Рішення № 91290370, 27.08.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.08.2020 Справа № 920/238/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., при секретарі судового засідання Гордієнко Ж.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи №920/238/20

за позовом: Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія

"Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6,

код 20077720)

до відповідача: Комунального підприємства "ТЕПЛОГАРАНТ" (41600, Сумська

область, м. Конотоп, вул. Садова, буд. 39А , код 32325215)

про стягнення 4681089 грн 11 коп. заборгованості на підставі договору №6109/1718-ТЕ-29 від 19.09.2017 постачання природного газу

за участю представників сторін:

від позивача: Поліщук О.О., адвокат, довіреність № 14-200 від 17.05.2019,

свідоцтво ДП № 3720 від 08.06.2018 (в режимі відеоконференції

"EasyCon"),

від відповідача: не з`явився

УСТАНОВИВ:

10.03.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 4 681 089 грн. 11 коп. (з яких: 2 300 065 грн. 72 коп. пеня, 780 916 грн. 33 коп. - 3% річних, 1 600107 грн. 07 коп. - інфляційні втрати) за неналежне виконання Договору № 6109/1718-ТЕ-29 від 19.09.2017 постачання природного газу, а також 70 216,34 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 12.03.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - для надання відповіді на відзив.

13.04.2020 відповідачем надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить суд позовні вимоги задовольнити частково, зменшити нараховану суму пені до 1 грн, у стягненні інфляційних втрат та 3% річних відмовити.

08.05.2020 позивачем надано до суду відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач просить суд відмовити у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідачу у повному обсязі, позивні вимоги задовольнити повністю.

27.07.2020 відповідачем надано до суду клопотання про відстрочення виконання рішення суду строком на 1 рік.

Ухвалою суду від 27.07.2020 закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 27.08.2020.

В судовому засіданні 27.08.2020 представник позивача надав усні пояснення в обґрунтування своєї позиції по справі, просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, проти зменшення пені та відстрочення виконання судового рішення заперечував.

Представник відповідача в судове засідання 27.08.2020 не прибув, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить протокол судового засідання від 27.07.2020.

Згідно зі статтею 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.09.2017 між акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник - позивач) та комунальним підприємством "Теплогарант" (споживач - відповідач) укладено договір постачання природного газу № 6109/1718-ТЕ-29.

Відповідно до укладеного між сторонами договору, позивач зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Природний газ, що постачається за договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями (п. 1.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2017 року - березень 2018 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 62269520 грн. 24 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно здійснював оплату спожитого природного газу, у зв`язку з чим останньому нараховані пеня відповідно до п. 8.2. договору, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За умовами п. 6.1 договору постачання природного газу оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 6.3. договору оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року поширювалася дія статті 19і Закону України "Про теплопостачання";

2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30 вересня 2015 року не поширювалася дія статті 19! Закону України "Про теплопостачання" в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання;

4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як

погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.

Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;

5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

Судом встановлено, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 6.1. договору.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачеві нараховані 3 % річних в загальній сумі 7809163 грн. 33 коп. за жовтень 2017 року - березень 2019 року, виходячи з суми заборгованості помісячно, з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат та інфляційні втрати за період з 01.12.2017 по 31.12.2019 в сумі 1600107 грн 07 коп.

Тому, перевіривши розрахунки позивача, суд дійшов висновку про їх правомірність та стягнення з відповідача на користь позивача 1600107 грн 07 коп. інфляційних втрат та 780916 грн 33 коп. трьох відсотків річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Частиною шостою статті 232 ГК України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що умови укладеного між сторонами договору не містять інших положень щодо строку нарахування штрафних санкцій.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 2300065 грн 72 коп. за період з 28.11.2017 по 28.01.2019 з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем природного газу поставленого у жовтні 2017 року - березні 2018 року, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 780916 грн 33 коп., 1600107 грн 07 коп. інфляційних втрат та 2300065 грн 72 коп. пені.

Відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені з 2300065грн. 72 коп. до 1 грн, враховуючи те, що фінансовий стан КП "Теплогарант" є збитковим, а стягнення таких санкцій призведе до затримки у виплаті заробітної плати працівникам, виникнення заборгованості у сплаті податків до бюджету, затримки розрахунків з контрагентами та до інших негативних наслідків. На момент звернення позивача до суду ступінь виконання зобов`язання становить 100%, що свідчить про незначність прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Стаття 546 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як один із видів забезпечення зобов`язання.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. ст.. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (рішення Конституційного Суду від 11.07.2013 № 7-рп/2013).

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % від заявленої до стягнення суми - до 1150032 грн 86 коп.

Позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору. Стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Також, суд враховує факт перебування відповідача у скрутному фінансовому становищі, що підтверджується звітом про фінансові результати за 2018 -2019 роки.

Зменшення розміру пені на 50% суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, задоволенню підлягають вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1150032 грн 86 коп. пені, 780916 грн 33 коп. 3% річних, 1600107 грн 07 коп. інфляційних втрат.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання судового рішення на рік суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Отже, лише за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, суд може розстрочити чи відстрочити виконання рішення.

Як на підстави, які можуть призвести до несвоєчасності виконання судового рішення у даній справі, відповідачем подано суду Баланс (звіт про фінансовий стан) на 31 березня 2020 року відповідача, яким підтверджує збитковість підприємства.

Виходячи з того, що згідно зі ст. 1 Конституції України Україна є правовою державою, обов`язковість виконання судових рішень є обов`язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, п.40.

Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», п. 40; рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, п. 34, ЕСНR 2002-ІII, та рішення від 6 березня 2003 року у справі «Ясюнієне проти Литви», заява № 41510/98, п. 27).

В рішенні від 20.06.2004 у справі «Півень проти України» Суд також зазначив, що право на судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Конвенції, також захищає виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Наведені вище обставини та подані відповідачем докази свідчать про можливість невиконання рішення суду у даній справі у строк, визначений законодавством, а тому суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та про відстрочення виконання рішення у даній справі на три місяці - до 27.11.2020.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статями 123, 129, 233, 236-238, 239, 240, 256, 331 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Теплогарант" (вул. Садова, 39А, м. Конотоп, Сумська область, 41600, код ЄДРПОУ 32325215) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 1150032 грн 86 коп. пені, 780916 грн. 33 коп. 3 % річних, 1600107 грн. 07 коп. інфляційних втрат, 70216 грн. 34 коп. витрати по сплаті судового збору, відстрочивши виконання рішення суду на 3 місяці до 27.11.2020.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 02.09.2020.

Суддя С.В. Заєць