Рішення № 91205400, 13.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2020 року місто Київ №640/3695/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., суддів: Шрамко Ю.Т., Клименчук Н.М., при секретарі судового засідання Неклесі І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» доКабінету Міністрів України провизнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 13.08.2020 проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва в порядку адміністративного судочинства з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо неприйняття постанови для врегулювання відносин щодо погашення заборгованості з різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування та не погашеною в період після 1 січня 2016 року .

- зобов`язати Кабінет Міністрів України виконати вимоги статті 97 Бюджетного кодексу України та ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та прийняти постанову, якою врегулювати відносини щодо погашення заборгованості з різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування та не погашеною в період після 1 січня 2016 року .

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив про те, що статтею 15 Закону України "Про ціни та ціноутворення", статтею 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" на відповідача покладене бюджете зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з реалізацією природного газу для вироблення теплової енергії та надання послуг з опалення і гарячого водопостачання населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальнизх послуг. У зв`язку з втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 (згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 №951) порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій після 01.01.2018 здійснювався на підставі Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256, який втратив чинність з 01.01.2020.

Як зазначив позивач, на даний момент механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню відсутній, оскільки відповідачем не встановлено порядку, а тому, на переконання позивача, такою бездіяльністю Кабінет Міністрів України незаконно обмежив позивача у праві отримання державних гарантій, передбачених законами України «Про теплопостачання», «Про ціни та ціноутворення», позбавив позивача джерел фінансування та порядку визначення субвенції з державного бюджету для відшкодування різниці в тарифі за період 2017-2018 років та позбавив позивача можливості реалізувати право на отримання з державного бюджету субвенції на погашення різниці між фактичною вартістю послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам за тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади за рахунок джерел, зазначених у статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік". У свою чергу, неправильне визначення відповідачем у постанові №110 строків, за які здійснюється відшкодування різниці в тарифі, позбавило позивача можливості реалізувати право на отримання субвенції в розмірі 16 093 800 грн за 2017 рік та 11 186 500 грн за 2018 рік.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2020 позовну заяву

Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» залишено без руху і встановлено п`ятидеднний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви. Позивач у встановлений судом строк усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №640/3695/20 та призначено підготовче засідання.

Через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 24.04.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив по суті заявлених позовних вимог, оскільки на виконання вимог Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», статті 21 Закону України «Про державний бюджет на 2018 рік», статті 97 Бюджетного кодексу України Урядом затвержено Порядок та умови надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Також представником відповідача наголошено на тому, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг" від 16.07.2015 №626-УIII Кабінет Міністрів України було зобов`язано вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, що утворилася до 01.01.2016, в свою чергу, відповідні видатки були передбачені в Законі України "Про Державний бюджет на 2018 рік", а тому, виходячи з меж позовних вимог, підстави для визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо затвердження субвенцій з державного бюджету на погашення різниці в тарифах у 2018 році, відсутні.

Під час підготовчого провадження, враховуючи надходження клопотань від відповідача, розгляд справи відкладався у зв`язку із запровадженням карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".

Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено судове засідання для розгляду адміністративної справи №640/3695/20 по суті колегією суддів.

У судовому засіданні 06.08.2020, враховуючи усне клопотання представника позивача, на стадії судових дебатів судом оголошено перерву.

В судове засідання 13.08.2020 з`явивився представник позивача та відповідача, судом проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з втратою чинності Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій після 01.01.2018 року здійснювався на підставі "Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256, яка втратила чинність з 01.01.2020.

Позивач зазначив, що цей Порядок, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України передбачав фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання), послуг тепло-, водопостачання і водовідведення та іншого за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» та Публічним акціонерним товариство "НАК "Нафтогаз України" укладено договір від 21.09.2017 №6176/1718-ТЕ-29 з приводу постачання природного газу.

Відповідно до підпункту 1.1. пункту 1 Договору постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Позивачем зауважено, що правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами вказаного договору зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою приймаються законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. А тому на виконання таких законодавчих актів державою в особі відповідних державних органів приймаються підзаконні нормативні акти щодо механізмів фінансування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з вироблення теплової енергії.

Так, 14.02.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №110 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування".

Проте, на думку позивача, приймаючи Постанову №110, Кабінет Міністрів України не був обмежений у реалізації своїх повноважень, зокрема у вирішенні проблемних питань в сфері надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та врахувати в зазначеній постанові період виникнення заборгованості після 01.01.2016 року. Представник наголосив, що на сьогоднішній день склалася ситуація, при якій відсутнє державне регулювання відносин між теплопостачальними та теплогенеруючими підприємствами з постачальниками щодо погашення заборгованості за спожиті енергоносії, яка виникла з різниці в тарифах в період після 01.01.2016. При цьому відсутній як механізм врегулювання таких відносин так і державні гарантії щодо не нарахування штрафних санкцій на таку заборгованість, як це було передбачено законодавством раніше.

Позивачем зазначено, що Кабінет Міністрів України жодним чином не проаналізував ситуацію на ринку послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям, не врахований період після 01.01.2016, за який виникла та залишається непогашеною заборгованість з різниці в тарифах у вказаній галузі.

На переконання позивача, відповідач своєю бездіяльністю незаконно обмежив позивача у праві на отримання державних гарантій та позбавив позивача можливості реалізувати право на отримання з державного бюджету субвенції на погашення різниці між фактичною вартістю послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади за рахунок джерел, зазначених у статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік". У свою чергу, неправильне визначення відповідачем у постанові № 110 строків, за які здійснюється відшкодування різниці в тарифі, позбавило позивача можливості реалізувати право на отримання субвенції в розмірі 16 093 800 грн за 2017 рік та 11 186 500 грн за 2018 рік.

Вважаючи бездіяльність Кабінету Міністрів Україи щодо неприйняття постанови для врегулювання спірних правовідносин протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 10 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг" від 09.07.2010 N 2479-VI (далі по тектсу - Закон №2479-VI) передбачено, що тарифи на комунальні послуги формуються суб`єктами природних монополій та суб`єктами господарювання на суміжних ринках відповідно до порядків (методик), встановлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до цього Закону.

Тарифи на комунальні послуги суб`єктів природних монополій та суб`єктів господарювання на суміжних ринках повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на їх виробництво з урахуванням планованого прибутку.

Встановлення тарифів на комунальні послуги, нижчих за розмір економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, не допускається і може бути оскаржено в суді.

Згідно з частиною другою статті 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24.06.2004 N 1875-IV (далі по тексту - Закон №1875-IV) виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг і подають їх органам, уповноваженим здійснювати встановлення тарифів.

Порядок доведення до споживачів інформації про перелік житлово-комунальних послуг, структуру цін/тарифів, зміну цін/тарифів з обґрунтуванням її необхідності та про врахування відповідної позиції територіальних громад розробляється і затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

До складу економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) житлово-комунальних послуг включається інвестиційна складова - витрати на відшкодування інвестиційних ресурсів, залучених за інвестиційними програмами, та їх вартість.

Порядок розроблення, погодження і затвердження інвестиційних програм (комплекс заходів для підвищення рівня надійності та забезпечення ефективної роботи/експлуатації систем централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, конструктивних елементів житлових будинків і гуртожитків, внутрішньобудинкових систем гарячого і холодного водопостачання, водовідведення, централізованого опалення та зливової каналізації і технічних пристроїв будинків, який містить зобов`язання виконавця/виробника щодо будівництва чи реконструкції або модернізації об`єктів у цій сфері, поліпшення якості послуг), що реалізуються із залученням бюджетних коштів, коштів державних підприємств, установ та організацій, а також за рахунок кредитів, наданих під державні гарантії, порядок контролю за їх реалізацією, а також граничний рівень вартості інвестицій, які можуть залучатися за інвестиційними програмами, що включаються при розрахунку економічно обґрунтованих витрат, та граничний термін дії інвестиційних програм до моменту повного погашення зобов`язань за ними затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Інвестиційна програма повинна містити перелік заходів, строки та графік їх реалізації з відповідними розрахунками та обґрунтуванням, а також зазначенням джерел фінансування.

Розмір інвестиційної складової ціни/тарифу затверджується органом, уповноваженим здійснювати встановлення цін/тарифів.

У разі зменшення собівартості виробництва (надання) житлово-комунальних послуг внаслідок реалізації відповідної інвестиційної програми отримані кошти спрямовуються на відновлення активів підприємства за переліком, визначеним фінансовим планом, за погодженням з органом, уповноваженим здійснювати встановлення цін/тарифів.

Частиною десятою вказаної статті Закону №1875-IV встановлено, що у разі зміни протягом строку дії цін/тарифів обсягу окремих складових економічно обґрунтованих витрат з причин, які не залежать від виконавця/виробника, зокрема, збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, виконавці/виробники проводять коригування встановлених цін/тарифів на житлово-комунальні послуги і подають на затвердження до органу, уповноваженого здійснювати встановлення таких цін/тарифів. При цьому перерахунок цін/тарифів може проводитися шляхом коригування лише тих складових структури цін/тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення. При коригуванні додатково враховується компенсація втрат (або вилучення необґрунтовано отриманих прибутків) від застосування не скоригованої на зміну вартості окремих витрат ціни/тарифу в період до встановлення скоригованих цін/тарифів.

Орган, уповноважений здійснювати встановлення цін/тарифів, зобов`язаний прийняти рішення про коригування тарифу не пізніше ніж через 10 днів з дня отримання відповідного подання.

Порядок відшкодування втрат підприємств, що виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом, уповноваженим встановлювати тарифи, визначається порядком формування тарифів.

Вказана частина статті 31 Закону №1875-IV була доповнена абзацом третім на підставі Закону України 16.07.2015 №626-VIII "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг", пунктом 2 Прикінцевих положень якого зобов`язано Кабінет Міністрів України до 1 липня 2017 року вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органом місцевого самоврядування, до 1 січня 2016 року.

Так, статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, здійснюється в обсязі, що відповідає обсягу надходжень до спеціального фонду державного бюджету за рахунок джерел, визначених пунктами 8 та 9 статті 11 цього Закону, що сплачуються підприємствами електроенергетичної, нафтогазової, вугільної галузей, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дозволити Кабінету Міністрів України залучати до розрахунків з перерахування цієї субвенції надходження від підприємств, визначених частиною першою цієї статті, грошових зобов`язань з податку на прибуток підприємств, податкового боргу з податку на прибуток підприємств (з урахуванням штрафних санкцій, пені та процентів, нарахованих на суму цього боргу), грошових зобов`язань із сплати дивідендів (доходу), нарахованих на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність, податкового боргу та грошових зобов`язань із сплати частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань, що вилучається до державного бюджету відповідно до закону.

З додатку № 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" вбачається, що вказаним Законом передбачено бюджетну програму КПКВК 2761520 за рахунок спеціального фонду державного бюджету на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Так, на виконання статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" відповідачем прийнято Постанову від 14.02.2018 №110 ""Про затвердження Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" фактичному терміну, за який здійснюється відшкодування за рахунок бюджетних коштів шляхом подання субвенції з державного бюджету різниці між фактичною вартістю послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування".

Згідно положень статті 15 Закону України від 21.06.2012 №5007-VI "Про ціни і ціноутворення" Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов`язані відшкодувати суб`єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів. Установлення Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування державних регульованих цін на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, без визначення джерел для відшкодування різниці між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів не допускається і може бути оскаржено в судовому порядку.

Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 31 Закону №1875-IV центральні органи виконавчої влади, національні комісії, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, несуть відповідальність за наслідки встановлення або регулювання цін/тарифів, що змінюються ними відповідно до їхніх повноважень.

Встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижче розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво не допускається.

У разі зміни цін/тарифів на послуги/товари центральними органами виконавчої влади, національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідній сфері, які призвели до непередбачених витрат виконавців/виробників, центральні органи виконавчої влади зобов`язані відшкодувати в повному обсязі збитки, зумовлені такими змінами, протягом поточного фінансового року та до затвердження нового бюджету.

Статтею 97 Бюджетного кодексу України встановлено, що у Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам: базова дотація; субвенції на здійснення державних програм соціального захисту; додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів внаслідок надання пільг, встановлених державою; додаткова дотація на здійснення переданих з державного бюджету видатків з утримання закладів освіти та охорони здоров`я; субвенція на виконання інвестиційних проектів; освітня субвенція; субвенція на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами; медична субвенція; субвенція на фінансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження; субвенція на проекти ліквідації підприємств вугільної і торфодобувної промисловості та утримання водовідливних комплексів у безпечному режимі на умовах співфінансування (50 відсотків); субвенція на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах; інші додаткові дотації та інші субвенції.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, яка вперше визначена законом про Державний бюджет України, затверджуються Кабінетом Міністрів України не пізніше 30 днів з дня набрання ним чинності.

Розподіл додаткових дотацій між місцевими бюджетами здійснюється на підставі критеріїв, визначених Кабінетом Міністрів України.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг міжбюджетних трансфертів окремо для кожного з відповідних місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та отримання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Одночасно частиною п`ятою статті 94 Бюджетного кодексу України передбачено, що при розрахунку фінансового нормативу бюджетної забезпеченості може передбачатися обсяг нерозподілених видатків, який об`єднує види видатків на ті повноваження, встановлення нормативів за якими є недоцільним.

За визначенням статті 2 Бюджетного кодексу України фінансовий норматив бюджетної забезпеченості - гарантований державою в межах наявних бюджетних коштів рівень фінансового забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами місцевого самоврядування, що використовується для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

Частиною другою статті 4 Закону України від 03.11.2016 №1730-VIII "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" взаєморозрахунки проводяться у порядку та на умовах, затверджених Кабінетом Міністрів України, за рахунок видатків державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах.

Відповідачем не заперечується право позивача на відшкодування відповідної різниці між факточною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування та не погашеною в період після 1 січня 2016 року, проте з аналізу наведених норм вбачається, що погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок видатків державного бюджету здійснюється у межах виділених коштів.

Так, на виконання зазначених повноважень Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову від 14.02.2018 №110 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування».

Частина третя статті 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначає, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950, визначено, що проекти актів Кабінету Міністрів України готуються на основі та на виконання Конституції і законів України.

Як зазначив представник відповідача, Постанова №110 розроблена з метою встановлення механізму спрямування коштів державного бюджету на відшкодування різниці між фактичною вартістю енергії, послуг централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, бюджетним і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають послуги, та тарифи, що затверджувалися та/ або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

З урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, під протиправною бездіяльністю суб`єкта треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі Закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально необхідними для реалізації але фактично не були здійсненні.

Вчинення дій, прийняття рішення своєчасно, тобто протягом розумного строку, означає, що такі дії, прийняття рішення вчиненні (прийняті) без невиправданого для конкретної ситуації зволікання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 800/426/17.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що позивачем не доведено будь-якими доказами, що в межах заявлених позовних вимог наявні ознаки бездіяльності, оскільки, як встановлено судом, відповідачем вчинялись дії в межах наданих йому повноважень в частині спірних правовідносин.

Зокрема, представником відповідача долучено до матеріалів справи Постанову від 29.08.2018 №705 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів Україи від 14.02.2018 №110", якою затверджено Порядок та умови надання у 2018 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, що додаються.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що метою прийняття Постанови від 14.02.2018 №110 було часткове погашення заборгованості після 01.01.2016, а погашення заборгованості з різниці в тарифах за рахунок видатків державного бюджету здійснюється у межах виділених коштів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо неприйняття постанови для врегулювання відносин щодо погашення заборгованості з різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування та не погашеною в період після 1 січня 2016 року.

Стосовно позовних вимог в частині зобов`язання Кабінету Міністрів України виконати вимоги статті 97 Бюджетного кодексу України та ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» та прийняти постанову, якою врегулювати відносини щодо погашення заборгованості з різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, бюджетним установам і організаціям та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування та не погашеною в період після 1 січня 2016 року, суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законів України у сфері комунальних послуг" від 16.07.2015 №626-УІІІ Кабінет Міністрів України було зобов`язано вжити заходів щодо відшкодування в повному обсязі різниці в тарифах, що утворилася до 01.01.2016. Відповідні видатки були передбачені в Законі України "Про Державний бюджет на 2018 рік", а тому виходячи із періоду відшкодування різниці тарифів (2017-2018 р.р.), як того вимагав позивач, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і в цій частині.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах

Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, питання щодо судових витрат вирішенню не підлягає.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Брокенергія» відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 19.08.2020.

Головуючий суддя Іщук І.О.

Судді Шрамко Ю.Т.

Клименчук Н.М.