Рішення № 91095502, 05.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року Справа № 160/5568/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до адміністративного суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій просила: визнати дії відповідача про припинення виплати їй пенсії, у зв`язку з втратою годувальника неправомірними, та зобов`язати відповідача відновити їй виплату пенсії, у зв`язку з втратою годувальника, починаючи з 01.01.2020 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що з 08.06.2018 року їй була призначена пенсія, у зв`язку із втратою годувальника. 21.11.2019 року вона звернулася до Центрально-міського відділу обслуговування громадян з заявою про перерахунок пенсії покійного чоловіка, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Проте своїм листом від 19.12.2019 р. за № 7710/Ж-06 їй було відмовлено в перерахунку та припинено виплату пенсії з посиланням на ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає дії відповідача щодо припинення виплати їй пенсії по втраті годувальника протиправними, а тому вона змушена була звернутися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 29.05.2020 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду 23.06.2020 року відповідачем було подано відзив на позов, в якому зазначено, що 21.11.2019 р. позивач звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника, відповідно до ч.1 ст.54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Після перевірки пенсійної справи позивача, відповідачем було виявлено відсутність права у ОСОБА_1 на пенсію яку вона отримувала, а саме пенсію по втраті годувальника відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У зв`язку з відсутністю у позивача страхового стажу необхідного для призначення пенсії у разі втрати годувальника, а саме 25 років (у позивача стаж - 18 років 8 місяців 4 дні). Зважаючи на викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Керуючись приписами ст.263 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03.12.2009 року позивач ОСОБА_1 з ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується актовим записом від 03.12.2009 р. №654 в книзі реєстрації шлюбів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, та позивач звернулася до Центрально-Міського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області надавши довідку від голови квартального комітету № 36 про проживання її та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1991 року по 02.12.2009 року. На підставі поданих документів позивачу була призначена пенсія, у зв`язку з втратою годувальника - ОСОБА_2 , з 08.06.2018 року у розмірі 2 474,57 грн.

21.11.2019 року позивач звернулася до Центрально-Міського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про перерахунок пенсії покійного чоловіка ОСОБА_2 .

Своїм листом від 19.12.2019 р. за №7710/Ж-06 відповідач відмовив в перерахунку пенсії позивачу та припинив її виплату з посиланням на ч.1 ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»:

«1. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

... До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року».

Правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, у зв`язку з втратою годувальника, є предметом спору, який передано на розгляд суду.

Вирішуючи даний спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

При вирішені спору суд виходить із того, що спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 ст.10 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (якою встановлено умови призначення пенсії за віком) встановлено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року.

У відзиві на позов відповідач зазначає, що пенсійний вік прямо пропорційно залежить від страхового стажу, але для спірних правовідносин має значення:

- щоб померлий чоловік позивача мав право (отримував) на пенсію за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- жінка позивач у справі була на утриманні померлого чоловіка;

- жінка померлого є непрацездатною особою, а непрацездатними членами сім`ї вважається дружина, якщо вона досягла пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» для жінок, які народилися з 01.10.1959 р. по 31.03.1960 р., встановлений пенсійний вік 58 років 6 місяців.

Позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , тому вона досягла пенсійного віку та є непрацездатною особою.

Питання страхового стажу не вирішується у спірних правовідносинах.

Позивач в позові зазначила, що досягнувши віку згідно з ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а саме 58 років 6 місяців, вона звернулась до Головного управління ПФУ в Дніпропетровської області за призначенням їй пенсії, у зв`язку з втратою годувальника - її чоловіка ОСОБА_2 , а не за призначенням пенсії після досягнення віку згідно з абз.2 ч.1 ст.26 даного Закону. Оскільки її покійний чоловік внаслідок перебування в зоні відчуження при ліквідації Чорнобильської катастрофи, постійно хворів, то вона мала його доглядати і лікувати. Саме за таких обставин вона не працювала постійно, тому і відповідного страхового стажу для призначення їй пенсії за віком не має. Для призначення пенсії, у зв`язку з втратою годувальника, не передбачається наявність страхового стажу 25 років.

Крім того, судом враховано той факт, що ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» регулює умови призначення пенсії у зв`язку із втратою годувальника, проте як видно з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, ОСОБА_1 пенсія у зв`язку із втратою годувальника вже була призначена з 08.06.2018 року, а 21.11.2019 року вона звернулася до відповідача із заявою про її перерахунок.

Відтак, позивач має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, тому рішення відповідача, викладене у листі від 19.12.2019 р. за № 7710/Ж-06, є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року)) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Право на виплати у сфері соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Тому суд вважає за необхідне для захисту прав позивача зобов`язати відповідача відновити позивачу виплату пенсії, у зв`язку з втратою годувальника, починаючи з 01.01.2020 року.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В силу ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дану позовну заяву слід задовольнити з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви у розмірі 840,80 грн., а отже, судовий збір підлягає поверненню позивачу.

На підставі викладено, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відновити ОСОБА_1 виплату пенсії у зв`язку з втратою годувальника, починаючи з 01.01.2020 року.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 2190427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Кучма