Рішення № 91049606, 19.08.2020, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

19 серпня 2020 року м. ЧернігівСправа № 927/534/20 Господарським судом Чернігівської області у складі судді Лавриненко Л.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №927/534/20

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Промкомплект”

вул. Військових будівельників, б.6, м. Славутич, Київська область, 07100

До відповідача: Дочірнього підприємства “Чернігівський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”

вул. Київська, 17, м. Чернігів, 14005

Про стягнення 156113,71 грн

без виклику представників учасників справи

Позивачем – Товариством з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Промкомплект” подано позов до Дочірнього підприємства “Чернігівський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” про стягнення 156113,71 грн заборгованості, у тому числі: 151200,00 грн основного боргу; 46,87 грн пені; 0,15 грн штрафу; 2131,94 грн 3% річних; 2734,75 грн інфляційного збільшення боргу.

Також позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката, які сторона понесе у зв`язку із розглядом справи.

Заявлений позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Ухвалою суду від 25.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Сторони були належним чином повідомлені про відкриття провадження у даній справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, шляхом направлення ухвали суду від 25.06.2020 про відкриття провадження у справі засобами електронного зв`язку на електронні адреси учасників справи, зазначені у позовній заяві, що підтверджується відміткою загального відділу суду (канцелярії) №2234 «копії сторонам надіслано 26.06.2020».

Крім того, ухвалу суду від 25.06.2020 про відкриття провадження у даній справі та здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, було направлено відповідачу 06.07.2020 рекомендованою кореспонденцією на зазначену у позовній заяві поштову адресу (вул. Київська, 17, м. Чернігів, 14005), що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 06.07.2020 №1400506505382, та відповідно отримана відповідачем 07.07.2020.

Предстаник позивача надав суду 26.06.2020 електронний лист, яким також підтвердив факт отримання ним ухвали суду від 25.06.2020.

Ухвалою суду від 25.06.2020 було встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та відповідач був попереджений, що в разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Проте, відповідач, у строк встановлений ухвалою суду від 25.06.2020 для надіслання (надання) суду відзиву на позовну заяву, своїм процесуальним правом не скористався та відзиву на позовну заяву суду не надав.

Пунктом 4 розділу Х “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України №731-IX від 18.06.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином”.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020 №731-IX визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X “Прикінцеві положення” Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” № 540-IX від 30.03.2020, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Заяв та клопотань щодо продовження строку надання відзиву на позовну заяву у встановлений двадцятиденний термін від відповідача не надходило.

Оскільки, відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, а тому рішення приймається за наявними матеріалами справи на підставі ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1,8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача 156113,71 грн заборгованості, у тому числі: 151200,00 грн основного боргу; 46,87 грн пені; 0,15 грн штрафу; 2131,94 грн 3% річних; 2734,75 грн інфляційного збільшення боргу, за неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару.

До обставин, які є предметом доказування у даній справі, відноситься встановлення факту наявності між сторонами договірних відносин та неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару.

Позивач посилається на те, що 17.09.2019 між ТОВ ВКФ “Промкомплект” (постачальник) та Дочірнім підприємством “Чернігівський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22.

Відповідно до п.1.1. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти і оплатити наступні товари: 2015 (14200000-3) пісок і глина, найменування сировини (пісок щільний природній або пісок кварцево-залізистий) (надалі іменується – товар).

Найменування (номенклатура, асортимент) товару код ДК 021:2015 2015 (14200000-3) пісок і глина, найменування сировини (пісок щільний природній або пісок кварцево-залізистий). Кількість товару, що підлягає поставці згідно умов цього договору становить 920 (т). Кількість товару є орієнтовною, остаточна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором визначається відповідно до заявок покупця, оформлених згідно вимог цього договору. Покупець на свій розсуд, керуючись власними господарськими потребами визначає загальну кількість заявок на поставку товару та не зобов`язаний замовляти товар на всю суму, визначену сторонами як ціна договору. Обсяги придбання товарів можуть бути зменшені залежно від поточних потреб замовника (п.1.2.,1.3. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019).

Постачальник повинен підтвердити якість товару (товарів) супровідними документами переділ яких визначено у п.2.2. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22.

Пунктами 3.1.-3.4. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 передбачено, що ціна цього договору становить 194400,00 грн, в тому числі ПДВ – 32400,00 грн, що станом на дату укладення договору дорівнює загальній вартості товару. Загальна вартість товару за цим договором складається із вартості кожної партії товару, поставленої в межах строку дії цього договору. Ціна товару не може змінюватися після підписання договору і до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни ринкової вартості за одиницю такого товару, але не більше 10% від початкової вартості за погодженням з ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», але тільки після виконання постачальником першої поставки товару покупцю. Ціна за одиницю товару (у разі документального підтвердження уповноваженим органом та звернення постачальника) є динамічною і може змінюватися у бік збільшення/зменшення з урахуванням ринкової вартості за одиницю такого товару на момент його поставки та вираховуватись за вказаною у цьому пункті формулою.

Відповідно до п.10.1., 10.3. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін, і діє до 31.12.2019. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт укладення між сторонами договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019, який по своїй правовій природі є договором поставки.

Відповідно до ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець згідно договору купівлі-продажу передає або зобов`язується передати у власність покупцеві товар, а покупець прийняти його та оплатити.

Згідно з ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктами 5.1., 5.2., 5.4., 5.5. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 передбачено, що постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (склад покупця, транспортні витрати за рахунок постачальника). Покупець надає постачальнику письмову заявку. У заявці покупця вказується: найменування товару; кількість товару; найменування структурного підрозділу, до складу якого постачається товар; адреса місця постачання; перелік матеріально-відповідальних осіб, що уповноважені покупцем одержати товар. Постачальник розглядає заявку покупця в триденний строк та акцептує її або надає покупцю обґрунтовані заперечення у письмовій формі.

Покупець компенсує вартість перевезення товару на умовах попереднього погодження з ним постачальником ціни 1т-км та протяжності маршруту перевезення за наявності належним чином оформлених товаро-транспортних накладних. При цьому, всю відповідальність за діяльність перевізника (у т.ч. оформлення ним документів тощо) несе постачальник, якщо він використовує наймані транспортні засоби, з дотриманням вимог парвил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №367.

Після передачі товару та виконання обов`язку з поставки уповноважена покупцем особа підписує видаткові накладні на отриманий товар та передає їх постачальнику. Обов?язок з поставки товару є виконаним в момент передачі товару та надання документів, зазначених в п. 4.2. договору.

Датою передачі товару від продавця покупцю, вважається дата підписання видаткової накладної на товар, що засвідчує реальне отримання товару за кількістю та якістю матеріально-відповідальними (уповноваженими) особами, які визначені сторонами та виконання постачальником умов договору.

Позивачем не надано суду письмових заявок покупця, у відповідності до п. 5.1. договору, адресованих постачальнику на доставку товару, проте з матеріалів справи слідує, що сторони підписали та скріпили печатками калькуляцію на доставку 1 т грунто-піщаної суміші від ТОВ ВКФ «Промкомплект», а саме: база філії «Чернігівський РАД» с.Павлівка – 600 т, вартістю ГПС з навантаженням та транспортуванням – 108000,00 грн; база філії «Ріпкинський РАД» м.Ріпки – 320 т, вартістю ГПС з навантаженням та транспортуванням – 86400,00 грн. Всього калькуляцію підписано на доставку 920 т товару, загальною вартістю ГПС з навантаженням та транспортуванням 194400,00 грн (а.с.18).

Дана калькуляція підтверджує факт погодження між сторонами місця поставки товару, його кількості та вартості.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019, позивачем (постачальником) було поставлено відповідачу (покупцю) пісок річковий, що підтверджується товарно-транспортними накладними: №346208 від 20.09.2019; №388848 від 20.09.2019; №346153 від 20.09.2019; №346211 від 20.09.2019; №388849 від 23.09.2019; №346176 від 24.09.2019; №346210 від 24.09.2019, підписаних сторонами та скріплених печатками сторін, копії яких додано до матеріалів справи (а.с.23-37).

Факт поставки позивачем товару та отримання його відповідачем зафіксовано у видаткових накладних: №314 від 27.09.2019 (кількість 600 т) на суму 108000,00 грн; №315 від 27.09.2019 (кількість 160 т) на суму 43200,00 грн, підписаних сторонами та скріплених печатками сторін, які на виконання п. 5.4. договору підтверджують виконання обов`язку постачальника з поставки та передачі покупцю товару – піску річкового у загальній кількості 760 т, на загальну суму 151200,00 грн (а.с.19,20).

Крім того, на підтвердження факту виконання взятих на себе зобов`язань щодо здійснення поставки відповідачу товару – піску річкового та відображення цих операцій у бухгалтерському обліку, позивачем надано податкові накладні: №50 від 27.09.2019 (прийняту та зареєстровану за №9238844066, дата реєстрації 11.10.2019) та №51 від 27.09.2019 (прийняту та зареєстровану за №9240151055, дата реєстрації 15.10.2019), копії яких додано до матеріалів справи (а.с.38,39).

Таким чином, на підставі договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 та відповідно до вищезазначених товарно-транспортних і видаткових накладних, позивачем було поставлено відповідачу товар у загальній кількості 760 т, на загальну суму 151200,00 грн.

Заперечень щодо кількості та вартості поставленого товару відповідач не надав суду. Доказів наявності розбіжностей щодо кількісних та якісних показників поставленого товару відповідачем суду також не надано.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також відсутність зі сторони відповідача заперечень щодо факту отримання від позивача поставленого товару, суд доходить висновку, що позивачем доведено та підтверджено матеріалами справи факт передачі позивачем відповідачу товару у кількості 760 т, на загальну суму 151200,00 грн за договором купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.1. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 передбачено, що розрахунки за поставлений товар проводяться шляхом оплати покупцем рахунку постачальника за умови отримання від нього всіх документів, зазначених у пункті 4.2. договору, проте у будь-якому випадку після отримання покупцем повного розрахунку від замовника на відповідні цілі.

Згідно з п. 4.2. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019, рахунок приймається до оплати при отриманні товару та всіх документів, що підтверджують належну якість товару (сертифікат або паспорт якості), видаткових накладних, у яких вказуються дані про виробничий підрозділ покупця, який безпосередньо отримав партію товару, ТТН та інших первинних документів, передбачених для даного виду товару постачальник має зареєструвати податкову накладну в єдиному електронному реєстрі у передбачені чинним законодавством строки. У разі ненадання зазначених цим пунктом договору документів (у тому числі електронних) постачальник зобов`язується відшкодувати спричинені покупцю збитки (витрати).

Пунктом 4.3. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 визначено, що сторони свідчать, що покупець зобов`язується розрахуватися з постачальником за отриманий товар на протязі 30-60 банківських днів з моменту отримання від постачальника документів, зазначених у п.4.1.,4.2. цього договору, проте в будь-якому випадку лише після отримання повного розрахунку від замовника на відповідні цілі. У випадку затримки постачальником передачі повного пакету документів, визначених договором цінним листом з описом вкладення покупцю, обов`язок оплати відстрочується на цей період і настає лише після належного виконання постачальником взятих на себе зобов`язань.

Як свідчать матеріали справи, позивачем відповідачу було також виставлено рахунки на оплату №309 від 27.09.2019 на суму 108000,00 грн та №311 від 27.09.2019 на суму 43200,00 грн, копії яких додано до матеріалів справи (а.с.21,22).

Частинами 1,2 та 4 ст. 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Оскільки, позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, а тому відповідно до ст.538 Цивільного кодексу України, у відповідача виникло зустрічне зобов`язання розрахуватись за отриманий товар.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі №910/14263/13.

Як встановлено судом, позивачем надано до матеріалів справи всі документи, визначені п.4.2. договору, після отримання яких позивач зобов`язаний здійснити повну оплату, а саме: видаткові накладні, у яких вказано адреса доставки і номер договору, платіжні реквізити позивача для оплати, рахунки на оплату, товарно-транспортні накладні та податкові накладні, які зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини щодо відсутності у нього документів, визначених п.4.2. договору та настання у відповідача строку для оплати отриманого ним товару.

Враховуючи, що податкова накладна №51 від 27.09.2019 прийнята та зареєстрована була за №9240151055 лише 15.10.2019, то відповідно строк оплати 60 банківських днів, визначений п.4.3. договору, спливає 14.01.2020.

Посилання позивача на те, що відповідно до п.4.3. договору відповідач зобов`язаний був розрахуватись до 23.12.2019, є безпідставним, судом до уваги не приймається і спростовується вище встановленими судом обставинами.

У порушення п. 4.3. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019, відповідач за поставлений товар заборгованість у сумі 151200,00 грн не сплатив.

Претензія №411 від 29.04.2020 на суму 151200,00 грн, копія якої додана позивачем до матеріалів справи, залишена відповідачем без відповіді та задоволення (а.с.41-43).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, у тому числі сплата неустойки (штрафу, пені) та відшкодування збитків.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно з п.7.1. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.

Пунктом 7.3.3. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 сторони погодили, що до правовідносин покупця і постачальника в частині визначення виду та розміру штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за порушення покупцем взятих на себе згідно умов даного договору зобов`язань, не застосовуються положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України. Штрафні санкції за порушення сторонами взятих на себе згідно положень цього договору зобов`язань, встановлюються виключно умовами цього договору.

Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України – видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 7.3.7. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 сторони погодили, що в разі порушення строків оплати товару, покупець на вимогу постачальника зобов`язаний сплатити останньому пеню в розмірі 0,001% від суми боргу за кожен день прострочення та штраф в розмірі 0,0001% від суми боргу (сплачується одноразово).

За приписами п. 7.3.8., 7.3.9., 7.3.12., 7.3.13. договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019, неустойка встановлена цим договором для покупця є виключною. В разі порушення покупцем умов договору, винна сторона зобов`язана сплатити на користь іншої сторони (на вимогу останньої) неустойку (штраф, пеню) передбачену цим договором, без відшкодування збитків.

Сплата стороною неустойки (штрафу, пені), не звільняє її від обов`язку виконати цей договір в натурі, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним законодавством України.

Нарахування будь-яких сум, щодо відповідальності покупця за невиконання грошового зобов`язання за цим договором, припиняється через один місяць від дня порушення такого зобов`язання.

Сторони домовилися та підтверджують, що загальний розмір відповідальності покупця за цим договором не може перевищувати 1% від загальної вартості порушених зобов`язань покупця.

У відповідності до ст. 1,3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем, відповідно до поданого розрахунку суми штрафних санкцій (а.с.4) нараховано відповідачу та заявлено до стягнення 46,87 грн пені за період прострочки оплати поставленого товару з 24.12.2019 по 23.01.2020 та 0,15 грн штрафу.

Матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості поставленого товару по договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019, а тому перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд доходить висновку, що позивачем правомірно нараховано 0,15 грн штрафу.

Щодо стягнення пені, то вимоги позивача підлягають задоволенню в частині стягнення пені в сумі 12,10 грн за період прострочки з 15.01.2020 по 23.01.2020, оскільки як встановлено судом, останнім днем оплати було 14.01.2020, відповідно прострочка оплати виникла з 15.01.2020.

Позивач, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі наведеного розрахунку (а.с.9-10), просить стягнути з відповідача 2131,94 грн 3% річних за період з 24.12.2019 по 12.06.2020 та 2734,75 грн інфляційного збільшення боргу за період з 24.12.2019 по 12.06.2020.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

За змістом статті 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Враховуючи положення ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, зазначені нарахування носять компенсаційний характер і пов`язані із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, право стягнення яких передбачене безпосередньо в Цивільному кодексі України і не передбачається обов`язковості зазначення такого положення в договорі.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18; постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18; постановах Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18; від 22.11.2018 у справі №761/43507/16-ц; від 31.07.2018 у справі №910/3692/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Приймаючи до уваги, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних від простроченої суми, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу та носять компенсаційний характер; інфляційні втрати входять до складу грошового зобов`язання; матеріалами справи підтверджується прострочка відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, суд перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань (а.с.9-10), суд доходить висновку, що позивачем правомірно здійснено розрахунок інфляційних нарахувань в розмірі 2734,75 грн по спірному договору купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019. Щодо трьох процентів річних, то оскільки прострочка оплати виникла з 15.01.2020, то відповідно три проценти річних підлягають нарахуванню за період з 15.01.2020 по 12.06.2020 і їх розмір становить 1864,11 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов`язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред`явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Відповідно до положень ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

У відповідності до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати докази разом з поданням відзиву на позов.

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) № 22 від 17.09.2019 та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Враховуючи, що відповідач в порушення ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України взяті на себе зобов`язання не виконав, за поставлений товар своєчасно та в повному обсязі не розрахувався, вимоги позивача не оспорив, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані і підлягають задоволенню в частині стягнення 151200,00 грн основного боргу; 12,10 грн пені; 0,15 грн штрафу; 1864,11 грн 3% річних; 2734,75 грн інфляційного збільшення боргу.

У задоволенні позовних вимог у частині стягнення 34,77 грн пені та 267,83 грн трьох процентів річних, відмовити.

Оскільки, спір виник у зв`язку з неправомірними діями відповідача, то відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача, судовий збір в сумі 2337,17 грн.

Позивач у позовній заяві вказує на те, що очікує понести витрати на оплату послуг адвоката та додає до позову попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат від 16.06.2020, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, які просить стягнути з відповідача, а також документи, які підтверджують понесення таких витрат позивачем (а.с.44-49).

Відповідно до наданого позивачем орієнтовного розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи слідує, що він включає: вивчення наданих документів, складання позову та направлення засобами поштового зв?язку – 7500,00 грн; на професійну правничу допомогу – одне судове засідання 5000,00 грн; судовий збір – 2341,72 грн.

Відповідно до ч.1,3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з ч.1-4 до ст.126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ст.13,14,15 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність може здійснюватись адвокатом індивідуально, адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням.

Згідно зі ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами ч.3 ст.27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України. Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За змістом п.1 ч.3 ст.123 та ст.126 Господарського процесуального кодексу України, у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Крім того, відповідно до ст.56 Господарського процесуального кодексу України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Статтею 58 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Також слід зазначити, що юридична особа самостійно вирішує питання про вибір свого представника у господарському суді. Держава гарантує такій особі відшкодування судових витрат на юридичні послуги, що надаються лише адвокатом. Витрати юридичної особи на надані їй у господарському судочинстві послуги адвоката відшкодовуються в порядку, встановленому процесуальним законом.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки: -договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в ч.2 ст.27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”); -за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України; -як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; -адвокатський гонорар може існувати в двох формах – фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення – при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; -адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”; -відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №910/15944/17; додатковій постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №922/1163/18, постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 914/359/18.

У підтвердження наявності у представника позивача Невмережицької І.М. статусу адвоката, до матеріалів справи позивачем надано копію свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю №4286/10 від 29.09.2010, видане на підставі рішення Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 29.09.2010 №204 (а.с.49).

Також адвокат Невмережицька І.М. внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, що підтверджується відомостями з офіційного сайту Єдиного реєстру адвокатів України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://erau.unba.org.ua/.

Позивачем на підтвердження надання йому адвокатських послуг адвокатом Невмережицькою І.М. при розгляді даної справи суду надано: орієнтовний розрахунок суми судових витрат, а також копії: ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1031942 від 16.06.2020; договору про надання правничої допомоги від 11.06.2020, укладеного між ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Промкомплект» (довіритель) та адвокатом Невмержицькою І.М.; акту прийому-передачі наданих послуг від 12.06.2020 (а.с.44-49).

Відповідно до п.1.1. договору про надання правничої допомоги від 11.06.2020, предметом договору є надання правничої допомоги та представництво інтересів в господарському суді всіх інстанцій з метою стягнення заборгованості з ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», що за змістом цього договору в подальшому називатиметься «послуги».

На виконання п.1.1. договору адвокат за дорученням і в інтересах має право, зокрема: вивчати матеріали; представляти і захищати права, свободи та інтереси довірителя у судах всіх інстанцій; складати та підписувати претензії, заяви, позовні заяви, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; бути присутній у судових засіданнях; користуватися всіма правами, наданими позивачу Господарським процесуальним кодексом України (п.2.1. договору про надання правничої допомоги від 11.06.2020).

Пунктом 4.1. договору про надання правничої допомоги від 11.06.2020 передбачено, що після закінчення надання послуг за кожною додатковою угодою сторони підписують акт прийому-передачі наданих послуг.

Згідно з п.5.1.-5.3. договору про надання правничої допомоги від 11.06.2020, за вивчення наданих довірителем документів, складання, оформлення та подання позовної заяви про стягнення заборгованості довіритель сплачує виконавцю 7500,00 грн.

За участь в одному судовому засіданні, що відбулось, або не відбулось з причин, незалежних від адвоката, довіритель сплачує виконавцю 5000,00 грн.

Замовник здійснює оплати, передбачені п.5.1.-5.2. цього договору, протягом трьох робочих днів з моменту виставлення рахунку адвокатом.

За приписами п.9.5. договору про надання правничої допомоги від 11.06.2020, договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку – до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до наданого позивачем до матеріалів справи орієнтовного розрахунку суми судових витрат від 16.06.2020, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (а.с.44), до складу судових витрат включено: вивчення наданих документів, складання позову та направлення засобами поштового зв`язку – 7500,00 грн; на професійну правничу допомогу – 5000,00 грн.

З матеріалів справи слідує, що адвокатом Невмержицькою І.М. було підготовлено і подано до суду позовну заяву від 16.06.2020, обсягом 8 сторінок.

В акті прийому-передачі наданих послуг від 12.06.2020, підписаним адвокатом Невмержицькою І.М. та позивачем, копія якого додана до матеріалів справи зазначено, що згідно з договором про надання правничої допомоги від 11.06.2020 обумовлені правничі послуги виконані в повному обсязі, а саме: вивчено матеріали справи; підготовлено позовну заяву до Господарського суду Чернігівської області про стягнення заборгованості з ДП «Чернігівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в розмірі 156113,71 грн (в тому числі штрафні санкції) за договором купівлі-продажу (поставки) товарів (з доставкою) №22 від 17.09.2019. Договірна вартість наданих послуг по цьому акту згідно договору складає 7500,00 грн. Замовником сплачено виконавцю 7500,00 грн.

Аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Дана позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №727/4597/19.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню в сумі 7485,46 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.73, 74, 76, 77, 79, 86, 123, 124, 126, 129, 178, 233, 238, 241, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4 Закону України „Про судовий збір”, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Промкомплект” (вул. Військових будівельників, б.6, м. Славутич, Київська область, 07100; код ЄДРПОУ 24213675) на користь Дочірнього підприємства “Чернігівський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (вул. Київська, 17, м. Чернігів, 14005; код ЄДРПОУ 32016315) про стягнення 156113,71 грн, задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Чернігівський Облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (вул. Київська, 17, м. Чернігів, 14005; код ЄДРПОУ 32016315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Промкомплект” (вул. Військових будівельників, б.6, м. Славутич, Київська область, 07100; код ЄДРПОУ 24213675) 151200,00 грн основного боргу; 12,10 грн пені; 0,15 грн штрафу; 1864,11 грн 3% річних; 2734,75 грн інфляційного збільшення боргу, 2337,17 грн судового збору та 7485,46 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю “Виробничо-комерційна фірма “Промкомплект” (вул. Військових будівельників, б.6, м. Славутич, Київська область, 07100; код ЄДРПОУ 24213675) у частині стягнення 34,77 грн пені; 267,83 грн трьох процентів річних та 5014,54 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається у порядку визначеному ст.257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 19.08.2020.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

До відома сторін:

– адреса Господарського суду Чернігівської області: проспект Миру, 20, м. Чернігів, Україна;

– засоби зв`язку контактні телефони: 672-847; 676-311, факс 774-462; електронна адреса Господарського суду Чернігівської області: e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua.

Суддя Л. М. Лавриненко