Рішення № 91258404, 17.08.2020, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

17.08.2020

Справа №490/10816/17

Провадження №2/489/66/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого - судді Рум`янцевої Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Матяєвою С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором №б/н від 29.05.2007 року в розмірі 45561 грн. 68 коп., оскільки останній не виконує зобов`язань за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» зазначили, що 29.05.2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір б/н, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 1200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позивач свої зобов`язання за вказаним договором виконав у повному обсязі, передавши ОСОБА_1 кредитні кошти. Відповідач свої зобов`язання за Договором виконував не у повному обсязі, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 30.09.2017 року складає 45561,68 грн., що складається із: заборгованості за кредитом - 541,87 грн., заборгованості по процентам - 37584,34 грн., пені та комісії - 4789,68 грн., штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 2145,79 грн.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, яким відповідач заперечує проти задоволення позову з огляду на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, невідповідність їх навіть тим даним, що вказані у неналежно засвідчених роздруківках, наданих юрисконсультом Приватбанку в якості доказів. По-перше, кредитний ліміт встановлено у розмірі всього лише 250 грн., а позивач стверджує, що відповідач отримав кредит у розмірі 1200 грн., при цьому у розрахунку заборгованості така сума взагалі не фігурує; по-друге, у розрахунку заборгованості містяться дані про те, що відповідач нібито 13.08.2011 і 13.12.2011 використав кредитні кошти з картки, строк дії якої закінчився максимум 19.03.2011, якщо не раніше. Позовні вимоги не підтверджені доказами, що відповідали би встановленим статтями 77-79 ЦПК України критеріям належності, допустимості і достовірності, а сама позовна заява підписана та подана від імені ПАТ КБ «Приватбанк» Кіріченком Віталієм Михайловичем, повноваження якого на подання позову, ведення справи не підтверджено документами, передбаченими ЦПК України (у редакції, чинній станом на дату подання позову), тобто оригіналом довіреності або посвідченою суддею копією такої довіреності. Він визнає ту обставину, що колись отримував картку Приватбанку, однак з кредитним лімітом у 250 грн., а не у 1200 грн., як безпідставно і бездоказово стверджує позивач, і певний час користувався такою карткою з кредитним лімітом у 250 грн. (номеру картки не пам`ятає, самої картки у нього вже давно немає, оскільки ним неодноразово змінювалося місце проживання, і наразі фізично знайти картку не вдалося), однак всі кредитні кошти повернув Приватбанку, і приблизно з 2009-2010 років взагалі не користувався послугами Приватбанку, аж поки приблизно у 2014 році не виникла необхідність отримання переказу з-за кордону. Звернувшись приблизно у 2014 році до Приватбанку з метою отримання переказу з-за кордону, працівники Приватбанку повідомили відповідачу, що активні картки та рахунки відповідача у Приватбанку відсутні, він не клієнт банку, а тому для того, щоб отримати переказ, відповідач у 2014 році вимушений був отримати нову картку для виплат № НОМЕР_1 , з якої він отримав переказ (зняв готівку), і якою більше не користувався. При цьому, у 2014 році працівники Приватбанку не повідомляли відповідачу про наявність якоїсь заборгованості перед Приватбанком, а видали картку, провели операцію по зарахуванню переказу на таку картку та провели операцію з видачі готівки. Зазначає, що до позовної заяви долучено копію паспорта відповідача НОМЕР_2 (а.с. 15 з обох сторінок аркушу) з відміткою про зняття з реєстрації місця проживання відповідача за адресою ( АДРЕСА_1 ) 14.04.2014 та засвідченням і відповідачем, і працівником банку відповідності копії оригіналу. Отже, у матеріалах справи наявні докази на підтвердження тих обставин, що вже після 14.04.2014 відповідач приходив до відділення Приватбанку, працівник Приватбанку отримував від відповідача копію паспорту, однак жодної вимоги (претензії тощо) про необхідність повернення якоїсь заборгованості, повернення кредиту відповідачу не вручалося, тобто до 2014 року відповідач кредитної заборгованості перед Приватбанком не мав, а після 2014 року вона якимось чином нібито з`явилася, при тому що кредитна картка № НОМЕР_3 була видана нібито ще 29.05.2007, а отже строк її дії вочевидь закінчився приблизно 29.03.2011, якщо не раніше, тобто після 29.03.2011 неможливо було отримати готівкові кошти з такої картки № НОМЕР_3 чи здійснити безготівковий розрахунок за товари/послуги з використанням такої картки, строк дії якої закінчився. Жодних первинних документів, виписки з карткового рахунку № НОМЕР_1 позивач не надав. Коли саме, яким саме чином (зняття готівки, безготівковий розрахунок за товари/послуги, перерахування на іншу карту тощо) та в якому розмірі відповідачем були отримані нібито не повернуті потім банку грошові кошти - позивач не зазначив. Він намагався отримати виписку по картковому рахунку самостійно, направив позивачу запит щодо доступу до персональних даних про себе (у порядку ст. 16 Закону України «Про захист персональних даних»), однак позивач листом від 21.12.2018 №20.1.0.0.0/7-181217/266 неправомірно відмовив відповідачу у наданні, зокрема, виписки з карткового рахунку № НОМЕР_3 за період часу з 29.05.2007 по дату надання відповіді, пославшись на те, що оскільки запит надіслано засобами поштового зв`язку, то Приватбанк позбавлений можливості здійснити ідентифікацію ОСОБА_1 .

Позивачем надано відповідь на відзив, яким просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Оскільки Клієнт 07.07.2014 року підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та була ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг затверджених наказом Банку від 06.03.2010 року. У даній заяві зазначено, що підписавши цю заяву, Відповідач ознайомився та згодний з Умовами та Правилами надання банківських послуг, в тому числі з Умовами та Правилами обслуговування по платіжним карткам, розташованим на сайті банку www.privathank.ua:https://client-hank.privatbank.ua. Тарифами банку, які разом з цією заявою складають Договір банківського обслуговування. Окрім цього, зазначено що Відповідачу було надано для ознайомлення Умов та правила в письмовому вигляді ознайомлення з чим засвідчується власним підписом в Заявці про приєднання. Підписавши заяву Банк та клієнт приєднуються і зобов`язуються виконувати умови, викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому. Отже, враховуючи вищевикладене, заява про приєднання до Умов та Правил з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (\vvvw.privatbank.ua~) складають Договір про надання банківських послуг. Тобто, в даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах та Правилах надання банківських послуг та Тарифах. Таким чином, між Банком та Позичальником укладається договір у письмовій формі. Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійснені всі необхідні дії, який задля придбання, припинення або зміна цивільних прав та обов`язків, що за змістом ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заява, Умови та Правила надання банківських послуг та Тарифи, з якими Позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис в Заяві.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

29 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 250,00 грн. шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.

З заяви клієнта від 29 травня 2005 року, вбачається що ОСОБА_1 отримав кредитну карту, в гривневій валюті, тип кредитного ліміту - фінансовий, сума кредитного ліміту 250 грн., базова процентна ставка 22,8 % з розрахунку 360 днів на рік. Розмір комісії за кредитне обслуговування - 1 % від суми заборгованості, строк дії кредитного ліміту - співпадає строку дії картки. Порядок погашення заборгованості : щомісячними платежами в розмірі 7 % від суми заборгованості.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума заборгованості відповідача за кредитним договором станом на 30.09.2017 року складає 45561,68 грн., що складається із: заборгованості за кредитом - 541,87 грн., заборгованості по процентам - 37584,34 грн., пені та комісії - 4789,68 грн., штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 2145,79 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Умови і правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 29 травня 2007 року зазначена базова відсоткова ставка по кредиту у розмірі 22,8% з розрахунку 360 днів на рік. Розмір комісії за кредитне обслуговування - 1 % від суми заборгованості. Проте у заяві не вказані умови договору про встановлення відповідальності у вигляді штрафів за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, вимоги щодо розміру пені сторонами не встановлені та не погоджені.

Так, заява клієнта містить дані, що базова відсоткова ставка по кредиту становить 1,9 % в місяць на залишок заборгованості.

Надані ж позивачем до суду розрахунки заборгованості за кредитом станом на 30.09.2017 передбачає поступове зростання відсоткової ставки: з 01.01.2013 року починаючи з 30,00%, потім 34,80% з 01.04.2015 року - 43,20%.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент підписання клієнтом заяви-анкети, про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

В матеріалах справи не міститься доказів направлення позивачем повідомлення про зміну відсоткової ставки на адресу відповідача.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату за користування кредитними коштами.

Жодних доказів на підтвердження таких розмірів і зміни процентної ставки позивачем до суду не надано.

Відповідно до ст.ст. 526, 1054, 1048, 611ЦК України, існують підстави для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за тілом кредиту і процентами за користування кредитними коштами, розрахованими відповідно до узгоджених сторонами умову власноручно підписаній ОСОБА_1 07 травня 2007 року заяві про надання банківських послуг.

Згідно статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до Умов та правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, які згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковими для судів.

Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» надані відповідачу на підставі укладеного 29 травня 2007 року кредитного договору кредитні картки неодноразово перевипускалися, кінцевий строк дії виданої картки - травень 2015 року.

За такого, позивачем неправомірно були нараховані складові заборгованості після закінчення строку дії платіжної картки в тому числі і за підвищеною процентною ставкою.

Таким чином, суд приходить до висновку, що стягненню з відповідача на користь банку підлягають проценти за користування кредитом з розрахунку 22,80 % річних, як було погоджено сторонами під час укладення договору, у межах строку дії картки.

З огляду на викладене, з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами у розмірі 249,73 грн., яка розрахована за наступною формулою: С х В : Р х Д + П - Н (541,87х22,80%:360х674+28,75-10,32= 249,73 грн.), де

Д - Кількість днів в періоді - 674 (Період прострочення кредиту - 26.07.2013 р. до 31.05.2015 р.;

Р - Кількість днів в році при розрахунку процентів - 360;

С - сума заборгованості за кредитом 541,87 грн. (згідно розрахунку);

В - відсоткова ставка 22,80%;

П - загальна заборгованість за процентами (накопичувальним підсумком з дня настання просторочення боргу, згідно розрахунку - 28,75);

Н - остання сума погашення боргу за наданим кредитом.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.05.2007 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29 травня 2007 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (29 листопада 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідачки, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29 травня 2007 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

За правилами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Умовами спірного договору, передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань по даному договору, внаслідок чого нарахування пені відбувається один раз в місяць.

У той самий час, згідно з пунктами п.2.1.6.14 Умовами та правилами надання банківських послуг передбачена сплата пені та штрафів як виду цивільно-правової відповідальності за невиконання або неналежне виконання грошових зобов`язань по кредитному договору.

Тому, враховуюче викладене, суд вважає, що пеня та штрафи нараховані банком за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань.

За такого, з позичальника за порушення строків виконання грошових зобов`язань може бути стягнутий тільки один вид неустойки.

Комісія це плата за послуги банку.

Пеня та комісія не є тотожними поняттями, це різні види нарахувань, які мають різну правову природу та повинні бути обґрунтовані і доведені позивачем.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що відповідач, брав на себе зобов`язання зі сплати винагороди за користування кредитом, які саме послуги було надано ОСОБА_1 розрахунком їх вартості, суду не надано.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України викладених у Постанові від 22 березня 2017 року № 6-2320цс16.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, суд вважає, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29 травня 2007 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Сума заборгованості непогашеного тіла кредиту відповідачем перед банком становить 541,87 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, з яким суд погоджується, а тому з відповідача підлягає стягненню вказана сума тіла кредиту.

З огляду на зазначене суд відхиляє доводи позивача викладені у відзиві на позовну заяву.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 541,87 грн. та нарахованих відсотків за користування кредитом у розмірі 249 грн. 73 коп.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (1,73%), а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 27,79 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі часткового задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3000 гривен.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підстав поданих сторонами доказів (ч.8 ст. 141 ЦПК України).

Витрати на правничу допомогу підтверджуються: Договором про надання правової допомоги від 02.02.2019 року, детальним описом робіт, рахунком на оплату гонорару на загальну суму 3000 гривен (а.с.110-116) та квитанцією про сплату послуг адвоката (а.с.222).

Враховуючи задоволення позову на 1,73%, суд вважає, що з позивача на користь відповідача підлягає стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 2948гривен 10 копійок (98,27% від вимог в задоволенні яких відмовлено).

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 247, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 29.05.2007 року в розмірі 791 грн. 60 коп., що складається з: заборгованості за тілом кредиту - 541 грн. 87 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 249 грн. 73 коп.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за пенею та комісією у сумі 4789 грн. 68 коп., штрафу (фіксована частина) - 500 грн. 00 коп., штрафу (процентна складова) - 2145 грн. 79 коп. - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», судовий збір у розмірі 27 грн. 79 коп.

Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2948 гривен 10 копійок.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул.. Грушевського, 1Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНКОПП НОМЕР_4 .

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено «01» вересня 2020 року.