Ухвала суду № 9111926, 08.04.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2010 р.                                                                       К-16160/07

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А.., Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представників позивача –Шемяткіна О.О.;

представника відповідача –Ясніцької Т.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод»

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 червня 2007 року

у справі № А37/12-07

за позовом Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську

про визнання недійсними податкових повідомлень –рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Закритим акціонерним товариством з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод»(далі –позивач) було заявлено позов до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Дніпропетровську (далі –відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень –рішень СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 19 квітня 2006 року №0001528822/0/10235, від 26 червня 2006 року №0001528822/1/15944, від 12 вересня 2006 року №0001528822/2/21779, від 20 листопада 2006 року №0001528822/3/28961 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 377352,00 грн. та від 16 травня 2006 року №0001538822/0/12238, від 26 червня 2006року №0001538822/1/15945, від 12 вересня 2006 року №0001538822/2/21780 та від 20 листопада 2006 року №0001538822/3/28921 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 288905,00 грн., в зв’язку з їхньою невідповідністю вимогам її чинного законодавства України.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2007 року позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську від 19 квітня 2006 року №0001528822/0/10235,          від 26 червня 2006 року №0001528822/1/15944, від 12 вересня 2006 року №0001528822/2/21779, від 20 листопада 2006 року №0001528822/3/28961 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 377352,00 грн. та від 16 травня 2006 року №0001538822/0/12238, від 26 червня 2006року №0001538822/1/15945, від 12 вересня 2006 року №0001538822/2/21780 та від 20 листопада 2006 року №0001538822/3/28921 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 288905,00 грн..

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 червня 2007 року постанову господарського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2007 року скасовано. У позові відмовлено.

В касаційній скарзі ЗАТ з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод», посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 червня 2007 року та залишити в силі постанову господарського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2007 року.

У запереченні на касаційну скаргу СДПІ по роботі з великими платника податків у м. Дніпропетровську, посилаючись на те, що постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 червня 2007 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді –доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську провела позапланову виїзну документальну перевірку ЗАТ з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод»з питання правильності та достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість за грудень 2005 року, січень 2006 року, за результатами якої був складений акт від 11 квітня 2006 року № 126-08-03/2-00374385.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало вираз у завищенні позивачем у грудні 2005 року суми податкового кредиту на суму податку на додану вартість 377352,00 грн., сплачену у складі ціни за послуги передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі, в зв’язку з чим сума підтвердженого бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за січень 2006 року зменшується на 377352,00 грн. та складає 4495819,00 грн.

19 квітня 2006 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на підставі акта перевірки від 11 квітня 2006 року № 126-08-03/2-00374385 прийняла податкове повідомлення –рішення № 0001528822/0/10235, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зменшила ЗАТ з ІІ «Дніпропетровський олійноекстракційний завод» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 377352,00 грн. за січень 2006 року.

СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську провела позапланову виїзну документальну перевірку ЗАТ з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод»з питання правильності та достовірності заявленого до відшкодування податку на додану вартість за січень, лютий 2006 року, за результатами якої був складений акт від 05 травня 2006 року 170-08-03/2-00374385.

В акті перевірки було встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало вираз у завищенні позивачем у січні 2006 року суми податкового кредиту на суму податку на додану вартість на суму 288905,00 грн., сплачену у складі ціни за послуги передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі, в зв’язку з чим сума підтвердженого бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за лютий 2006 року зменшується на 288905,00 грн. та складає 5860674,00 грн.

16 травня 2006 року СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську на підставі акта перевірки від 05 травня 2006 року 170-08-03/2-00374385 прийняла податкове повідомлення –рішення № 0001538822/0/10235, яким згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»зменшила ЗАТ з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод»суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 288905,00 грн. за лютий 2006 року.

Вказані податкові повідомлення –рішення № 0001528822/0/10235 від 19 квітня 2006 року та № 0001538822/0/10235 від 16 травня 2006 року були оскаржені позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а відповідачем були прийняті податкові повідомлення –рішення від 26 червня 2006 року №0001528822/1/15944, від 12 вересня 2006 року №0001528822/2/21779, від 20 листопада 2006 року №0001528822/3/28961 та від 26 червня 2006року №0001538822/1/15945, від 12 вересня 2006 року №0001538822/2/21780 та від 20 листопада 2006 року №0001538822/3/28921 на аналогічні суми зменшення бюджетного відшкодування.

Так, у актах перевірки встановлено, що реалізацію готової продукції ЗАТ з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод»здійснює на території України через мережу дистриб’ютерів згідно умов дистриб’юторських угод, укладених між позивачем та дистриб’терами. Проте, у позивача відсутні документи, підтверджуючі факт роздрібної торгівлі готовою продукцією, але до складу валових витрат і податкового кредиту по податку на додану вартість включені суми по послугам передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі. Крім того, в актах зроблений висновок про те, що передпродажна підготовка не має відношення до господарської діяльності позивача. Таким чином, відповідно з вимогами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»ЗАТ з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод»у грудні 2005 року та у січні 2006 року була завищена сума податкового кредиту на суму податку на додану вартість у розмірі 377352,00 грн. та 288905,00 грн. відповідно, сплачена у складі ціни за послуги передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, відсутні підстави для виключення зі складу податкового кредиту підприємства витрат з передпродажної підготовки продукції позивача та дистриб’юторських послуг, оскільки вони не суперечать чинному законодавству, та є такими, що спрямовані на забезпечення попиту на продукцію позивача, отже – спрямовані на забезпечення отримання в майбутньому доходів по його виробництву, а тому належать до господарської діяльності позивача в розумінні податкового законодавства. Дослідивши надані договори суд першої інстанції дійшов висновку, що їх предметом є надання послуг, які пов’язуються з реалізацією продукції позивача та зазначив, що спірні витрати позивача полягають в оплаті вартості послуг контрагентів з передпродажної підготовки його продукції, а також послуг дистриб’ютерів з просування продукції позивача на ринку шляхом продажу її торговим агентам.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що витрати, пов’язані з реалізацією товару дистриб’ютора іншим покупцям, в тому числі витрати з передпродажної підготовки, є господарською діяльністю дистриб’ютора і відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»пов’язані з господарською діяльністю саме дистриб’ютора і є його витратами.

Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток і податку на додану вартість валових витрат та податкового кредиту, регулюються статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(станом на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (пункт 1.32 статті 1 цього Закону).

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є виробником олії та її оптовим продавцем, основна діяльність позивача полягає у випуску соняшникової олії та супутньої продукції. Такий статус позивача означає, що для нього регулярною, постійною та суттєвою є діяльність, пов’язана із виробництвом соняшникової олії.

01 жовтня 2005 року між позивачем (продавець) та ТОВ «Торгівельна фірма «Продсервіс»було укладено дистриб’юторську угоду № ТВ3500215/215 (далі –угода) у зв’язку з тим, що продавець бажає розповсюдження, просування на ринок та реалізацію продукції на території України.

Згідно пункту 1.2 статті 1 угоди продавець призначив ТОВ «Торгівельна фірма «Продсервіс»своїм дистриб’ютором продукції на території, а дистриб’ютор погоджується діяти в якості не ексклюзивного дистриб’ютора на території та умовах, визначених цією угодою. Дистриб’ютор купує рафіновану дезодоровану олію під зареєстрованим знаком для товарів та послуг «Олейна»у продавця та організує на території прямі та непрямі поставки продукції до вимог, зазначених у Додатку № 2, а також виконує всі інші зобов’язання щодо дій, зазначених вище.

Згідно пункту 1.3 статті 1 угоди з метою збільшення обсягів продажу, утримання та завоювання ринкових позицій продукції продавець доручає, а дистриб’ютор бере на себе зобов’язання надати послуги з просування продукції на ринку за такими напрямками, зокрема, але не виключно: підготовка товарних партій до участі в акціях в торговельних точках; розміщення рекламної продукції продавця в торговельних точках; оформлення продукції із встановленими стандартами мерчендайзингу; підготовка та організації рекламних акцій та/або стимулюючих заходів для споживачів по активації продажу продукції в торговельних точках; вчинювати інші законні дії для утримання позиції продукції на ринку та постійного розширення позиції продукції; вчинення дій з підтримання зацікавленості покупців; розширення обсягу продукції, що була продана торговельним точкам; розширення обсягу продукції, що була продана роздрібним точкам за їх замовленням; забезпечення стандартів розміщення продукції роздрібних торговельних точках згідно з Додатком № 8; виконання місячних, квартальних та річних планів продажу; виконання сезонних планів та виконання планів за кількістю торговельних точок.

Згідно пункту 3.1 статті 3 угоди «Права та обов’язки продавця»продавець продає та поставляє дистриб’ютору продукцію на основі прийняття замовлень дистриб’ютора до виконання, що надаються продавцеві на умовах базису поставки Інкотермс-2000 СРТ, склад дистриб’ютора.

Згідно пункту 4.1 статті 4 угоди «Права та обов’язки дистриб’ютора»дистриб’ютор купує, здійснює зберігання (складування), розповсюдження та реалізацію продукції роздрібним торгівельним точкам на іншим покупцям на території, погодженій з покупцем.

Згідно статті 6 угоди «Послуги з просування продукції на ринку» (в редакції додаткової угоди № 1 до угоди) з метою збільшення обсягів продаж, утримання та завоювання ринкових позицій продукції, продавець доручає й оплачує, а дистриб’ютор бере на себе зобов’язання надати продавцеві послуги з просування товару на ринку шляхом виконання обсягів продажів згідно замовлень роздрібних точок (розвезення транспортом дистриб’ютора); інтенсифікації стимулювання збуту продукції через механізми ланцюгу продаж. Винагорода, отримана дистриб’ютором за надання даної цієї послуги є цільовою та використовується лише за погодженням з регіональним менеджером з продажів продавця. Продавець визначає на свій розсуд здійснення передплати послуг, зазначених в цьому пункті, або здійснення їх оплати за фактом надання таких послуг; виконання місячного продажу; утримання позиції товару на ринку шляхом виконання квартального завдання продажів; утримання позиції товару на ринку шляхом виконання річного завдання продажів; дистриб’ютор має право на отримання винагороди за надані послуги у разі високоякісного падання послуг, що підтверджується засвідченими представниками сторін цієї угоди актів про дотримання умов цієї угоди. Ціна послуг значені в цьому пункті узгоджується Сторонами в Додатку № 5 до цієї Дистриб’юторської угоди, що є її невід’ємною частиною та може змінюватись щомісячно в більшу або меншу сторону шляхом коригування загальної суми винагороди за надані послуги на коригуючий коефіцієнт, що застосовується для сегментарного розвитку продажів продавця та акцентування цільового споживання продукції продавця. Зазначений коефіцієнт обрахується виходячи з питомої ваги продажів дистриб’ютора у визначеному сегменті ринку обсягу його продажів через торговельні мережі та інших факторів, що визначають позицію дистриб’ютора на ринку. Механізм визначення коригуючого коефіцієнту визначається сторонами у Додатку № 5 до цієї угоди, що є його невід’ємною частиною, сума коефіцієнту відображається сторонами у відповідному акті про дотримання умов цієї угоди. Послуга вважається наданою на дату підписання обома сторонами акту, що підтверджує здачу-приймання результатів наданих послуг. Вартість наданих послуг за відповідний період перераховується продавцем протягом п’ятнадцяти банківських днів після закінчення відповідного періоду за умови наявності вищевказаних актів підписаних представниками обох сторін.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що такі послуги як просування товару на ринку, розвезення товару та забезпечення стандартів, розміщення продукції в роздрібних торгівельних точках пов’язані з господарською діяльністю позивача. Отже, вартість таких послуг може бути віднесена до складу валових витрат та податкового кредиту позивача відповідно до положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

За змістом даної статті віднесення до складу валових витрат сум, сплачених у зв’язку із передпродажної підготовкою товарів, не залежить від наявності у платника податку права власності на товар, а має значення лише факт продажу платником податку товару, відносно якого здійснюється така передпродажна підготовка.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що витрати, пов’язані з оплатою передпродажної підготовки продукції позивача та дистриб’юторських послуг, спрямовані на забезпечення попиту на його продукцію, а отже спрямовані на забезпечення отримання в

майбутньому доходів по її виробництву. Крім того, є обґрунтований висновок суду, що метою такого договору є збільшення обсягів продажу товару позивача, утримання та завоювання ринкових позицій продукції позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що витрати позивача з передпродажної підготовки продукції, а також послуг дистриб’юторів з просування продукції позивача на ринку шляхом продажу її торговим агентам дистриб’ютора у роздрібній торгівлі, сплачені у складі ціни за послуги передпродажної підготовки в мережі роздрібної торгівлі, відносяться до господарської діяльності позивача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було порушено вимог підпункту 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем правомірно був сформований податковий кредит,а у відповідача не було підстав для зменшення податкового кредиту.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Враховуючи вищевикладене, постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 червня 2007 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови господарського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2007 року.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями «Дніпропетровський олійноекстракційний завод»задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 21 червня 2007 року скасувати, а постанову господарського суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2007 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ М.І. Костенко

           ______ Н.Є. Маринчак

______ Є.А. Усенко

______ Т.М. Шипуліна