Рішення № 91328230, 03.09.2020, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/476/20

Номер провадження 2/629/469/20

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2020 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретарів Торенко Ю.П., Авраменко О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

Представник позивача звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачів заборгованість у розмірі 592763,92 грн. та судові витрати в розмірі 8891,46 грн., обґрунтовуючи тим, що відповідач не виконував в повному обсязі умови договору та допустив утворення заборгованості, яку в добровільному порядку не погашає.

Представник позивача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, 13.04.2020 року надала суду заяву про розгляд справи без її участі, на позовних вимогах наполягає, представник позивача Чепіга Д.О. у судове засідання не з`явився, неодноразово на адресу суду надсилав заяви про перенесення судових засідань 28.04.2020 року, 10.06.2020 року, 25.06.2020 року, 20.07.2020 року і 03.09.2020 року, у зв`язку із зайнятістю представника, при цьому не долучивши ніякого доказу вказаної зайнятості та/або судової повістки про виклик до суду. Заперечення на відзив на позовну заяву на адресу суду від представників позивача не надходило.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник-адвокат Литвинова Г.В. в судове засідання не з`явилися, надали відзив на позов, згідно якого проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що 05.11.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №DNQ0AW08952504, на підставі умов якого ПАТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_1 суму кредиту у розмірі 114029 грн., що в еквіваленті дорівнювало 23596 доларів США, 52 цента зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,12% на рік. Сума кредиту у розмірі 114029 грн. була надана для придбання автомобіля марки NISSAN модель NOTE, кузов № НОМЕР_1 , рік випуску 2007, тип ТЗ: Легковий хетчбек, реєстраційний номер НОМЕР_2 . В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 05.11.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_1 передано під заставу банку транспортний засіб: автомобіль марки NISSAN модель NOTE, кузов № НОМЕР_1 , рік випуску 2007, тип ТЗ: Легковий хетчбек, реєстраційний номер НОМЕР_2 . Через складну ситуацію в країні та значним здорожчанням національної валюти у ОСОБА_1 виникла заборгованість по вищевказаному договору. В липні 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувшись до ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» з позовною заявою до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська про звернення стягнення за тим же кредитним договором №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року, і судом було винесено заочне рішення щодо звернення стягнення на рухоме майно за договором застави рухомого майна, а саме: автомобіля Nissan, модель Note, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий хетчбек, №кузова/шасі: НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року - в розмірі 140964,74 грн., що в еквіваленті становить 17645,07 дол. США, станом на 10.05.2012 року. Однак, після отримання задоволення своїх позовних вимог, позивач не скористався своїм правом на звернення стягнення на рухоме майно в установлений законом строк, не подав виконавчий лист до Державної виконавчої служби для задоволення своїх грошових вимог. При цьому, продовжив нараховувати проценти, пеню та штрафи, не зважаючи на те, що мав рішення суду та міг погасити заборгованість за рахунок заставного майна. Після спливу майже п`яти років після ухвалення вищезазначеного рішення, 05.04.2017 року, приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис №2347 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк», невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року та розрахунку заборгованості за договором, станом на 10.02.2017 року, грошових коштів у сумі 75451,70 доларів США, що за курсом 27,02 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10.01.2017 року складало 2038704,93 грн. Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.12.2017 року, були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. 05.04.2017 року, зареєстрований в реєстрі за №2347, яким у безспірному порядку стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк», невиплачених за період з 05.11.2007 року по 10.02.2017 року відповідно до умов кредитного договору №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року та розрахунку заборгованості за договором, станом на 10.02.2017 року, грошових коштів у сумі 75451,70 доларів США, що за курсом 27,02 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10.01.2017 року складало 2038704,93 грн., таким, що не підлягає виконанню. Мотивоване рішення було тим, що звернувшись до Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ в липні 2012 року, із позовною заявою про стягнення заборгованості, ПАТ КБ «Приватбанк» фактично визнав, що між сторонами існує спір з приводу виконання кредитного договору, а також розміру заборгованості по ньому. Вказане рішення позивачем не оскаржувалося. Позивачем не надано до суду жодної інформації та документів щодо вже ухвалених рішень суду за цим кредитним договором, а також не надано відповідних розрахунків щодо різних сум заборгованості, які змінювались протягом тринадцяти років. Вважає, що оскільки за рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ, з ОСОБА_1 вже звернене стягнення на рухоме майно в сумі 140964,74 грн. за тим самим кредитним договором №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року, тому повторне стягнення кредиту всупереч положень статті 61 Конституції України призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те ж саме зобов`язання, а тому в цій частині позовні вимоги вважаю необґрунтованими. Також посилалися на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки перебіг позовної давності почався з подання позову ПАТ КБ «Приватбанк» до Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ, а саме з липня 2012 року. Таким чином, у позивача була можливість не тільки звернути стягнення на рухоме майно за рішенням суду, а і подати після цього позов про стягнення боргу, якщо такий залишився б після реалізації рухомого майна. Однак, всупереч діючому законодавству та пропустивши всі можливі строки. Крім цього, просили розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами та ухвалити рішення у справі, оскільки представником позивача до теперішнього часу заперечення на відзив на позовну заяву не надавався та не надано належного доказу поважності неявки до суду, що свідчить про зловживання представником позивача своїми процесуальними правами.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив, про час та день розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в матеріалах справи доказами.

Дослідивши та оцінивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що 05.11.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №DNQ0AW08952504, на підставі якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 23596,53 доларів США, для придбання автомобіля марки NISSAN модель NOTE, кузов № НОМЕР_1 , рік випуску 2007, тип ТЗ: Легковий хетчбек, реєстраційний номер: НОМЕР_2 , зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,76% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди та надання фінансового інструменту у розмірі 0,31% від суми виданого кредиту, щомісяця в період сплати, на строк до 05.11.2007 року, з щомісячним платежем у сумі 455,76 доларів США для погашення заборгованості по кредиту, відсоткам та винагороди, в зв`язку з чим останній було відкрито рахунок № НОМЕР_4 для зарахування коштів. Період сплати становить з 21 по 28 число кожного місяця (а.с.12-14,15).

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 05.11.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір застави рухомого майна, згідно якого ОСОБА_1 передано під заставу ПАТ КБ «Приватбанк» транспортний засіб: автомобіль марки NISSAN модель NOTE, кузов № НОМЕР_1 , рік випуску 2007, тип ТЗ: Легковий хетчбек, реєстраційний номер: НОМЕР_2 (а.с.60).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 05.11.2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №DNQ0AW08952504, згідно якого поручитель взяв на себе зобов`язання солідарно та в повному обсязі відповідати за зобов`язаннями позичальника ОСОБА_1 , строком до 05.11.2014 року (а.с.16).

Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки (ч.4 ст.559 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права й обов`язки виникають у кожного контрагента.

За приписами ч.1,2 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Незважаючи на взяті на себе за кредитним договором зобов`язання, ОСОБА_1 належним чином їх не виконувала, внаслідок чого станом на 20.12.2019 року за нею наявна заборгованість в розмірі 2620812,52 грн.

В позовній заяві позивач зазначив, що кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом і відповідно, заборгованість до стягнення становить 592763,92 грн., з якої: 390545,42 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 158783,96 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 43434,55 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, що підтверджується розрахунком заборгованості від 20.12.2019 року (а.с.5-7,8).

23.07.2012 року заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ПАТ «Акцент-Банк» про звернення стягнення на рухоме майно, були задоволені частково, звернуто стягнення на рухоме майно за договором застави рухомого майна, а саме: автомобіля Nissan, модель Note, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий хетчбек, №кузова/шасі: НОМЕР_1 ,реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року - в розмірі 140964,74 грн. Рішення набрало законної сили 03.08.2012 року (а.с.60).

Крім цього, 05.04.2017 року, приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. було вчинено виконавчий напис №2347 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк», невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року та розрахунку заборгованості за договором, станом на 10.02.2017 року, грошових коштів у сумі 75451,70 доларів США, що за курсом 27,02 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10.01.2017 року складало 2038704,93 грн.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 27.12.2017 року, позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені, визнано виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А. 05.04.2017 року, зареєстрований в реєстрі за №2347, яким у безспірному порядку стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк», невиплачених за період з 05.11.2007 року по 10.02.2017 року відповідно до умов кредитного договору №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року та розрахунку заборгованості за договором, станом на 10.02.2017 року, грошових коштів у сумі 75451,70 доларів США, що за курсом 27,02 відповідно до службового розпорядження НБУ від 10.01.2017 року складало 2038704,93 грн., таким, що не підлягає виконанню, оскільки однією з інших вказано підставу, що ПАТ КБ «Приватбанк» звернувшись до Індустріального районного суду м.Дніпропетровськ в липні 2012 року, із позовною заявою про стягнення заборгованості, фактично визнав, що між сторонами існує спір з приводу виконання кредитного договору, а також розміру заборгованості по ньому. Рішення набрало законної сили 09.02.2018 року (а.с.61-63).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зважаючи на те, що є таке, що набрало законної сили рішення по спору між тими ж сторонами про стягнення заборгованості за кредитним договором №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року і обставини, встановлені цим судовим рішенням відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України повторному доказуванню не підлягають.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Литвинова Г.В., заперечуючи проти позову, просили суд застосувати до позовних вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності, який закінчився 23.07.2014 року.

Судом встановлено, що за умовами договору ПАТ КБ «Приватбанк» надав ОСОБА_1 строковий кредит у сумі 23596,53 доларів США на строк до 05.11.2014 року (а.с.14).

Відповідно до пункту 2.3.7. кредитного договору банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої п.7.1. (до 05.11.2014 року), в тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно (передача предмету застави у володіння/заклад заставодержателя, вилучення, реалізація предмету застави), при настанні умов, передбачених п.2.3.3. кредитного договору.

ПАТ КБ «Приватбанк» скористався наданим йому пунктом 2.3.7. кредитного договору правом та подав до суду позов, за результатами розгляду якого, 23.07.2012 року заочним рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська звернуто стягнення на рухоме майно за договором застави рухомого майна, а саме: автомобіля Nissan, модель Note, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий хетчбек, №кузова/шасі: НОМЕР_1 ,реєстраційний номер: НОМЕР_3 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «Приватбанк» за кредитним договором №DNQ0AW08952504 від 05.11.2007 року - в розмірі 140964,74 грн.

Тобто за рішенням суду від 23.07.2012 року частина заборгованості за тим самим кредитним договором вже стягнута, а тому повторне стягнення кредиту, всупереч положенням ст.61 Конституції, призведе до подвійного стягнення заборгованості за одне й те саме зобов`язання, а тому в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім цього, відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Таким чином, позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві.

Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №523/10225/15-ц.

Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Отже, саме з 05.11.2014 року (кінцевий термін дії кредитного договору) у банку виникло право вимоги до відповідачів частини заборгованості по кредиту, яке сплинуло 05.11.2017 року. Після закінчення строку дії виконання кредитного договору позивач звернувся до суду лише 04.02.2020 року, тобто з пропуском строків позовної давності.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Відповідач ОСОБА_1 скористалася своїм правом, передбаченим ст.267 ЦК України, та звернулася до суду із заявою про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності.

Відповідно до п.1 ст.32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасників Конвенції виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії».

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи з наведених обставин, враховуючи, що сплив трирічний строк позовної давності до основної вимоги, у зв`язку з чим вважається, що позовна давність спливла і до додаткових вимог та відповідно до вищенаведених норм права, суд приходить до висновку, що в позові слід відмовити за спливом строків давності.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача, а тому з урахування того, що в задоволені позову відмовлено, суд вважає, що сплачений позивачем судовий збір не покладається на відповідачів.

Керуючись ст.257,261,267,525,526,530,610,625,1049,1050,1054 ЦК України, ст.4,5,10,12,13,19,81,141,259,263-265,268,274-275,279 ЦПК України, суд -

вирішив:

В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, але не пізніше закінчення строку карантину.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: поштовий індекс 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1-Д, р/ НОМЕР_5 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570;

Відповідачі: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_6 ;

ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_7 ;

Представник відповідача: адвокат Литвинова Ганна Віталіївна, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1974 від 24.02.2016 року.

Суддя О.А.Ткаченко