Рішення № 91304672, 19.08.2020, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5439/17

Провадження № 2/645/91/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2020 року м. Харків

Фрунз енський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Ульяніч І.В.

за участю секретаря судових засідань - Савченко В.Ю.,

представник позивачів - ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Петриченко Ольги Олександрівни про визнання договору дарування і договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями недійсними внаслідок їх фіктивності, в с т а н о в и в:

Позивачі звернулись до суду із позовом до відповідачів про визнання договору дарування і договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями недійсними внаслідок їх фіктивності, який в подальшому уточнити. Позов обґрунтовували тим, що відповідача ОСОБА_2 вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2016 року визнано винним за ч. 2 ст.286 КК України, призначено покарання у вигляді 6 років позбавлення волі, з позбавлення права керувати транспортним засобом на 3 роки, та звільнено від покарання на підставі Закону України «Про амністію в 2014 році». ОСОБА_2 01.10.2010 p., представляючи фіктивну компанію Таксі „Студент", на власному автомобілі «ГАЗ-3102», під час перевезення п`ятьох пасажирів студентів, близько 22 год. 50 хв. в районі будинку № 13, що на вул. «23 серпня» у місті Харкові, порушуючи вимоги Правил дорожнього руху, керуючи вказаним автомобілем із несправною гальмівною системою, перевищивши дозволену швидкість, виїхав на зустрічну смугу дорожнього руху, де зіштовхнувся з автомобілем „Лексус". Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини ОСОБА_2 , пасажир автомобіля „ГАЗ-3102" - ОСОБА_10 , отримала тілесні ушкодження, у тому числі тяжку черепно-мозкову травму, була доставлена до лікарні № 4 м. Харкова, де 05.10.10 року від отриманих травм померла. Ще 6-ть осіб внаслідок ДТП отримали тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості. З початку судового розгляду, який тривав із 5 січня 2011 року по 22 червня 2017 року ОСОБА_2 неодноразово заявляв, що повністю визнає свою вину в інкримінованому йому злочині та після вступу вироку в законну силу відшкодує завдану ним шкоду потерпілим.

Також вироком задоволено цивільний позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на суму 259 200 грн. кожному. Незважаючи на те, що вирок вступив в силу, жодних дій направлених на відшкодування завданої позивачам шкоди відповідач ОСОБА_2 добровільно не вчинив, Московським відділом ДВС м.Харкова, на підставі виконавчих листів, 01.09.2017 р. були заведені виконавчі провадження за №54604339 та №54604312. Згідно даних Московського відділу ДВС м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області у відповідача ОСОБА_2 відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення. Між тим під час судового розгляду кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 було встановлено, а саме в судовому засіданні підсудний ОСОБА_2 пояснював, що керований ним автомобіль мав технічно несправну гальмівну систему, але це не знаходилось у причинному зв`яку із ДТП.В період досудового та судового слідства вибачень потерпілим не приніс, співчуття не виказував, матеріальної и моральної шкоди не відшкодовував, хоча займався підприємницькою діяльністю та відповідно мав прибутки, та після подій 1 жовтня 2010 року прийняв заходи щодо відчуження належного йому на праві власності майна з метою уникнути покарання в частині відшкодування спричиненої шкоди.

Відповідач, станом на 01.10.2010 р. він мав у власності земельні ділянки: кадастровий № 6310136600:00:000:0000 і № 6310138500:05:011:0003, що по АДРЕСА_1 ; два будинки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 101,4 кв.м., АДРЕСА_2 , загальною площею 59,7 кв.м.

Крім того, в суді з`ясувалося, що 22 жовтня 2010 року, тобто через два тижні після трагічної смерті доньки позивачів, винуватець ДТП ОСОБА_2 , з метою невідшкодуванням завданих потерпілим збитків зайнявся переоформленням власного майна на інших осіб, а саме: подарував своїй дружині ОСОБА_8 71/100 частину вказаного житлового будинку вартістю 246 657 грн., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а крім того 20.10.2010 р., інший житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , продав сусідам. Тобто ОСОБА_2 , прискорено відчужував своє майно, як встановлено у суді з метою невідшкодування шкоди потериілим. Передбачаючи арешт майна, з метою ускладнення або ж унеможливлення цього, фактично одразу після злочину, ОСОБА_2 уклав правочини направлені на його відчуження. Тобто він завбачив негативні наслідки для себе у випадку виконання в майбутньому судового рішення шляхом звернення стягнення на це майно, ним переслідувалась мета унеможливити або якомога довше відтермінувати факт розкриття укладених фіктивних правочинів щодо дарування та продажу ним належного йому нерухомого майна. Вищезазначеним вироком було встановлено, що ОСОБА_2 відчужив належне йому майно на підставі недостовірних документів з метою приховування справжніх намірів учасників правочинів та не відшкодування позивачам завданої ним шкоди.

22 жовтня 2010 року ОСОБА_2 , під час укладання у нотаріуса договору дарування частини житлового будинку дружині достовірно знав, що ОСОБА_10 померла, а інші четверо її супутників знаходяться в лікарні, і що між його діями під час ДТП і смертю останньої є причинно-наслідковий зв`язок. Дружина ОСОБА_8 , достовірно знала про скоєне ним ДТП з тяжкими наслідками, проте підписала договір дарування частини житлового будинку та прийняла в дар нерухоме майно з метою не відшкодування збитків потерпілим.

На фіктивність укладеної угоди дарування частини житлового будинку вказує і той факт, що її сторони оцінили будинок в 175 127 грн. 18 коп., однак його вартість, згідно витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, становила 246 658 грн., тобто вартість дарунка занизили майже на 1/3. Також згідно цього договору дарування, відчужене нерухоме майно ОСОБА_2 , розміщене на земельній ділянці 0,0752 га. за кадастровим номером 6310138500:05:011:0003, переходить у власність дружини, а сама ділянка залишається у власності відповідача. Така схема дарування свідчить про фіктивність укладеного правочину, так як в цьому випадку виникають правові відносини між власником майна і власником земельної ділянки щодо користування ними, хоч ці власники є однією сім`єю і отримана ця власність одним із них після укладення ними шлюбу. Вищезазначена земельна ділянка є спільною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , а тому без виділення частки спільно нажитого майна подружжя нотаріус не зміг би посвідчити договір дарування частини будинку із земельною ділянкою, таке виділення потребувало багато часу, а тому, щоб не допустити накладення слідчим арешту на це майно, поспішаючи випередити дії слідчого, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 уклали спірний договір дарування.

Згідно інформації із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер 6310138500:05:011:0003, площа якої складає 0.0752 га, за місцем розташування: АДРЕСА_1 , і тепер належать ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .. Тобто це свідчить про укладання вищевказаним подружжям фіктивної угоди договору дарування, так як згідно вимог ст.286 Податкового кодексу України платником земельного податку є власники земельної ділянки. При цьому в договорі дарування зазначено, що обдаровувана ОСОБА_8 має ще одне місце проживання: АДРЕСА_3 , а тому дарування додаткового місця проживання останній, яка і так згідно матеріалів справи проживає в дарованому приміщенні як дружина відповідача, де разом виховують 3-х дітей, є фактичними даними про фіктивність укладеного договору дарування. Зменшення вартості дарунка на 1/3, а також не включення в договір дарування земельної ділянки, на якій розміщений дарований житловий будинок, що вимагало б додаткових фінансових затрат та часу, свідчить про спільний умисел відповідача та його дружини укласти фіктивний правочин з найменшими витратами для свого сімейного бюджету, щоб в подальшому не відшкодовувати шкоду потерпілим. З характеристики на ОСОБА_2 , на яку посилається суд у вироку, та яку надали сусіди з його місця проживання, ОСОБА_2 проживає з 2000року по адресою Працюючих буд. АДРЕСА_1 , перебуває в шлюбі з дружиною 12 років, виховує з дружиною трьох неповнолітніх дітей.

Також згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_8 , знаходячись в шлюбі з ОСОБА_2 , 27.12.2007 року на підставі договору купівлі-продажу отримала у приватну власність 4-х кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . Зазначений договір був укладений в інтересах сім`ї.

Спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які є подружжям. Ці сторони не бажали реального настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином. Дії сторін під час укладання договору були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок вироку суду про відшкодування шкоди потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .. Про це свідчить і те, що після укладення спірного правочину, як вказують зазначені сусіди, ОСОБА_2 продовжував і в подальшому фактично володіти та користуватись цим майном: жив у віддарованому дружині будинку, був зареєстрованим за цією адресою до березня 2012 року, виховував спільно з дружиною дітей, особисто сплачував комунальні послуги на відкриті на його ім`я рахунки, продовжував володіти земельною ділянкою, на якій розташований подарований будинок. Тобто ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_2 не вчинили жодних дій на виконання такого правочину, що свідчить про їх спільний умисел на вчинення фіктивного правочину з метою невідшкодування шкоди потерпілим.

Про фіктивність укладеного договору дарування та наявність спільного умислу на досягнення фіктивного характеру договору свідчить і те, що 26.11.11 р., ОСОБА_8 , укладаючи договір купівлі-продажу нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , з ОСОБА_4 , надала недостовірні документи нотаріусу Петриченко О.О. , в яких зазначено, що вказане майно розташоване на ділянці площею 714 кв.м., зареєстрованої на підставі рішення РВК Московської ради від 30.11.1954 р. за № 830. Недостовірність наданих документів підтверджується тим, що в договорі дарування ОСОБА_2 частини житлового будинку ОСОБА_8 від 22.10.2010 р., зазначено, що це майно за вищевказаною адресою розміщено на земельній ділянці площею 752 кв.м., а сама ділянка має кадастровий номер 6310138500:05:011:0003. Вищевказані договори дарування та купівлі-продажу посвідчував один нотаріус - Петриченко О.О. , а тому нотаріусу, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , який давав дозвіл на продаж вищевказаного майна, було відомо із змісту цих договорів, що у земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , є вищезазначений кадастровий номер, а власниками цієї землі є ОСОБА_8 та ОСОБА_2 .. Однак враховуючи те, що ОСОБА_2 на той час мав процесуальний статус підсудного та заборону слідчого від 27 грудня 2010 року на відчуження будь-якого належного йому майна, про що знала його дружина ОСОБА_8 , то відповідачі подали неправдиву інформацію щодо права власності на земельну ділянку, та недійсні документи нотаріусу, а нотаріус достовірно знаючи про ці обставини такі документи прийняв. Також про фіктивний характер вищевказаного укладеного договору дарування свідчить і той факт, що зазначений договір купівлі-продажу нотаріус Петриченко О.О. посвідчила 26.11.2011 р., а прийняла рішення про його державну реєстрацію лише 14.12.2011 року.

Згідно вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України право власності на земельну ділянку фізичних осіб посвідчується державним актом, а на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, також відповідним договором або свідоцтвом про право на спадщину. Тому набуття права власності ОСОБА_4 на вищезазначене майно є таким, що відбулося без правових підстав та не відповідає презумпції правомірності права власності. Позивачі вважають, що через неналежне ставлення нотаріуса Петриченко О.О. до виконання своїх обов`язків, їм завдано матеріальну шкоду.

Крім того, недодержання у момент вчинення правочину вимоги, що зміст правочину не повинен суперечити моральним засадам суспільства, є підставою недійсності правочину. ОСОБА_8 та ОСОБА_2 , достовірно знаючи про тяжкі наслідки від скоєння за вини останнього ДТП спільно прийняли рішення про укладання фіктивного правочину - договору дарування, тим самим відмовилися матеріально допомагати потерпілим, а такі дії суперечать моральним засадам суспільства, є не добросовісними та не справедливими.

Доводами того, що зміст правочину дарування укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 суперечить моральним засадам суспільства, є дані з витягу Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №12017220460002559, згідно якого стосовно ОСОБА_2 порушено вказане провадження за ст.382 КК України.

Позивачі просили поновити строк позовної давності до заявлених позовних вимог, визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в частині відчуження 71/100 частини, укладеного 26.11.2011 року, між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 , внаслідок його фіктивності, скасувати державну реєстрацію та сторони повернути в первісний стан; визнати недійсним договір дарування частини житлового будинку з надвірними спорудами, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 22.10.2010 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 внаслідок його фіктивності, скасувати державну реєстрацію та сторони повернути в первісний стан;скасувати рішення про державну реєстрацію прав на майно зареєстроване в реєстрі за № 1783 від 22.10.2010 року, прийняте нотаріусом Петриченко О.О.; скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме реєстрацію права власноті ОСОБА_4 на земельну ділянку та житловий будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Не погодившись із позовом відповідач ОСОБА_4 подала відзив на позовну заяву. Згідно якого посилалась на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», а також зазначала, що 26.11.2011 року між відповідачем ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, що посвідчений приватним нотаріусом Петриченко О.О.. За п.1.1 цього договору продавець передала у власність покупцю належний їй на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а покупець прийняла у власність цей житловий будинок з надвірними будівлями і сплатила за нього обумовлену цим договором грошову суму. За ч.2 ст. 377 ЦК України (в редакції, що діяла на момент укладення даного договору) розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відомості про право власності на земельну ділянку в договорі відсутні, проте зазначена її площа 0,0752 га. та кадастровий номер 6310138500:05:011:0003 (тобто дотримані істотні умови договору, передбачені законом), а також вказано, що дана земельна ділянка не належить продавцю на праві приватної власності та знаходиться в її користуванні.

Відповідно до діючого на той час цивільного законодавства, даний договір був зареєстрований в Державному реєстрі правочинів під номером 4761920 від 26.11.2011 року, про що свідчить витяг з Державного реєстру правочинів № 10702592.

На виконання вимог ст. 182 ЦК України 14.12.2011 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» було зареєстровано право власності на житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 в частці 1/1, про що видано витяг про державну реєстрацію прав № 32498999.

Із змісту п.2 договору випливає, що відчужуваний житловий будинок з надвірними будівлями належить продавцю на праві приватної власності таким чином: 29/100 - на підставі договору купівлі-продажу від 21.04.2000 року; 71/100 - на підставі договору дарування частини житлового будинку від 22.10.2010 року. Також наводяться відомості про посвідчення та реєстрацію зазначених правочинів.

Відповідно до п.4 договору продаж було вчинено за суму 280000 грн., отримання яких в повному обсязі до підписання договору продавець підтверджує.

Відповідно до п.5 договору нотаріусом встановлена відсутність заборони відчуження (арешту) даного житлового будинку з надвірними будівлями, що підтверджено витягом № 33945968 з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.11.2011 року.

При цьому ОСОБА_8 та ОСОБА_4 не були знайомі одна з одною раніше. ОСОБА_4 дізналась про те, що ОСОБА_2 01.10.2010 року вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.286 КК, лише із тексту позову по даній справі.

Вимога про визнання договору від 26.11.2011 року недійсним внаслідок фіктивності не підлягає задоволенню як така, що не ґрунтується на обставинах справи та не відповідає нормам законодавства. Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним.

Оскільки сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких інших наслідків (реституції). Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, вимога позивачів визнати даний договір фіктивним з вимогою застосувати реституцію суперечать суті фіктивного договору і не можуть бути застосовані одночасно.

Наявні обставини справи суперечать твердженню позивачів, що договір купівлі-продажу житлового будинку від 26.11.2011 року вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а саме: на виконання договору житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , передано у власність покупця ОСОБА_4 ; договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів; право власності на житловий будинок з надвірними будівлями зареєстровано за ОСОБА_4 . КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»; ОСОБА_4 сплатила продавцю ОСОБА_8 повну суму, обумовлену договором; відомості про зміну власника внесено до технічного паспорту на домоволодіння (як видно з титульної сторінки технічного паспорту); ОСОБА_4 та її чоловік ОСОБА_12 після укладення договору вселились до даного будинку та зареєстрували в ньому своє місце проживання, натомість попередній власник ОСОБА_8 та її чоловік ОСОБА_2 в даному будинку не проживають та не зареєстровані; на початку 2012 року, тобто одразу після придбання будинку, ОСОБА_4 як новий власник уклала договори з комунальними службами і переоформила на себе особові рахунки. Таким чином, умови договору були повністю виконані, а новим власником були вчинені усі дії для забезпечення в подальшому можливості в повному обсязі володіння, користування та розпорядження придбаним будинком від свого імені. Обидві сторони при вчиненні спірного договору мали намір створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином, і повністю реалізували свої правомочності для їх досягнення. Тому підстави для визнання даного договору фіктивним відсутні.

Позивачі посилаються на те, що земельна ділянка кадастровий номер 6310138500:05:011:0003 по АДРЕСА_1 , перебувала станом на 01.10.2010 року у власності ОСОБА_2 і залишилась у його власності після укладення договору дарування частини житлового будинку від 22.10.2010 року. Це, на думку позивачів, доводить фіктивність укладених правочинів. Ці доводи не відповідають дійсності, оскільки земельна ділянка кадастровий номер 6310138500:05:011:0003 по АДРЕСА_1 не є приватизованою і перебуває у власності територіальної громади міста Харкова, підтвердження - відсутність відомостей про право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно; відсутність відомостей про дану земельну ділянку на сайті Публічної кадастрової карти України. Довідки з Державного земельного кадастру, суперечать цим відомостям і при цьому не містять жодних посилань на правовстановлюючі документи або дату реєстрації права власності на цю земельну ділянку за ОСОБА_2 , ОСОБА_8 .. Земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_2 , і це право користування перейшло до ОСОБА_8 , а в наступному до ОСОБА_4 в силу норм ст. 377 ЦК України.

Позивачі не довели наявність у ОСОБА_2 та ОСОБА_8 права власності на дану земельну ділянку, а наявні докази спростовують їх твердження.

Інші доводи Позивачів щодо підстав недійсності договору купівлі-продажу житлового будинку від 26.11.2011 року є надуманими, не доведені доказами і не можуть бути підставою для його визнання недійсним. Ніяких самостійних підстав для визнання договору купівлі-продажу житлового будинку від 26.11.2011 року недійсним з будь-яких підстав і, зокрема, внаслідок його фіктивності, позивачі не довели.

Щодо вимог про визнання недійним договору дарування від 22.10.2010 року, позивачі не довели підстав для визнання договору дарування частини житлового будинку від 22.10.2010 року недійсним внаслідок його фіктивності.

Сторонами умови даного договору були повністю виконані, відбувся та був належним чином зареєстрований перехід права власності, тобто обидві сторони при вчиненні спірного договору мали намір створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином, і повністю реалізували свої правомочності для їх досягнення. Відповідач ОСОБА_2 розпорядився своєю власністю на власний розсуд, подарувавши її своїй дружині. При цьому на момент вчинення правочину - 22.10.2010 року - будь-які заборони або обмеження на таке розпорядження були відсутні, а арешт на майно був накладений лише постановою слідчого від 27.12.2010 року.

Позивачі вказують, що у вироку Дзержинського районного суду міста Харкова від 14.12.2016 року суд послався на те, що ОСОБА_2 застосовував заходи щодо відчуження майна, з метою уникнути відповідальності щодо відшкодування шкоди. Судом при винесенні вироку не зазначено, коли саме, яким чином, яке майно відчужив ОСОБА_2 , дано лише неконкретну характеристику, якою керувався суд при призначенні покарання.

Таким чином, на даний час факт умисного відчуження ОСОБА_2 конкретного майна, а саме 71/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , за договором дарування частини житлового будинку від 22.10.2010 року з метою ухилитись від подальшого виконання вироку суду належним чином не встановлений ані судом, ані правоохоронним органом, а тому є лише припущенням позивачів.

З огляду на викладене підстав для визнання договору дарування частини житлового будинку від 22.10.2010 року недійсним внаслідок його фіктивності позивачі не довели.

Також, не можуть бути окремо задоволені позовні вимоги про скасування рішень про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, оскільки вони є похідними від основних позовних вимог, які задоволенню не підлягають.

В задоволенні позову просили відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_6 та його представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити, надавши пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Також позивач пояснив, що його донька навчалась в м. Харків, потім їм подзвонили та повідомили, що донька потрапила в ДТП та перебуває в реанімації. Вони приїхали до м. Харкова, проживали в гуртожитку, однокурсники доньки збирали їй гроші на лікування, відповідач ОСОБА_2 не надавав допомогу на лікування доньки. ОСОБА_2 навіть не попросив пробачення, виправдовувався, що не він винуватий в ДТП, не допомагав, а провадав своє майно. Про продаж майна відповідача стало відомо під час розгляду кримінальної справи в листопаді 2011 року.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позов не визнав та повідомив, що угоди були зроблені у свій час. У шлюбі із ОСОБА_8 він перебував з 13.01.2001 року. 21.04.2000 року, до одруження, дружина подарувала йому частину будинку, разом вони нічого не придбали. У нього були напружені відносини із дружиною, щоб не загострювати відносини з дружиною, він будинок АДРЕСА_1 повернув дружині, так як це її майно, щоб не вирішувати питання про майно в суді, вирішили добровільно. Потрібно було зібрати багато документів, дата угоди була призначена заздалегідь, її не збирались скасовувати, була отримана довідка про відсутність арешту на майно. На той момент ще не було проведено експертизи в кримінальній справі, він вважав, що буде покараний той, хто дійсно винуватий в ДТП. Те, що угоди були зроблені умисно це вигадки представника позивача. Його дружина придбала спірний будинок, потім подарувала частину будинку йому на весілля, потім він повернув їй будинок. Після укладення договору дарування він виїхав із будинку та знявся з реєстрації в будинку 02.11.2011 року та переїхав до квартири тещі на АДРЕСА_3 та і зареєструвався. З дружиною вони розлучились 14.07.2011 року. Також зазначив, що займався питанням реєстрації земельної ділянки, звертався із заявою до ХМР, але не зміг зареєструвати на своє ім`я земельну ділянку, так як в нього вже була земельна ділянку, яку він приватизував задовго до цього. Зазначив, що у нього ще було інше нерухоме майно, яке також було продано, дату угоди планували заздалегідь.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_8 позов не визнала та повідомила, що їй було відомо про ДТП. З чоловіком вони не жили з 2008 року, вона наполягала на тому, щоб чоловік подарував їй частину спірного будинку, вона була співвласником даного будинку їй належала 29/100 частини. Також повідомила, що гроші на придбання будинку до їх одруження надавав ОСОБА_2 та частково вона.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 та її представник заперечували проти задоволення позову та повідомили, що ОСОБА_4 придбала будинок у ОСОБА_8 по АДРЕСА_1 , в договорі були визначені всі необхідні умови, визначено розмір земельної ділянки. ОСОБА_4 не перевіряла кому належить земельна ділянка, коли придбала будинок. ОСОБА_4 користується земельною ділянкою, яка належить територіальній громаді. Земельну ділянку вона не приватизувала протягом 8 років, ремонтувала будинок, не вистачало коштів. Договір не є фіктивним, вона сплатила за будинок кошти, були внесені відомості до Державного реєстру, ОСОБА_4 зареєструвала місце мешкання в даному будинку, уклала договори на оплату комунальних послуг. Земельна ділянка не була у власності ОСОБА_8 .. Зазначили, що ОСОБА_2 формально правильно оформили право власності, на час оформлення договорів ОСОБА_2 не мав статусу обвинуваченого або підозрюваного. Не підтверджено факт продажи ОСОБА_2 майна з метою уникнути відповідальності, відсутні докази змови між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .. Вважали позов необґрунтованим, просили застосувати строк давності, який сплинув.

Приватний нотаріус Петриченко О.О. в судове засідання не з`явилась, подала заяву з проханням розглядати справу у її відсутності.

Суд, вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їхній сукупності і надавши їм належну правову оцінку, приходить до наступного.

Так судом встановлено, що вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.12.2016 року ОСОБА_2 було визнано винним та засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до позбавлення волі на 6 років з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. ОСОБА_2 було звільнено від відбування призначеного покарання згідно п.в,е ст. 1 Закону України «Про амністію». Вироком було стягнуто на користь позивачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 233700 грн. на користь кожного.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 22.06.2017 року зазначений вирок в частині міри покарання було скасовано, ОСОБА_2 був звільнений від призначеного основного та додаткового покарання на підставі п. в ст. 1 Закону України «Про амністію в 2014 році».

Постановою Верховного суду від 20.12.2018 року ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 22.06.2017 року було скасовано, матеріали справи направлені на новий розгляд. Вироком Харківського апеляційного суду від 05.09.2019 року вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 14.12.2016 року відносно ОСОБА_2 в частині призначеного покарання було скасовано, призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, на підставі п.в,є ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільнено ОСОБА_2 від відбуття основного покарання у вигляді позбавлення волі на 6 років, в іншій частині вирок залишено без змін (а.с.186-189 т.3)

За змістом вироку від 14.12.2016 року вбачається, що однією із потерпілих у даній кримінальній справі була ОСОБА_10 , яка в результаті ДТП отримала тяжкі тілесні ушкодження та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також згідно вироку вбачається, що судом було встановлено, що ОСОБА_2 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, розкаявся, позовні вимоги визнав частково, матеріальну та моральну шкоду не відшкодував, хоча займався підприємницькою діяльністю та відповідно мав доходи, незабаром після подій 01.10.2010 року приймав заходи до відчуження належного йому на праві власності майна, з метою уникнути заслуженого покарання в частині відшкодування шкоди (а.с.10-19,104)

Під час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_2 постановою слідчого відділу розслідування ДТП СУ Головного Управління МВС в Харківській області від 27.12.2010 року було накладено арешт на майно ОСОБА_2 (а.с.44)

З проведеної під час розслідування судової комісійної автотехнічної експертизи від 22.12.2010 року було встановлено, що ОСОБА_2 керував транспортним засобом з технічно несправною гальмівною системою. За висновком судової автотехнічної експертизи від 24.12.2010 року дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам Правил дорожнього руху та з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку із подією ДТП (т.2 а.с.89-99)

За інформацією Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру цільове призначення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , розміром 0,0752 га, кадастровий номер 6310138500:05:011:0003, для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва. Суб`єктами права власності на дану земельну ділянку зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (а.с.37)

Департаментом земельних відносин ХМР, на звернення представника позивачів, 11.02.2019 року було повідомлено, що рішенням 22 сесії Харківської міської ради 24 скликання від 23.06.2004 року № 95/04 «Про передачу у власність та надання в оренду громадянам земельних ділянок», а також копії зазначеного рішення гр. ОСОБА_2 і ОСОБА_8 було передано у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 752 кв.м. по АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (кадастровий номер 6310138500:05:011:0003). Підставою для прийняття зазначеного рішення стала документація із землеустрою, яка увійшла до кадастрової справи. Інформація щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:00:000:0000 в Департаменті земельних відносин відсутня. (т.2 а.с.1, 82-84)

Відповідно до повідомлення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 15.03.2019 року вбачається, що правоустановлюючі документи, що посвідчують право власності або право користування (оренди) на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , не обліковуються (т.2 а.с.37)

Юридичним департаментом ХМР від 28.03.2019 року було повідомлено, на звернення представника позивачів, про те, що справи за зверненнями громадян та юридичних осіб, що були сформовані до 31.12.2012 року були вилучені з відділів з питань звернення громадян та знищені. За період з 01.01.2013 року по 18.03.2019 року звернень ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 з питань земельної ділянки по АДРЕСА_1 до Депарменту не надходило.

Ті обставини, що на вказану земельну ділянку не отримувався державний акт на землю також було підтверджено Головним Управлінням Держгеокадастру у Харківській області від 15.04.2019 року (а.с.140 т.2)

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 не було отримано державного акту на дану земельну ділянку, враховуючи те, що ним вже була приватизована інша земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 (що підтверджується відомостями ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 02.11.2018 року та копією Державного акту про право власності на землю (т.2 а.с.116,117), але земельна ділянка по АДРЕСА_1 була сформована та їй привласнено кадастровий номер.

Судом були отриманні документи, що були надані для укладання оспорюваних угод від приватного нотаріуса Петриченко О.О.. Із досліджених документів встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 (в подальшому ОСОБА_8 ) перебували в зареєстрованому шлюбі з 13.01.2001 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб. Згідно рішення Московського районного суду м. Харкова від 14.07.2011 року шлюб між сторонами було розірвано. Згідно договору дарування частини житлового будинку від 22.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_8 71/100 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , а ОСОБА_8 прийняла. Згідно договору на земельній ділянці 0,0752га, кадастровий номер земельної ділянки 6310138500:05:011:0003, розташовані житловий будинок та надвірні будівлі. З наданих документів встановлено, що ОСОБА_2 належала зазначена частину будинку на підставі договору дарування від 21.04.2000 року, а подарована вона була ОСОБА_8 (в подальшому ОСОБА_8 ), яка в суді повідомила, що кошти на придбання нею будинку надавав ОСОБА_2 .. Довідкою ДП «Центр державного земельного кадастру» повідомлено, що державні акти про право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , договори оренди, державні акти на право постійного користування та договори на право тимчасового користування на земельну ділянку, відсутні. Встановлено, що розроблена документація із землеустрою на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , сформовано кадастровий номер 6310138500:05:011:0003. Наявні в нотаріальній справі документи підтверджують відсутність правоустановлюючих документів на зазначену земельну ділянку. Згідно копії договору купівлі-продажу житлового будинку від 26.11.2011 року ОСОБА_8 продала будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 .. Згідно договору зазначено, що продаж було здійснено за 280000 гривень, перелічено, що на земельній ділянці розміром 0,0752 га, кадастровий номер 6310138500:05:011:0003, розташовані житловий будинок та надвірні будівлі. Судом встановлено, що ОСОБА_8 ( ОСОБА_8 ) придбала спірний будинок та подарувала 71/100 його частину ОСОБА_2 в один і той же день 21.04.2000 року, ще до укладання шлюбу із ОСОБА_2 (а.с. 164-204 т.2)

Також судом встановлено, що вирок суду в частині відшкодування завданої позивачам шкоди не виконується, ОСОБА_2 до державної виконавчої служби не з`являється, що підтверджено листом державного виконавця Московського ВДВС м. Харкова, у зв`язку із чим, позивач ОСОБА_7 зверталась до поліції, що підтверджується витягом із ЄРДР, правова кваліфікація за ч. 1 ст. 382 КК України (а.с. 45, 46)

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 09.08.2019 року у задоволенні подання старшого державного виконавця Московського ВДВС м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області про виділення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами було відмовлено. Зазначена ухвала була залишена без змін постановою Харківського апеляційного суду від 05.11.2019 року. За змістом зазначених судових рішень було встановлено, що земельна ділянка, кадастровий номер 6310138500:05:011:0003, не внесена до державного реєстру нерухомого майна та не зареєстрована за жодною особою на праві власності.

Суд вважає, що укладаючи договір дарування від 22.10.2010 року, сторони насправді приховали його справжню мету - ухилитись від стягнення з ОСОБА_2 сум відшкодування шкоди за рахунок нерухомості, що підтверджується на даний час невиконанням вироку в частині відшкодування шкоди потерпілим. Відповідач ОСОБА_2 був обізнаний про трагічну загибель потерпілої ОСОБА_10 і з огляду на це передбачав негативні наслідки для себе у випадку накладення стягнення на предмет договору дарування. Він подарував частину будинку дружині, але залишався деякий час проживати та був зареєстрований в будинку, а потім зареєструвався в квартирі тещі - матері колишньої дружини. Згідно копії акту з місця мешкання відповідача, наданого із кримінальної справи, про проживання в будинку ОСОБА_2 з дружиною та дітьми, вбачається, що дарувальник фактично володів та користувався подарованим майном, був в ньому зареєстрований майже до наступної угоди до 02.11.2011 року, а потім зареєструвався в квартирі тещі, що свідчить, що зв`язок вже з юридично колишньою дружиною не був прерваний. (а.с.43, 153 т.2)

Згідно повідомлення Головного управління ДФС у Харківській області, отриманого на ухвалу суду від 19.04.2019 року, ОСОБА_8 в період з 01.01.2010 року по 31.12.2013 року до органів ДФС не подавала звітність про отримання у дарунок нерухомого майна та отримання доходу за продаж житлових приміщень (а.с.160 т.2)

На час укладання договору дарування тривало слідство по кримінальній справі, в той час ОСОБА_2 передав безоплатно у власність дружині ОСОБА_8 нерухомість, а саме частину житлового будинку. Відповідач передбачав негативні наслідки для себе, у випадку його засудження та стягнення відшкодування шкоди, шляхом звернення стягнення саме на це нерухоме майно, яке в результаті договору дарування вже не належить відповідачу. Ці обставини стали підставою для звернення до суду з позовом про визнання цього договору дарування недійсним внаслідок його фіктивності, оскільки він був укладений між відповідачами з метою уникнення відшкодування завданої шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Суд вважає, що відповідач відчужив належне йому на праві власності нерухоме майно, з метою уникнути звернення стягнення на майно для відшкодування шкоди, що також було встановлено вироком суду від 14.12.2016 року, так як міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Спірний договір дарування нерухомого майна уклали сторони, які були на той час подружжям, передбачали реальне настання правових наслідків, їх дії були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно саме до члена родини з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про відшкодування шкоди.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно Правового висновку ВСУ у справі № 6-1873цс16 зазначено, що відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до статті 717 цього Кодексу за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Аналогічна правова позиція була викладна ВСУ у справі за № 6-2690цс16.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, суд вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна із подружжям з метою приховання цього майна від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення суми відшкодування, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і має бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що відповідач, відчужуючи належне йому на праві власності нерухоме майно своїй дружині, був обізнаний про тяжкі наслідки ДТП, учасником якого він був, отже, міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно. Сторони договору дарування нерухомого майна, які є подружжям, та передбачали реальне настання правових наслідків, їх дії буди направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно саме до подружжя з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про відшкодування шкоди.

Про те, що це було сплановано відповідачем, а саме віджучення майна майже одразу після ДТП, свідчить його поведінка, так як відповідач не тільки подарував частину житлового будинку дружині, з якою вподальшому розлучився, а продав в той же період ще один належний йому на праві власності житловий будинок. До показань відповідача ОСОБА_2 в частині того, що він повернув дружині будинок, який належав їй та був нею подарований, суд відноситься критично, так як судом встановлено, з показань ОСОБА_8 , що даний будинок був придбаний за кошти самого відповідача, та був йому подарований до укладення шлюбу. Тому в частині визнання договору дарування від 22.10.2010 року та скасування його державної реєстрації, позов підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог позивачів про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку від 26.11.2011 року, то суд не вбачає підстав для визнання його недійним з наступних підстав. Так судом встановлено, між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 відбувся договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Як зазначено сторонами та підтверджено матеріалами справи за продаж будинку відповідач ОСОБА_8 отримала грошові кошти, сплатила податок з доходів від продажу нерухомого майна, була проведена державна реєстрація права власності на будинок, відповідач ОСОБА_4 разом із родиною зареєструвала місце свого мешкання в даному будинку, користується та мешкає в ньому після укладення договору. Уклала договори про надання комунальних послуг та сплачує їх, що підтверджується копіями відповідних договорів (а.с.213-215), а також уклала договір на охорону будинку та встановлення сигналізації. Про те, що ОСОБА_2 був учасником ДТП та має відшкодовувати шкоду, ОСОБА_4 , за її показаннями, не було відомо до отримання копії позовної заяви по даній справі, інших відомостей, якіб стростовували дане твердження відповідача та наявність умислу ОСОБА_4 на укладання фіктивного договору, суду надано не було.

Суд, дослідивши обставини, які передували укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу, не встановив обставин, які б підтверджували фіктивність правочину, волевиявлення сторін правочину було спрямовано на припинення права власності у попереднього власника будинку та виникнення такого права у нового власника, що відповідає правовій природі договору купівлі-продажу.

Так як наміру обох сторін договору не виконувати договір не встановлено, то правові підстави для визнання такого договору фіктивним відсутні.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 судам роз`яснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки. Ознака вчинення правочину лише для виду повинна бути властива діям обох сторін. Якщо одна сторона діяла лише для виду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки, на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Згідно ст. 79-1 ЗК України визначено, що земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Згідно ст. 377 ЦК України - до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно ст. 267 ЦК України - позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні позивачі просили поновити строк позовної давності, посилаючись на поважність причин його пропуску. Суд вважає за можливе поновити цей строк, враховуючи поважність причини його пропуску, а саме, що вирок відносно відповідача був постановлений лише в грудні 2016 року, а остаточно набрав законної сили лише в 2019 році.

Згідно ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Згідно ст. 13 ЦПК України - суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, в тому числі: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін.

На підставі наведеного та враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути із відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_8 сплачений позивачами судовий збір по 640 грн. з кожного.

Крім того, позивачі просили відшкодувати понесені ними витрати на надання правової допомоги в розмірі по 12000 грн. кожному.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України - витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на надання правової допомоги представником позивача було надано акт приймання-передачі наданих послуг до Договору про надання правової допомоги від 16.09.2017 року з переліком наданих послуг розписки представника позивача про отримання від позивачів по 12000 грн. з кожного, копії квитанцій № 1 та 2 до прибуткового касового ордера від 11.02.2020 року на отримання представником позивачів 24000 гривень, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також Договір про надання правової допомоги від 16.09.2017 року (а.с.202-208, 222-224 т.3) Зазначені витрати підлягають частковому відшкодуванню, пропорційно задоволених позовних вимог.

Таким чином, проаналізувавши дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, про часткове задоволення позову та визнання недійсним договору дарування від 22.10.2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 внаслідок його фіктивності, та скасування його державної реєстрації, проте не вбачає можливості повернення сторін у первісний стан, враховуючи перебування майна у власності ОСОБА_4 та відсутності підстав для визнання недійним договору купівлі-продажу від 26.11.2011 року. Крім того, суд не вбачає законних підстав для скасування державної реєстрації на земельну ділянку, враховуючи, що судом встановлено, що земельна ділянка неналежала на праві приватної власності ОСОБА_2 , а була у нього в користуванні та не відчужувалась згідно вказаних договорів, право власності на дану земельну ділянку на даний час не зареєстроване.

На На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 81, 82, 259, 263, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Поновити строк звернення до суду із позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Позов ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Петриченко Ольги Олександрівни про визнання договору дарування і договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями недійсними внаслідок його їх фіктивності - задовольнити частково.

Визнати договір дарування частини житлового будинку в розмірі 71/100 за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 22.10.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , р-р№ 1783, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Петриченко О.О., недійсним внаслідок його фіктивності, скасувавши державну реєстрацію договору.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , на користь ОСОБА_6 , судовий збір в розмірі 640 гривень, а також витрати на надання правової допомоги 6000 грн., всього 6640 грн, тобто по 3320 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , на користь ОСОБА_7 , судовий збір в розмірі 640 гривень, а також витрати на надання правової допомоги 6000 грн., всього 6640 грн, тобто по 3320 грн. з кожного.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення лише вступної та резолютивної частин судового рішення, а також у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачі: ОСОБА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_6 .

Представник позивачів: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_2 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_8 .

Відповідач: ОСОБА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків адреса: АДРЕСА_1 .

Представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_9 .

Представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 , адреса: АДРЕСА_10 .

Відповідач: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Петриченко Ольга Олександрівна, адреса: м. Харків, вул. Чернишевського, буд. 13, офіс 207.

Повне судове рішення буде складено 28 серпня 2020 року.

Суддя - І.В. Ульяніч