Рішення № 91217669, 28.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2020 року Справа № 160/9539/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віхрової В.С., розглянувши у місті Дніпрі в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

13.08.2020 р. до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову від 14.05.2020 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням № 58225859 у розмірі 16119,42 грн., винесену державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Валевським Олександром Олександровичем за виконавчим документом № 201/10079/16-ц від 15.01.2019 р.;

- стягнути з Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) (ЄДРПОУ 34979022) судовий збір за подання позовної заяви майнового характеру у розмірі 840,80 грн. та понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

В обгрунтування позову вказано, що з моменту відкриття виконавчого провадження та до моменту повернення виконавчого документа стягувачу державним виконавцем не було здійснено дій з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» судового збору у розмірі 161 194,29 грн. Фактичного виконання рішення суду в рамках виконавчого провадження не відбулось, Відповідачем не було стягнуто з боржника суми заборгованості (судового збору) у розмірі 161 194,29 грн. в рамках виконавчого провадження № 58225859 та не перераховано на реквізити Стягувача. Виконавче провадження завершилось у зв`язку із заявою стягувана про повернення виконавчого документа з підстав задоволення вимог кредитодавця шляхом звернення стягнення на нерухоме майно та його реалізації поза межами виконавчого провадження без залучення державного виконавця. Таким чином, саме виконання судового рішення згідно вимог виконавчого документу не відбулося, грошові кошти за виконавчим документом з боржника за час дії виконавчого провадження стягнуто не було, аж поки виконавчий документ не було повернуто стягувачу за його власною заявою. За таких обставин, позивач вважає, що відсутні підстави для стягнення з нього виконавчого збору спірною постановою.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Дніпропетровського окружного адміністративного суду справа №160/9539/20 передана до розгляду судді Віхровій В.С. 14.08.2020 р.

Розглянувши надані до суду документи, суд встановив наявність підстав для відкриття провадження у справі відповідно до ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) в порядку письмового провадження, про що постановлена ухвала від 18.08.2020 р.

Відповідач відзиву на позовну заяву у визначений судом строк не надав.

Згідно ч.4 ст.287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

14.05.2020 р. державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Валевським О.О. в межах відкритого виконавчого провадження №58225859 було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 10% від суми боргу, а саме 16119,42 грн.

Досліджуючи спірну постанову на предмет її відповідності закону суд виходить з наступного.

Згідно із статтею 124 Конституції України та статті 370 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх без винятку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ, посадових осіб, окремих громадян та їх об`єднань і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку регулюються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Судом встановлено, що спірним відносинам передували наступні обставини.

29.10.2003 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» було укладено кредитний договір № 291003/1- USD, згідно з яким АТ «Банк Кредит Дніпро» надав ОСОБА_1 кредит у сумі 100 000 доларів США. З урахуванням додаткових угод та нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами, станом на 2018 рік сума заборгованості зросла до 376 578,58 дол. США.

04.12.2018 р. заочним рішенням Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., розглянувши цивільну справу № 201/10079/16-ц за позовом Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №291003/1-USD, позовні вимоги Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» задовільнив та стягнув з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 291003/1-USD від 29.10.2003 р. у сумі 376 578,58 доларів США та судовий збір у розмірі 161194,29 грн. за подачу АТ «Банк Кредит Дніпро» позовної заяви про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №291003/1-USD.

23.01.2019 р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі-Відповідач) було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 201/10079/16-ц від 15.01.2019 р. про примусове стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» (місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 32; ЄДРПОУ 14352406) заборгованості за кредитним договором № 291003/1-USD від 29.10.2003р. у сумі 376 578,58 доларів США (триста сімдесят шість тисяч п`ятсот сімдесят вісім гривень 58 центів).

30.01.2019 р. державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Валевським Олександром Олександровичем, було відкрито виконавче провадження № 58225859 зі стягнення з ОСОБА_1 судового збору у розмірі 161194,29 грн. за виконавчим листом № 201/10079/16-ц від 15.01.2019 р.

У 2019 році боржником було виконане рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на нерухоме майно, переходу права власності на нерухоме майно, що належало боржнику до стягувача та подальшої реалізації зазначеного нерухомого майна, яка була проведена самостійно боржником та стягувачем без залучення державного виконавця поза межами примусового виконання рішення, що покрило частину заборгованості, а іншу частину боргу боржнику було прощено.

Зазначене підтверджується відомостями з реєстру речових прав на нерухоме майно за 2019 рік, з яких вбачається перехід права власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_1 до AT «Банк Кредит Дніпро» на підставі договору застави № 291003/1-USD від 16.10.2019 р. та повідомленням Банка № 34-4533 від 18.10.2019 р. про погашення за рахунок зазначеного майна частини заборгованості за кредитним договором №291003/1-USD, а також про звільнення ОСОБА_1 від усіх майнових зобов`язань.

У зв`язку із чим, 14.05.2020 року AT «Банк Кредит Дніпро» звернувся до Печерського районного відділу державної виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документа стягувачу без виконання, на підставі якої виконавче провадження було завершене, що підтверджується відповідною постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 14.05.2020 року та витягом з реєстру автоматизованої системи виконавчих проваджень, які наявні в матеріалах справи.

Таким чином, виконавче провадження №58225859 завершилось у зв`язку із заявою стягувана про повернення виконавчого документа без виконання з підстав самостійного звернення стягнення на нерухоме майно боржника та його реалізації, без залучення державної виконавчої служби. З огляду на що, в матеріалах виконавчого провадження відсутні відомості щодо звернення стягнення на арештоване нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та вчинення дій щодо його реалізації та перерахування грошових коштів від реалізації зазначеного нерухомого майна на рахунок стягувачу.

Проте, 14.05.2020 року відповідачем було винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору за виконавчим провадженням № 58225859 у розмірі 10% від суми боргу, а саме - 16119,42 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (надалі - Закон № 1404-VІІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII.

Статтею 26 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно ст. 42 Закону № 1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3частини першої цієї статті. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Закону № 1404-VIII на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Частинами 1 і 2 статті 27 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Згідно з абзацами 1-4 пункту 8 розділу ІІІ Інструкції №512/5 стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону.

Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий збір стягується з боржника на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у якій зазначаються розмір та порядок стягнення нарахованого виконавчого збору.

Постанову про стягнення виконавчого збору державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) та не пізніше наступного робочого дня після її винесення надсилає сторонам виконавчого провадження.

При цьому, законодавцем не покладається обов`язок на органи державної виконавчої служби, при вирішенні питання щодо відкриття виконавчого провадження, з`ясовувати питання щодо можливості боржника самостійно у добровільному порядку виконати рішення, на підставі якого може бути відкрито виконавче провадження.

За приписами пунктів 1-6 частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Також і згідно частини 9 статті 27 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно частини 3 статті 40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.05.2020 року AT «Банк Кредит Дніпро» звернувся до Печерського районного відділу державної виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документа стягувану без виконання,

Державним виконавцем постановою від 14.05.2020 р. було завершено виконавче провадження на підставі п.1 ч. 1ст. 37 Закону № 1404-VIII.

Закон № 1404-VIII є спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій, натомість детально дії виконавців під час вчинення виконавчих дій регламентуються Інструкцією, розробленою відповідно до законів № 1403-VIII і № 1404-VIII, яка визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню.

Отже, положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Так, положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом.

Вказані положення частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII кореспондуються з нормою абзацу четвертого пункту 8 розділу III Інструкції.

Натомість частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому пункт 21 розділу ІІІ Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону № 1404-VІІІ, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 вказаного Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону № 1404-VIII. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 11.03.2020 р. у справі № № 2540/3203/18, провадження №11-445апп19.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що на момент виникнення спірних правовідносин обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору були: 1) фактичне виконання виконавчого документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. За своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що державним виконавцем не було вчинено дій, які призвели до стягнення боргу за виконавчим документом.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність постанови про стягнення виконавчого збору та наявність підстав для її скасування.

Решта доводів сторін висновків суду за наслідками розгляду справи не спростовують.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем правомірність оскаржуваної постанови перед судом не доведена.

При цьому судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позову по суті спору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч.ч.1, 2 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно положень ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п.п. 1, 2 ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

В обґрунтування суми витрат на правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. позивачем до матеріалів справи долучені копії наступних документів: Договір про надання правової допомоги від 10.08.2020 р., ордер на представництво інтересів позивача, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

З огляду на зазначені вище норми закону доданих до позову документів не достатньо для підтвердження реального понесення позивачем витрат на правничу допомогу та їх оплату, тому суд вважає такі витрати такими, що стягненню з відповідача не підлягають.

Разом з цим, в порядку розподілу судових витрат у відповідності до положень ст. 139 КАС України, документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (квитанція №0.0.1796186518.1 від 10.08.2020 р.) підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 132, 134, 139, 157, 246-247, 249, 255, 287, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,- задовольнити частково;

Визнати протиправною та скасувати постанову від 14.05.2020 року про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням № 58225859 у розмірі 16119,42 грн., винесену державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Валевським Олександром Олександровичем за виконавчим документом № 201/10079/16-ц від 15.01.2019 р.;

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.С. Віхрова