Рішення № 91100256, 17.08.2020, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/1354/20

Провадження № 2/361/1998/20

17.08.2020

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17 серпня 2020 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Селезньової Т.В., при секретарі Лопатинській С.А., розглянувши у судовому засіданні в м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінтеч Лаб" про захист прав споживача, визнання недійсним договору кредиту,

встановив:

Позивач просить визнати недійсним кредитний договір № 250364 від 10.03.2019р., укладений між нею і відповідачем, обґрунтовуючи тим, що при укладанні даного договору, відповідачем були порушені її права як споживача, а саме: договір був укладений на таких умовах: вона отримує кредит в сумі 3000,00грн. строком з 10.03.2019р. по 23.03.2019р., запланована дата повернення 23.03.2019р., зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами 0,9 % від суми кредиту за кожен день користування; річна відсоткова ставка за користування кредитом становить 328,5; загальна сума заборгованості, що підлягає до сплати,- 3378,00грн.; відповідно до п. 2.3.6. Кредитного договору , якщо позичальник не повертає вчасно суму кредиту 3000грн., то сплачує суму компенсації з рохрахунку 3% за кожен день прострочення платежу і яка за 14 днів становить 1260грн. та становить більше 50% від загальної суми кредиту, - що є порушенням п. 5 ч.3 ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", згідно якої несправедливими є умови Договору про сплату непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання зобов?язання; у п 6.3 Договору встановлена черговість погашення кредиту , яка суперечить ст. 19 ЗУ "Про споживче кредитування"; в п. 11.8 Кредитного договору зазначено, що позичальник отримав всю необхідну інформацію про кредит та умови кредитування, визначені ч. 2 ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" та ч. 2 ст. 12 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", однак жодного документу про те, що їй роз?яснено істотні умови укладеного договору, вона не підписувала. Крім того, такої інформації вона не знайшла і на сайті Товариства, що передбачено п. 1.8 Кредитного договору; п. 11.9 кредитного договору в порушення п.2 ст.8 Закону "Про захист персональних даних" позивача зобов`язали надати згоду на збирання та поширення інформації про неї, і фактично позбавили позивача права відізвати свою згоду на обробку персональних даних.

Відповідач подав відзив, позов не визнав, обґрунтовуючи наступним:

Кредитний договір № 250364 від 10.03.2019р. укладений в електронній формі у інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства, яка працює в форматі веб-сайту Товариства megagrishi.com.ua , у порядку встановленому ЗУ "Про електронну комерцію". Позивач свідомо зробила вибір та погодилась зі всіма істотними умовами договору, з сумою, з строком, з відсотковою ставкою, та уклала кредитний договір від № 250364 від 10.03.2019р. Текст Правил розміщений на сайті Кредитора: https://megagroshi.com.ua/uploads/documents/pravila- predostavlenia-deneznyh-sredstv-v-kredit-21012019.pdf у розділі «Юридичні документи» у відкритому доступі. Крім того, передумовою укладання кредитного договору є проставлення клієнтом (позивачем) відповідної позначки з обізнаністю з відповідними правилами, - без даної дії укладання кредитного договору було б неможливе. Щодо вказаних позивачем порушень з боку відповідача зазначає наступне: відповідно до п.2.3,2.3.5,2.3.6,2.3.7. Договору повністю розписана сукупна вартість кредиту, а тому неправдивим є твердження позивача про необізнаність щодо вартості кредиту. Окремого документа щодо надання такої інформації чинним законодавством на час укладання договору не вимагалось. Позивач відповідно до п. 11.8 підтвердив, що ознайомився та отримав всю необхідну інформацію, та підписав електронний договір, відповідно до ЗУ «Про електронну комерцію». Позивач посилається на неіснуючу редакцію ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», є чинна редакція від 15.11.2016р. Станом на 25.03.2020 сума заборгованості позивача за кредитним договором складається з: сума кредиту 3000,00 грн., відсотків за стандартною ставкою-756,00грн., підвищених відсотків 1878,00 грн. Вартість продукції в розумінні п.5 ч. З ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є тіло кредиту та відсотки за стандартною ставкою (3000,00грн.+756,00 грн.+3756,00грн.), тоді 50% від вартості і є нараховані 1878,00 грн. А тому, вимоги щодо порушення в розумінні п.5 ч. З ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» Позивача є безпідставними, так як Відповідач не нараховує більш ніж 50% від вартості продукції. Відповідно ч. 2 ст. З Закону «Про споживче кредитування», цей Закон не поширюється на кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця, та кредитні договори, загальний розмір кредиту за якими не перевищує однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на день укладання кредитного договору. Таким чином, дія Закону «Про споживче кредитування» не поширюються на кредитний договір №250364 від 10.03.2019р. При укладанні кредитного договору Позивач надав ТОВ «Фінтеч Лаб" свою згоду на безумовну, безстрокову та безвідкличну згоду на збір, зберігання, обробку, переробку, уточнення, поширення, передачу та вчинення інших дій будь-якими способами та засобами своїх персональних даних, оцінку фінансового стану та платоспроможності Позичальника, на звернення Кредитора до третіх осіб, пов`язаних з Позичальником сімейними, особистими, діловими та іншими стосунками для підтвердження наданих Позичальником відомостей.

Судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини:

10.03.2019р. ОСОБА_1 та ТОВ "Фінтеч Лаб" уклали кредитний договір № 250364.

Згідно п. 2.1, 2.2 Договору Кредитор зобов`язується надати Позичальнику в користування грошові кошти (кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом відповідно до умов цього Договору. Кредит видається в національній грошовій одиниці України - гривні, в безготівковій формі, шляхом перерахування суми кредиту на платіжну картку Позичальника.

У п. 2.3 визначені умови договору: 2.3.1 - Сума кредиту 3000 грн.; 2.3.2 - строк кредиту з 10.03.2019 10:58:09 по 23.03.2019 р.; 2.3.3 - запланована дата повернення кредиту 23.03.2019 р. 2.3.4 -за користування кредитом Позичальник сплачує Кредитору відсотки за зниженою відсотковою ставкою в розмірі 0.9% від суми кредиту за кожен день користування кредитом. Річна відсоткова ставка за користування кредитом становить 328.5%. Нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом, а саме за період з дати видачі кредиту і до запланованої дати повернення кредиту включно; 2.3.5 - загальна сума заборгованості, що підлягає до сплати та сукупна вартість кредиту становить 3378 грн.

Пунктом 2.3.6 передбачено, що у разі прострочення повернення кредиту, на кредит Позичальника нараховується підвищена відсоткова ставка, яка становить 3% (три відсотки) від суми кредиту за кожен день прострочення повернення кредиту. Нарахування підвищених відсотків здійснюється з першого дня прострочення.

Згідно п. 6.1 Договору позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити нараховані відсотки у строки, зазначені у Договорі та відповідних додаткових угодах до нього.

Згідно п. 6.3 Договору у випадку часткового погашення заборгованості, зарахування коштів в рахунок заборгованості відбувається в наступному порядку: в першу чергу погашаються відсотки за користування кредитом, нараховані за підвищеною відсотковою ставкою; в другу чергу погашаються відсотки за користування кредитом, нараховані за стандартною або зниженою відсотковою ставками; в третю чергу погашається сума кредиту.

Пунктом 11.5 визначено, що позичальник гарантує та підтверджує, що він повністю ознайомився і погоджується з умовами цього Договору, вони є зрозумілими й справедливими для Позичальника й на момент укладання Договору він не знаходиться під впливом тяжких обставин.

Згідно п. 11.8 Договору позичальник підтверджує, що до укладення цього Договору отримав від Кредитора всю необхідну інформацію про кредит і умови кредитування відповідно до норм чинного законодавства України (в т.ч. відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про захист прав споживачів»), що надана інформація є повною і зрозумілою і надана без нав`язування придбання фінансової послуги Кредитора, що позичальник ознайомлений з Правилами надання коштів у кредит, які є невід`ємною частиною договору, і з Політикою конфіденційності.

В п. 15.2 Договору зазначено, що договір підписаний сторонами відповідно до ЗУ "Про електронну комерцію" у двох примірниках, українською мовою, що мають однакову силу.

Відповідно до ч.1 ст. 627 та ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст.ст. 1048-1052, 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору, щодо яких сторони повинні дійти згоди в належній формі, є: сума кредиту, строк кредитування, умови і порядок його видачі та повернення, відсоткова ставка, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Договір кредиту має бути укладений у письмовій формі (у вигляді паперового документу або у електронному).

Згідно з приписами ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А частиною другою цієї статті передбачені загальні умови, додержання яких необхідно для чинності правочину, в тому числі: особа яка вчинила правочин, повинна мати необхідних обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину у відповідності до ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЗУ "Про захист прав споживачів" (в редакції станом на день укладення договору і чинній на даний час), зазначено, що Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону "Про споживче кредитування".

З цього приводу всі посилання позивача на порушення відповідачем вимог ч.2 ст.11 вказаного Закону (неіснуючої норми) - є такими, що до уваги не беруться.

Згідно п. 5 ч.3 ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. За змістом статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.12.2015р. в справі № 6-1341цс15.

Аналізуючи статтю 18 закону «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Згідно із ч. 1 та 2 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) реальна річна процентна ставка та загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Усі припущення, використані для обчислення такої ставки, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов`язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов`язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування", договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (в редакції на момент укладення кредитного договору) - Фінансова установа до укладення з клієнтом договору про надання фінансової послуги додатково надає йому інформацію про: 1) фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг; 2) умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; 3) порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; 4) правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; 5) механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; 6) реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; 7) розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами.

Судом встановлено, що відповідач ТОВ «Фінтеч Лаб» у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію; кредитний договір містить усі умови, передбачені положеннями Закону України «Про споживче кредитування», сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, строк, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Договір укладений у відповідній вимогам закону письмовій формі. Позивач особистими електронними підписами засвідчила, що вона погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені у запропонованому договорі, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними. Зокрема, договір відповідає вимогам ст.9, ст.12, ст.13, ст.14, ст.19 Закону "Про споживче кредитування".

Отже, суд приходить до висновку, що зміст договору є зрозумілим до прочитання і не може розцінюватись як надання інформації у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб, принаймні в межах тих доводів, які зазначає позивач у позовній заяві.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір, крім визначених Цивільним кодексом України істотних умов для відповідного виду договору, може містити інформацію про: технологію (порядок) укладення договору; порядок створення та накладання електронних підписів сторонами договору; можливість та порядок внесення змін до умов договору; спосіб та порядок прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); порядок обміну електронними повідомленнями та інформацією між сторонами під час виконання ними своїх зобов`язань; технічні засоби ідентифікації сторони; порядок внесення змін до помилково відправленого прийняття пропозиції укласти електронний договір (акцепту); посилання на умови, що включаються до договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до іншого електронного документа і порядок доступу до такого документа; спосіб зберігання та пред`явлення електронних документів, повідомлень, іншої інформації в електронній формі та умови доступу до них; умови виготовлення та отримання паперових копій електронних документів; можливість вибору мови, що використовується під час укладення та виконання договору; інші відомості.

Укладений договір таким умовам і вимогам відповідає.

Щодо посилання позивача на порушення ном ст. 19 ЗУ "Про споживче кредитування":

Згідно ст. 19 закону - 1. У разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ЗУ "Про споживче кредитування", Ч.1 - цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Ч.2 - Цей Закон не поширюється на: 1) договори, що містять умову про споживчий кредит у формі кредитування рахунку зі строком погашення кредиту до одного місяця, та кредитні договори, що укладаються на строк до одного місяця.

Таким чином, норма закону, на яку посилається позивач як на підставу порушення черговості погашення заборгованості, не поширюється на даний кредитний договір.

Щодо конкретних умов договору, на які посилається позивач, то суд робить такі висновки:

Щодо незгоди з п. 2.3.6. договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 550 ЦК України визначено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно ч. 1,2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (ч. 1,2 ст. 614 ЦКУ).

Згідно ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Умовами даного договору чітко передбачено, що у разі порушення позичальником порядку виконання грошового зобов?язання, на нього покладається обов?язок сплатити неустойку (в дагному випадку компенсацію). Що стосується суми нарахованої компенсації, то у відповідності до п. 2.3.5 договору -відповідач чітко визначає, що загальна сума заборгованості, що підлягає до сплати за сукупну вартість кредиту становить 3378,00грн. У разі неповернення позичальником вказаної суми у встановолений у договорі строк для нього настають вказані негативні майнові наслідки.

Позивач у своєму розрахунку зазначає, що компенсація за порушення ним умов повернення кредиту становить 1260 грн. Якщо приймати до уваги розрахунки наведені позивачем, слід зазначити, що навіть розрахована ним сума не є більшою ніж 50% від тіла кредиту, а тому така умова не є несправедливою.

Крім того, виходячи з норм законів "Про споживче кредитуваннння", "Захист прав споживачів" та умов конкретного кредитного договору, , вартість продукції на яку нараховується компенсація у разі порушення виконання боргового зобов?язання є на який нараховується компенсація є сукупна вартість кредиту (тіло кредиту + нараховані відсотки), в даному випадку 3378,00грн. Якщо розраховувати компенсацію за несвоєчасне погашення кредиту на вказану суму, застосовуючи 3% процентну ставку за кожен день прострочення в розрахунку на 14 днів строку виконання договору (3768,00грн.(3*365)/365*14)=1418,76грн), то отримана сума також не перевищуватиме 50% розміру боргового зобов?язання. Така обставина жодним чином не порушує п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів", не може бути визнана несправедливою та не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Кредитодавцем доведені до відома позичальника загальні витрати по кредиту, загальна вартість кредиту для позичальника, і відповідно загальний (сукупний) розмір кредиту (актуальний при умові повернення кредитних коштів і повної сплати відсотків у визначений законом строк і без допущення прострочення). Всі інші наслідки - які небажані для позичальника, за умовами договору (і це відповідає принципам цивільного договору) настають для нього лише при умові недотримання ним самим умов договору та допущення ним порушень умов договору і зокрема, допущення прострочення у виконанні грошового зобов`язання. Позивач знав і усвідомлював такі наслідки, і наявність таких негативних для нього наслідків у вигляді додаткового майнового навантаження з одної сторони мало б дисциплінувати позичальника та спонукати його до належного і вчасного виконання грошового зобов`язання за договором, а з другої сторони позичальник у разі незгоди з такими умовами видачі йому кредиту та з наслідками прострочення мав абсолютну можливість на таких умовах договору не укладати.

У даному випадку йдеться мова не про нечесність чи недобросовісність кредитодавця, який діяв в межах закону, а про зміну намірів і прагнень позичальника, який станом перед отриманням грошей вважав такі умови прийнятними для себе, а після їх отримання і використання для задоволення своїх власних потреб і з настанням строку виконання грошових зобов`язань , аа також допущенням прострочення - змінив свою думку.

Що стосується порушення відповідачем норм щодо збирання та зберігання персональних даних, то пунктом 11 ч.2 статті 8 Закону України "Про захист персональних даних" передбачено право суб`єкта персональних даних відкликати згоду на обробку персональних даних.

Зважаючи на те, що відповідно до статті 11 Закону згода є лише однією з підстав обробки персональних даних, відкликання згоди можливе лише у випадку обробки персональних даних відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону.

Відповідно до статті 2 Закону згодою на обробку персональних даних є добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про її надання, а володільцем персональних даних є фізична або юридична особа, якій законом або за згодою суб`єкта персональних даних надано право на обробку цих даних, яка затверджує мету обробки персональних даних, встановлює склад цих даних та процедури їх обробки, якщо інше не визначено законом. Відтак відкликання згоди на обробку персональних даних має бути адресовано лише володільцю персональних даних.

Надання згоди на обробку персональних даних за своєю правовою природою є правочином у сенсі статті 202 Цивільного кодексу України. В той же час статтею 214 Цивільного кодексу України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.

Як вбачається з розділу 13 договору - позивачу повідомлено про її права, як суб`єкта персональних даних, визначені ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних», в тому числі і право на відкликання своєї згоди. Щодо вказівки в цьому пункті на те, що згода є безвідкличною, то з цього приводу слід зазначити, що відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими. Проте у володільця персональних даних після отримання відкликання згоди суб`єкта персональних даних більше не існує правових підстав для зберігання персональних даних, якщо строки зберігання таких даних не визначені законодавством (стаття 15 Закону).

Уклавши цей кредитний договір, позивач надала Кредитору свою згоду збирати, зберігати, використовувати, поширювати і отримувати інформацію - дані про неї, відомі Кредитору або третім особам у зв`язку з укладенням та виконанням договору, починаючи з моменту підписання договору та до моменту відкликання такої згоди.

Суд вважає необґрунтованими посилання позивача на порушення відповідачем ст. 8 ЗУ "Про захист персональних даних", оскільки пунктом 11.9 Договору позичальник в добровільному порядку надав згоду кредитній установі на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних, та у разі порушення порядку та строків повернення кредиту на передачу персональних даних третім особам. Позичалньик як сторона договору, не позбавлений права у подальшому у спосіб і порядку, встановлені законом, вносити до укладеного договору відповідні зміни. До того ж суд враховує, що дана умова не відноситься до істотних умов договору кредиту, і відповідно її наявність чи відсутність у договорі не є тою обставиною, що має наслідком визнання договору недійсним в цілому.

Суд також враховує, що однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду відсутні правові підстави для втручання у договірні правовідносини, і відсутні підстави для задоволення позову (правова позиція міститься в постанові Верховного суду України від 25.12.2013 року в справі №6-94цс13).

Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що електронний кредитний договір, укладений між сторонами, який відповідає умовам щодо письмової форми, - є несправедливим щодо позичальника. Не встановлено таких обставин, які б вказували на те, що кредитодавець застосував нечесну практику; в межах заявлених позовних вимог не встановлено порушень прав позичальника укладенням договору на зазначених в ньому умовах. Всі твердження позивача з даного приводу судом розцінюються як спосіб захисту власних інтересів від наслідків, можливість настання яких залежить лише від власної поведінки при виконанні взятих на себе за кредитним договором зобов`язань.

Керуючись ЗУ "Про захист прав споживачів", ЗУ "Про споживче кредитування", ст.ст. 6, 11, 202-204, 627,638,1054 ЦК України, ст.ст. 12,13, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінтеч Лаб" про захист прав споживача, визнання недійсним договору кредиту - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо, або - згідно п.15.5 Перехідних положень ЦПК України - до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Відповідно п. 3 Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину суд за заявою учасників справи поновлює процесуальні строки встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними, і такими, що зумовлені обмеженнями впровадженими у зв?язку з карантином.

Повне рішення виготовлено 21.08.2020р.

Суддя Т.В. Селезньова