Рішення № 91226423, 20.08.2020, Мангушський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Першотравневий районний суд Донецької області)

241/2359/19

2/241/126/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

20.08.2020 року смт. Мангуш

Першотравневий районний суд Донецької області

у складі:

головуючого судді Чудопалової С.В.,

при секретарі Небиліченко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Мангуш цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи – Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Банк Розвитку», ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» про визнання недійсним договору застави рухомого майна № ZXA019500.113057.001 від 22.03.2013 та зняття обтяження з рухомого майна - автомобіля Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, р/н НОМЕР_1 –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи – ПАТ «Всеукраїнський Банк Розвитку», ОСОБА_3 , ТОВ «Есаймент» та, змінивши позовні вимоги, просить визнати недійсним договір застави рухомого майна та зняття обтяження з рухомого майна, мотивований тим, що він, звернувшись до МРЕВ з метою переоформлення свого автомобіля Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, р/н НОМЕР_1 , дізнався, що на нього накладено обтяження, оскільки 22.03.2013 між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № MKLVF2.97769.001 від 22.03.2013 та договір застави рухомого майна № ZXA019500.113057.001 від 22.03.2013, згідно умов якого ОСОБА_3 були надані у власність грошові кошти у розмірі 2 000 000 грн на строк до 21.03.2014 зі сплатою відсотків за користування кредитом. Цього ж дня, 22.03.2013 між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_2 був укладений договір застави, за умовами якого остання поручилась та заставила своє майно, а саме автомобіль Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, р/н НОМЕР_1 , на забезпечення виконання ОСОБА_3 вищевказаного кредитного зобов`язання. Зазначає, що заставлене його дружиною майно було придбано під час проживання однією сім`єю у 2010 році, але він своєї згоди на заставлене спільне сумісне майно подружжя не надавав і договір застави не підписував. А тому просить визнати договір застави рухомого майна від 22.03.2013 недійсним, відповідно до положень ч.1 ст.203, ч.1 ст.205 ЦК України, виходячи із первісного позову та зняти обтяження з автомобіля Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, р/н НОМЕР_1 .

09.12.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

28.01.2020 закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

10.03.2020 позивачем було змінено позовні вимоги.

30.04.2020 до участі у справі в якості третьої особи залученоТОВ «ФК «Есаймент».

В судове засідання позивач не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи у її відсутності. Позовні вимоги визнає та не заперечує щодо їх задоволення.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутності. Позов визнав та просив його задовольнити.

Представник третьої особи ТОВ «ФК «Есаймент» в судове засідання не з`явився, надавши письмові пояснення, згідно яких просив суд застосувати до позовних вимог позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи ПАТ «ВБР» в судове засідання не з`явився, про місце та час його проведення повідомлений належним чином. Про причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України в зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Так, судом встановлено, що згідно рішення Першотравневого районного суду Донецької області від 11.01.2013 у цивільній справі № 0539/2281/2012 (провадження № 2-о/241/2/2013), встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без реєстрації шлюбу, з 08.11.2000 по 11.01.2013 (а.с. 11).

Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

22.03.2013 з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 22.03.2013, між ОСОБА_2 та ПАТ «ВБР» було укладено договір застави автотранспорту № ZXA019500/113057.001, за умовами якого ОСОБА_2 передала в заставу банку автомобіль Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, р/н НОМЕР_1 . До даного договору 25.12.2013 було внесено зміни (а.с. 6-8,10).

З витягу про реєстрацію в Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 40214950 від 25.03.2013 вбачається, що на автомобіль Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, р/н НОМЕР_1 , накладено приватне обтяження, а саме – заборона відчуження обтяження на підставі договору застави № ZXA019500/113057.001 від 22.03.2013, обтяжувач ПАТ «ВБР», боржник ОСОБА_3 (а.с. 9).

Відповідно до листа ПАТ «ВБР» № 3140 від 16.05.2019, банк повідомив ОСОБА_2 про те, що банком було відступлено право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором MKLVF2.97769.001 від 22.03.2013, за зобов`язанням якого ОСОБА_2 виступає поручителем, та права вимоги за наступним договором застави № ZXA019500/113057.001 від 22.03.2013 шляхом продажу новому кредитору – ТОВ «ФК «Есаймент» (а.с. 12, 92-94).

Так, п. 1 Договору застави передбачено, що предметом цього договору є надання заставодавцем в заставу майна, опис якого зазначений в п. 6 цього договору, в забезпечення виконання ОСОБА_3 перед ПАТ «ВБР».

Відповідно до п. 6 договору застави, в забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та заставодавцем зобов`язань за цим договором заставодавець надав в заставу майно - Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, р/н НОМЕР_1 , який належить на праві власності заставодавцю з 13.08.2010.

Згідно п. 10.1 договору застави, заставодавець засвідчив, що предмет застави не перебуває у спільній сумісній власності подружжя.

Відповідно до ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути передано у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Як вбачається з нотаріально завіреної заяві від 25.12.2013 ОСОБА_2 зазначила, що станом на 11-00 годину 25.12.2013 вона у шлюбі не перебуває, ні з ким не проживає однією сім`єю без укладання шлюбу (а.с. 144).

Таким чином, відповідачем ОСОБА_2 при передачі транспортного засобу у заставу було умисно приховано той факт, що вона, хоча і не перебуває у зареєстрованому шлюбі, але існує рішення суду про встановлення факту її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_1 , про яке на момент укладення договору банк не міг знати, а тому спірний автомобіль є майном, набутим під час шлюбу і він є спільною сумісною власністю подружжя.

Отже, встановлено, що при укладенні договору застави 22.03.2013 банк діяв добросовісно та в межах чинного законодавства та вимоги ст. 578 ЦК України були перевірені та дотримані, а тому не було підстав для надання нотаріально посвідченої згоди співвласника чи подружжя для передання майна у заставу.

Отже, щодо позовної вимоги про визнання договору застави недійсним, суд приходить до наступного висновку.

Так, ст. 28 Закону України «Про заставу» передбачено вичерпний перелік підстав для припинення договору застави, а саме: з припиненням забезпеченого заставою зобов`язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов`язань, установлених законом.

Але, позивачем у позовній заяві не наведено жодної обставини, яка могла в слугувати підставою для його припинення згідно ст. 28 Закону України «Про заставу» та ст. 593 ЦК України.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За змістом статей 572, 575 ЦК України застава є видом забезпечення виконання зобов`язання рухомим майном, що залишається у володінні і користуванні заставодавця, згідно з яким заставодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави.

Відповідно до статті 578 ЦК України та статті 6 Закону України «Про заставу» майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Така згода за своєю правовою природою є одностороннім правочином. Згідно із частиною першою статті 219 ЦК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Разом з тим, відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним.

Так, пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв`язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Недобросовісність – обов`язкова підстава для визнання недійсним договору щодо спільного майна укладеного одним з подружжя без згоди іншого (ВСУ у справі за № 6-533цс16 від 30 березня 2016 року).

Отже, на час укладення спірного договору застави ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали разом однією сім`єю як чоловік і дружина, що підтверджується рішенням Першотравневого районного суду Донецької області від 11.01.2013.

Судом також встановлено, що при укладенні договору застави від 22.03.2013 ОСОБА_2 надала банку заяву, якою підтвердила, що на момент укладення договору, в шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебувала та спірний автомобіль не є спільною сумісною власністю.

Враховуючи встановлені фактичні обставини та наявні в матеріалах справи доводи, що свідчать про те, що на час укладення договору застави 22.03.2013 банк не знав і не міг знати про те, що спірний автомобіль належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 і що останній не надав ОСОБА_2 згоди на укладення цього договору, а сама ОСОБА_2 приховала цю інформацію, не лише не повідомивши про це банк, а повідомила про протилежне.

Крім того, згідно ст. 11 Закону України «Про заставу» сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава.

Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель).

Так, згідно договору застави № № ZXA019500/113057.001 від 22.03.2013сторонами є заставодавець – ОСОБА_2 , заставодержатель – ТОВ «Есаймент» та боржник – ОСОБА_3 , і виключно вони є сторонами спірного договору.

ОСОБА_1 в позовній заяві зазначає, що він є особою, право якої начебто порушено, але він не зазначає яке саме його право порушено, оскільки він не є стороною договору застави, не є власником майна, яке передано у заставу за договором застави, а отже його правовий статус в даному випадку не визначений.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що ОСОБА_2 під час укладання договору застави було умисно приховану ту обставину, що предметом застави є майно, яке перебуває у спільній сумісній власності з ОСОБА_1 , зважаючи, що останній не є стороною укладеного договору, а тому він не може оскаржувати спірний договір, тому позовні вимоги в частині визнання договору застави недійсним не підлягає задоволенню

Крім того, враховуючи те, що арешт автомобіля Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, р/н НОМЕР_1 був накладений внаслідок невиконання ОСОБА_3 зобов`язань за кредитним договором, оскільки договір застави є чинним і таким, що укладений правомірно, тому в частині зняття обтяження з нього позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 76-82, 89, 141, 229, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи – Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Банк Розвитку», ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Есаймент» про визнання недійсним договору застави рухомого майна № ZXA019500.113057.001 від 22.03.2013 та зняття обтяження з рухомого майна - автомобіля Nissan Qashqai 2,0 сірого кольору 2010 року випуску, р/н НОМЕР_1 – відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження у випадках, передбачених ст. 354 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду через Першотравневий районний суд Донецької області.

Повний текст рішення буде складено 28.08.2020.

Суддя: С.В. Чудопалова