Рішення № 91370134, 03.09.2020, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2020 р. м. Київ Справа № 911/1139/20

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Лилака Т.Д. за участю секретаря судового засідання Усик Г.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720)

до Комунального підприємства теплових мереж “Бориспільтепломережа” (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 41-А, код 13712452)

про стягнення 7703,43 грн.

за участю представників:

позивача – не з`явився

відповідача – не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж “Бориспільтепломережа” (відповідач) про стягнення 7703,43 грн. заборгованості, з яких: 6508 90 коп. пені та 1194 грн. 53 коп. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором постачання природного газу №2153/1718-БО-17 від 19.09.2017 в частині своєчасної оплати вартості поставленого природного газу.

02.06.2020 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.06.2020 розгляд справи №911/1139/20 призначено на 18.06.2020.

16.06.2020 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

В судових засіданнях 18.06.2020, 16.07.2020 та 23.07.2020 оголошувались перерви на 16.07.2020, 23.07.2020 та 03.09.2020 відповідно.

В судове засідання 03.09.2020 представники позивача та відповідача, які були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, не з`явились, заяв чи клопотань до суду не надсилали.

Враховуючи те, що нез`явлення представників позивача та відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.09.2017 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник) та Комунальним підприємством теплових мереж “Бориспільтепломережа” (споживач) було укладено договір №2153/1718-ТЕ-17 постачання природного газу (далі - договір).

За умовами договору, постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Згідно з п.1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.

Згідно з п.5.1 договору, ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 7907,20 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 9488,64 грн.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступним за місяцем поставки газу.

У відповідності до п.8.2 договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 11.01.2018, що у разі прострочення споживачем оплати згідно п. 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.

Пунктом 10.3. Договору, сторони погодили, що строк у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Відповідно до п. 12.1 (в редакції Додаткової угоди № 2 від 02.04.2018), Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 по 31 травня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

На виконання умов договору, позивач поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 19 393 072,18 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу, копії яких долучено до матеріалів справи.

Відповідач у свою чергу прийняті обов`язки за договором в частині оплати вартості поставленого газу належним чином не виконав, провівши остаточні розрахунки за поставлений газ з порушенням строку, погодженого сторонами, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та 3% річних.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за прострочення виконання зобов`язання.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки зобов`язання з оплати природного газу виконані не у встановлений договором строк відповідач є таким, що допустив порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунки позивача, в межах заявлених періодів, та встановлено, що відповідні розрахунки є арифметично вірними, відповідно, вимоги про стягнення з відповідача 6508 90 коп. пені та 1194 грн. 53 коп. 3% річних є такими, що заявлені правомірно.

Відповідач у відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема на те, що на момент звернення позивача з позовом до суду у відповідача був відсутній основний борг, придбання газу для бюджетних установ і організацій фінансується з державного та місцевих бюджетів, а розрахунки за постачання теплової енергії проводяться виключно на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання.

Крім того, відповідач зазначив, що умова п. 10.3. Договору щодо збільшення строку позовної давності суперечить нормам законодавства та Типовій формі договору затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 35 від 22.01.2015 року, а отже розрахунок пені за листопад 2017-січень 2018 зроблений поза межами позовної давності в 1 рік.

З приводу заперечень відповідача, суд зазначає наступне.

Приписами статті 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

З приписів частини 1 статті 259 ЦК України вбачається, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Отже, сторонам дозволено за домовленістю збільшувати встановлену законом як загальну, так і спеціальну позовну давність.

Приписами ч.1 ст.260 ЦК України встановлено, що для визначення строків позовної давності застосовуються правила статей 253 - 255 цього Кодексу, тобто календарний порядок обчислення цих строків, починаючи з наступного дня після відповідної календарної дати, або настання події, з якою пов`язано початок перебігу строку (ч.1 ст.253 ЦК України). Ч.2 ст.260 ЦК України заборонено змінювати порядок обчислення строків позовної давності, за домовленістю сторін. Початок перебігу позовної давності встановлений приписами ч.1 ст.261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, виходячи з приписів наведених норм позовна давність починає свій перебіг від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та закінчується у строк, визначений законодавством або договором, який має бути укладений у письмовій формі та відповідати загальним вимогам до договорів, які підлягають укладанню у письмовій формі.

При цьому в ч.6 ст.232 ГК України вказано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (аналогічна позиція викладена в п.2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань".

З наведеного вбачається, що пункт 10.3. договору відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки збільшив до 5 років строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за спірним договором (позовну давність), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, а не строк, упродовж якого може нараховуватись неустойка, та не встановлює строк, з якого починається перебіг позовної давності.

Згідно ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 4 ст.179 ГК України встановлено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів. В такому разі сторони мають право змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст лише за взаємною згодою.

Відповідачем не надано доказів визнання п. 10.3. Договору постачання природного газу №2153/1718-БО-17 від 19.09.2017 недійсним чи доказів укладення Додаткових угод, якими переглядались умови даного пункту.

Крім того, виходячи зі змісту ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Ознаками правочину, що підпадає під дію ст.233 ЦК України, є вчинення особою правочину на вкрай невигідних для себе умовах, під впливом тяжкої для неї обставини і добровільно, тобто за відсутності насильства, обману чи помилки, можливо, навіть з ініціативи самого позивача. Доведення того, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено або було б вчинено на інших умовах, покладається на позивача.

При укладенні Договору постачання природного газу №2153/1718-БО-17 від 19.09.2017 сторони в добровільному порядку погодили збільшення строку позовної давності. Жодних доказів на підтвердження існування обставин, що даний договір був укладений проти волі відповідача та здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили відповідача вчинити правочин, а саме підписати договір на вкрай невигідних умовах, відповідачем надано не було.

Також суд вказує на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов`язань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК України, частини другої статті 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005 відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Щодо посилання відповідача на Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальниками природного газу, суд зазначає, що як вбачається з банківських виписок долучених до матеріалів справи, здійснення відповідачем оплати за природний газ, на які позивачем нараховані пеня та 3% річних, відбувалось власними коштами Комунального підприємства теплових мереж “Бориспільтепломережа”, а отже з порушеннями умов п. 6.1. Договору.

За таких обставин заперечення відповідача судом не приймаються до уваги.

Також відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру пені, розглянувши яке суд зазначає наступне.

За змістом ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Відповідно до ст. ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд вважає, що відповідач у даному випадку не довів наявності виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру пені, як і не навів поважних причин порушення зобов`язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем.

Водночас суд також враховує, що сума належної до стягнення пені не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми вартості поставленого природного газу за Договором та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові.

У даному випадку судом враховано також інтереси позивача, який здійснює власну господарську діяльність та, уклавши договір на постачання газу, розраховував на своєчасне отримання оплати за поставлений відповідачу товар.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Оскільки відповідач не довів наявність зазначених у вказаній статті обставин, суд вважає, що підстави для зменшення належної до стягнення пені, за встановленого та підтвердженого факту прострочення зобов`язання, відсутні.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 6508 90 коп. пені та 1194 грн. 53 коп. 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

В силу ст. 129 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, у розмірі 2102,00грн.

Керуючись ст.ст. 74-79, 129, 232, 233, 236– 238, 240, 241 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж “Бориспільтепломережа” (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 41-А, код 13712452) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код 20077720) 6508 (шість тисяч п`ятсот вісім) грн. 90 коп. пені, 1194 (одну тисячу сто дев`яносто чотири) грн. 53 коп. 3% річних та 2102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Північного апеляційного господарського суду у порядку, визначеному ст. 257 та з урахуванням п.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 08.09.2020

Суддя Т.Д. Лилак