Рішення № 91297191, 03.09.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2020 р. справа № 400/1902/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача:Військової частини А0224, пр. Героїв Сталінграду, 72,Миколаїв,54025 про:визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А 0224 (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні (невиплата в день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій); зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виплат належних сум за період з 03.08.2017 р. по 27.02.2020 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним усіх розрахунків, зокрема, щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки учасника бойових дій. Вказані виплати відповідачем були проведені в повному обсязі на виконання рішень суду лише 27.02.2020 р. Крім того, зазначив, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі-КЗпП України).

Ухвалою від 25.05.2020 р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

Від відповідача відзив не надходив. надійшов відзив, в якому він просив відмовити у задоволенні позову та зазначив, що

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглянув справу в порядку письмового провадження.

Інших процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Як зазначено позивачем у позовній заяві позивача було звільнено з військової служби у запас на підставі наказу від 07.06.2017 р. №32, зазначене встановлено, також і рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.10.2019 р. у справі №400/2731/19, при цьому копії наказу від 07.06.2017 р. №32 позивачем до суду при розгляді даної справи не надано.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.10.2019 р. у справі №400/2731/19 задоволено позов ОСОБА_1 та зобов`язано Військову частину А0224 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік.

Як зазначив позивач у своїй позовній заяві відповідач провів виплату на виконання вищезазначеного рішення суду 27.02.2020 р. Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, у даних спірних правовідносинах суд застосовує норми КЗпП, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовані.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Таким чином, необхідною умовою для виплат за час затримки по день фактичного розрахунку є встановлення факту такої затримки, причини затримки виплат, а також встановлення співмірності суми повної виплати сумі компенсації, що піддягає нарахуванню сумі повного розрахунку та виплати як учаснику бойових дій за невикористану відпустку.

Відповідно до ч. 1 ст 9 Кодексу адміністративного судочинства України, 1. розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Позивач не надав до суду доказів, що саме 27.02.2020 року відповідач провів повний розрахунок з ним, тобто позивачем не доведено, що час затримки виплат належних йому сум тривав період з 03.08.2017 р. по 27.02.2020 р. А також не надав доказів і взагалі не зазначив суму виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. До суду не надано довідки із зазначенням середньоденного заробітку позивача перед звільненням для визначення середнього заробітку за час затримки виплат належних сум, якщо така мала місце, а також для співставлення суми за час затримки сумі, що підлягала виплаті.

Суд зазначає, що обов`язок відповідача, як суб`єкта владних повноважень щодо доказування правомірності своїх дій, передбачений ч. 2 ст. 77 КАС України, не звільняє позивача від обов`язку доведення порушення відповідачем його прав та надання доказів в обґрунтування позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Військова частина А0224 (пр. Героїв Сталінграду, 72,Миколаїв,54025 08489704) , відмовити.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич