Рішення № 91328759, 26.08.2020, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/4359/19

2/703/391/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2020 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Кирилюк Н.А.,

з секретарем Римським Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу № 703/4359/19

за участю

представника позивача ОСОБА_1

та представника відповідача адвоката Примака В.А.,

встановив:

ТОВ «Олександрійська зернова компанія» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу в порядку регресу.

В обґрунтування позову зазначило, що 12 вересня 2016 року ОСОБА_2 був призначений на посаду водія автотранспортних засобів.

01 серпня 2016 року між ТОВ «Олександрійська зернова компанія» та ТОВ «АТ Каргілл» було укладено договір транспортного експедирування, за умовами якого експедитор організовує перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України за маршрутом, узгодженим з клієнтом, як власним автомобільним транспортом, так і з залученням третіх осіб (перевізників), а також здійснює роботи, пов`язані з прийманням, перевезенням, отриманням вантажів. У випадку завдання шкоди майну однієї сторони через винні чи необережні дії/бездіяльність співробітників іншої сторони, сторона, що завдала шкоду, зобов`язана компенсувати завдану шкоду постраждалій стороні в повному обсязі протягом трьох банківських днів з дати надання документів, що підтверджують факт та розмір завдання такої шкоди.

В рамках виконання договірних зобов`язань 17 квітня 2017 року приблизно о 21 годині на територію Каховської філії ТОВ «АТ Каргілл» прибув автомобіль позивача із державним номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 .

Позивач стверджує, що відповідач, здійснюючи маневри на території цієї філії, пошкодив огорожу та дорожній знак «СТОП» .

Оскільки ОСОБА_2 не заперечував проти заподіяння шкоди, про що написав пояснювальні записки, відповідно до зведеного кошторису розрахунку вартості заміни огорожної плити ТОВ «Олександрійська зернова компанія» перерахувало на рахунок ТОВ «АТ Каргілл» 16284 грн. відшкодування завданих збитків.

В зв`язку з цим товариство просило стягнути з відповідача на його користь наведені кошти в порядку регресу.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позов в повному обсязі та пояснила, що після надходження претензії з ТОВ «АТ Каргілл» відповідач визнав факт пошкодження огорожі та дорожнього знаку «Стоп» і написав заяву про відрахування спричинених ним збитків із його заробітної плати. В подальшому він звільнився, а борг залишився невідшкодованим. Вважає, що наведені збитки належить стягнути саме в порядку регрес них вимог.

Представник відповідача позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_2 17 квітня 2017 року близько 21 години приїхав на територію Каховської філії ТОВ «АТ Каргілл». Через деякий час після того, як він припаркував автомобіль для вигрузки товару, до нього підійшли працівники заводу та вказали, що він пошкодив огорожу та дорожній знак. Він не визнав наведений факт і повідомив про цей випадок своє керівництво. Однак, директор ТОВ «Олександрійська зернова компанія» не розібравшись у ситуації та задля уникнення непорозумінь із замовником вирішив відшкодувати вказану ТОВ «АТ Каргілл» шкоду. Вважає, що покладення на відповідача відповідальність за шкоду, яку він не завдавав, не ґрунтується на вимогах закону. Крім того, зазначив, що посада водія не відноситься до тих посад, з якими укладається договір про повну матеріальну відповідальність. А тому працівник не може відповідати в повному обсязі за спричинену роботодавцю шкоду.

Суд, заслухавши думку учасників справи, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Відповідно до заяв ОСОБА_2 від 09 вересня 2016 року та наказу № 192-к від цієї ж дати відповідач був прийнятий на роботу в ТОВ «Олександрійська зернова компанія» з 12 вересня по 12 грудня 2016 року на посаду водія автотранспортних засобів з доплатою за суміщення посад - транспортного експедитора.

Сторони визнали, що в подальшому трудовий договір продовжив свою дію.

Згідно з претензією ТОВ «Каргілл» від 09 червня 2017 року в рамках виконання сторонами договірних зобов`язань 17 квітня 2017 року приблизно о 21 годині на територію Каховської філії ТОВ «Каргілл» прибув автомобіль ТОВ «Олександрійська зернова компанія» із державним номерним знаком НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 . Проводячи маневри на території Каховської філії водій пошкодив огорожу та дорожній знак «STOP». Оскільки вартість заміни огорожної плити з урахуванням вартості виконання робіт становить 16284 грн., товариство просило відшкодувати зазначену шкоду.

На підтвердження розміру завданих збитків ТОВ «Каргілл» надало зведений кошторисний розрахунок вартості об`єкта будівництва, згідно з яким вартість заміни огорожної плити заводу становить 16284 грн.

09 серпня 2017 року позивач перерахував на рахунок ТОВ «Каргілл» вказану суму, що підтверджується платіжним дорученням № 2718.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Положеннями ст. 1172 ЦК України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування майнової шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

У своїй постанові від 10 жовтня 2019 року по справі № 191/5149/16-ц Верховний Суд зазначив, що диспозиція наведеної норми у взаємозв`язку зі статтею 81 ЦПК України покладає на позивача обов`язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір. Відсутність вини у заподіянні шкоди згідно з частиною другою статті 1166 ЦК України має доводити відповідач.

Звертаючись до суду з наведеним позовом ТОВ «Олександрійська зернова компанія» на підтвердження факту заподіяння ОСОБА_2 шкоди посилалось на претензію ТОВ «Каргілл», а також на пояснення відповідача від 18 квітня 2017 року та 04 липня 2017 року. За твердженням представника позивача відповідач у своїх поясненнях визнав факт заподіяння ним шкоди, що і стало підставою для звернення до суду з наведеним позовом.

Судом досліджено ці письмові пояснення і встановлено, що вони не підтверджують однозначно факт відповідачем шкоди. Так, пояснення від 04 липня 2017 року містять відомості про обставини, які виникли 12 березня 2017 року. З пояснень від 18 квітня 2017 року не можливо встановити місце завдання шкоди.

З наданої позивачем претензії встановлено, що позивачу, окрім всього, направлялись ТОВ «Каргілл» матеріали фотофіксації пошкоджень, однак позивачем вони надані не були.

Позивачем також не надано доказів на підтвердження того, що стороною, якій було завдано шкоди, складався акт, схема чи будь-який інший документ, який би в тому числі містив підпис відповідача, щодо фіксації завданої шкоди. Враховуючи, що, за твердженням позивача, шкода була завдана шляхом наїзду автомобіля на огорожу та знак, ця подія є дорожньо-транспортною пригодою, яка передбачає певний порядок її фіксації.

Таким чином, на думку суду позивачем не доведено факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір, у зв`язку з чим на ньому не лежить обов`язок по її відшкодуванню.

Статтею 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.

Крім того, суд зазначає, що оскільки ОСОБА_2 на момент події, в результаті якої було завдано матеріальної шкоди, перебував з позивачем у трудових відносинах, застосуванню підлягають спеціальні норми КЗпП України, а не ЦК України.

Згідно ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Відповідно положень ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Згідно з пунктами 1, 2, 5 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (які досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 135-1 КЗпП України).

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Під прямою дійсною шкодою необхідно розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, необхідно установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).

Постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальних питаннях, Секретаріату Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 28 грудня 1977 року № 447/24 затверджено Перелік посад і робіт, що виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску) перевезення або застосування в процесі виробництва (далі - Перелік).

Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва не зазначені, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.

На підтвердження своїх вимог позивачем приєднано до позовної заяви договір про повну матеріальну відповідальність від 12 вересня 2016 року, за умовами якого ОСОБА_2 , який займає на підприємстві посаду водія та експедитора (за суміщенням), приймає на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей та транспортних засобів

Суд зазначає, що посада водія експедитора не включена до Переліку, а тому наведений договір не може бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з вини працівника шкоди.

Аналогічний правовий висновок щодо невіднесення посади водія експедитора до Переліку та неможливості укладення із цією категорією працівників договору про повну матеріальну відповідальність викладений у постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 303/3693/15-ц (провадження № 61-5969св18).

За умови недоведеності позивачем якими неправомірними діями відповідача заподіяно шкоду, відсутні підстави для покладення на нього відповідальності у розмірі середнього місячного заробітку.

Крім того, суд зазначає, що для звернення власника до суду в питаннях стягнення із працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установлюється строк в один рік із дня виявлення заподіяної працівником шкоди (ст. 233 КЗпП України).

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 268 ЦПК України суд,-

вирішив:

В позові товариства з обмеженою відповідальністю «Олександрійська зернова компанія» (м. Олександрія Кіровоградської області, вул. Бульварна, 43/2, код ЄДРПОУ 31907615) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення боргу в порядку регресу відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04 вересня 2020 року.

Головуючий: Н. А. Кирилюк