Рішення № 91115182, 21.08.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2020 року Справа № 280/3279/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945),

про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 №Ф-103734-56;

2) зобов`язати відповідача зняти позивача з обліку як платника єдиного внеску самозайняту особу, що проводить незалежну професійну (адвокатську) діяльність.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що не погоджується з оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки), оскільки його роботодавцем з 2013 року у повному обсязі сплачується за нього єдиний внесок. Крім того, зазначає, що у 2016 році ним була подана заява про припинення діяльності як самозайнятої особи у зв`язку з працевлаштуванням, однак до теперішнього часу його з обліку як самозайняту особу не знято. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 20.05.2020 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 25.05.2020 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.06.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 02.07.2020.

Ухвалою суду від 02.07.2020 відкладено підготовче засідання на 05.08.2020.

12.07.2020 представником ГУ ДПС у Запорізькій області подано відзив на позовну заяву (вх.№32030), у якому він зазначає, що з 28.11.2013 позивач перебував на обліку у контролюючому органі як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. 30.12.2016 позивач припинив підприємницьку діяльність, однак продовжує перебувати на обліку у ГУ ДПС у Запорізькій області як самозайнята особа, що проводить незалежну професійну (адвокатську) діяльність. Звертає увагу, що зняти з обліку позивача можливо лише у разі припинення права на зайняття адвокатської діяльності чи зміни організаційної форми адвокатської діяльності шляхом подання заяви за формою №8-ОПП. В той же час, позивач здійснює індивідуальну адвокатську діяльність, припинення, або зупинення або зміни організаційної норми з нелажної (індивідуальної) на іншу у позивача не відбулось. Вказує, що позивачем належним чином не виконувались норми статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), а саме єдиний внесок на відповідні рахунки не сплачувався. У зв`язку з наявністю у позивача недоїмки з єдиного внеску контролюючим органом сформовано оскаржувауі вимогу про сплату боргу (недоїмки) за формою та у строки, визначені законодавством. Звертає увагу, що робота позивача за трудовим договором на підприємстві не виключає можливості здійснення позивачем незалежної професійної діяльності. Крім того, вказує що в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднені судові рішення, з яких вбачається, що Шкарупа П.В. здійснював представництво інтересів у судових провадженнях як адвокат, що на думку відповідача є свідченням того, що він здійснює адвокатську діяльність. Враховуючи викладене, просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 05.08.2020 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 13.08.2020.

У судове засідання 13.08.2020 позивач не з`явився, 05.08.2020 подав клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні.

У судове засідання 13.08.2020 представник ГУ ДПС у Запорізькій області не з`явився, 12.08.2020 подав клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Таким чином суд здійснив розгляд справи у письмовому провадженні на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

На підставі рішення Запорізької обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 11.02.2005 за №30 Шкарупа П.В. отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №515 від 11.02.2005.

Відповідно до довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мелітопольський центр правового обслуговування населення фірма «Пріоритет» від 06.03.2020 №2 позивач працює адвокатом за основним місцем роботи з 01.12.2013, згідно наказу №100-К.

07.02.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-103734-56, відповідно до якої станом на 31.01.2020 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становить 27 540,26 грн.

Вимога сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:

- зі строком сплати 09.02.2018 в сумі 704,00 грн.;

- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн.;

- зі строком сплати 02.05.2018 в сумі 8 448,00 грн.;

- зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн.;

- зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн.;

- зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2 754,18 грн;

- зі строком сплати 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн.;

- зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн.;

- зі строком сплати 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн.;

Позивач скористався правом на адміністративне оскарження та подав до Державної податкової служби України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 Ф-103734-56, за результатами розгляду якої Рішенням від 29.04.2020 №14954/16199-00-08-06 скаргу залишено без задоволення, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) без змін.

Не погоджуючись з правомірністю вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.02.2020 Ф-103734-56, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону №2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону №5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту (частина 1 статті 14 Закону №5076-VI)

Адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту (частина 1 статті 15 Закону №5076-VI)

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом 2 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах чи у відносинах за цивільно-правовими договорами та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником чи залучена до виконання роботи за цивільно-правовим договором), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Слід зазначити, що вимога сплачувати єдиний внесок особами, які перебувають на обліку в контролюючих органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах чи у відносинах за цивільно-правовими договорами в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленій в постанові від 27 листопада 2019 року у справі №160/3114/19.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 у період з 2017 року по 2019 рік страхувальниками: Товариством з обмеженою відповідальністю «Мелітопольський центр правового обслуговування населення фірма «Пріоритет», Товариством з обмеженою відповідальністю «Титанія», Державним підприємством «Дослідне господарство «Відродження» сільськогосподарської дослідної станції національної академії аграрних наук України, Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультіколор» позивачу нараховувалась заробітна плата як найманому працівнику та за сплачувались страхові внески.

Таким чином у періоді, в якому за позицією контролюючого органу позивачем не сплачено єдиний внесок, позивач був найманим працівником, за цей період роботодавцем сплачено за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством.

Належних доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально контролюючим органом суду не надано.

Наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом отримання від такої діяльності доходу.

Крім того, наявність судових рішень у Єдиному реєстрі судових рішень, в яких представником зазначений ОСОБА_1 не є належними доказами у розумінні статті 73 КАС України, які підтверджують отримання позивачем доходів від провадження адвокатської діяльності.

Необхідне зазначити, що до суду не надано доказів проведення документальної перевірки діяльності позивача як самозайнятої особи, у зв`язку з чим, визначаючи недоїмку зі сплати єдиного внеску виключно на підставі облікових даних платника, контролюючий орган не мав права проводити дослідження будь-яких інших відомостей, у тому числі здійснювати аналіз змісту оприлюднених судових рішень, без призначення та проведення такої перевірки у встановленому законом порядку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску та необхідність її скасування.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача зняти позивача з обліку як платника єдиного внеску самозайнятої особи, що проводить незалежну професійну (адвокатську) діяльність, суд зазначає наступне.

Так, обґрунтовуючи вказану позовну вимогу позивач посилається на те, що з 2013 року був зареєстрований як самозайнята особа. У зв`язку з працевлаштуванням 29.12.2016 ним подано до контролюючого органу заяву про припинення діяльності, як самозайнятої особи форми 8-ОПП, однак до теперішнього часу його не знято з обліку.

Згідно з підпунктом 65.2 статі 65 ПК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр) записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Відповідно до підпункту 65.10.8 пункту 65.10 статті 65 ПК України внесення до Державного реєстру запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування.

Підставами для зняття з обліку у контролюючих органах юридичної особи, її відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб є: наявність хоча б однієї з підстав, визначених пунктом 65.10 статті 65 цього Кодексу для самозайнятої особи (підпункт 67.1.2 пункту 67.2 статті 67 ПК України).

Порядок зняття з обліку у контролюючих органах юридичних осіб, їх відокремлених підрозділів та самозайнятих осіб встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 67.3 статті 67 Податкового кодексу України).

Так, з метою використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів у контролюючих органах наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 затверджено Порядок обліку платників податків і зборів (далі - Порядок №1588).

За змістом підпункту 2 пункту 11.22 Розділу ХІ Порядку №1588 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зняття з обліку самозайнятих фізичних осіб як платників податків у контролюючих органах здійснюється у такому порядку: фізичні особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, знімаються з обліку після припинення такої незалежної діяльності, за наявності документально підтвердженої інформації відповідного державного органу, що реєструє таку діяльність або видає документи про право на заняття такою діяльністю (свідоцтва, дозволи, сертифікати тощо), та/або поданих до контролюючого органу за основним місцем обліку:

заяви за формою № 8-ОПП, дата якої фіксується в журналі за формою № 6-ОПП;

довідки за формою №4-ОПП та інших документів, що видаються контролюючими органами платнику податків і підлягають поверненню до контролюючого органу;

Відповідно до підпункту 3 пункту 11.22 Розділу ХІ Порядку №1588 внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця чи незалежної професійної діяльності фізичної особи здійснюється у разі, зокрема:

- внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця - з дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

- реєстрації припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи у відповідному уповноваженому органі - з дати реєстрації;

- анулювання чи скасування згідно із законодавством свідоцтва про реєстрацію чи іншого документа (дозволу, сертифіката тощо), що підтверджує право фізичної особи на провадження підприємницької або незалежної професійної діяльності, - з дати такого анулювання чи скасування.

Статтею 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі:

1) подання адвокатом заяви про припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

2) визнання адвоката безвісно відсутнім або оголошення його померлим;

3) смерті адвоката;

4) накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю;

5) встановлення факту надання недостовірних відомостей для отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та складення присяги адвоката України;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком суду стосовно адвоката за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.

Відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України (частина 7 статті 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Отже, з аналізу вищенаведених нормативно-правових актів вбачається, що підставою для внесення до Державного реєстру запису про припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи є надання позивачем, разом із заявою за формою №8-ОПП, документально підтвердженої інформації про анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від органу, що видає свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 25.06.2018 у справі №820/2529/18.

Позивачем не наданого доказів того, що разом із заявою за формою №8-ОПП ним надано до контролюючого органу документально підтверджену інформацію про анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Крім того, за відкритими даними Єдиного реєстру адвокатів України відомості про припинення позивачем права на заняття адвокатською діяльністю відсутні.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для зняття позивача з обліку як самозайнятої особи, що проводить незалежну професійну діяльність, у зв`язку з чим позов у цій частині не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За приписами частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеної норми понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 7 лютого 2020 №Ф-103734-56

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - Головне управління ДПС у Запорізькій області, місцезнаходження: 69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166; код ЄДРПОУ 43143945.

Повне судове рішення складено 21.08.2020

Суддя М.О. Семененко