Рішення № 91222206, 31.08.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2020 року справа №320/2988/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо порушення строків, встановлених Законом України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" в наданні відповіді на заяву від 26.11.2019 та клопотання від 19.01.2020 ОСОБА_1 , а також в наданні конфіденційної інформації відносно ОСОБА_1 сторонній особі в порушення Закону України від 13.01.2011 №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплатити єдиною сумою 10000,00 грн. відшкодування моральних збитків, завданих неправомірними діями Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відносно ОСОБА_1 через порушення строків, встановлених Законом України від 02.10.1996 №393/96-ВР "Про звернення громадян" в наданні відповіді на заяву від 26.11.2019 та клопотання від 19.01.2020 ОСОБА_1 , а також в наданні конфіденційної інформації відносно ОСОБА_1 сторонній особі в порушення Закону України від 13.01.2011 №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №320/2988/20, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без виклику сторін по справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що 26.11.2019 позивачем подано до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області письмову заяву про перерахунок пенсії. Вказану заяву відправлено позивачем рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку, яку отримано представником відповідача 29.11.2019. Однак у порушення статті 20 Закону України «Про звернення громадян» станом на 10.01.2020 відповідь на подану заяву позивачем не отримано. Позивач вказує, що лише через 54 дні з дня звернення, 18.01.2020 ним отримано лист-відповідь відповідача від 23.12.2019 за №2301/Я-01 на його заяву від 26.11.2019.

Також позивач вказує, що 19.01.2020 за допомогою засобів електронного зв`язку через ВЕБ портал особистого кабінету він звернувся до начальника ГУ ПФУ у Київській області із клопотанням надати позивачу додаткові довідки про нарахування і виплату пенсії за 2018 рік, 2019 рік та за січень 2020 року. Відповіді станом на 24.02.2020, тобто через 36 днів з дня звернення від 19.01.2020, позивач не отримав, що на думку позивача є порушенням вимог ст.ст. 15, 20 Закону України "Про звернення громадян".

Після того, як позивач звернувся 24.02.2020 через ВЕБ портал особистого кабінету до Пенсійного фонду України зі скаргою щодо ненадання своєчасної відповіді на клопотання від 19.01.2020 та зобов`язання ГУ ПФУ у Київській області надати йому відповідь, 26.02.2020 на електронну пошту позивача надійшла відповідь від ГУ ПФУ у Київській області із зазначенням про те, що 10.02.2020 на його адресу направлена копія пенсійної справи на 131 аркуші за адресою: АДРЕСА_1 , у той час як адресою місця проживання позивача є: АДРЕСА_2 , яка також зазначена в пенсійній справі позивача.

При цьому, позивач зазначає, що 26.02.2020 він отримав телефонний дзвінок від сторонньої особи, ОСОБА_2 , що проживає за адресою АДРЕСА_1 , в якому ОСОБА_2 повідомив позивачу про те, що на його адресу від ГУ ПФУ у Київській області надійшов супровідний лист разом із копіями документів пенсійної справи ОСОБА_1 на 131 аркуші.

27.02.2020 за допомогою електронної форми звернення позивач звернувся до голови Правління Пенсійного фонду України із заявою щодо проведення перевірки фактів, зокрема, щодо надіслання документів його пенсійної справи, які є конфіденційною інформацією, на адресу сторонньої особи, та вжиття відповідних заходів стосовно винних осіб, відповідь на яку від 05.03.2020 відповідачем повторно направлено на адресу сторонньої особи, а саме: АДРЕСА_1 . На думку позивача, посадові особи ГУ ПФУ у Київській області у період з 20.02.2020 по 05.03.2020 у порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації» допустили два випадки протиправного надання конфіденційної інформації відносно ОСОБА_1 сторонній особі.

У зв`язку з повторними зверненнями до відповідача, поширенням конфіденційної інформації сторонній особі стосовно позивача, а саме: особистих даних, адреси місця проживання, розміру пенсії, переписки з відповідачем, стану його здоров`я, що позначилось на психоемоційному стані позивача, призвело до розладу сну, пригнічення настрою, погіршення загального стану здоров`я, а тому позивачу завдано моральної шкоди, яку він оцінює в розмірі 10000 грн.

Відтак позивач вважає протиправними дії відповідача та такими, що порушують законні права та інтереси позивача щодо своєчасного отримання відповідей на заяви, клопотання, скарги у встановлені Законом строки, а також у протизаконному наданні конфіденційної інформації відносно позивача сторонній особі, що спричинило нанесення моральної шкоди позивачу, у зв`язку з чим звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, у відзиві на позов (а.с.67-71) зазначив про те, що після ознайомлення з позовною заявою було проведено службову перевірку, в ході якої встановлено, що до відділу обслуговування військовослужбовців звернувся ОСОБА_1 із заявами щодо перерахунку його пенсії, надання завірених копій стосовно нарахування та виплати йому пенсії у 2018, 2019 та січні 2020 роках, які були зареєстровані у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області 03.12.2019 за вх. №2301, 21.01.2020 за вх. №100, 21.01.2020 за вх. №105, 21.01.2020 за вх. №182 та 27.02.2020 за вх. №2358.

Відповідач зазначає, що 18.01.2020 позивач отримав відповідь на звернення від 25.11.2019, тобто через 42 дні. При цьому, відповідач зазначив, що головним спеціалістом ГУ ПФУ у Київській області Жежерою Н.І. при підготовці відповіді на звернення позивача порушено терміни розгляду матеріалів, встановлені ч. 3 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», а також допущено технічну помилку при зазначенні адреси позивача, формально порушивши п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та ст. 31 Конституції України, без умислу щодо надання доступу до конфіденційної інформації стосовно ОСОБА_1 іншій особі. У свою чергу, Васильєва А.В. , заступник начальника управління - начальник відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісного центру) управління, підписавши супровідний лист з додатками, не перевіривши правильність зазначення адреси позивача, без умислу надала доступ сторонній особі до конфіденційної інформації ОСОБА_1 . За результатами проведеної перевірки встановлено, що вказаними посадовими особами порушено вимоги п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з чим оголошено зауваження кожній. У подальшому, Жежера Н.І. та Васильєва А.В. перед позивачем вибачились у письмовій формі. Допущені посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області порушення строків надання відповідей на звернення позивача та технічну помилку у зазначенні поштової адреси позивача відповідач пояснює значною завантаженістю в роботі управління та не вистачанням фахівців.

Заперечуючи проти позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 10000 грн., відповідач зазначив, що в обґрунтування даної вимоги позивачем не надано доказів підтвердження спричиненої моральної шкоди, як і не зазначено, в чому саме позивачу завдана моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір. При цьому, відповідач вказав, що законодавством про пенсійне забезпечення відшкодування моральної шкоди не передбачено.

У відповіді на відзив на позовну заяву (а.с.89-94) позивач, зокрема, зазначив про те, що допущення у період з 20.02.2020 по 05.03.2020 посадовими особами ГУ ПФУ у Київській області двох випадків протиправного надання конфіденційної інформації відносно ОСОБА_1 сторонній особі не є технічною помилкою, а є безвідповідальним відношенням посадових осіб до виконання своїх службових обов`язків. У зв`язку з порушенням відповідачем своїх законних прав, позивач у період з 27.02.2020 по 06.03.2020 змушений був два рази звертатися в лікарню за медичною допомогою через різке погіршення стану здоров`я.

Відповідач не скористався правом подати заперечення на відповідь на відзив ані в строк, встановлений судом, ані в строк, передбачений Законом України від 18.06.2020 №731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" (протягом 20 днів з дня набрання чинності цим Законом, а саме по 06 серпня 2020 року включно).

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Березанським МВ ГУ МВС України в Київській області 06 листопада 2001 року (а.с.14-16).

Судом встановлено, що позивач є військовим пенсіонером, з 31.10.2006 перебуває на обліку у Головному управління Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років, є інвалідом 2 групи від захворювання, пов`язаного з виконанням службових обов`язків, що підтверджується пенсійним посвідченням від 30.10.2006 №10315 (а.с.22).

Згідно з довідкою обласної спеціалізованої МСЕК №005188 від 22.11.2006 позивачу з 25.10.2006 визначено 80% ступеню втрати професійної працездатності у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.39а, 40).

29.12.2006 Державним департаментом України з питань виконання покарань видано позивачу посвідчення інваліда війни серії НОМЕР_2 , відповідно до якого позивач є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с.21).

27.12.2019 Київською обласною державною адміністрацією видано позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році серії НОМЕР_3 категорії 1 (а.с.20).

З матеріалів справи вбачається, що 26.11.2019 позивачем на адресу Головного управління Пенсійного фонду України Київської області засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням 0754100304060 надіслано заяву про перерахунок пенсії від 25.11.2019, складену у довільній формі (а.с.63-65).

Згідно з відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 0754100304060 дану заяву отримано представником Головного управління Пенсійного фонду України Київської області за довіреністю Чуваєвою 29.11.2019 (а.с.34).

Заяву ОСОБА_1 від 25.11.2019 про перерахунок пенсії зареєстровано у Головному управлінні Пенсійного фонду України Київської області 03.12.2019 за вх. №2301/Я, що вбачається зі штампу вхідної кореспонденції на копії заяви (а.с.76-78).

Не отримавши від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відповіді на заяву від 25.11.2019 про перерахунок пенсії, позивач засобами електронного зв`язку, через ВЕБ-портал особистого кабінету, зареєстрованого на сайті Пенсійного фонду України, 10.01.2020 звернувся до відповідача зі скаргою, в якій просив розібратись, з яких причин станом на 10.01.2020 не надано відповіді на його заяву від 25.11.2019 про перерахунок пенсії, та відповідь просив надати на адресу його електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 Як вбачається з роздруківки електронного звернення від 10.01.2020 №ВЕБ-10001-Ф-С-20-001186, дане звернення оброблено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області 13.01.2020, статус звернення - виконано (а.с.23).

В позовній заяві позивач вказує, що 13.01.2020 на адресу електронної пошти позивача від Головного управління Пенсійного фонду України Київської області надійшла відповідь про те, що засобами поштового зв`язку на поштову адресу позивача за місцем проживання направлено відповідь на звернення від 25.11.2019 (вх.№2301/Я-01 від 03.12.2019), оформлену листом від 23.12.2019 вих.№2301/Я-01.

Суд зазначає, що ані відповіді 23.12.2019 вих.№2301/Я-01, ані доказів її направлення позивачу відповідачем до суду не надано.

Позивач у позовній заяві вказує, що 18.01.2020 засобами поштового зв`язку на адресу позивача надійшла відповідь Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 23.12.2019 №2301/Я-01 на заяву позивача від 25.11.2020 (отриману відповідачем 29.11.2019, вх.номер відповідача від 03.12.2019 №2301/Я-01).

18.01.2020 засобами електронного зв`язку через ВЕБ-портал особистого кабінету, зареєстрованого на сайті Пенсійного фонду України, позивач повідомив відповідача, що лист-відповідь від 23.12.2019 №2301/Я-01 на заяву від 25.11.2019 отримано позивачем 18.01.2020, що вбачається з роздруківки електронного звернення від 18.01.2020 №ВЕБ-10001-Ф-С-20-002676, звернення оброблено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області 26.02.2020, статус звернення - виконано (а.с.24).

19.01.2020 засобами електронного зв`язку через ВЕБ-портал особистого кабінету, зареєстрованого на сайті Пенсійного фонду України, позивачем подано електронне звернення до начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просив надати йому довідки про нарахування і виплату пенсії за 2018, 2019 та січень 2020 років, які були відсутні у листі-відповіді від 23.12.2019 №2301/Я-01 на заяву від 25.11.2019, та відповідь надати на адресу електронної пошти ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 Згідно з роздруківкою електронного звернення від 19.01.2020 №ВЕБ-10001-Ф-С-20-002741, дата обробки звернення відсутня, статус звернення - прийнято до розгляду (а.с.25).

Не отримавши від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відповіді на електронне звернення від 19.01.2020 щодо надання довідок про нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 за 2018, 2019 та січень 2020 року, позивач засобами електронного зв`язку через ВЕБ-портал особистого кабінету, зареєстрованого на сайті Пенсійного фонду України, 24.02.2020 звернувся до Пенсійного фонду України зі скаргою, в якій просив провести перевірку щодо своєчасності надання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області відповіді на електронне звернення позивача від 19.01.2020, а відповідь просив надати на адресу його електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 Згідно з роздруківкою електронного звернення від 24.02.2020 №ВЕБ-28000-Ф-С-20-009215, дата обробки звернення відсутня, статус звернення - прийнято до розгляду (а.с.26).

26.02.2020 на адресу електронної пошти позивача надійшла відповідь Головного управління Пенсійного фонду України Київської області на електронне звернення від 19.01.2020, в якій повідомлено позивача про те, що 10.02.2020 засобами поштового зв`язку на адресу позивача надіслано копію пенсійної справи ОСОБА_1 на 131 аркуші, а саме на адресу: АДРЕСА_1 .

Так, в матеріалах справи наявні копії супровідних листів відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр), від 10.02.2020 №68/Я-ВП та від 21.02.2020 №1000-0235-8/10130, виконавцем яких є Жежера Н.І. , підписані заступником начальника управління - начальником відділу Васильєвою А.В., з яких вбачається, що ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_3 , надіслано відповідь на заяву позивача та копію пенсійної справи ОСОБА_1 на 131 аркуші (а.с.33,51).

У той же час, з відомостей про місце проживання позивача, зазначених у паспорті громадянина України позивача судом встановлено та підтверджується матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 , що адресою місця проживання позивача є: АДРЕСА_2 .

При цьому адреса: АДРЕСА_2 є зареєстрованим місцем проживання позивача з 14.07.1991 року і відомостей про адресу: АДРЕСА_1 паспорт позивача не містить.

Того ж дня, 26.02.2020 засобами електронного зв`язку через ВЕБ-портал особистого кабінету, зареєстрованого на сайті Пенсійного фонду України, позивачем повідомлено заступника начальника управління - начальником відділу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області Васильєву А.В., про те, що у відповіді від 10.02.2020 №68/Я-ВП на його електронне звернення від 19.01.2020 зазначено не правильну адресу місця проживання позивача, на яку направлено матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 на 131 аркуші, а саме АДРЕСА_1 , замість правильної адреси - АДРЕСА_2 . Згідно з роздруківкою електронного звернення від 26.02.2020 №ВЕБ-28000-Ф-С-20-009838, дата обробки звернення відсутня, статус звернення - прийнято до розгляду (а.с.27).

27.02.2020 засобами електронного зв`язку на офіційну електронну адресу Пенсійного Фонду України позивач подав заяву на ім`я голови Правління Пенсійного Фонду України від 27.02.2020, в якій просив провести перевірку за фактом направлення посадовими особами Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 на адресу сторонньої особи, та за результатами перевірки вжити до винних осіб відповідні заходи (а.с.28-30).

У своїй заяві від 27.02.2020 позивач повідомив голову Правління Пенсійного Фонду України про те, що 26.02.2020 він отримав телефонний дзвінок від ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який повідомив позивача про те, що 26.02.2020 на адресу ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надійшов лист від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з копіями документів пенсійної справи ОСОБА_1 на 131 аркуші.

Судом встановлено, що за домовленістю між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , лист та копії документів пенсійної справи позивача на 131 аркуші були надіслані засобами поштового зв`язку ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 , а саме АДРЕСА_2 , - 27.02.2020, що вбачається зі штампу поштового відділення на конверті за номером поштового відправлення 0814100185684 (а.с.32).

Також у позовній заяві позивач вказує на те, що 05.03.2020 він повторно отримав телефонний дзвінок від ОСОБА_2 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , який повідомив позивача про те, що він 26.02.2020 отримав лист Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.02.2020 №1000-0235-8/10130, адресований ОСОБА_1 (а.с.50-51).

З матеріалів справи вбачається, що лист Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 21.02.2020 №1000-0235-8/10130, адресований ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надіслано на адресу позивача за допомогою послуг «Нова Пошта» 06.03.2020, який отримано позивачем 11.03.2020 (а.с.49).

06.03.2020 позивач у телефонному режимі повідомив відповідача про повторність направлення листа від 21.02.2020 №1000-0235-8/10130, адресованого ОСОБА_1 , на адресу іншої особи, що не заперечується відповідачем.

20.03.2020 на адресу електронної пошти позивача від заступника начальника управління - начальника відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області Васильєвої А.В., надійшов лист від 18.03.2020 №1000-0235-8/19768, в якому повідомлено позивача про те, що зі спеціалістами управління проведено роз`яснювальну роботу щодо належного виконання службових обов`язків, наголошено на компетентному, своєчасному наданні відповіді громадянам на їх звернення, а також принесенні позивачу вибачення (а.с.56).

Не погоджуючись з діями відповідача, які полягають у несвоєчасному наданні відповідей на звернення позивача, а також надання конфіденційної інформації відносно позивача сторонній особі, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання протиправними дій та зобов`язання відшкодувати завдану моральну шкоду за вказані дії.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо порушення встановлених Законом України «Про звернення громадян» строків надання відповідей на звернення позивача від 25.11.2019 та від 19.01.2020, суд зазначає таке.

Як вже встановлено судом 26.11.2019 позивачем на адресу Головного управління Пенсійного фонду України Київської області засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням 0754100304060 надіслано заяву про перерахунок пенсії від 25.11.2019, складену у довільній формі (а.с.63-65).

19.01.2020 засобами електронного зв`язку позивачем подано електронне звернення до начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому позивач просив надати йому довідки про нарахування і виплату пенсії за 2018, 2019 та січень 2020 років, які були відсутні у листі-відповіді від 23.12.2019 №2301/Я-01 на заяву від 25.11.2019, та відповідь надати на адресу електронної пошти ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.25).

Суд зазначає, що дані звернення мали бути розглянуті відповідачем в порядку, встановленому Законом України "Про звернення громадян".

При цьому щодо під час розгляду заяви про перерахунок пенсії від 25.11.2019, яка була подана в довільній формі, суд вважає, що не підлягає застосуванню Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року N 22-1, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за N 1566/11846.

Так, згідно з п.4.1 розділу IV вказаного Порядку орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Оскільки заява позивача про перерахунок пенсії була подана не за формою, встановленою у додатку 3 до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", розгляд такої заяви здійснюється у порядку, передбаченому Законом України "Про звернення громадян".

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96-ВР (далі - Закон №393, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних відносин) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону №393 встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Частиною 1 статті 5 Закону №393 встановлено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне) (частина 2 статті 5 Закону №393).

Згідно із частиною 3 статті 5 Закону №393 звернення може бути усним чи письмовим.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону №393 письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

Частиною 6 статті 5 Закону №393 передбачено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону №393 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону №393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Частиною 3 статті 15 Закону №393 передбачено, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ч.4 ст.15 Закону №393).

Згідно із частиною 1 статті 18 Закону №393 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Статтею 19 Закону №393 передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону №393 звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Згідно із частиною 2 статті 20 Закону №393 на обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку (частина 3 статті 20 Закону №393).

Статтею 21 Закону №393 встановлено, що органи державної влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи розглядають звернення громадян, не стягуючи плати.

Отже, громадяни мають право звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із заявами (клопотаннями) та скаргами, викладеними в письмовій або усній формі.

В свою чергу, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані надати особі, яка звернулась до них з відповідною заявою (клопотанням), розглянути таку заяву (клопотання) та надати на неї відповідь.

Розгляд звернень має бути здійснений об`єктивно, всебічно та передбачає вчасну перевірку звернення.

При цьому, Законом №393 встановлені строки розгляду таких заяв (клопотань). Так, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Як зазначено вище, предметом розгляду у даній справі є, зокрема, оскарження дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо розгляду звернень позивача з порушенням строків, встановлених Законом України «Про звернення громадян».

У позовній заяві позивач зазначає, що відповідачем надано відповіді на його заяви від 25.11.2019 про перерахунок пенсії та від 19.01.2020 про надання довідок про нарахування та виплату пенсії з 2018, 2019 роки та січень 2020 року з порушенням встановлених Законом України «Про звернення громадян» строків надання відповіді.

Відповідач у відзиві на позов зазначив про те, що наказом ГУ ПФУ у Київській області від 22.04.2020 було проведено службове розслідування, в результаті якого встановлено, що дійсно головним спеціалістом ГУ ПФУ у Київській області Жежерою Н.І. при підготовці відповідей на звернення позивача через значну завантаженість у роботі та не вистачання фахівців порушено терміни розгляду матеріалів, а саме допущено порушення частини 3 статті 20 Закону України «Про звернення громадян», а також допущено технічну помилку при зазначенні адреси позивача, формально порушивши пункт 3 частини 2 статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статті 31 Конституції України, без умислу щодо надання доступу до конфіденційної інформації ОСОБА_1 . У свою чергу, Васильєва А.В. , заступник начальника управління - начальник відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісного центру) управління, підписавши супровідний лист з додатками, не перевіривши правильність зазначення адреси позивача, без умислу надала доступ стороннім особам до конфіденційної інформації ОСОБА_1 . За результатами проведеної службової перевірки встановлено, що вказаними посадовими особами ГУ ПФУ у Київській області порушено вимоги пункту 5 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з чим оголошено зауваження кожній.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 26.11.2019 позивач направив на адресу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області заяву від 25.11.2019 про перерахунок пенсії. Згідно з відміткою на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення 0754100304060 заяву позивача від 25.11.2019 про перерахунок пенсії отримано відповідачем (представником Головного управління Пенсійного фонду України Київської області за довіреністю Чуваєвою) - 29.11.2019 (а.с.34).

У свою чергу, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області надало позивачу відповідь, оформлену листом від 23.12.2019 №2301/Я-01.

Лист Головного управління Пенсійного фонду України Київської від 23.12.2019 №2301/Я-01 отриманий позивачем засобами поштового зв`язку простим поштовим відправленням 18.01.2020, що не спростовано відповідачем жодними доказами.

Суд зазначає, що відповідачем не надано суду ані відповіді від 23.12.2019 вих.№2301/Я-01, ані доказів її направлення позивачу, натомість у відзиві на позовну заяву відповідач визнає факт того, що відповідь від 23.12.2019 вих.№2301/Я-01 була отримана позивачем 18.01.2020.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами факт порушення строку розгляду звернення позивача від 25.11.2019, а навпаки підтверджено факти порушення строків розгляду звернень позивача від 25.11.2019 та від 19.01.2020 і під час проведеного службового розслідування.

Також, як було зазначено, 19.01.2020 за допомогою засобів електронного зв`язку позивач звернувся до відповідача із заявою про надання довідок про нарахування і виплату пенсії за 2018, 2019 та січень 2020 року. Згідно з роздруківкою електронного звернення від 19.01.2020 №ВЕБ-10001-Ф-С-20-002741, дата обробки звернення відсутня, статус звернення - прийнято до розгляду (а.с.25).

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області супровідним листом від 10.02.2020 №68/Я-ВП направило матеріали пенсійної справи позивача на 131 аркуші ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 .

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, супровідний лист від 10.02.2020 №68/Я-ВП разом із матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 у відповідь на заяву позивача від 19.01.2020 про надання довідок про нарахування і виплату пенсії за 2018, 2019 та січень 2020 року, подану в електронній формі, помилково направлено не на адресу позивача - АДРЕСА_1 , а на адресу іншої особи - ОСОБА_2 , у той час як адресою місця реєстрації та проживання позивача є: АДРЕСА_2 .

З вказаних причин позивач отримав супровідний лист від 10.02.2020 №68/Я-ВП разом із матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 у відповідь на його заяву від 19.01.2020 - 28.02.2020, після того, як ОСОБА_2 надіслав зазначені документи на адресу позивача за належністю, що підтверджується матеріалами справи.

Суд наголошує на тому, що в силу вимог статті 20 Закону №393 термін розгляду звернень громадян не повинен перевищувати одного місяця від дня їх надходження, а у разі неможливості їх розгляду у такий строк керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів, але за умови якщо керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановив необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

Крім того, суд звертає увагу на те, що звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Оскільки відповідач надав позивачу відповідь на його заяву від 25.11.2019 листом від 23.12.2019 №2301/Я-01 лише 18.01.2020, а у відповідь на заяву позивача від 19.01.2020 супровідний лист від 10.02.2020 №68/Я-ВП разом із матеріалами пенсійної справи ОСОБА_1 отримано позивачем з вини відповідача 28.02.2020, суд дійшов висновку про те, що відповідачем було порушено термін розгляду вказаних заяв позивача, встановлений статтею 20 Закону №393.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо недотримання термінів розгляду заяв ОСОБА_1 від 25.11.2019 та від 19.01.2020, які встановлені статтею 20 Закону України "Про звернення громадян".

Також у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в наданні конфіденційної інформації відносно ОСОБА_1 сторонній особі в порушення Закону України від 13.01.2011 №2939-VІ "Про доступ до публічної інформації", з приводу чого суд зазначає наступне.

Так, частиною 1 статті 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 31 Конституції України встановлено, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (стаття 32 Конституції України).

Частинами першою та другою статті 11 "Про інформацію" встановлено, що інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Частиною першою статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

Статтею 7 вказаного Закону визначено, що конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону. Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб.

Крім того, у рішенні Конституційного Суду України від 20.01.2012 у справі № 2-рп/2012 "У справі за конституційним поданням Жашківської районної ради Черкаської області щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України" зазначено наступне: "В аспекті конституційного подання положення частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України слід розуміти так:

- інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною;

- збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя.

Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.".

В пункту 3.2 вказаного рішення Конституційного Суду України зазначено наступне: "Інформацією про фізичну особу є відомості чи сукупність відомостей про таку особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (частина перша статті 11 Закону N 2657).

За порядком доступу інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (частина перша статті 20 Закону N 2657).

Відкритою є будь-яка інформація, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом (частина друга статті 20 Закону N 2657). Зокрема, відкритою є публічна інформація, крім випадків, встановлених законом, яка відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених законом (частина перша статті 1 Закону № 2939).

Інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова. Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом (частини перша, друга статті 21 Закону № 2657).

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження (частина друга статті 11 Закону № 2657). Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року N 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані.

Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним."

Отже, суд констатує, що лише фізична особа, якої стосується конфіденційна інформація, відповідно до конституційного та законодавчого регулювання права особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці.

Між тим, згідно з частинами 5, 6 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про захист персональних даних» володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов`язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних.

Згідно з частиною 3 статті 10 Закону України «Про захист персональних даних» використання персональних даних працівниками суб`єктів відносин, пов`язаних з персональними даними, повинно здійснюватися лише відповідно до їхніх професійних чи службових або трудових обов`язків. Ці працівники зобов`язані не допускати розголошення у будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв`язку з виконанням професійних чи службових або трудових обов`язків, крім випадків, передбачених законом. Таке зобов`язання чинне після припинення ними діяльності, пов`язаної з персональними даними, крім випадків, установлених законом.

У позовній заяві позивач зазначає, що у період з 20.02.2020 по 05.03.2020 у порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» посадові особи відповідача допустили два випадки протиправного надання конфіденційної інформації відносно ОСОБА_1 сторонній особі, направивши засобами поштового зв`язку на неправильну адресу листи, адресовані позивачу та копії матеріалів пенсійної справи позивача, в яких наявні особисті дані, адреса місця проживання, дані про розмір пенсії, розголошено дані переписки з відповідачем, дані про стан здоров`я позивача, що є конфіденційною інформацією, згоди на розголошення якої позивач не надавав.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що після ознайомлення з позовною заявою за наказом начальника Головного управління ПФУ у Київській області Фатхутдінова В.Г. від 22.04.2020 було проведено службове розслідування щодо направлення листів та матеріалів пенсійної справи позивача на адресу іншої особи, в ході якого було встановлено, що головним спеціалістом ГУ ПФУ у Київській області Жежерою Н.І. при підготовці відповіді на звернення позивача, зокрема, допущено технічну помилку при зазначенні адреси позивача, формально порушивши пункт 3 частини 2 статті 10 Закону України «Про доступ до публічної інформації» та статті 31 Конституції України, без умислу щодо надання доступу до конфіденційної інформації ОСОБА_1 . У свою чергу, Васильєва А.В. , заступник начальника управління - начальник відділу обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісного центру) управління, підписавши супровідний лист з додатками, не перевіривши правильність зазначення адреси позивача, без умислу надала доступ сторонній особі до конфіденційної інформації ОСОБА_1 . За результатами службової перевірки встановлено, що вказаними посадовими особами порушено вимоги пункту 5 частини 2 статті 65 Закону України «Про державну службу», у зв`язку з чим оголошено зауваження кожній. У подальшому, Жежера Н.І. та Васильєва А.В. перед позивачем вибачились. Допущену технічну помилку відповідач пояснює значною завантаженістю в роботі управління та не вистачанням фахівців.

З огляду на зазначене, враховуючи наведену позицію Конституційного Суду України, суд дійшов висновку про те, що інформація, зокрема, про стан здоров`я, адреса, дата і місце народження, нарахування та отримання пенсійних виплат, яка міститься в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 , є конфіденційною інформацією, та може бути розголошена або надана іншій особі виключно за наявності згоди власника такої інформації.

Безумовним є те, що позивач не надавав згоди на розголошення конфіденційної інформації про себе.

Допущення посадовими особами технічної помилки при зазначенні адреси при відправці поштової кореспонденції, адресованої позивачу, що зумовило отримання конфіденційної інформації про позивача іншою особою, жодним чином не виправдовує осіб, які допустили неуважність та помилку у своїй роботі та своєю чергою не звільняє від відповідальності самого відповідача, як державний орган.

Суд звертає увагу, що посадові особи ГУ ПФУ у Київській області як розпорядники персональних даних осіб-пенсіонерів, зобов`язані були вживати заходів щодо забезпечення захисту цих даних, у тому числі забезпечити унеможливлення несанкціонованого доступу до конфіденційної інформації інших осіб.

Отже суд дійшов висновку про те, що відповідачем у порушення вимог Конституції України, Закону України «Про доступ до публічної інформації» та Закону України «Про захист персональних даних», було вчинено протиправні дії з розповсюдження відомостей, які становлять конфіденційну інформацію, а також персональних даних ОСОБА_1 , шляхом направлення листування та копій матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 на адресу іншої особи.

Крім того, суд враховує той факт, що службове розслідування за фактом надіслання копій документів пенсійної справи ОСОБА_1 сторонній особі відповідачем проведено лише після звернення позивача з даним позовом до суду, у той час як позивач в електронному зверненні від 27.02.2020 повідомив відповідача про факт надіслання листів та документів його пенсійної справи, які є конфіденційною інформацією, на адресу сторонньої особи, та просив провести перевірку та вжити відповідні заходи стосовно винних осіб. Внаслідок не проведення своєчасної перевірки вказаних фактів, повідомлених позивачем 27.02.2020, відповідачем 05.03.2020 повторно направлено лист-відповідь на електронне звернення позивача на адресу сторонньої особи, а саме АДРЕСА_1 , чим повторно вчинено протиправні дії із розповсюдження відомостей, зокрема листування позивача з органом пенсійного фонду, що є конфіденційною інформацією, сторонній особі.

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо надання конфіденційної інформації відносно ОСОБА_1 сторонній особі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі - Закон №2939-VI) особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК Україна) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК Україна моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі №804/2252/14 та від 20.02.2018 у справі № 818/1394/17.

В обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач зазначає, що моральна шкода полягає у тому, що поширена відповідачем конфіденційна інформація щодо нього, а саме: особисті дані, адреса місця проживання, дані про розмір пенсії, листування з відповідачем, стан його здоров`я, стала доступною сторонній особі. Вважає, що повторні звернення до відповідача та поширення конфіденційної інформації сторонній особі про особисті дані та стан його здоров`я позначились на психоемоційному стані позивача, призвели до розладу сну, пригнічення настрою, погіршення загального стану здоров`я.

В якості доказів спричинення моральної шкоди позивачем до позовної заяви додано:

- письмові пояснення дружини позивача - ОСОБА_5 , в яких дружина позивача повідомила, що її чоловік є інвалідом війни і вже тривалий час хворіє на хронічні захворювання, має гіпертонічну хворобу, ішемічну хворобу серця, цукровий діабет 2 типу, та після отримання 26.02.2020 та ІНФОРМАЦІЯ_3 телефонних дзвінків від ОСОБА_2 , який повідомив про те, що на його адресу помилково від органу пенсійного фонду надійшли листи, адресовані ОСОБА_1 , разом із копіями матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 стан здоров`я її чоловіка значно погіршився. Так, у період з 26.02.2020 по 05.03.2020 двічі мав місце факт звернення за медичною допомогою до Березанської міської лікарні Київської області, до якої дружина супроводжувала чоловіка, після чого ОСОБА_1 приймав ліки та дотримувався постільного режиму (а.с.18-19);

- чеки з аптеки на придбання ліків від 27.02.2020 та від 05.03.2020 (а.с.35, 36);

- копію свідоцтва про хворобу №84 від 25.10.2006 (а.с.39);

- копію довідки лікаря КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Березанської міської ради» Козинець З.В. від 06.03.2020 №112 про те, що ОСОБА_1 27.02.2020 та 06.03.2020 відвідав сімейного лікаря-ендокринолога та перебуває на «Д» обліку з приводу цукрового діабету (а.с.41);

- копію виписки з медичної карти амбулаторного хворого із записом про обстеження від 06.03.2020, з якої вбачається, що ОСОБА_1 звернувся за медичною допомогою до сімейного лікаря-ендокринолога зі скаргами на підвищення цукру в крові, рекомендовано постійне медикаментозне лікування (а.с.55).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивач визначив залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо) та стану здоров`я, яких зазнав позивач, характеру немайнових та майнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, врахував стан здоров`я, внесення змін у його розпорядок дня і спосіб життя, погіршення психоемоційного стану.

Позивач оцінив моральні страждання у 10000,00 грн., з урахуванням тривалості порушення прав позивача у період з 26.02.2020 по 05.03.2020, численних звернень позивача до відповідача, невжиття відповідачем заходів для своєчасного проведення службового розслідування щодо направлення копій матеріалів його пенсійної справи на адресу сторонньої особи.

Зазначений розмір відшкодування моральної шкоди на думку позивача відповідає характеру, тривалості та тяжкості моральних страждань позивача та повністю їх компенсує, відповідає принципу розумності та справедливості.

Відповідач, заперечуючи проти цієї частини позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначає, що в обґрунтування даної вимоги позивачем не надано доказів підтвердження спричиненої моральної шкоди, як і не зазначено, в чому саме позивачу завдана моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір. При цьому, відповідач вказав, що законодавством про пенсійне забезпечення відшкодування моральної шкоди не передбачено.

Матеріалами справи підтверджується, що порушення законних прав позивача, які полягають у несвоєчасному розгляді звернень позивача відповідачем відповідно до статті 20 Закону України "Про звернення громадян", а також у незабезпеченні розпорядником належного захисту персональних даних позивача, що призвело до розповсюдження конфіденційної інформації про позивача сторонній особі - призвело до моральних страждань, погіршення стану здоров`я, втрати позивачем нормальних життєвих зв`язків і вимагало від позивача у період з 26.02.2020 по 05.03.2020 додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд погоджується з доводами позивача, що перенесені ним моральні страждання знаходяться у прямому зв`язку з фактом незаконного розповсюдження конфіденційної інформації про позивача сторонній особі та тими негативними змінами, що настали в його житті внаслідок порушення його прав.

При цьому суд вважає, що завдана позивачеві моральна шкода у контексті обставин, встановлених під час розгляду справи, не може бути компенсована самим лише визнанням порушення Закону.

Верховний Суд України в листі від 01.04.2014 «Аналіз практики застосування судами статті 16 Цивільного кодексу України» зазначив, що критерії визначення розміру відшкодування моральної шкоди, передбачені частиною 3 статті 23 Цивільного кодексу України, є не досить чіткими, однак визначаючи розмір та форми відшкодування моральної шкоди треба також ураховувати функції, які повинно виконувати таке відшкодування (сатисфакція, компенсаційна функція). Які б фактори не впливали в кожному конкретному випадку на розмір відшкодування, очевидним є те, що цей розмір повинен бути максимально адекватним завданій шкоді.

На підставі цього, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує вищевикладені конкретні обставини справи, та вважає, що у даному випадку достатнім розміром компенсації моральної шкоди, з урахуванням справедливості, розумності та достатності є сума у розмірі 2000,00 грн., яка є максимально адекватною завданій позивачеві шкоді.

Отже, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в межах стягнення на користь позивача 2000,00 грн. моральної шкоди, в іншій частині цієї вимоги необхідно відмовити.

Відтак, з урахуванням зазначеного, на підставі встановлених судом фактів та обставин, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки є звільненим від сплати судового збору як особа, яка постраждала від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (1 категорії) на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо порушення термінів розгляду заяв ОСОБА_1 від 26.11.2019 та від 19.01.2020 24.01.2018, які встановлені статтею 20 Закону України "Про звернення громадян".

3. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо надання конфіденційної інформації відносно ОСОБА_1 сторонній особі.

4. В решті позовних вимог у позові відмовити.

5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548; місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 ) 2000,00 грн. (дві тисячі грн. 00 коп.) на відшкодування завданої моральної шкоди.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного тексту рішення - 31.08.2020.

Суддя Кушнова А.О.