Рішення № 91269140, 01.09.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5127/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1785 (польова пошта В3593) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1785 (польова пошта В3593), в якому позивач просить:

визнати бездіяльність військової частини А1785, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не використані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, протиправною;

зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.05.2019 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з червня 2016 року по травень 2019 року позивач проходив військову службу в військовій частині А1785 (польова пошта В3593). За період служби позивач не використав відпустку як учасник бойових дій та при звільненні з військової служби грошова компенсація за невикористані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки позивачу не була виплачена. На звернення позивача з проханням нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні відпустку, як учаснику бойових дій відповідачем не надано жодної відповіді. Позивач переконаний, що відповідачем порушено його право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а тому звернувся до суд з даним позовом.

Від відповідача 17.08.2020 року надійшов відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що позовні вимоги військова частина А1785 не визнає в повному обсязі, як такі що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають законодавству.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає, що відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 № 303/2014, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №1126-УІІ від 17.03.2014 року, на території України почав діяти особливий період, який триває до теперішнього часу. Приписами частини 17 статті 10-1 до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. Таким чином, під час проходження військової служби в особливий період, у Позивача було відсутнє право на використання додаткової відпустки як учасник бойових дій (ст.16-1 Закону України «Про відпустки», п. 12 ч. І. Вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних. Стаття 24 Закону України «Про відпустки» передбачає виплату грошової компенсації лише за невикористані дні основної відпустки та додаткової відпуски працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за» іншими видами додаткових відпусток ст. 24 Закону не передбачена.

Також відповідач зазначає, що відповідно до пункту 2.1.6. наказу начальника Генерального Штабу Збройних Сил України «Про затвердження Інструкції з діловодства в Збройних Сил України» від 07.04.2017 № 124, позивач повинен був подати письмовий рапорт до відповідача про надання додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в зручний для нього час, але відповідно в період з 01.01.2015 року по момент звільнення жодних звернень до Відповідача не надходило. Відповідно до вище викладеного відповідач зазначає, що відповідно до статті 5 КАСУ підставою подачі позову являється протиправна дія або бездіяльність відповідача, що не доведено в позовній заяві позивача. Крім того, відповідно до абзацу 3 пункту 242 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. В свою чергу, відповідно до наказу командира військової частини А1785 від 04.10.2019 № 214 позивача було виключено зі списків особового складу частин та всіх видів забезпечення. Позивач із даними наказами погодився та, станом на теперішній час, відомостей щодо їх оскарження немає.

Відповідач зауважує, що якщо позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини А1785 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, то він повинен був оскаржити наказ командира військової частини А1785 від 04.10.2019 № в місячний строк шляхом подачі позову до суду або не погоджуватись з ним доки не було б проведено з ним усіх необхідних розрахунків.

Крім того, відповідач вказує, що позивач отримав статус учасника бойових дій 02 серпня 2018 року, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 і тому в нього взагалі не було права на додаткову відпустку за 2017 рік, а отже, і на компенсацію також не має жодного права згідно вищевказаними вимогами чинного законодавства України.

Таким чином, відповідач вважає, що командування військової частини А1785 діяло відповідно до вимог чинного законодавства і тому бездіяльність військової частини А1785 не є протиправною, як це зазначає позивач та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 22.06.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 на підставі контракту з 30.05.2016 року прийнятий курсантом на військову службу за контрактом (а.с.10).

З довідки військової частини А1785 від 24.11.2018 року №2789 про безпосередню участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України вбачається, що позивач у періоди з 04.11.2017 року по 28.04.2018 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України (а.с.14).

Наказом командира військової частини А1785 (по стройовій частині) №112 від 29.05.2019 року, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , водія 1 автомобільного взводу автомобільної роти військової частини А1785, звільненого (демобілізованого) наказом командира 363 окремого батальйону охорони та обслуговування (по особовому складу) №24-РС від 17.05.2019 року, у запас за підпунктом «а» пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (у зв`язку із закінченням строку контракту) з 29.05.2019 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено на облік до Малиновського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м. Одеси (а.с.13).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А1785 (по стройовій частині) №112 від 29.05.2019 року щорічна основна відпустка за 2019 рік не використана.

Позивачу 02.08.2018 року видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с.8).

Вважаючи, що відповідач при звільненні позивача з військової служби не здійснив виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою.

Як зазначає позивач відповіді на вказану заяву відповідачем надано не було.

Крім того, доказів надання та направлення відповіді на звернення позивача відповідачем до суду також не надано.

Вважаючи, що відповідачем порушено право позивача на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст.16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з п.8 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до п.17 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з п.18 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII та у Законі України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року № 1932-XII.

Так стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII визначає такі поняття як:

особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Стаття 1 Закону України «Про оборону України» № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Отже, аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Разом з тим, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується п.12 ст.12 Закону України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.8 ст.10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».

Крім того, відповідно до п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст.12 Закону №3551-ХІІ.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З урахуванням нормативного аналізу та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.05.2019 року.

Судом при постановленні рішення у даній справі враховані висновки Верховного суду у зразковій справі №620/4218/18 від 16.05.2019 року, яке залишено в силі постановою Великої палати Верховного суду від 21.08.2019 року за позовом особи - учасника бойових дій, звільненого з військової служби, до військової частини А1815 про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача, щодо того, що позивач отримав статус учасника бойових дій тільки 02.08.2018 року, а тому своїми правами як учасник бойових дій він мав право користуватися з після отримання посвідчення, оскільки факт участі позивача в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України безпосередньо підтверджується відповідними наказами, про що зазначено в довідці ВЧ А1785 від 24.11.2018 року №2789, та про що відповідачу було достеменно відомо.

Разом з тим, суд зазначає, що посвідчення учасника бойових дій позивач отримав саме на підставі довідки, виданої відповідачем, про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21,22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1785 (польова пошта В3593) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - задовольнити.

Визнати бездіяльність військової частини А1785, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації не використані дні відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, протиправною.

Зобов`язати військову частину А1785 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.05.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.15.5 ч.І Перехідних положень КАС України апеляційна скарга подається до або через відповідні суди, а матеріали справи витребуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

Відповідач: Військова частина А1785 (польова пошта В3593) (код ЄДРПОУ 08022573, 65076, м.Одеса, вул. Спартаківська, 2)).

Суддя П.П. Марин

.