Ухвала суду № 91204567, 27.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5595/20

У Х В А Л А

27 серпня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши пояснення ОСОБА_1 на виконання ухвали від 02.07.2020 року,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Командування Військово – Морських Сил в якому позивач просить:

визнати дисциплінарне стягнення у виді “звільнення з військової служби за службовою невідповідністю” накладеного на ОСОБА_1 , оголошеного наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11 серпня 2017 року № 78 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності” таким, що не підлягає виконанню у зв`язку із закінченням строку виконання;

визнати протиправною діяльність Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на вчинення певних дій, пов`язаних з виконанням накладеного дисциплінарного стягнення у виді “звільнення з військової служби за службовою невідповідністю” на ОСОБА_1 , оголошеного пунктом 1 наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11.08.2017 № 78 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності” у зв`язку із закінченням строку виконання;

зобов`язати Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України утриматися від вчинення певних дій, пов`язаних з виконанням накладеного дисциплінарного стягнення у виді “звільнення з військової служби за службовою невідповідністю”, оголошеного наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11 серпня 2017 року № 78 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності” на ОСОБА_1 у зв`язку із закінченням строку виконання;

визнати протиправною бездіяльність Командування Військово - Морських Сил Збройних Сил України щодо ненадання письмової відповіді ОСОБА_1 на заяву від 04 червня 2020 року № 3/6 до командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України із заявою про підстави для невиконання дисциплінарного стягнення накладеного від 11.08.2017 року після закінчення строку виконання.

Ухвалою суду від 02.07.2020 року адміністративний позов залишений без руху, у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

06.08.2020 року на виконання ухвали суду надійшли пояснення в яких зазначається наступне.

Щодо пропуску строку звернення до суду.

Позивачем не пропущено строку звернення до суду за таких обставин і доказів.

Позивач звертає увагу суду на доцільність правильного встановлення спірних правовідносин, що впливає на обчислення строку звернення до адміністративного суду.

Предметом позову є порушення відповідачем порядку виконання дисциплінарних стягнень, визначеного статтями 96-102 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Статуту) в частині строків виконання стягнення визначених статтею 96 цього Статуту при виконанні наказу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11.08.2017 № 78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

Довідково повідомляю, що протиправність і скасування наказу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11.08.2017 № 78 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності” є предметом позову в адміністративній справі №815/4872/17.

Лише 26.06.2020 відбулося виконання наказу командування Військово - Морських Сил Збройних Сил України від 11.08.2017 № 78 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності”, що підтверджується пунктом 3 наказу командира військової частини А1942 (по стройовій частині) від 26.06.2020 року № 122, про який позивач вперше дізнався 02.07.2020 з поштового відправлення №6766800322116 від військової частини А1942, врученого позивачу 02.07.2020.

Тобто до 26.06.2020 момент порушення вимог статті 96 Статуту не наступив, оскільки не наступив день закінчення проходження військової служби згідно частини 3 статті 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” якою визначено що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

26.06.2020 відповідачем не було вжито заходів до військової частини А1942 про дотримання вимог статті 96 Статуту щодо строків виконання стягнення, оголошеного наказом відповідача від 11.08.2017 № 78 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності”, що призвело до видання пункту 3 наказу командира військової частини А1942 (по стройовій частині) від 26.06.2020 року № 122, про який позивач вперше дізнався 02.07.2020.

З наведених обставин і доказів строк звернення до суду у спірних правовідносинах обчислюється з 26.06.2020, а позивач 26.06.2020 звернувся до адміністративного суду, тобто без пропуску строку.

Щодо судового збору

Станом на 26.06.2020, як дату звернення до суду, позивач є військовослужбовцем, що підтверджується посвідченням офіцера на ім`я позивача та документами поштового відправлення №6766800322116 від відправника військової частини А1942, врученого 02.07.2020 позивачу, як одержувачу, додаються.

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач, як військовослужбовець, звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Тобто, позивач звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи №420/5595/20 в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків відповідно до пункту 12 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір”.

Розглянувши подані пояснення і письмові докази суддя приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Позивач в поданому адміністративному позові просить визнати дисциплінарне стягнення у виді “звільнення з військової служби за службовою невідповідністю” накладеного на ОСОБА_1 , оголошеного наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11 серпня 2017 року № 78 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності”.

Як свідчать матеріали справи, підставою виникнення спірних правовідносин є Наказ Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11 серпня 2017 року №78.

Окремо суд звертає увагу, що підстава позову – це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутись до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача.

В свою чергу позивач у наданих поясненнях вказує, що предметом позову є порушення відповідачем порядку виконання дисциплінарних стягнень, визначеного статтями 96 -102 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV (далі - Статуту) в частині строків виконання стягнення визначених статтею 96 цього Статуту при виконанні наказу командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11.08.2017 № 78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

З огляду на заявлену матеріально – правову вимогу, позивач просить визнати протиправною діяльність Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України на вчинення певних дій, пов`язаних з виконанням накладеного дисциплінарного стягнення у виді “звільнення з військової служби за службовою невідповідністю” на ОСОБА_1 , оголошеного пунктом 1 наказу Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11.08.2017 № 78 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності” у зв`язку із закінченням строку виконання.

Тоді як підставою, виникнення спірних правовідносин є Наказ Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11 серпня 2017 року № 78.

Крім того, суддя звертає увагу позивача, що Постановою ВС КАС від 05.12.2019 року по справі № 420/6263/18 встановлено:

«…Наказом Командування Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 11 серпня 2017 року № 78 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

10.Пунктом 28 параграфу 6 наказу начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 16 вересня 2017 року № 418 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням вимог пункту 1 частини восьмої цієї ж статті Закону за пунктом «е» (через службову невідповідність).

11. Позивачем 29 вересня 2017 року було подано заяви до Військової частини А1942 щодо ненадання згоди на виключення його зі списків військової частини до проведення усіх необхідних розрахунків, а також щодо виплати на його користь грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

12. Пунктом 4 наказу ТВО командира Військової частини А1942 (по стройовій частині) від 29 вересня 2017 року № 226 капітана 3 рангу ОСОБА_1 , колишнього заступника командира батальйону управління по роботі з особовим складом Військової частини А1942, звільненого відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням вимог пункту 1 частини восьмої цієї самої статті за п. «е» (через службову невідповідність) звільнено з військової служби в запас та наказано вважати таким, що вибув до Тростянецького РВК Сумської області для зарахування на військовий облік.

13. Зазначеним наказом позивача виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення з 29 вересня 2017 року, а також передбачено виплату наступних видів грошового забезпечення та компенсаційних виплат: оклад за військовим званням з 28 по 29 вересня 2017 року, грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік, грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2017 рік за 4 (чотири) дні. Зазначено, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік не виплачена…».

Крім того, рішенням по справі № 420/6263/18, яке набрало законної сили 23.07.2019 року, визнано протиправним та скасовано пункт 3 наказу командира військової частини А 1942 (по стройовій частині) від 22 жовтня 2018 року №251 (в п. 3 наказу №251 зазначено позивачу виплачено наступні грошові компенсації:

-оклад за військове звання з 28 по 29.09.2017 р.;

- грошову допомогу на оздоровлення за 2017 р. у розмірі 6771,60 грн.;

- грошову компенсацію за невикористану відпустку за 2017 р. за 4 (чотири) дні у розмірі 902,88 грн.;

- матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 р. у розмірі 6771,60 грн.;

- винагороду за 20 років безперервної військової служби в розмірі 842,75 грн.;

- грошову допомогу за піднайом (найом) жилого приміщення з 01.01.2017 р. – 29.09.2017 р. у розмірі 13248,25 грн.;

- грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно у розмірі 50788,33 грн.).

Щодо рішення по справі № 420/5350/19, яким визнано протиправним та скасовано п.3 наказу командира військової частини А1942 (по стройовій частині) від 09 серпня 2019 року №169; визнано протиправним та скасовано припис військової частин А1942 від 09.08.2019 року №1034, воно набрало законної сили 21.05.2020 року.

Окремо, суддя звертає увагу, що позивач був присутній у судовому засіданні за наслідками якого прийняте рішення.

Отже, доводи позивача, що 26.06.2020 відбулося виконання наказу командування Військово - Морських Сил Збройних Сил України від 11.08.2017 № 78 “Про притягнення до дисциплінарної відповідальності”, є такими, що не в повному обсязі відповідають дійсності, оскільки п. 3 наказу командира військової частини А1942 (по стройовій частині) від 09 серпня 2019 року №169 визнано протиправним 16.01.2020 р. (набрало законної сили 21.05.2020 року), у зв`язку із чим порушення відповідачем порядку виконання дисциплінарних стягнень, визначеного статтями 96 -102 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на яке вказує позивач, виникло після 23.07.2019 року.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.

Зокрема, у п. 570 рішення у справі “ВАТ “Нафтова компанія Юкос” проти Росії” Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи “Волчлі проти Франції”, “ТОВ “Фріда” проти України”).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

З огляду на викладене суддя не приймає зазначені позивачем підстави щодо не пропущення строку звернення до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Щодо доводів позивача про відсутність підстав для сплати судового збору.

Позивач вказує, що він є військовослужбовцем, що підтверджується посвідченням, у зв`язку із чим він, як військовослужбовець, звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Отже, приписами п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону на якій посилається позивач встановлено, що військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Вказана стаття відокремлює з військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів лише тих, що призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.

Приписами статті 29 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлено:

1. Військовозобов`язані призиваються на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори. Резервісти проходять підготовку та збори відповідно до програм у порядку, встановленому положеннями про проходження громадянами України служби у військовому резерві. Про початок та закінчення зборів військовозобов`язаних та резервістів видається відповідний наказ командира військової частини.

Чисельність військовозобов`язаних, які підлягають призову на навчальні збори, щорічно визначається Міністерством оборони України в межах бюджетних асигнувань на оборону.

2. Права та обов`язки військовозобов`язаних під час проходження зборів та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві встановлюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами. На військовозобов`язаних та резервістів поширюється дія статутів Збройних Сил України.

3. Військовозобов`язані (крім резервістів) можуть бути призвані районними (міськими) військовими комісаріатами на навчальні збори до п`яти разів строком до двох місяців кожного разу.

4. Час і строки проведення навчальних зборів військовозобов`язаних та резервістів визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України та органами управління іншими військовими формуваннями відповідно до цього Закону.

5. Військовозобов`язані (крім резервістів) у період між навчальними зборами можуть залучатися за планом Генерального штабу Збройних Сил України та органів управління іншими військовими формуваннями за погодженням з Генеральним штабом Збройних Сил України до перевірочних зборів строком до 15 днів як без відриву від виробництва, так і з відривом.

6. Загальний строк зборів під час перебування військовозобов`язаних (крім резервістів) у запасі не може перевищувати 10 місяців. При цьому час перебування на перевірочних зборах зараховується до загального строку перебування на навчальних зборах.

7. Загальний строк виконання обов`язків служби у військовому резерві не може перевищувати трьох місяців на рік, якщо інше не визначено законом.

8. У разі прийняття Президентом України схваленого Верховною Радою України рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації військовозобов`язані можуть призиватися на спеціальні збори на строк не більше двох місяців.

9. Військовозобов`язані, яким надійшла повістка районного (міського) військового комісаріату (органу Служби безпеки України) на прибуття для призову на збори, зобов`язані прибути в пункт і в строк, зазначені у повістці.

Керівники підприємств, установ, організацій та навчальних закладів незалежно від підпорядкування та форми власності на вимогу військових комісаріатів забезпечують своєчасне прибуття військовозобов`язаних до визначених пунктів збору.

Поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного до військового комісаріату для призову на збори в пункт і в строк, установлені військовим комісаріатом, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

10. Призвані на збори військовозобов`язані та резервісти, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, забезпечуються матеріальними засобами в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

11. За призваними на збори військовозобов`язаними на весь період зборів та резервістами на весь час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві, включаючи час проїзду до місця їх проведення і назад, зберігаються місце роботи, а також займана посада та середня заробітна плата на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування і форм власності.

12. Резервістам на весь час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюються грошові виплати із розрахунку до двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня календарного року, за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Міністерства оборони України та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями.

Розміри грошової виплати, грошового забезпечення і заохочення резервістів та порядок їх виплати визначаються Кабінетом Міністрів України.

13. Виплата середньої заробітної плати військовозобов`язаним за весь період зборів та резервістам за час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на приписи п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та ст. 29 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» позивач не відноситься до осіб, які звільняються від сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 123, 256, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,

УХВАЛИВ:

У задоволенні пояснення ОСОБА_1 на виконання ухвали від 02.07.2020 року – відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Потоцька Н.В.