Рішення № 91097137, 20.08.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

20.08.2020р. справа №520/8695/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 08.07.2020р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 09.07.2020 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 10.08.2020 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, запитувач інформації), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання незаконними дій Міністерства юстиції України з приводу відмови у задоволенні запиту №1 на отримання публічної інформації (відмову у наданні інформації) від 11.06.2020р.; 2) зобов`язання Міністерства юстиції України надати відповідь на запит №1 ОСОБА_1 на отримання публічної інформації від 11.06.2020р., а саме: надіслати поштою та електронною поштою копії рішень, оформлених протоколом Дисциплінарної комісії приватних виконавців за період 01.01.2019р.-31.01.2019р.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що вчинена розпорядником публічної інформації відмова є протиправною, позаяк відсутні перепони для вільного обігу запитуваної інформації.

Відповідач, Міністерство юстиції України (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Міністерство) з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення зазначив, що запитувані відомості містять матеріали виконавчого провадження, а тому обмежені в обігу.

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

11.06.2020р. заявником було складено адресований Міністерству запит з приводу направлення на пошту: АДРЕСА_1 та електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1 копії рішень у формі протоколів Дисциплінарної комісії приватних виконавців за період 01.01.2019р.-31.01.2019р.

Відповідь на цей запит була надана листом Міністерства від 23.06.2020р. №6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1, де указано, що рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців є документами виконавчого провадження, а тому відповідно до ч.4 ст.5 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» не можуть бути видані третім стороннім особам.

Не погодившись із відповідністю закону вчиненого Міністерством волевиявлення з приводу результатів розгляду запиту про доступ до публічної інформації, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Частиною 2 ст.19 Конституції України проголошено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч.2 ст.34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, а згідно з ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Суспільні відносини з приводу розгляду та вирішення звернень громадян, а також обігу наданої у відповідь на такі звернення інформації унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про інформацію», Закону України «Про розгляд звернень громадян», Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Так, згідно зі ст.5 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992р. №2657-XII (далі за текстом - Закон №2657-XII) кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Статтею 20 Закону №2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі за текстом - Закон № 2939-VI).

Згідно із п.1 ч.1 ст.3 Закону №2939-VI право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Міністерство є розпорядником публічної інформації у розумінні ч.1 ст.13 Закону №2939-VI.

За визначенням ч.1 ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відомості про результати функціонування Дисциплінарної комісії приватних виконавців за усіма формальними ознаками поглинаються змістом публічної інформації, позаяк є наслідком контролю з боку Держави за дотриманням дисципліни у справі примусового виконання судових актів та інших обов`язкових правових актів індивідуальної дії.

Положення Закону України «Про виконавче провадження» не розкривають поняття терміну «матеріали виконавчого провадження», але дозволяють дійти до слушного висновку про те, що це ті документи, котрі містяться у виконавчий справі, що знаходиться у провадженні конкретного виконавця.

Водночас із цим, відповідно до ч.1 ст.39 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" Дисциплінарна комісія приватних виконавців (далі за текстом - Комісія) утворюється при Міністерстві юстиції України для розгляду питань притягнення приватних виконавців до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарних проступків.

Частиною 10 ст.39 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та п.17 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців (затверджено наказом Міністерства юстиції України від 27.11.2017р. №3791/5) визначено, що на засіданні Дисциплінарної комісії мають право бути присутніми представники Асоціації приватних виконавців України, громадських об`єднань та засобів масової інформації.

Відповідно до п.25 згаданого Положення розгляд подання Мін`юсту чи Ради приватних виконавців України про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності на засіданні Дисциплінарної комісії починається із заслуховування доповіді члена Дисциплінарної комісії, який попередньо за дорученням голови Дисциплінарної комісії вивчав таке подання, після чого заслуховуються присутні на засіданні члени Дисциплінарної комісії, приватний виконавець та інші запрошені на засідання особи, а також вивчаються та аналізуються необхідні документи.

Наведеним спростовуються доводи і мотиви Міністерства з приводу існування застережень, обмежень, перешкод чи легально запроваджених перепон у обігу інформації про функціонування Комісії, адже засідання Комісії є відкритими фактично для усіх зацікавлених осіб.

Як указано у ч.4 ст.40 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та п.26 Положення про Дисциплінарну комісію приватних виконавців за результатами розгляду подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності Дисциплінарна комісія приймає рішення про: задоволення подання та застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною першою статті 41 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"; відхилення подання та направлення матеріалів для повторної перевірки діяльності приватного виконавця; відхилення подання та відмову в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

Таким чином, у результаті діяльності Комісії створюються не матеріали виконавчого провадження, а матеріали дисциплінарного провадження.

Відтак, прийняті Комісією управлінські рішення з приводу дисциплінарної відповідальності приватних виконавців підлягають долученню не до матеріалів відповідних виконавчих проваджень, а виключно до матеріалів відповідних дисциплінарних справ.

Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України.

Перевіривши наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання вчинення оскарженого волевиявлення, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого рішення, адже відносно створених Дисциплінарною комісією приватних виконавців офіційних письмових документів законом не запроваджено жодних перешкод чи перепон у вільному обігу.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд зазначає, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах не дотримався вимог ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк вчинив неумотивовану відмову у доступі до публічної інформації, відносно якої законом не запроваджено жодних застережень у вільному обігу.

З огляду на викладене, вчинену Міністерством відмову слід визнати протиправною.

Продовжуючи розгляд справи, суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу ч.2 цієї ж статті кодексу предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.1 ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а у силу ч.2 цієї статті кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як то передбачено ч.1 ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1 ст.76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Зважаючи на приписи наведених норм процесуального закону суд констатує відсутність в матеріалах справи взагалі будь-яких доказів реального функціонування Комісії протягом січня 2019р. і прийняття Комісією у цей час запитуваних рішень.

У разі існування таких рішень - ці офіційні письмові документи мають бути видані Міністерством заявникові.

Але відсутність доказів реального існування датованих січнем 2019р. рішень Комісії зумовлює і передчасність, і недоведеність даної вимоги заявника.

Тому суд вважає за необхідне застосувати інститут виходу за межі позову і обтяжити Міністерство обов`язком повторно вирішити по суті запит заявника про доступ до публічної інформації з урахуванням висновків суду по даній справі.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною викладену у листі Міністерства юстиції України від 23.06.2020р. №6187/ПІ-Ю-2098/20.5.1 відмову у доступі до публічної інформації.

Зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути по суті запит ОСОБА_1 про доступ до публічної інформації від 11.06.2020р. з урахуванням висновків суду по даній справі.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).

Суддя Сліденко А.В.