Рішення № 91119934, 25.08.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

25 серпня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2204/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Луганського обласного військового комісаріату (далі також - відповідач), в якій після уточнення просить:

- визнати противоправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільнені;

- зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14.04.2018 по 28.02.2020 у розмірі 394649,50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом у Луганському обласному військовому комісаріаті.

Наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 14.04.2018 № 93 позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14.04.2018.

Наказом військового комісара Луганського ОВК (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.02.2020 № 83, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі № 36/4088/19 наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 29089,29 грн, яку позивачу зараховані на картковий рахунок 28.02.2020.

Затримка у виплаті цієї грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік становить 685 календарних днів.

Середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 394649,50 грн за період з 14.04.2018 по 28.02.2020.

На думку позивача, бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільнені є протиправною.

На підставі статей 116, 117 Кодексу Законів про працю України позивач вважає, що має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до повного розрахунку у судовому порядку, а тому звернувся до суду із цим позовом.

Відповідач заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 31-35), в якому зазначено таке.

На виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі №360/4088/19 Луганським обласним військовим комісаріатом рішення було нараховано на рахунок ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані у 2015 - 2018 роках календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 14.04.2018.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджене указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 встановлює порядок проходження військової служби в Збройних Силах України(далі Положення).

Положенням не передбачається відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з лав Збройних Сил України.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати (рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі № 360/4088/19 про зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на 14.04.2019).

Зазначена правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати.

З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Отже, слід дійти, висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з Відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у справі №810/1543/17 (постанова К/9901/15731/18 від 27 червня 2018 року) та справі № 0940/1532/18 (постанова К/9901/9101/19 від 18 листопада 2019 року).

Вимога по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посиланням на її обґрунтування на вимоги ст. 117 Кодексу законів про працю України є також необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України»; Закон України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 3 Закону № 2232- ХІІ).

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Таким чином, посилання позивача на Кодекс Законів про працю України є помилковим, оскільки передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо), що також зазначено в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону держави» план оборони України - складова частина оборонного планування, що містить сукупність документів, які визначають зміст, обсяги, виконавців, порядок і строки здійснення політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оборону держави» фінансування потреб національної оборони держави здійснюється за рахунок і в межах коштів, визначених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, тому хочу наголосити, що додаткові витрати, які виникають у зв`язку із привілейованістю норм загального законодавства над спеціальним можуть понести руйнівний характер для плану оборони України та першочергового забезпечення військовослужбовців, які наразі безпосередньо приймають участь в збройному конфлікті на території Луганської та Донецької областей.

Просить відмовити в задоволенні позову громадянину ОСОБА_1 в повному обсязі позовних вимог.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за відсутності сторін (арк. спр. 59, 68).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

По справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви (арк. спр. 20).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2020 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи та призначено до розгляду на 02.07.2020 (арк. спр. 26-28).

02.07.2020 за клопотанням відповідача розгляд справи відкладено, судове засідання призначено на 17.08.2020 (арк. спр. 46).

17.08.2020 за клопотанням позивача розгляд справи відкладено, судове засідання призначено на 25.08.2020 (арк. спр. 60).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій, з 01.08.1988 по 14.04.2018 проходив військову службу в Збройних Силах України (арк. спр. 13-16).

Відповідно до витягу з наказу військового комісара Луганського обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 14.04.2018 за № 93 полковника ОСОБА_1 , заступника військового комісару - начальника мобілізаційного відділу Луганського обласного військового комісаріату оперативного командування «Схід», звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 22.02.2017 № 101 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням частини восьмої цієї самої статті, вважати, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області, з 14.04.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 29 років 08 місяців 14 днів, пільгова - 35 років 08 місяця 10 дня (арк. спр. 11).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі № 360/4088/19 позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Луганського обласного військового комісаріату (місцезнаходження: 93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Б. Ліщини, буд. 38, код ЄДРПОУ 07668758) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік в кількості 56 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 14 квітня 2018 року (арк. спр. 40-43).

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі № 360/4088/19 набрало законної сили 27.01.2020, згідно довідки (арк. спр. 55) грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року - 16070,81 грн, за березень 2018 року - 17920,92 грн, разом - 33991,73 грн.

Одноденний заробіток Позивача складає 576,13 грн. (33991,73 грн : 59 календарних днів).

Кількість днів з наступного дня після виключення позивача зі списків особового складу Луганського ОВК з 15.04.2018 по день набрання законної сили судового рішення у справі № 360/4088/19 - 27.01.2020 складає 653 (квітень 2018 року - 16, травень 2018 року - 31, червень 2018 - 30, липень 2018 року - 31, серпень 2018 - 31, вересень 2018 року - 30, жовтень 2018 року - 31, листопад 2018 року - 30, грудень 2018 року - 31, січень 2019 року - 31, лютий 2018 року - 28, березень 2019 - 31, квітень 2019 - 30, травень 2019 року - 31, червень 2019 року - 30, липень 2019 року - 31, серпень 2019 року - 31, вересень 2019 року - 30, жовтень 2019 року - 31, листопад 2019 року - 30, грудень 2019 року - 31, січень 2020 року - 27).

Наказом військового комісара Луганського ОВК (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.02.2020 № 83, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі № 36/4088/19 наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 29089,29 грн, яку позивачу зараховані на картковий рахунок 28.02.2020 (арк. спр. 10).

ОСОБА_1 за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій сума в розмірі 29089,29 грн була нарахована та виплачена 28.02.2020, що підтверджується довідкою з карткового рахунку позивача (арк. спр. 24).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з преамбулою Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі також - Закон № 2011-XII) цей Закон відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі також - Порядок № 260).

Відповідно до пункту 4 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

З системного аналізу положень Порядку № 260 слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й одноразові додаткові види грошового забезпечення, інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України, повинні бути виплачені позивачу у день виключення її зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Вищевикладене дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за своїм змістом є компенсаційною виплатою, що здійснюється у разі звільнення військовослужбовця у запас чи відставку, тобто, у розумінні пункту 4 розділу І Порядку № 260 є іншою виплатою, яка здійснюються відповідно до чинного законодавства України, та включається до грошового забезпечення військовослужбовця.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення віськовослужбовцям та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Порядком № 260 не передбачається відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця у запас чи відставку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, зокрема, за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Проаналізувавши вищенаведені правові норми, вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Зазначена правова позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08 квітня 2010 року передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Отже, слід дійти висновку, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку після набрання 27.01.2020 законної сили рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі № 36/4088/19 по 28.02.2020 в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставними.

Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у справі №810/1543/17 (постанова К/9901/15731/18 від 27 червня 2018 року).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 29089,29 грн. (частка недоплаченого грошового забезпечення за рішенням суду) / 376212,89 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 7,73 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7,73 % становить: 576,13 грн (середня заробітна плата позивача за один робочий день)*7,73 % = 44,53 грн.; 44,53 грн. *653 (дні затримки розрахунку) = 29078,09 грн.

З огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу у розмірі 29078,09 грн. з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Судом також врахована правова позиція Вищого адміністративного суду України, висловлена у справі №К/800/27441/16, ухвала від 20.09.2017.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати та виплатити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14.04.2018 по 28.02.2020 у розмірі 394649,50 грн частково обґрунтованими на суму 29078,09 грн за період з 15.04.2018 по 27.01.2020.

Питання про розподіл судових витрат не вирішується, оскільки позивач у встановленому законом порядку звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати противоправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільнені.

Зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 15.04.2018 по 27.01.2020 у розмірі 29078,09 грн (двадцять дев`ять тисяч сімдесят вісім гривень 09 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця