Рішення № 91056011, 08.04.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 08.04.2020

Справа № 334/11826/14-ц

Провадження № 2/334/13/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Турбіної Т.Ф., при секретарі Лапі М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання договору купівлі-продажу кватири удаваним та визнання його недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2014 року до Ленінського районного суду звернувся ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання договору купівлі-продажу кватири удаваним та визнання його недійсним.

В обґрунтування позову зазначив, що він, будучи введеним в оману щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, 15.04.2014 року підписав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу належної йому квартири АДРЕСА_1 . Вказаний договір був підписаний за наступних обставин. Після смерті батьків він отримав у спадок вищезазначену квартиру. Не маючи достатніх коштів для належного оформлення спадкового майна, він через своїх знайомих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 познайомився з ОСОБА_3 , який погодився дати йому позику на оформлення квартири та додаткові витрати в розмірі 4000 доларів США під 10% в місяць за умови передачі в заставу вищевказаної квартири. Після цього вони разом з ОСОБА_3 займалися оформленням права власності на квартиру АДРЕСА_1 , при чому ОСОБА_4 підписував документи, а ОСОБА_3 здійснював оплату необхідних витрат.

Коли квартира була повністю оформлена на ОСОБА_4 , ОСОБА_3 сповістив його про те, що потрібно підписати договір у нотаріуса. Позивач прибув до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Садовніченка В.М. у повній впевненості, що буде підписувати договір застави квартири з ОСОБА_3 , натомість, ознайомившись з договором, він побачив, що це договір купівлі-продажу і укладався він не з останнім, а з ОСОБА_2 , яку позивач до того не знав і ніколи з нею не зустрічався. На запитання позивача про те, що договір не відповідає раніше узгодженим домовленостям, ОСОБА_3 пояснив, що підписання договору з ОСОБА_2 здійснюється на тій підставі, що в нього не все в порядку з реєстрацією місця проживання, а також здійснюючи психологічний тиск запевнив позивача, що ніякої різниці між договором застави та купівлі-продажу немає. При цьому ОСОБА_3 шантажував позивача тими витратами, які він поніс під час оформлення квартири та наслідками, які наступлять у разі відмови позивача від підписання договору купівлі-продажу. Як гарантію того, що в нього немає ніяких намірів щодо відібрання у позивача квартири, ОСОБА_3 написав розписку про те, що він надав позивачу у позику 4000 доларів США під заставу квартири позивача та зобов`язується повернути цю квартиру після повного розрахунку позивача з ним по наданій позиці.

Будучи введеним в оману щодо дійсних намірів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , позивач погодився підписати договір купівлі-продажу. При підписанні договору він не користувався послугами спеціалістів в області права, тому не зміг у повній мірі усвідомити всі умови цього договору. Крім того, після підписання договору позивачу не було вручено його копії, всі копії залишилися у ОСОБА_3 , який був присутній при укладанні угоди і керував всім процесом оформлення договору. Всі документи на квартиру також залишилися у нього за винятком ключів від квартири.

Після підписання договору ОСОБА_3 передав позивачу гроші в сумі 2000 доларів США, вирахувавши з раніш обумовленої суми витрат на оформлення квартири, та пообіцяв у подальшому доплатити різницю, якої не доставало до раніш обумовленої суми позики. Конкретно яку суму він йому доплатить, ОСОБА_3 не називав. Будь-яких інших розрахунків з позивачем, ні в присутності нотаріуса і в банку, ні за інших обставин не здійснювалося.

Не маючи на руках екземпляру договору, позивач навіть не знав, що розрахунки за ним повинні були здійснюватися у відділенні № 11 ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», крім того, у вказаному відділенні ОСОБА_4 до 24.07.2014 року ніколи не був, хоча там за невідомих йому обставин відкрито на його ім`я розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 .

Після підписання договору ОСОБА_3 не дотримувався попередніх домовленостей про позику і до 19.05.2014 року недодану суму грошей позивачу не повернув.

З метою повернення суми позики ОСОБА_3 , позивач призначив зустріч останньому на 05.05.2014 року та до цієї дати декілька разів шляхом розмови по телефону сповістив останнього про намір повернення боргу взамін на розірвання договору купівлі-продажу квартири. ОСОБА_3 відмовлявся від зустрічей мотивуючи кожного разу якимось труднощами, як то відсутність ОСОБА_2 в Україні, і лише тільки 19.05.2014 року погодився на зустріч особисто.

Проте, замість ОСОБА_3 на зустріч з`явилися двоє невідомих ОСОБА_4 чоловіків і погрожуючи фізичною розправою, стали вимагати від нього негайно звільнити квартиру, стверджуючи, що житло на законних підставах належить ОСОБА_3 . Здійснюючи психологічний тиск, чоловіки відібрали у ОСОБА_4 мобільний телефон, видалили звідти номер телефону ОСОБА_3 та погрожуючи вивезти до лісу та закопати. Змусили позивача написати розписку про відсутність претензій до ОСОБА_3 з приводу продажу квартири.

У позові зазначено, що заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.06.2014 року, ОСОБА_4 було знято з реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 , а також визнано таким, що втратив право користування вказаним житлом. Вказане рішення було прийнято без його участі, про існування вказаної справи у суді він не був обізнаний, оскільки в той час перебував на стаціонарному лікуванні у лікарні. Тільки ознайомившись з матеріалами вказаної справи у суді, ОСОБА_4 отримав копію договору купівлі-продажу квартири від 15.04.2014 року.

Після ознайомлення з банківськими документами, з яких вбачалося, що ОСОБА_4 відкрив банківський рахунок задля перерахування ОСОБА_2 коштів за договором купівлі-продажу квартири, позивач встановив, що підписи на всіх банківських документах зроблені не ним та є підробленими. Ці підписи були повністю скопійованими з його підпису на розписці, яку він вчинив під психологічним тиском 19.05.2014 року.

З огляду на все вищевказане, ОСОБА_4 у позові зазначив, що укладений 15.04.2014 року між ним та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М. є удаваним правочином, який мав на меті встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені договором купівлі-продажу, оскільки насправді укладений 15.04.2014 року договір є договором застави в забезпечення повернення позики у розмірі 4000 доларів США і саме на цей договір було направлене волевиявлення ОСОБА_4 як продавця та учасника правочину, що відповідало його внутрішній волі оскільки він мав за мету отримати вказану позику під забезпечення цим договором. Таким же було і волевиявлення довіреної особи Покупця - ОСОБА_7 , що підтверджується розпискою останнього від 15.04.2014 року.

Оскільки ОСОБА_4 обумовлені Договором купівлі-продажу грошові кошти не отримав, а за Договором позики отримав гроші лише частково і то, вони були сплачені ОСОБА_7 за оформлення спадщини та передані позивачу в готівковій формі 15.04.2014 року, ОСОБА_4 у позові просив Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М., укладений між ним та ОСОБА_2 визнати удаваним для приховання договору іпотеки по забезпеченню повернення позики та визнати його недійсним на підставі його нікчемності з причини недодержання письмової форми договору забезпечення основного зобов`язання. Також у позові просив зобов`язати ОСОБА_2 повернути йому отриману на підставі Договору купівлі-продажу від 15.04.2014 року квартиру АДРЕСА_1 . Судові витрати по справі покласти на відповідачку ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 26.12.2014 року, заява ОСОБА_4 про забезпечення позову була задоволена, ОСОБА_2 було заборонено вчиняти будь-які дії , направлені на відчуження нерухомого майна, а саме: трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , / квартири АДРЕСА_3 до набрання законної сили рішення суду за вказаним позовом.

Ухвалою суду від 05.01.2015 року по вказаній справі було відкрито провадження та справа призначена до розгляду у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 08.04.2015 року провадження по вказаній справі було зупинено та призначено судову почеркознавчу експертизу.

Ухвалою суду від 06.11.2015 року було задоволено заяву ОСОБА_4 про витребування доказів та у ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було витребувано: анкети-заяви з додатковою інформацією від імені ОСОБА_2 та зразками її підписів на підставі яких був відкритий рахунок № НОМЕР_2 ; юридичну довідку з завіреними копіями документів ОСОБА_2 ; заяву ОСОБА_2 на перерахування готівки від 15 квітня 2014 року ; платіжне доручення від 15.04.2014 року на перерахування коштів з рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_2 на рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_1 ; виписку по рахунку № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 з зазначенням операцій ; виписку по рахунку № НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_2 з зазначенням операцій ; первинні касові документи, які свідчать про внесення коштів ОСОБА_2 до каси банку ; меморіальний ордер по перерахуванню коштів з рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_2 на рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_1 .

Цією ж ухвалою суду у приватного нотаріуса Запорізького нотаріального округу Садовніченко Вікторії Миколаївни було витребувано: нотаріальну справу по посвідченню договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладеному між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , який посвідчений 15.04.2014 року та зареєстрований в реєстрі за №130.

Вказана справа перебувала в провадженні судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя Нікітенко Н.П .

Розпорядженням керівника апарата суду № 969 від 07.10.2016 року справа Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями була передана на розгляд судді Ісакова Д.О.

30.12.2016 року від ОСОБА_2 надійшла заява про скасування заходів забезпечення позову.

Згідно Листа Запорізької місцевої прокуратури №2 № 50-6919 вих. 17 від 12.07.2017 року, вбачається, що Слідчим відділенням Вознесенівського відділення поліції Дніпровського відділу поліції ГУНП в Запорізькій області та Запорізькою місцевою прокуратурою №2 здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080060000133 від 09.01.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, розпочату за заявою ОСОБА_4 про підроблення банківських документів, які стали підставою для відкриття в ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» розрахункового рахунку на його ім`я та зняття грошових коштів.

27.11.2017 року на адресу суду надійшла заява від ОСОБА_1 про залучення її до участі у справі в якості правонаступника позивача, у зв`язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який був її батьком. В обґрунтування заяви надала копію свідоцтва про своє народження, серії НОМЕР_3 , виданого 03.05.1988 року Постовським райвиконкомом Вітєбської області, копію свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_4 , виданого 29.10.2010 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Овруцького районного управління юстиції Житомирської області, згідно якого вона після укладення шлюбу з ОСОБА_9 змінила дівоче прізвище « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 », копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 , серії НОМЕР_5 , виданого 24.10.2017 року Дніпровським районним умісті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, копію Лікарського свідоцтва про смерть ОСОБА_4 № 3659 від 23.10.2017 року, виданого КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» ЗОР.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу Адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VІІІ від 03.10.2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

У відповідності до п. 9 п.1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження в яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розпорядженням керівника апарата суду № 86 від 01.11.2018 року справа Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями була передана на розгляд судді Турбіної Т.Ф. та ухвалою суду від 01.11.2018 року була прийнята в провадження.

Ухвалю суду від 15.07.2018 року в задоволенні клопотання адвоката Вельможко С.П. як представник ОСОБА_2 про закриття провадження по справі, було відмовлено.

Ухвалою суду від 12.08.2019 року за клопотанням представника ОСОБА_1 витребувано спадкову справу, заведену приватним нотаріусом ЗМНО Бєлоусовою Вікторією Олегівною після смерті ОСОБА_4 .

Ухвалою суду від 04.11.2019 року первісного позивача у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання договору купівлі-продажу кватири удаваним та визнання його недійсним було замінено на його правонаступника ОСОБА_1 .

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилася. Її представник ОСОБА_10 подав заяву про розгляд справи без їх участі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася. Її представник адвокат Вельможко С.П. подав суду заяву про розгляд справи без їх участі, проти задоволення позову заперечують, при прийнятті рішення просять прийняти до уваги надані письмові пояснення та докази по справі.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився. З заявою про розгляд справи без його участі та запереченнями на позов до суду не звертався.

Представник третьої особи АТ «Банк «Фінанси та Кредит» в судове засідання не з`явився. Під час розгляду справи подав заяву про розгляд справи без їх участі.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши докази у їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що відповідно до ст..6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.12.2014 року (справа № 334/7393/14-ц) в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко Вікторія Миколаївна, Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з причин укладення його з обманом щодо обставин, які мають істотне значення - відмовлено. Рішення набрало законної сили 06.01.2015 року.

Положеннями ч.4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вказаним рішенням встановлено та підтверджується письмовими доказами, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чирвою Л.А. 11.04.2014 року за р. №738.

15.04.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М., зареєстровано в реєстрі за №130.

Продаж вказаної квартири за домовленістю сторін було вчинено за 356632,00 гривень, які покупець перерахував на розрахунковий рахунок продавця № НОМЕР_1 у філії «Запорізьке РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит», в день нотаріального посвідчення.

Своїм підписом під цим договором продавець ОСОБА_4 підтвердив факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність щодо покупця будь-яких претензій фінансового характеру. Сторони за цим договором підтвердили свої дійсні наміри, та що вони розуміють значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать їх особисті підписи на цьому договорі.

Відповідно до Анкети-Заяви №13123 від 15.04.2014 року, ОСОБА_4 у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Фінанси та Кредит» було відкрито поточний рахунок, № особового рахунку НОМЕР_1 .

Згідно платіжного доручення №1 від 15.04.2014 року ОСОБА_2 перерахувала кошти на поточний рахунок ОСОБА_4 № НОМЕР_1 у сумі 356632,00 грн., перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця згідно Договору купівлі продажу №130 від 15.04.2014 року без ПДВ у Філії «Запорізьке РУ» АТ «Банк «Фінанси та Кредит».

ОСОБА_3 в розписці від 15.04.2014 року зазначив, що позичив ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 4000 доларів США під 10% на місяць під заставу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 в розписці від 19.05.2014 року зазначив, що до ОСОБА_3 по продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , претензій не має, продав квартиру за своєю згодою.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 24.06.2014 року ОСОБА_4 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 усунуто перешкоди у здійсненні права власності на вказану квартиру шляхом зняття ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за вказаною адресою.

Крім того, вказаним рішенням від24.12.2014 року встановлено, що з пояснень ОСОБА_4 вбачається, що на момент укладення договору він усвідомлював, що укладав саме договір купівлі-продажу квартири, та підписуючи у нотаріуса договір він розумів, що укладає договір купівлі-продажу саме з ОСОБА_2 , а не з ОСОБА_3 , однак надіявся на домовленість з останнім, що згодом, коли він поверне сплачені кошти ОСОБА_3 , вони переоформлять квартиру знову на нього.

Посилання ОСОБА_4 на те, що обман полягає в тому, що договір купівлі-продажу укладався тимчасово, і в подальшому право власності повинно бути переоформлено на нього ніякими доказами не було підтверджено, ніяких умов про тимчасове укладання договору ні договором купівлі-продажу ні будь-яким іншим документом не передбачено.

Оскільки позов було пред`явлено на підставі ст.230 ЦК України, суд на підставі цієї норми вирішував спір, однак ОСОБА_4 не довів, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири мав місце обман щодо обставин, які мають істотне значення. Належних та допустимих доказів у розумінні положень ст.ст.58, 59 ЦПК України (в редакції, що діяла на час прийняття рішення) на підтвердження факту введення позивача в оману ОСОБА_2 під час укладення між сторонам договору купівлі-продажу квартири від 15.04.2014 року, ОСОБА_4 та його представником суду не було надано, а відтак позов з цих підстав було визнано судом необґрунтованим, в його задоволенні було відмовлено.

Вдруге звернувшись до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 недійсним, ОСОБА_4 просить визнати вказаний договір удаваним та повернути йому квартиру у власність.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ратифікованою Законом від 17 липня 1997р.№475/97ВР, зокрема, ст.1 Першого протоколу до неї 1952р. передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користування майно відповідно до загальних інтересів.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Зі змісту даної норми випливає, що під правомочністю володіння розуміється передбачена законом можливість мати (утримувати) в себе певне майно, використовувати, експлуатувати його, отримувати від нього корисні властивості, доходи від експлуатації, тощо.

Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують інтереси інших осіб та інтересів суспільства.

За загальним правилом право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.334 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В порядку статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

В силу ч. 4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Положення ст. 663 ЦК України передбачають право сторін договору купівлі-продажу визначити строк виконання обов`язку передати товар.

Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є те, що: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пленумом Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24 листопада 2009 року, роз`яснено, що удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Тому при укладенні удаваного правочину до відносин його учасників застосовуються правила щодо правочину, який сторони мали на увазі (який сторони приховали). Воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином.

Спільною ознакою фіктивного та удаваного правочинів є те, що розбіжність між волею та її зовнішнім виявом стає наслідком навмисних дій його учасників, які мають за мету одержання певної користі усіма або принаймні одним із них. Різниця полягає в тому, що з удаваного правочину настають інші права та обов`язки, ніж ті, що передбачені правочином. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосовувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Укладаючи удавану угоду, обидві сторони діють умисно, усвідомлюючи, що укладають саме таку угоду.

Для визнання правочину удаваним суду слід установити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників угоди. Наміру однієї сторони на укладення удаваної угоди недостатньо.

Із матеріалів справи встановлено, що спір стосується договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Вказаний договір ОСОБА_4 вважає удаваним, оскільки на його думку цей договір було укладено як Договір застави в забезпечення позики в розмірі 4000 доларів США і що саме на вказаний договір було направлене волевиявлення його як власника квартири та ОСОБА_3 як представника покупця, що підтверджується розпискою останнього від 15.04.2014 року.

Суд вивчивши надані в обґрунтування позву та заперечень до нього докази, приходить до висновку, що такі доводи позову є необґрунтованими.

Висновок експерта №116/117-15 від 19.06.2015 з питань належності ОСОБА_4 підписів в анкеті-заяві №13123 від 15.04.2014, на копії паспорта ОСОБА_4 , довідки ІНН ОСОБА_4 , в заяві на видачу готівки від 15.04.2014, виконаних від його імені, суд вважає неналежним доказом, оскільки він не містить інформації щодо предмета доказування, тобто щодо обставин, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Жоден з документів нотаріальної справи за договором купівлі-продажу квартири, посвідченого 15.04.2014 за р. №130, приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Садовніченко В.М., не містить відомостей, які б свідчили, що обидві сторони свідомо при укладенні договору купівлі-продажу діяли з метою приховати інший договір, що на меті у сторін було укладання договору застави нерухомого майна в забезпечення виконання зобов`язання за договором позики в розмірі 4000 доларів США, і що у зв`язку з цим виникли інші правовідносини.

З пояснень позивача на досліджених судом доказів встановлено, що сторони мали на меті укладання саме договору купівлі-продажу і не приховували будь який інший правочин, що не дає підстав для визнання цього договору удаваними в частині предмету договору.

Окрім цього, відповідно до п. 6 вказаного Договору Продавець ( ОСОБА_4 ) підтвердив факт повного розрахунку за продану квартиру і відсутність щодо Покупця ( ОСОБА_2 ) будь-яких претензій матеріального характеру.

Згідно ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові.

У позові ОСОБА_4 посилався на те, що договір купівлі-продажу було укладено в забезпечення повернення ним позики у розмірі 4000 доларів США, яку він отримав від ОСОБА_3 , але спірний договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 , було укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , а не ОСОБА_3 .

До того ж, у п. 10 спірного договору, який з власної волі без застосування примусу підписав ОСОБА_4 зазначено, що ОСОБА_2 у своїй заяві від 14.04.2014 року, доведеній нотаріусом до відома ОСОБА_4 стверджує, що вона в зареєстрованому шлюбі не перебуває та однією сім`єю з будь-яким чоловіком без реєстрації шлюбу не проживає.

У позові ОСОБА_4 просить визнати договір купівлі-продажу квартири недійсним на підставі його нікчемності по причині недодержання письмової форми договору забезпечення основного зобов`язання (позики), обґрунтовуючи це тим, що фактично укладений між ним та ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири був укладений задля забезпечення належного виконання вимог договору позики, укладеного 15.04.2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Проте, ані ОСОБА_4 , ані його правонаступником ОСОБА_1 під час розгляду справи не було надано жодного доказу в обґрунтування вищевказаного.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Позов пред`явлено на підставі ст. 235 ЦК України, однак ОСОБА_4 та його правонаступник ОСОБА_1 не довели, що при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири мав місце удаваний договір застави в забезпечення повернення отриманої ОСОБА_4 позики в сумі 4000 доларів США.

Належних та допустимих доказів в розумінні положень ст.ст. 77,78ЦПК України суду не надано, у зв`язку з чим суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 81, 141, 206, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», про визнання договору купівлі-продажу кватири удаваним та визнання його недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Турбіна Т. Ф.