Рішення № 91168343, 26.08.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 серпня 2020 р. Справа№200/3707/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аляб`єва І.Г., розглянувши за правилами загального позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул.Гагаріна, 150А, м.Маріуполь, Донецька область, 87521, код ЄДРПОУ 14321726) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул.Гагаріна, 150А, м.Маріуполь, Донецька область, 87521, код ЄДРПОУ 14321726) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати, у день виключення із списків, частини грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік;

- зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за невчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2019 року по 26.02.2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він проходив військову службу у Військовій частині 9937 (Донецький прикордонний загін) та наказом від 01.03.2019 року №97-ОС він був звільнений з військової служби у запас. На день виключення зі списків особового складу частини не було нараховано та сплачено грошову компенсацію за невикористані під час проходження військової служби дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.

Згідно рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №200/14480/19-а позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки. Зобов`язано військову частину 9937 (Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 березня 2019 року.

Військовою частиною було сплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки 26.02.2020 року у розмірі 26114,81 грн. Оскільки, з ним повністю не було проведено розрахунку при звільненні з військової служби, вважає, що він набув право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 02.03.2019 року по 26.02.2020 року.

Ухвалою суду від 08.04.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №200/3707/20-а та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 04.05.2020 року.

Ухвалою суду від 12.08.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 26.08.2020 року

Представник відповідача засобами електронного зв`язку надав відзив на адміністративний позов, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Свою позицію обґрунтував тим, що Кодекс законів про працю України на військовослужбовців не розповсюджується, а правовою основою військового обов`язку і військової служби є спеціальні закони, які не передбачають будь-яких компенсацій в разі затримки розрахунку під час звільнення (а.с.30-34).

Позивач та відповідач у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належний чином.

В матеріалах справи міститься клопотання позивача про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України(далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши обставини справи та докази, що їх підтверджують, судом встановлено наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_2 .

Згідно із витягом з наказу начальника 1 прикордонного загону Донецько-Луганського регіонального управління Державної прикордонної служби України м. Маріуполь від 01.03.2019 року № 97-ОС, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника Донецького прикордонного загону від 17.01.2019 № 25-ОС за пунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №200/14480/19-а, яке набуло законної сили, позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки. Зобов`язано військову частину 9937 (Донецький прикордонний загін Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 березня 2019 року.

Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 23.03.2020 року позивачу сплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 26114,81 грн. - 26.02.2020 року.

Позивач вважає, що розрахунок з ним було проведено відповідачем невчасно, з огляду на що останній звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 .

З огляду на зазначене, при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану з 2015 року по 2019 рік додаткову відпустку як учасник бойових дій.

Проте заборгованість із компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача лише 26.02.2020, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо невчасного проведення повного розрахунку із позивачем у день виключення зі списків Військової частини.

Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права до подібних правовідносин, викладена в постановах Верховного Суду по справі № 806/2473/18 від 30 жовтня 2019 року, по справі № П/811/570/16 від 22 серпня 2019 року, по справі № 524/8023/16-а від 11 червня 2019 року.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку, що за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, а тому суд критично оцінює заперечення відповідача щодо неможливості застосування трудового законодавства до даних правовідносин.

Так, суд вважає за необхідне зазначити, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Посилання відповідача на неможливість застосування норм трудового законодавства є безпідставними, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що заборгованість із компенсації за невикористану додаткову відпустку відповідачем виплачена 26.02.2020 року.

Враховуючи, що на день звільнення у запас - 01.03.2019 року, позивачу не була виплачена відповідачем належна йому компенсація за невикористану додаткову відпустку, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за весь період затримки розрахунку є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розміру середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби 01.03.2019, а виплата компенсації за невикористану додаткову відпустку здійснена лише 26.02.2020, строк затримки розрахунку складає 248 робочих днів.

Відповідно до довідки грошового забезпечення за 2019 рік ОСОБА_1 за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: за січень 2019 року - 11163,81 грн., за лютий 2019 року - 11362,50 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата становить 381,80 грн. (заробітна плата за останні два місяці - 22526,31 грн./59 календарний день за останні два повні місяці січень на лютий 2019 року).

З урахуванням викладеного вище, сума середнього заробітку становить: 381,80 грн. (середня заробітна плата позивача за один робочий день) х 248 (робочі дні затримки розрахунку) = 94 686,40 грн.

Водночас, відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 23.03.2020 року, 26.02.2020 року позивачу сплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 26114,81 грн.

З огляду на викладене вище, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні набагато перевищує розмір невиплаченої суми.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»

Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд приходить висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 5000,00 гривень, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Згідно з нормами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред`явленого позову в частині, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку із позивачем у день виключення зі списків Військової частини 9937 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за невчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2019 року по 26.02.2020 року у сумі 5000,00.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому розподіл судових витрат відсутній.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 139, 193, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул.Гагаріна, 150А, м.Маріуполь, Донецька область, 87521, код ЄДРПОУ 14321726) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 9937 (Донецький прикордонний загін) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул.Гагаріна, 150А, м.Маріуполь, Донецька область, 87521, код ЄДРПОУ 14321726) щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у день виключення зі списків Військової частини 9937.

Зобов`язати Військову частину А9937 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2019 року по 26.02.2020 року у сумі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

У задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 26.08.2020 року.

Суддя І.Г. Аляб`єв