Рішення № 91267215, 31.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

31 серпня 2020 р. Справа № 120/3660/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Травянка Олександра Івановича до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в :

до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Травянко Олександр Іванович з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представником позивача зазначено, що 07.02.2020 року до відповідача подано заяву про здійснення перерахунку пенсійного забезпечення позивача встановивши основний розмір 76% від грошового забезпечення. Однак, листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 02.03.2020 року відмовлено позивачу у здійсненні такого перерахунку.

Ухвалою від 30.07.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.

14.08.2020 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки відповідно до статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яка носить імперативний характер та визначає, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

При проведенні перерахунку пенсій застосовуються положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" в системній сукупності з метою визначення на перерахунок пенсії.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, зазначили, що представником позивача не надано платіжних документів про оплату послуг на правничу допомогу (платіжних доручень, касових чеків або інших банківських документів, які б підтверджували, що позивачем понесено витрати на оплату професійної правничої допомоги.

21.08.2020 до суду надійшла відповідь на відзив. Однак в силу положень частини третьої статті 263 КАС України у справах цієї категорії заявами по суті є позов та відзив. Тому суд не приймає до розгляду та не бере до уваги під час ухвалення рішення по суті відповідь позивача на відзив.

Відповідно до частини 2 статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Позивачу призначена пенсія у відповідності до Закону України від 09.04.1992 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, управлінням пенсійного фонду здійснено перерахунок пенсії позивача починаючи з 01.01.2018. Однак, пенсію перераховано виходячи з 70% грошового забезпечення, а не 76% як було встановлено при її первинному перерахунку.

Не погоджуючись з такими діями відповідача щодо визначення відсотку від грошового забезпечення на рівні 70%, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Так, пунктом 1 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 за № 45 пенсії, призначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у зв`язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 за № 103 постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон) до 1 березня 2018 (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 за № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із наданого позивачем розрахунку пенсії за вислугу років, відповідачем було здійснено перерахунок пенсії позивача відповідно до Постанови КМУ № 103, та її основний розмір склав 70% від грошового забезпечення.

Надаючи оцінку посиланням позивача на протиправність дій відповідача, які виразились у зменшенні основного розміру пенсії із 76% грошового забезпечення до 70%, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 13 Закону № 2262-ХІІ (в редакції чинній на час призначення позивачу пенсії), пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.

Загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 90 процентів відповідних сум грошового забезпечення, а особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року № 3668-VI, який набрав чинності 01 жовтня 2011 року, внесено зміни до частини 2 статті 13 Закону № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100 процентів, до категорії 2, - 95 процентів.

Таким чином, з 01.10.2011 положення частини 2 статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років 90 % відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв`язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-VІ.

В подальшому, відповідно до Закону України від 27.03.2014 за №1166-VІІ "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01.04.2014, було внесено зміни до частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, де число "80" замінили на число "70" (максимальний розмір пенсії), що, на думку відповідача, передбачає необхідність проведення перерахунку пенсії позивача в розмірі 70% від грошового забезпечення.

Аналізуючи встановлені у справі обставини та враховуючи положення процитованих норм у їх сукупності, суд доходить висновку, що положення статті 13 Закону № 2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70 відсотків від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, що виникли після 01.04.2014, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку. Адже до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави встановлені саме щодо перерахунку пенсії.

Всупереч наведеного, при здійснені перерахунку пенсії позивачу на підставі Постанови №103, управління пенсійного фонду застосувало норми, які регулюють питання саме призначення пенсії, що є безпідставним.

Так, згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).

Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.

Вказана позиція щодо застосування норм права до спірних правовідносин, міститься в постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-420а13.

Окремо суд акцентує увагу на тому, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80 відсотків, а потім 70 відсотків грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.04.2018 року справа № 686/12623/17 (провадження № К/9901/849/17).

Крім того, аналогічні за змістом висновки відображені в рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 року за наслідками розгляду зразкової справи № 240/5401/18-а. Дане рішення оскаржене в апеляційному порядку. За наслідками розгляду Великою палатою Верховного суду 16.10.2019 року прийнято рішення, яким апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України залишено без задоволення, а рішення Верховного Суду від 04.02.2019 року у зразковій справі № 240/5401/18-а без змін.

Згідно з вимогами частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За сукупністю наведених обставин, суд доходить висновку про протиправність дій управління пенсійного фонду щодо зменшення відсотку основного розміру пенсії з 76% на 70% при проведені її перерахунку на підставі Постанови № 103 та, відповідно, про наявність підстав для проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу, починаючи з 1 січня 2018 року, виходячи з 76% від відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням виплачених сум.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України Вінницькій області здійснити виплату раніше призначеної пенсії єдиним платежем, суд зазначає наступне.

Спосіб виконання дій, які має вчинити за рішенням суду суб`єкт владних повноважень, не визначений в спірних правовідносинах нормативно. У разі набрання чинності рішенням суду перерахування донарахованих сум буде вважатися належним виконанням судового рішення, як у разі перерахування присудженої суми кількома платежами, так і єдиним платежем, а повним виконанням рішення суду буде сплата відповідачем всієї недоплаченої суми, а тому, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Абзацом 2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04 серпня 2020 року, № 640/15803/19 від 05 серпня 2020 року.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи представником позивача надано наступні документи:

- копію договору про надання правової (правничої) допомоги №075/19 від 05.11.2019 року укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро "Олексанра Травянко" в особі адвоката Травянко Олександра Івановича /а.с.34-35);

- копію акта №1 прийому-передачі правової (правничої) допомоги від 28 травня 2020 року з калькуляцією погодинних витрат до договору №018/20 від 24 січня 2020 року про надання правової (правничої) допомоги /а.с. 37-39/.

- копію корінця до прибуткового касового ордеру №098/20 від 28.05.2020 року до договору №018/20 від 24 січня 2020 року про надання правової (правничої) допомоги /а.с. 40/.

Суд зауважує, що представником позивача надано копію договору про надання правової (правничої) допомоги №075/19 від 05.11.2019 року, при цьому акт прийому-передачі правової (правничої) допомоги з калькуляцією погодинних витрат та копія корінця до прибуткового касового ордеру стосуються іншого договору №018/20 від 24 січня 2020 року, який відсутній у матеріалах справи. Такі розбіжності у документах позбавляють суд об`єктивної можливості встановити реальність понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги позивачем.

Крім того, до суду подано копію корінця до прибуткового касового ордеру №098/20 від 28.05.2020 року, що на думку представника позивача підтверджує понесення фактичних витрат позивача на оплату правничої допомоги, проте суд не може погодитися з такою позицією останнього, оскільки документами, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку є, зокрема, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження. Вказаних банківських документів представник позивача до суду не надав.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду №320/3271/19 від 07 травня 2020 року, №640/22250/19 від 16 червня 2020 року.

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що судові витрати на правову допомогу стягненню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат пов`язаних зі сплатою судового збору, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 840,80 грн. судового збору підлягають відшкодуванню частково у розмірі 560,53 грн. (2/3 задоволених вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, ст. 13, 43, 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09.04.1992 за № 2262-ХІІ, ст. 17, 22 Конституції України, Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 за № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", п. 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21.02.2018 за № 103, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 під час її перерахунку з 76% від відповідних сум грошового забезпечення на 70% від відповідних сум грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 1 січня 2018 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 76% від відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 560,53 грн. (п`ятсот шістдесят гривень 53 копійки) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (місце перебування: АДРЕСА_1 / місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, ЄДРПОУ 13322403).

Суддя Свентух Віталій Михайлович