Рішення № 91229513, 28.08.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4181/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2020 року м. Львів

Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді – Романюка В. Ф.

з участю: секретаря судового засідання – Цюпака В. І.

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11) про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до АТ «Ідея Банк», в якому просить визнати Кредитний договір №Z60.13062.003967629 від 23.05.2018 року, укладений між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області від 03.11.2001 року, ІПН НОМЕР_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» (МФО 336310, код ЄДРПОУ 19390819) було укладено Кредитний договір №Z60.13062.003967629 про надання коштів у сумі 99997.00 (дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) гривень недійсним з застосуванням наслідків недійсності правочину; 3дійснити зарахування грошових коштів, сплачених як плату за обслуговування кредитної заборгованості за кредитним договором №Z60.13062.003967629 від 23.05.2018 року в рахунок погашення суми тіла кредиту за кредитним договором №Z60.13062.003967629 від 23.05.2018 року.

В обгрунтування поданого позову покликається на те, що 23 травня 2018 року, між ОСОБА_2 та Акціонерним товариством «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір №Z60.13062.003967629 про надання коштів у сумі 99997.00 (дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто сім) гривень.

На даний час, позивачем сумлінно виконувались обов`язки з погашення вищевказаного кредитного договору.

Однак, за кредитним договором №Z60.13062.003967629 від 23.05.2018 згідно з графіком щомісячних платежів до сум, що підлягають сплаті включається комісія (плата за обслуговування кредитної заборгованості). Нарахування комісії (плати за обслуговування кредитної заборгованості), що позивач вважає незаконним.

Крім цього, позивача зазначає, що кредитний договір №Z60.13062.003967629 від 23.05.2018 є таким, що порушує його права як споживача та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не було в письмовій формі його повідомлено щодо умов Договору про надання кредиту №Z60.13062.003967629 від 23.05.2018. Відповідач скористався тим, що позивачу об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.

У зв`язку із наведеним позивач просить позов задоволити.

Ухвалою суду від 26 травня 2020 р. у справі відкрито спрощене провадження та призначено до судового розгляду. /а.с.23/.

Ухвалою суду від 22 липня 2020 р. розгляд справи, за клопотанням представника позивача, відкладено. /а.с.61/.

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав з мотивів викладених у ній, просив задоволити у повному обсязі.

Представник відповідача Трофімова Л.А. у судове засідання не з`явилася. 17.06.2020 р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить суд відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у ньому. Крім цього, просила суд проводити розгляд справи у її відсутності. /а.с.31-43/.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд встановив, що 23 травня 2018 р. між Приватним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №Z60.13062.003967629. Згідно якого, ОСОБА_2 отримав кредит на поточні потреби у сумі 99997,00 грн. із встановлено процентною ставкою в розмірі 15,5 %, строком на 48 місяців. /а.с.8-11/.

Крім цього, 23 травня 2018 р. між Приватним акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір добровільного страхування життя №Z60.13062.003967629. /а.с.12-15/.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою, третьою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

За змістом статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором; загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності). У разі якщо витрати на додаткові чи супутні послуги кредитодавця, отримання яких є обов`язковим для укладення договору про споживчий кредит, або кредитного посередника (за наявності) не були включені до загальних витрат за споживчим кредитом, платежі за ці послуги не підлягають сплаті споживачем. Платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов`язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом. Якщо укладення договору про надання додаткових чи супутніх послуг третіми особами є обов`язковим для отримання кредиту або для отримання кредиту на умовах, що пропонуються кредитодавцем, споживач має бути прямо проінформований про це у письмовій формі (частина друга статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції чинній на час укладення договору).

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Статтями 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», передбачена така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, яка визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

Постановою Національного банку України від 08 червня 2017 року № 49 затвердженні Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила), які розроблено відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність» «Про національний банк України», «Про споживче кредитування», встановлюють порядок та методику розрахунку загальної вартості кредиту для споживача.

У свою чергу, пунктом 5 Правил (в редакції чинній на часу кладення договору також передбачено у складовій загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів вартість всіх додаткових та супутніх послуг за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Колонка7 «Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит», що є додатком 2 до цих Правил також передбачає здійснення платежів позичальниками на користь банків за додаткові та супутні послуги, що включають в себе, в тому числі платежі за ведення рахунку та розрахунково-касове обслуговування.

Згідно п.5 Пояснення щодо заповнення Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, у колонках 7 (у розрізі платежів за колонками 7.1, 7.2, 7.3, 7.4 і т.д.) та 8 (у розрізі платежів за колонками 8.1, 8.2 і т.д.) зазначаються усі платежі споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Пунктами 8, 9 Правил передбачено, що банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки. Банк зазначає реальну річну процентну ставку та загальну вартість кредиту за рядком «Усього» у колонках 9 і 10 (відповідно) форми, наведеної в додатку 2 до цих Правил.

Відповідно до частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Обравши спосіб захисту своїх прав шляхом визнання кредитного договору недійсним, позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією викладено у постанові Верховного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19.

Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору. Так, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доведення факту ненадання відповідачем інформації про умови кредитування при укладенні спірного договору чи несправедливості його умов. При цьому, суд враховує, що позичальник під час укладення договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з графіком щомісячних внесків, що підтверджується його підписом. Жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловив.

Крім цього, п.3.2.3 договору передбачено, що позичальник може відмовитися від Договору протягом 14 календарних днів від дати його укладення шляхом повідомлення Банку у письмовій формі, з одночасним повернення, грошових коштів, одержаних згідно з цього Договору та сплати процентів за період з дня одержання коштів до дня їх повернення за ставкою, встановленою договором про споживчий кредит. Однак, позичальник від договору не відмовився, при цьому, з моменту отримання кредити та на даний час, ним сумлінно виконувалися обов`язки з погашення кредитного договору, що свідчить свідоме сприйняття позивачем умов кредитного договору.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи, що між сторонами було досягнуто згоди за істотними умовами спірного кредитного договору, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим цей договір, згідно зі статтею 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_2 також посилається на положення статті 230 ЦПК України (правові наслідки вчинення правочину під впливом обману), а також статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з частинами 1-3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману передбачені статями 230 ЦК України.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто, при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Таким чином, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми статей 203, 230 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Вищезазначені положення містяться у правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 30 січня 2019 року, справа № 755/16663/16-ц.

Відтак, доводи позивача про те, що кредитор приховав від нього повну та достовірну інформацію про умови кредитування, які він мав би розуміти, підписуючи кредитний договір, спростовуються матеріалами справи. Встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що дії відповідача при укладанні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню позивача та вимогам закону. В цілому кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства України, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, у зв`язку із чим суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним в цілому кредитного договору №Z60.13062.003967629. Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки у додатку до кредитного договору «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Отже, доводи позову про недійсність умов кредитного договору з підстав заявлених в позовній заяві не знайшли свого підтвердження. Тому, в задоволенні позовних вимог про визнання пунктів, положень кредитного договору та дій відповідача недійсними, про визнання кредитного договору недійсним в цілому, про визнання дій нечесною підприємницькою практикою, про визнання фактів порушень прав позивача, про зобов`язання вчинити певні дії та повернення сплачених коштів, слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 141, 247, 258, 259, 263 -265, 351-355 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 203, 204, 215, 230, 526, 627, 629, 1054, 1048 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про споживче кредитування», суд , -

ухвалив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Акціонерного товариства «Ідея Банк» (код ЄДРПОУ 19390819, адреса: 79008, м. Львів, вул. Валова, 11) про захист прав споживачів, відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду..

Суддя В.Ф. Романюк