Рішення № 91219231, 21.08.2020, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 0417/2-4360/2011

Провадження № 2/202/17/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2020 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря - Дмитрієва Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «АкцентБанк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач у жовтні 2011 року звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитно-заставним договором № KIO0GK00830365 від 31.01.2007 року у розмірі 46004,87 дол. США, що відповідно до повідомлення НБУ складає 366658,86 грн.; з ПАТ “Акцент-банк”, ОСОБА_1 солідарно на свою користь заборгованість у розмірі 200,00 грн., з ОСОБА_1 стягнути витрати на юридичну допомогу у розмірі 1950,00 грн. та судовий збір.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідно до договору № KIO0GK00830365 від 31.01.2007 року відповідач ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 32 511,00 дол. США зі сплатою за користування ним відсотків 10,08% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31.01.2017 року. Проте, в порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, що стало підставою для звернення до суду.

Вимоги до відповідача ОСОБА_1 , що випливають зі згаданого договору, були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ “А-Банк” договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, у зв`язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред`явленим до стягнення боргом.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 грудня 2015 року заочне рішення Індустріального районногосуду м. Дніпропетровська від 23 листопада 2011 року скасовано і справу призначено до розгляду.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 травня 2016 року за клопотання представника відповідача була призначена судово економічна експертиза та провадження у справі призупинено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 липня 2016 за клопотання експерта було витребувано від ПАТ КБ «ПриватБанк» додаткові докази по справі.

23.09.2016 року цивільна справа повернена до суду без виконання та Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2016 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2017 року за клопотання представника відповідача була призначена судово економічна експертиза та провадження у справі призупинено. Проведення експертизи було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертизи Міністерства юстиції України.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 червня 2017 року за клопотання судових експертів витребувано від ПАТ КБ «ПриватБанк» додаткові докази по справі.

15.08.2017 року цивільна справа повернена до суду з повідомленням про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи та Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2017 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2018 року за клопотання представника відповідача була призначена судово економічна експертиза та провадження у справі призупинено. Проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертизи Міністерства юстиції України.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року за клопотання судового експерта витребувано від ПАТ КБ «ПриватБанк» додаткові докази по справі.

26 лютого 2019 цивільна справа повернена до суду з висновком експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи №13106/13107/18-71 від 14.02.2019 року та Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2019 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 грудня 2019 року задоволено клопотання представника відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2020 року закрито підготовче провадження у справі.

В підготовчому судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити з наведених в позові підстав. В подальшому відповідно до заяви просив суд розглядати справу за його відсутності та задовольнити позові вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в підготовчому судовому засіданні позовні вимоги не визнав щодо розрахунку заборгованості в цілому та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Судові засідання проводилися в режимі відеоконференції з Обухівським районним судом Київської області. Представник відповідача Кириленко О.М. неодноразово надав суду заяви про відкладення слухання справи з різних причин та розгляд справи переносився у зв`язку з завантаженістю залів. В судове засідання призначене на 21.08.2020 року представник відповідача та відповідач не з`явилися. Заяв та клопотань до суду не надійшло.

Представник відповідача ПАТ «Акцент-Банк» в судове засідання не з`явився. Про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином. Про причини неявки суд не повідомив.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналогічні положення закріплено в статтях 1, 11 ЦПК України.

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки з 1 квітня 2020 року відповідач та представники відповідачів в судові засідання не з`являлись, що призводить до порушення розумних строків розгляду справи, тому суд доходить висновку про розгляд справи за наявними доказами.

Суд, заслухавши учасників справи в підготовчому судовому засіданні, вивчивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», а його правонаступником, у свою чергу, АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № KIO0GK00830365 від 31.01.2007 року, згідно з яким ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 32 511,00 дол. США зі сплатою за користування ним відсотків 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 31.01.2017 року.

За змістом п. 1.1 вказаного вище договору, банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, визначений в п.7.1 Договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, відсотків, винагород, розмір щомісячного платежу, період сплати, порядок погашення заборгованості за цим Договором, визначені у розділі 7 Договору.

Згідно з п.7.1 Договору Банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти на строк з 31.01.2007 року по 31.01.2017року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 32 511,00 дол. США на наступні цілі: придбання нерухомості у розмірі 29300 дол. США, а також у розмірі 3211,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку передбаченому п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,84 % на місяць від суми залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми наданого кредиту щомісяця.

Періодом сплати вважається період з 14 по 20 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюються в наступному порядку.

Щомісяця у період сплати Позичальник повинен надати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) у сумі 450,00 дол. США ( т.1 а.с.13-14).

Забезпеченням виконання Позичальником зобов`язань за даним Договором виступає іпотека квартири, згідно з Договором іпотеки квартири від 31 січня 2007 року (т.1 а.с.24,25).

Також вимоги до відповідача ОСОБА_1 були забезпечені шляхом укладання з відповідачем ПАТ «Акцент-Банк» договору поруки № 167 від 20.10.2010 року. Відповідно до договору поруки № 167 від 20.10.2010 року, ПАТ «Акцент-банк» зобов`язався солідарно з боржником відповідати перед банком за виконання зобов`язань за кредитним договором № KIO0GK00830365 від 31.01.2007 року, розмір відповідальності 200 грн. 00 коп. Строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом п`яти років ( т.1 а.с.8).

14 червня 2018 року відбулась державна реєстрація та змінено найменування позивача з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

Як вказує у своїй позовній заяві позивач, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 умов кредитного договору № KIO0GK00830365 від 31.01.2007 року заборгованість станом на 19.08.2011 року склала 46 029,97 дол. США, в тому числі 26 927,11 дол. США – заборгованість за кредитом; 10 137,11 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 582,20 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 7 389,49 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд доходить наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Частиною першою статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 1054 ЦК України, обов`язком Позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі статтею 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування-збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1,2 ст. 554 ЦК України).

Щодо заявлених позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитом в розмірі 26927,11 дол. США та заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 10 137,17 дол. США, то суд виходить з наступного.

Оскільки у відповідача виникали сумніви щодо правильності, обґрунтованості та відповідності умовам договору розрахунку заборгованості в цілому, то за клопотання представника відповідача була призначена судова економічна експертиза.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2018 року була призначена судова економічна експертиза, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертизи Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставлені наступні питання: чи відповідає наявний у матеріалах справи розрахунок заборгованості наданий Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» умовам укладеного між сторонами спору кредитного договору № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року та розрахунковим документам щодо видачі кредиту?; чи відповідає метод нарахування Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» процентів за кредитним договором № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року вимогам Положення про кредитування банку ПАТ КБ «ПриватБанк»?

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 25 липня 2018 року за клопотання судового експерта витребувано від ПАТ КБ «ПриватБанк» додаткові докази по справі, а саме: виписки Банку з усіма балансовими аналітичними рахунками з обліку заборгованості позичальника – ОСОБА_1 за Кредитним договором KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року з урахуванням змін та доповнень до нього, в тому числі: за рахунками з обліку строкової та простроченої заборгованості основного боргу за кредитом, нарахованих сум строкових та прострочених процентів, суми сплачених/списаних всіх видів штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань за Кредитним договором за період з початку його дії станом на 19.08.2011р.; детальний розрахунок відсотків за користування кредитними коштами та пені, згідно з кредитним договором № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року; Методика (із зазначенням формули) за якою у розрахунку заборгованості визначено суму заборгованості за кредитом, на яку нараховуються відсотки, період нарахування, залишок заборгованості за відсотками; Положення про кредитування ПАТ КБ «Приватбанк».

Проведення експертизи доручено комісії експертів у складі: голова комісії – Борщевська Юлія Геннадіївна – старший судовий експерт відділу досліджень бухгалтерського та податкового обліку та звітності лабораторії економічних досліджень КНДІСЕ, судовий експерт четвертого кваліфікаційного класу, яка має вищу економічну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень «спеціаліст», кваліфікацію судового експерта за спеціальностями: 11.1 «Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності», 11.2 «Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій», 11.3 «Дослідження документів фінансово-кредитних операцій» ( свідоцтво № НОМЕР_1 , видане ЕКК КНДІСЕ, дійсне до 30.03.2022 р., стаж експертної роботи з 2008 року.

Член комісії – ОСОБА_3 – старший судовий експерт відділу досліджень бухгалтерського та податкового обліку та звітності лабораторії економічних досліджень КНДІСЕ четвертого кваліфікаційного класу, яка має вищу економічну освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень «магістр», кваліфікацію судового експерта за спеціальностями: 11.1 «Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності», 11.2 «Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій», 11.3 «Дослідження документів фінансово-кредитних операцій» ( свідоцтво №759-18, НОМЕР_2 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , видані ЕКК КНДІСЕ, дійсні до 30.05.2023р.), стаж експертної роботи з 2018 року.

Судові експерти попереджені про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків за ст.ст.384,385 Кримінального кодексу України.

Відповідно до Висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи №13106/13107/18-71 від 14.02.2019 року, кредитний договір підписаний сторонами та містить відбиток печатки банківської установи.

Згідно з наявними в матеріалах справи документами, видача ОСОБА_1 готівкових коштів у розмірі 29 300,00 дол. США була здійснена ПАТ КБ «ПриватБанк» через касу банку з рахунку № НОМЕР_4 по кредитному договору № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року.

Відповідно до наданих на дослідження документів, загальна сума коштів, сплачена ОСОБА_1 згідно з умов кредитного договору № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року за період з 31.01.2007 року по 26.02.2016 року складає 10 457,37 дол. США KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року (при цьому, останній платіж, здійснений ОСОБА_1 по рахунку № НОМЕР_5 , датований 02.06.2009 р.). Вказані кошти були розподілені банком.

Вивченням наданих документів встановлено, що розрахунок процентів за користування кредитними коштами по кредитному договору № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року здійснено за методом факт/360, що відповідає умовам укладеного кредитного договору ( у урахуванням додаткових угод) та Правилам №168.

Розрахунок відсотків за користування кредитом здійснений банком за відсотковою ставкою, узгодженою сторонами в кредитному договорі.

Висновки, судовими експертами встановлено, що видача ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 29 300,00 дол. США по кредитному договору № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року відображена на рахунку банку № НОМЕР_4 із застосуванням кореспонденції рахунків Дебет НОМЕР_4 - Кредит НОМЕР_6 , що не є нормативно обґрунтованою для здійснення господарських операцій з видачі готівкових кредитів в іноземній валюті.

Загальна сума коштів, сплачена ОСОБА_1 згідно з умовами кредитного договору №KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року за період з 31.01.2007 року по 26.02.2016 року складає 10 457,37 дол. США (при цьому останній платіж, здійснений ОСОБА_1 по рахунку № НОМЕР_7 , датований 02.06.2009 р.), а саме: по тілу кредиту – 3 258,39 доларів США; по відсотках всього - 5591,62 дол. США, в тому числі по прострочених відсотках – 1968,41 дол. США; по винагороді всього – 1582,20 дол. США, в тому числі по винагороді простроченій - 643,96 доларів США; по пені – 24,86 дол. США.

Визначена розрахунковим шляхом сума мінімально необхідного платежу, при узгодженні сторонами в кредитному договорі № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року відсотковій ставці 0,84% щомісяця (що розрахунково складає 10,08% річних) становить 388,50 доларів США (без урахування винагороди банку за надання фінансового інструменту) або 477,10 дол. США (у урахуванням винагороди банку), що не відповідає розміру щомісячного платежу, зазначеному у пункті 7.1 кредитного договору.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 були здійснені платежі, які в подальшому були розподілені банком у якості оплати як «винагороди банку за надання фінансового інструменту», однак в матеріалах справи відсутні первинні документи (акти надання послуг/виконаних робіт), а також обґрунтування того, які саме банком були надані послуги (вчинені дії) на користь позичальника, оплата за які здійснюється, то нарахуванням банком у розрахунку заборгованості «винагороди за надання фінансового інструменту» нормативно та документально не обґрунтовано.

Враховуючи, що в матеріалах, наданих на дослідження, відсутні та на клопотання експертів не надані виписки по обліку заборгованості ОСОБА_1 щодо нарахування та сплати пені за період з 31.01.2007 року по 19.08.2011 року, наявний в матеріалах справи розрахунок за кредитним договором № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року станом на 19.08.2011 року в частині суми заборгованості по сплаті пені документально не обґрунтований.

Питання стосовно відповідності методу нарахування Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» процентів за кредитним договором № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року вимогам Положення про кредитування банку ПАТ КБ «ПриватБанк», не може бути вирішене, оскільки в матеріалах справи відсутнє та додатково на клопотання експертів не надано Положення про кредитування банку ПАТ «КБ «ПриватБанк».

В той час, наданий ПАТ КБ «ПриватБанк» розрахунок заборгованості станом на 19.08.2011 року, у частині нарахування відсотків по кредитному договору № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року, необґрунтований.

Стаття 110 ЦПК України встановлює, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У справах про стягнення заборгованості за кредитним договором до предмета доказування включається наступна сукупність фактів: укладення кредитного договору, надання грошових коштів позичальнику у розмірах та на умовах, встановлених договором, повернення, часткове повернення чи не повернення кредитних коштів та сплата процентів, розмір заборгованості, що утворилась.

За змістом ч.ч.1, 2, 3 ст. 12, ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та їх обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до приписів ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 77,78 ЦПК України визначено поняття належності та допустимості доказів.

Відповідно до правил статті 78 ЦПК про допустимість доказів обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 81,82 ЦПК України встановлені правила звільнення сторони від доказування та розподілу обов`язків по доказуванню між сторонами.

За загальним правилом, встановленим ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст. 82 ЦПК України.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В судовому встановлено, що кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо вказаного кредитного договору та тривалий час виконувала його умови, що свідчить про прийняття нею таких умов, а тому виходячи із вище викладеного, оскільки відповідач ОСОБА_1 не виконала зобов`язань за кредитним договором, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 26 927,11 дол. США та заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 137,11 дол. США. законні, обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті не суперечить законодавству України, якщо в іноземній валюті надавався кредит за договором і позивач просить стягнути суму боргу у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Також позивачем заявлено вимогу щодо стягнення заборгованості за пенею, нарахованою за неналежне повернення кредиту в розмірі 7 389,49 дол. США.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до п.4.1 Договору при порушенні позичальником будь-якого зобов`язання передбачених п.п.2.2.2, 2.2.3 даного договору Банк має право нараховувати, а позичальник зобов`язаний сплатити Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гриві. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Суд приймає до уваги висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи №13106/13107/18-71 від 14.02.2019 року, що оскільки в матеріалах, наданих на дослідження, відсутні та на клопотання експертів не надані виписки по обліку заборгованості ОСОБА_1 щодо нарахування та сплати пені за період з 31.01.2007 року по 19.08.2011 року, наявний в матеріалах справи розрахунок за кредитним договором № KІО0GK00830365 від 31.01.2007 року станом на 19.08.2011 року в частині суми заборгованості по сплаті пені документально не обґрунтований, а тому не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог в цій частині позову.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом в розмірі 1 582,20 дол. США, яка підлягає стягненню ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

З цих підстав, суд доходить висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку. До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року та КЦС ВС від 19.08.2020 року у постанові по справі №641/11984/15-ц, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми комісії.

Щодо заявлених позовних вимог позивача про стягнення з ПАТ «Акцент-банк», ОСОБА_1 солідарно на свою користь заборгованість у розмірі 200,00 грн., то оскільки вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя відповідно до договору поруки збігається з обсягом відповідальності боржника.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений в частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред`явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред`явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов`язок будь-кому із них на свій розсуд.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.

Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони щодо предмета спору.

Така правова позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного суду від 04 вересня 2019 року у справі за № 202/32532/13-ц, провадження 14-374цс19.

Виходячи із вищевикладеного, позовні вимоги в частині солідарного стягнення із ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-банк» на користь позивача заборгованості в розмірі 200 грн. підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача витрат на надання правової допомоги в розмірі 1950 грн. та судового збору в розмірі 1820 грн., то суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Право на правничу допомогу в Україні гарантовано ст. 59 Конституції України та ст. 15 ЦПК України.

За приписами ст.ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правничу допомогу слід враховувати, що представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 15 ЦПК України).

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Такий правовий висновок сформовано у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року у цивільній справі справа № 372/1010/16-ц.

Відповідно до ст. ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи із вищевикладеного, оскільки позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для оплати та сплати правничої допомоги у розмір 1 950,00 грн., суд не вбачає законних підстав для задоволення позовних вимог в цій частині позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами ст.141 ЦПК України, тому з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 1820 грн.00 коп.

Керуючись ст. ст. 526, 533, 549, 551,553,554,611, 625, 1054 ЦК України, ст. ст. 4, 13, 19, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) до Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11, ЄДРПОУ: 14360080), ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_8 ) про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_8 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за кредитним договором № KIO0GK00830365 від 31.01.2007 року, яка станом на 19 серпня 2011 року склала, 37064,28 дол. США, що за курсом 7,97 відповідно до службового розпорядження НБУ від 18.08.2011 року складає 295402 грн. 31 коп., яка складається з заборгованості за тілом кредиту - 26 927,11 дол. США, заборгованості по процентам за користування кредитом -10 137,17 дол. США.

Стягнути солідарно із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_8 ), Публічного акціонерного товариства «Акцент Банк» (49074, м. Дніпро, вул. Батумська, буд.11, ЄДРПОУ: 14360080) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість в розмірі 200,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. ІД, код ЄДРПОУ: 14360570) судові витрати по справі у розмірі 1820 грн.00 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складане 31 серпня 2020 року.

Суддя Л.П. Слюсар