечення захисту персональних даних третіх осіб зазначених у рішенні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі десяти мінімальних заробітних плат, суд зазначає, що вказана вимога є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Так, за змістомстатті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.5 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

На підставі ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32,56,62,152 Основного Закону України.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р.«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 зазначено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, яким є ступінь вини заподіювача, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Позивач не доводив та в ході судового розгляду суд не встановлював причинно-наслідкового зв`язку між діями/бездіяльністю відповідачата наявною, на його думку, моральною шкодою.

Враховуючи те, що позивачем не було доведено заподіяння діями та бездіяльністю відповідача моральної шкоди, яка полягла у моральних стражданнях, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі десяти мінімальних заробітних плат.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст. 382 КАС України).

Таким чином, приписами наведеної статті КАС України суду надано право, а не встановлено обов`язок зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За встановлених у даній справі обставин, не вбачається підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно дост. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно дост. 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Офісу Генерального прокурора (вул.Різницька,буд.13/15, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051), Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (вул.Юрія Іллєнка,буд.81-Б, м.Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41356563) про визнання дій протиправними, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора (вул.Різницька,буд.13/15, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051)та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (вул.Юрія Іллєнка,буд.81-Б, м.Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41356563), які полягають у не наданні ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належної відповіді, включно з не наданням запитаної мною посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-1.8 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення»

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора (вул.Різницька,буд.13/15, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) та Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів (вул.Юрія Іллєнка,буд.81-Б, м.Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41356563) надати ОСОБА_1 , за поданими заявами (запитами) від 21 лютого 2020 року та від 14 березня 2020 року належну відповідь, включно з наданням запитаної посвідченої належним чином копії повного тексту рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року «Про накладення на заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України ОСОБА_2 дисциплінарного стягнення» з дотриманням вимог Законом України "Про інформацію", Законом України "Про доступ до публічної інформації", Конституції України та забезпечення захисту персональних даних третіх осіб зазначених у рішенні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів № 343дп-18 від 26 липня 2018 року

В іншій частині - відмовити.

Стягнути солідарно із Офісу Генерального прокурора (вул.Різницька,буд.13/15, м.Київ, 01011, код ЄДРПОУ 00034051) та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (вул.Юрія Іллєнка,буд.81-Б, м.Київ, 04050, код ЄДРПОУ 41356563) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко

.