Рішення № 91208064, 05.08.2020, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/21034/18

Провадження№2/760/2947/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді - Кушнір С.І.

за участю секретаря - Каліш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на 3/4 частини житлового будинку за набувальною давністю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 14.08.2018 р. звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідача Київської міської ради про визнання права власності на 3/4 частини житлового будинку за набувальною давністю, в якому, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, поданої 22.10.2018 р. на виконання вимог ухвали суду від 17.08.2018 р. про залишення позовної заяви без руху, просить:

визнати за нею, ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 3/4 частини житлового будинку під літерою «А» АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., а також господарських споруд: сарай «Б», вбиральня «В».

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду з позовом до Київської міської ради про визнання права власності на 3/4 частини житлового будинку за набувальною давністю, позивач ОСОБА_1 посилається на наступне.

Так, позивач є власником 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування, посвідченого 11 квітня 1984 р. державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Антіпіною К.Г. за реєстровим № 6н-5517.

Право власності зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації 21.04.1984 р. за реєстровим №11139.

Відповідно до Технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , житловий будинок під літерою «А» складається з 7 (семи) кімнат, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., а також господарських будівель і споруд: сарай під літерою «Б», вбиральня під літерою «В».

Позивач посилається на те, що вона безперервно проживає у вказаному житловому будинку разом із своєю сім`єю з 25.07.1984 р., що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи.

У вказаному будинку також зареєстровано місце проживання її доньки - ОСОБА_2 , з 06.09.2007 р.

Інші 3/4 частини житлового будинку в 1984 р. належали гр. ОСОБА_3 . В 1992 р. ОСОБА_3 перестала проживати у спільному житловому будинку, стосунки між ними припинились (ймовірно остання померла, а спадкоємці спадщину не прийняли).

Починаючи з 1992 р., як вказує позивач, вона продовжує користуватися усім житловим будинком одна, самостійно сплачує всі житлово-комунальні послуги по будинку, а також податок на землю під будинком. За весь час проживання у будинку, вона робила ремонт у всьому будинку за власні кошти, з 1992 р. не змінювала місця свого проживання, іншого житла не має.

Таким чином, позивач вже 26 років відкрито, безперервно та безперешкодно користується житловим будинком АДРЕСА_1 , а, отже, є добросовісним користувачем. При цьому, оскільки вона є власником лише 1/4 частини вказаного житлового будинку, а інший співвласник їй не відомий, тому вона позбавлена можливості вільно володіти і користуватися своїм майном.

З огляду на вищевикладене, на думку позивача, вона як добросовісний користувач майна. Має право на визнання за нею права власності на 3/4 частини житлового будинку за набувальною давністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність). Якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Позивач посилається на те, що станом на день звернення до суду, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутня інформація про зареєстрованих власників спірного житлового будинку.

Позивач безперешкодно, безперервно та відкрито користується вказаними 3/4 частинами житлового будинку з 1984 р., на що вказує факт реєстрації її місця проживання, оплата всіх житлово-комунальних послуг та плати за змелю, утримання вказаного житлового будинку в придатному для проживання стані, його капітальний та поточний ремонт.

Наведені обставини, на переконання позивача, вказують та доводять, що позивач відкрито, добросовісно та безперервно користувалась 3/4 частинами житлового будинку АДРЕСА_1 , а, отже, має право на визнання за нею права власності за набувальною давністю.

З огляду на викладене, позивач просить позов задовольнити.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 14.08.2018 р. зазначену цивільну справу передано в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 24.10.2018 р., відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на 3/4 частини житлового будинку за набувальною давністю, та призначено підготовче судове засідання.

15.05.2019 р. до суду від представника відповідача Київської міської ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведені умови щодо добросовісності та безтитульності володіння будинком, а тому законних підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на 3/4 частини будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю немає. Розгляд справи представник відповідача просить проводити без участі представника Київської міської ради.

Ухвалою суду від 13.02.2020 р., закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просила позов задовольнити та визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 3/4 частини житлового будинку під літерою «А» АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., а також господарських споруд: сарай під літерою «Б», вбиральня під літерою «В», посилаючись на підстави та обставини, викладені у позовній заяві, та надані докази.

Представник відповідача Київської міської ради в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи відповідача було повідомлено належним чином. У поданому до суду відзиві на позовну заяву, представник просить проводити розгляд справи без участі представника Київської міської ради.

Заслухавши пояснення позивача та представника позивача, врахувавши їх доводи та відзив, поданий представником відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступного висновку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 є власником 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори 11.04.1984 р. за реєстровим №6н-5517. Відповідно договору ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 прийняла в дар 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації 21.04.1984 р. за реєстровим №11139 в реєстровій книзі д.52-142, що підтверджується даними інформаційної довідки Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» ПБ-2017 №1139 від 11.07.2017 р.

Власником іншої 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою №1 від 31.01.1983 р. №5ДН-1478, що підтверджується даними інформаційної довідки Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» ПБ-2017 №2135 від 17.11.2017 р.

Згідно даних технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , житловий будинок під літерою «А» складається з 7 (семи) кімнат, загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., а також господарських будівель і споруд: сарай під літерою «Б», вбиральня під літерою «В».

Звертаючись до суду з позовом до Київської міської ради, позивач просить визнати за нею, ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 3/4 частини житлового будинку під літерою «А» АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., а також господарських споруд: сарай під літерою «Б», вбиральня під літерою «В», посилаючись на те, що вона з 1984 р., тобто більше 10 років, відкрито, добросовісно користується всім домоволодінням, проводить поточні ремонти, сплачує комунальні платежі та податок за земельну ділянку для обслуговування даного будинку та надвірних споруд, у зв`язку з чим просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на 3/4 частини вказаного домоволодіння. При цьому, позивач вказує на те, що попередній власник 3/4 частини житлового будинку, - ОСОБА_3 ймовірно померла, від неї немає жодних звісток починаючи з 1989 р., а тому вказана частина житлового будинку є фактично безхазяйною.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, визначені у главі 24 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), зокрема із правочинів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До підстав набуття права власності на нерухоме майно чинним законодавством віднесено набуття права на новостворене майно, у тому числі об`єкт будівництва (стаття 331 ЦК України), набувальна давність (стаття 344 ЦК України), на підставі правочинів (стаття 334 ЦК України), у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (стаття 345 ЦК України), та у порядку спадкування за законом чи заповітом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідно враховувати, зокрема, наступне: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Таким чином, правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

При зверненні до суду з вимогами про визнання за набувальною давністю права власності на нерухоме майно позивачем має бути доведено факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

Такі правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), від 15 травня 2019 року у справі № 729/608/17 (провадження 14-648цс18), від 15 липня 2020 року у справі № 520/3015/16-ц (провадження № 61-42917св18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. (п. 11 Постанови)

Можливість пред`явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв`язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Набувальна давність поширюється на випадки фактичного безперервного володіння чужим майном.

Крім того, для набуття права власності на майно за набувальною давністю, згідно з правилами ст. 344 ЦК України, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Разом з тим, факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викраденння, шахрайство).

Аналіз поняття добросовісності володіння, як ознаки набувальної давності за ст. 344 ЦК УКраїни, свідчить про те, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

При набувальній давності тягар доказування добросовісності лягає на зацікавлену сторону, тобто в даному випадку на позивачів.

Наявність у володільця певної правової підстави для володіння майном виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю.

Відповідно до роз`яснень, викладених у інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 24-150/0/4-13 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» для набуття права власності на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери перебігу строку набувальної давності недостатньо.

Умови набувальної давності підтверджуються судовим рішенням.

Давнісний володілець повинен довести факти добросовісності, відкритості, безперервності і тривалості свого володіння.

Предметом спору у даній справі є визнання за позивачем, права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, а саме 3/4 частини житлового будинку під літерою «А» АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., а також господарських споруд: сарай під літерою «Б», вбиральня під літерою «В», які належали гр. ОСОБА_3 .

Враховуючи вищенаведені положення закону, позивач має довести факт існування такого нерухомого майна, відкритість та безперервність володіння ним без правової підстави; добросовісність заволодіння майном; факт володіння спірним майном протягом строку, який складає не менше 10 років.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що вона з 1984 р., тобто більше 10 років, відкрито, добросовісно користується всім домоволодінням, проводить поточні ремонти, сплачує комунальні платежі та податок за земельну ділянку для обслуговування даного будинку та надвірних споруд, у зв`язку з чим просить суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на 3/4 частини вказаного домоволодіння.

На підтвердження вказаних обставин позивачем надано копії квитанцій про сплату житлово-комунальних послуг та копії квитанцій про сплату податку на землю, які містяться в матеріалах справи.

Згідно даних довідки про реєстрацію місця проживання особи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , - з 25.07.1984 р. по теперішній час.

Також, за адресою: АДРЕСА_1 , - з 06.09.2007 р. по теперішній час зареєстрована ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому, позивач вказує на те, що попередній власник 3/4 частини житлового будинку, - ОСОБА_3 ймовірно померла, від неї немає жодних звісток починаючи з 1989 р., а тому вказана частина житлового будинку є фактично безхазяйною.

Згідно листа Першої Київської державної нотаріальної контори від 28.12.2019 р. № 11466/01-16, вбачається, що згідно даних книг обліку та реєстрації спадкових справ за період 1997-2004 роки, а також даних Спадкового реєстру, спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 - не виявлена.

Згідно листа Першої Київської державної нотаріальної контори від 05.03.2020 р. № 1740/02-14, вбачається, що згідно даних Спадкового реєстру, спадкова справа щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 - не заводилась.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Суд наголошує на тому, що позивач на свій розсуд обрала спосіб захисту порушеного права та розпорядилася своїми правами щодо предмету спору, і суд, дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному ст. 13 ЦПК, розглядає дану справу лише в межах заявлених позивачем вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Відповідно до вимог закону, однією з ознак володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю є те, що володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву стосовно правомірності набуття майна.

Аналізуючи надані позивачкою докази, колегія суддів приходить до висновку, що вони не підтверджують відкритість та безперервність володіння позивачкою спірним майном без правової підстави, добросовісність заволодіння майном та факт володіння спірним майном протягом 10 років.

Так, суд звертає увагу на те, що відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або особа, яка вважає себе власником майна. При цьому така особа має не визнавати або оспорювати це право позивача, і між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. Отже, встановлення власника майна і його волі щодо передачі майна у володіння є обставинами, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору у справі про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, і підлягає доведенню під час ухвалення судового рішення (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №924/925/17 та від 22.05.2018 у справі №922/1574/17).

Наявні в матеріалах справи докази в сукупності, дають підстави дійти висновку про те, що позивач, в силу проживання в усьому будинку, під літерою «А» АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., 1/4 частина якого належить їй на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори 11.04.1984 р. за реєстровим №6н-5517, а 3/4 частини належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Київською державною нотаріальною конторою №1 від 31.01.1983 р. №5ДН-1478, - була обізнана про власника спірного нерухомого майна, а отже знала, що заволоділа чужою річчю, тому її володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння, оскільки володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо у момент набуття речі її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що позивачем не доведено наявність усіх, передбачених статтею 344 ЦК України, підстав, необхідних для набуття нею права власності за набувальною давністю на 3/4 частини житлового будинку під літерою «А» АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., що належать ОСОБА_3 , та про відсутність правових підстав для задоволення позову.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що добросовісне володіння припускає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіє річчю незаконно. Тому встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна.

В конкретному випадку суд вважає, що право позивачів підлягає захисту з інших підстав, аніж тих з посиланням на які звернулися до суду позивачі.

Суд обґрунтовано вважає, що оскільки позивач є особою, яка безперервно проживає, починаючи з 25.07.1984 р., безперешкодно користується 3/4 частиною житлового будинку під літерою «А» АДРЕСА_1 , загальною площею 56,8 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м., що належали ОСОБА_3 , яка, зі слів позивача є її бабусею та ймовірно, померла, то захист права позивача необхідно здійснювати у спосіб визнання за нею права власності в порядку спадкування, тобто позивачу необхідно доводити наявність підстав для захисту свого права із інших правових підстав, аніж тих на які вона посилаються у даному позові.

Посилаючись на тривалість та добросовісність володіння 3/4 частиною житлового будинку під літерою «А» АДРЕСА_1 , будь-яких доказів в обґрунтування своєї позиції суду, які б відповідали вимогам ст.ст. 76-81 ЦПК України, позивачем не надано.

З урахуванням наведених мотивів, суд не знаходить підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 3/4 частини житлового будинку за набувальною давністтю.

Тому на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалась позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 328, 344 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Київської міської ради про визнання права власності на 3/4 частини житлового будинку за набувальною давністю - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.І. Кушнір