Рішення № 91291481, 01.09.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.09.2020Справа № 910/7745/20Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОТЕХНОІНВЕСТ" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки,18/14, офіс 311, код ЄДРПОУ 34933742)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаватеплокомфорт" (03191, м. Київ, вул. Смолича, 6-В, кв. 75, код ЄДРПОУ 33147372)

про стягнення 347 932,60 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОТЕХНОІНВЕСТ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаватеплокомфорт» про стягнення заборгованості за договором № 1-02 від 01.02.2020 про постачання природного газу в розмірі 347 932,60 грн, з яких 321 861,96 грн основного боргу, 20 154,49 грн пені, 3 299,13 грн три відсотки річних та 2 617,02 грн інфляційної складової боргу.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 09.06.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

15.06.2020 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтаватеплокомфорт" у визначений судом строк відзив на позовну заяву не подало, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направило.

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 17.08.2020 року до 31.08.2020 року включно у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 01.09.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.202 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕКОТЕХНОІНВЕСТ" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтаватеплокомфорт" (далі - відповідач, споживач) укладено договір №1-02 постачання природного газу, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2020 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.2.1 договору, постачання газу здійснюється за умови наявності діючого між споживачем та оператором ГРМ договору розподілу газу.

Згідно з п. 3.2. договору, ціна за 1 000 ку. М. з урахуванням вартості послуги доступу до потужності відповідно до тарифів, затверджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, становить 5 350, 00 грн з урахуванням ПДВ.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що сторони домовились, що ціна газу, розрахована відповідно до пункту 3.2. цього договору, застосовується сторонами при складанні актів приймання-передачі газу та розрахунках за цим договором.

Відповідно до п. 4.1. договору, розрахунковий період за договором становить один календарний місяць.

Підпунктом 4.2.1. договору передбачено, що оплата природного газу постачальнику здійснюється споживачем на підставі рахунку або акту приймання-передачі природного газу.

Згідно з п. 4.2.2. договору оплата вартості за замовлені обсяги природного газу здійснюється споживачем наступними плановими платежами:

30% - сплачується до 10 місяця постачання;

30% - сплачується до 21 місяця постачання;

30% - сплачується до 30 місяця постачання;

10% - остаточний розрахунок за фактично отриманий обсяг газу у звітному місяці здійснюється до 8-го місяця, що передує на підставі акту, що складений між постачальником та споживачем.

Так, на виконання умов договору постачання природного газу №1-02 від 01.02.2020 у березні 2020 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 1 002 127, 50 грн, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2020 на суму 1 002 127, 50 грн.

Також у квітні 2020 року позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ загальною вартістю 250 140, 00 грн, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2020 на суму 250 140, 00 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що водночас, відповідач не виконував належним чином зобов`язання з оплати природного газу, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтаватеплокомфорт" виникла заборгованість в розмірі 321 861, 96 грн.

Враховуючи несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача окрім суми основного боргу також пеню в розмірі 20 154,49 грн, 3% річних в сумі 3 299,13 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 617, 02 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем укладено договір постачання газу №1-02 від 01.02.2020, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2020 році природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору.

На виконання п. 1.1. договору позивачем поставлено відповідачу у березні 2020 року 222, 695 тис. м куб природного газу загальною вартістю 1 002 127, 50 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання - передачі природного газу від 31.03.2020 та у квітні 2020 року позивачем передано, а відповідачем прийнято 66, 704 тис. м куб природного газу загальною вартістю 250 140, 00 грн, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2020.

Позивач зазначає, що до 08.04.2020 року відповідач зобов`язався сплатити 1 000 212, 75 грн (10 %), але розрахувався частково в сумі 930 405, 54 грн, тому заборгованість на 01.06.2020 року становить 71 721, 96 грн.

Судом встановлено, що в акті звірки взаємних розрахунків зазначені дати оплати і суми, але в розрахунку, наданому позивачем, вони не враховані. Зокрема, оплата № 307 від 04.05.2020, оплата №314 від 06.05.2020, оплата № 315 від 07.05.2020, оплата № 322 від 08.05.2020, оплата № 324 від 12.05.2020, оплата № 330 від 14.05.2020, оплата № 332 від 15.05.2020, оплата № 339 від 18.05.2020, оплата № 354 від 20.05.2020, оплата № 361 від 22.05.2020, оплата № 371 від 26.05.2020, оплата № 375 від 26.05.2020, оплата № 370 від 26.05.2020 та оплата № 381 від 28.05.2020.

Доказів надходження грошових коштів від відповідача суду не надано, зокрема, не надано банківські виписки, з якої суд міг би самостійно встановити суми надходження.

Таким чином, позивач не довів наявність заборгованості у розмірі 71 721, 96 грн, тому суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення суми заборгованості позивачем по поставленому відповідачу у квітні 2020 року природного газу у розмірі 250 140, 00 грн, суд зазначає таке.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідач оплату прийнятого за актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2020 не здійснив, у зв`язку з чим за ним утворилась заборгованість в розмірі 250 140, 00 грн.

Відповідач доказів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості поставленого позивачем газу матеріали справи також не містять.

Відтак, наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 250 140, 00 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів сплати грошових коштів у вказаному розмірі, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає частковому задоволенню у розмірі 250 140, 00 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 820, 32 грн, пеню в розмірі 4 613, 54 грн та інфляційних у розмірі 2 617, 02 грн за період з 10 березня по 01 червня 2020 року (відносно розрахунку позивача за актом приймання-передачі газу від 30.04.2020 на суму 250 140, 00 грн).

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 6.2.1. договору передбачено, що у разі порушення строків оплати, передбачених розділом IV договору, споживач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені відносно суми боргу в розмірі 250 140, 00, суд встановив, що розрахунок пені є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 4 613, 54 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд встановив, що він є більший, ніж у визначеному позивачем розмірі. Однак, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме 820, 32 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційну складову боргу в розмірі 2 617, 02 грн.

Оскільки позивач здійснив нарахування інфляційних втрат на суми заборгованості зі сплати за поставлений природний газ за березень та квітень 2020 року разом, то суд, враховуючи відмову у задоволенні вимог про стягнення 71 721, 96 грн за поставлений відповідачу у березні 2020 року природний газ, здійснив самостійний перерахунок інфляційних за несвоєчасну сплату грошових коштів за поставлений відповідачу у квітні 2020 року природний газ, у зв`язку з чим дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 2001,12грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 250 140, 00 грн, пені в розмірі 4 613,54 грн, 3% річних в розмірі 820,32 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 2 001, 12 грн.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаватеплокомфорт" (03191, м. Київ, вул. Смолича, 6-В, кв. 75, код ЄДРПОУ 33147372) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОТЕХНОІНВЕСТ" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки,18/14, офіс 311, код ЄДРПОУ 34933742) суму основного боргу у розмірі 250 140 (двісті п`ятдесят тисяч сто сорок) грн 00 коп., 4 613 (чотири тисячі шістсот тринадцять) грн 54 коп. пені, 3% річних у розмірі 820 (вісімсот двадцять) грн 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 2 001 (дві тисячі одна) грн 12 коп. та 3 863 (три тисячі вісімсот шістдесят три) грн 62 коп. витрат на сплату судового збору.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 02.09.2020

Суддя І.О. Андреїшина