Рішення № 91047011, 17.08.2020, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/2879/20

Провадження № 2/204/1100/20

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючої судді Токар Н.В.,

при секретарі Сокол К.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2020 року до суду надійшла позовна заява до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки.

В обґрунтування позову, позивач зазначав, що в період з 01.09.2000 року по 10.03.2020 року знаходився у трудових відносинах з відповідачем. Відповідач нарахував, але не в повному обсязі виплатив ОСОБА_1 заробітну плату під час звільнення у розмірі 35229,66 грн., окрім того, прохав стягнути з відповідача також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. З посиланням на ст.43 Конституції України, ст.ст.47,116,117,233 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці» позивач просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Ухвалою суду від 02.07.2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 02.07.2020 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.

З урахуванням вимог ст.ст.19,274,276,277 ЦПК України, розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Представник відповідача, в межах встановленого судом строку, надав суду відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнав, висловив незгоду з розрахунками позивача щодо заборгованості, оскільки відповідно до довідки №412 від 27.07.2020 року заборгованість із заробітної плати та остаточного розрахунку становить 30682 грн. Зазначає, що відповідач докладає всіх зусиль для того, щоб виплатити робітникам заробітну плату, в тому числі і належні звільненому працівникові ОСОБА_1 , підприємство перебуває в тяжкому економічному стані у зв`язку з наявністю істотних обставин, а саме: фінансова криза в країні, розірвання контрактів з Російською Федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості замовлень, що обумовило великі фінансові збитки підприємства, відсутність обігових коштів, простої на підприємстві протягом 2018-2019 років та неповні режими роботи та як наслідок, загальна затримка виплати заробітної плати з травня 2019 року. Також, звертає увагу суду на те, що підприємством вживаються усі можливі заходи щодо погашення заборгованості із заробітної плати, у зв`язку чим, просив відмовити у задоволенні позовної заяви.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 15 ЦК України визначено право на захист цивільних прав та інтересів, де зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст.16 ЦК України.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2000 року по 10 березня 2020 року працював у Державному підприємстві «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.6).

Звернувшись до суду позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 35229,66 грн., зазначивши, що під час звільнення відповідач не провів з ним остаточний розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Разом з тим, починаючи з липня 2019 року відповідач не виплачував позивачу нараховану йому заробітну плату, заборгованість по якій за період з липня 2019 року по березень 2020 року за посиланнями позивача становить 35229,66 грн., на підтвердження якої позивачем не було надано належних та допустимих доказів.

В той же час, до відзиву на позовну заяву, відповідачем надано довідку №412 від 27.07.2020 року, згідно якої, заборгованість відповідача перед ОСОБА_1 з невиплаченої заробітної плати та остаточного розрахунку станом на 30.07.2020 року становить 30682 грн. (за серпень 2019 року - 3108 грн., за вересень 2019 року - 4715 грн., за жовтень 2019 року - 4742 грн., за листопад 2019 року - 3184 грн., за грудень 2019 року - 3644 грн., за січень 2020 року - 2997 грн., за лютий 2020 року - 4032 грн., за березень 2020 року та остаточний розрахунок - 4260 грн.)

Суд приймає зазначену довідку, в якості належного та допустимого доказу існування заборгованості відповідача перед позивачем, її періодів та розміру.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Однак, у день звільнення відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив йому нараховану заробітну плату.

Відповідно до ч. ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Доводи представника відповідача з приводу того, що заробітна плата своєчасно не була виплачена позивачу з поважних причин, оскільки відповідач перебував та зараз перебуває у тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою, судом до уваги не приймається та висновків суду не спростовує, так як сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин суд вважає необхідним стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з серпня 2019 року по березень 2020 року у розмірі 30682 грн., тобто саме у розмірі, підтвердженому довідкою підприємства, а не у заявленому позивачем розмірі 35229,66 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Середньоденна заробітна плата позивача, відповідно до заробітної плати за останні два відпрацьованих місяці згідно наданої довідки відповідача, становить: січень 2020 року - 2997 грн., лютий 2020 року - 4032 грн., що разом складає 7029 грн., поділених на кількість робочих днів за ці два місяці - 41 день, отже 7029/41 = 171,44 грн.

Суд зазначає, що середній заробіток має розраховуватися за період, починаючи з дня, наступного за днем звільнення, тобто з 11.03.2020 року і по день розгляду справи судом, оскільки розрахунок з позивачем на день розгляду справи судом не проведено, в свою чергу, з урахуванням обов`язку суду відповідно до ст.13 ЦПК України, розглядати справи виключно в межах заявлених позовних вимог, суд обчислює середній заробіток по 17.08.2020 року.

Кількість робочих днів, за період з 11.03.2020 року по 17.08.2020 року складає 113 днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, складає: 113 днів х 171,44 грн. = 19372,72 грн., які підлягають стягненню з відповідача. Зазначена сума не була визначена ОСОБА_1 в позовній заяві, внаслідок невідомої дати ухвалення рішення та фактичного розрахунку, а тому стягнення суми середнього заробітку у розмірі визначеному судом не є виходом за межі позовних вимог.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату за період серпень 2019 року по березень 2020 року у розмірі 30682,00 грн. та суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19372,72 грн., у зв`язку з чим, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому, вирішуючи спір, суд враховує роз`яснення, викладені у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за яким задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При цьому, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

За таких обставин, суд вважає необхідним допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково, а позивача при подачі позову було звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 840,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 115, 116, 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 21, 24 Закону України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 133, 137, 141, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 430 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» (місцезнаходження: 40008, м.Дніпро, вул.Криворізька, буд.1, ЄДРПОУ 14308368) про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 30682,00 грн. - нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період серпень 2019 року - березень 2020 року та 19372,72 грн. - середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а всього 50054 грн. 72 коп., без утримання податку й інших обов`язкових платежів.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати не виплаченої при звільнені в межах суми платежу за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об`єднання «Південний машинобудівний завод імені С.М.Макарова» на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Токар