Ухвала суду № 91042160, 19.08.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про відмову в забезпеченні позову

м. Київ

19.08.2020Справа № 910/12362/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши матеріали

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор - Плюс" 02232, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАКРЕВСЬКОГО, б. 31, кв. 415

про забезпечення позову

у справі № 910/12362/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор - Плюс" 02232, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗАКРЕВСЬКОГО, б. 31, кв. 415

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет" 04116, м. Київ, ПРОВУЛОК ТБІЛІСЬКИЙ, будинок 1

про стягнення 3 713 580,19 грн.

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор - Плюс" 18.08.2020 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Люнет" про стягнення 3 713 580,19 грн., а саме 3 266 062,51 грн. основного боргу, 328 239,28 грн. пені, 53 957,15 грн. процентів річних та 65 321,25 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як генпідрядником умов Підрядного договору № ЗОО-ПР/58 від 10.05.2019 року, укладеного останнім з Товариством з обмеженою відповідальністю "Подолжилбуд", в частині своєчасної та повної оплати виконаних будівельних робіт, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції, право вимоги яких набуто позивачем як новим кредитором на підставі укладеного з ТОВ "Подолжилбуд" 20.07.2020 року Договору № 1 про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги за Підрядним договором № ЗОО-ПР/58 від 10.05.2019 року.

Також позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва 18.08.2020 року разом з позовною заявою подано заяву б/н від 17.08.2020 року про забезпечення позову, в якій останній просить суд вжити заходи забезпечення позову та в межах суми заявлених позовних вимог в розмірі 3 713 580,19 грн. накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Люнет", наявні на рахунках, відкритих останнім в банківських установах України, зокрема, на рахунки, відкриті в АТ "КБ "Глобус", МФО 380526, IBAN: НОМЕР_1 , АТ "ОТП Банк", МФО 300528, IBAN: НОМЕР_2 , АТ "АСВІО Банк", МФО 353489, IBAN: НОМЕР_3 , а також в Державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, № 37125011702290 та небюджетних рахунках, відкритих в Головному управління ДКС України у м. Києві.

При цьому в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник посилається на тривале ухилення відповідача від виконання зобов`язань за Підрядним договором з оплати виконаних і прийнятих робіт, ігнорування претензій позивача та первісного кредитора, укладення великої кількості правочинів та активну участь у тендерах за умови наявності заборгованості за спірним договором.

Зокрема, заявник наголошує на отриманій за даними сайту https://prozorro.gov.ua інформації щодо значного розміру чистих активів ТОВ "Люнет", збільшення штату працівників та укладення протягом травня - червня 2020 року вісімнадцяти договорів суборенди техніки і ряду договорів оренди.

Окрім цього заявник зазначає про наявність у відповідача боргу зі сплати податків і зборів.

Дослідивши подану заявником заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 136 ГПК України Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 ГПК України).

Згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011р. №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України ,,Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішенняЄвропейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

При цьому вирішуючи питання забезпечення позову на стадії відкриття провадження у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, N 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. DomboBeheer B. V. v. theNetherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, N 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно сплачувати заборгованість.

Наразі, в обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник вказує на тривале ухилення відповідача від сплати наявної заборгованості за підрядним договором, укладення господарських договорів та вчинення на власний розсуд дій щодо виконання зобов`язань або їх погашення, незалежно від строку виникнення останніх, що, на думку заявника, ставить під сумнів можливість виконання рішення суду по даній справі в разі задоволення позову, оскільки існує загроза про неможливість або утруднення виконання рішення суду.

Суд звертає увагу заявника, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, в тому числі шляхом позовної роботи та захисту інтересів юридичної особи в судових органах.

Отже, наявність спору щодо стягнення заборгованості за виконані будівельні роботи є складовою звичайної господарської діяльності товариства та не розцінюється судом в якості доказів наявності ризиків неналежного виконання судового рішення або неможливості виконання останнього, позаяк сторони, здійснюючи господарську діяльність мали передбачити пов`язані із цим ризики, в тому числі можливість несвоєчасного виконання зобов`язань та подальше настання відповідних наслідків.

Окрім цього, аналізуючи твердження заявника щодо виникнення у відповідача зобов`язань перед іншими юридичними особами та наявність податкової заборгованості суд зазначає, що обставини наявності правовідносин останнього з іншими суб`єктами господарювання, в тому числі за наслідками участі у тендерних закупівлях, та укладення відповідних правочинів, а також обставини виконання відповідачем податкових зобов`язань не стосуються господарських відносин, що склалися між сторонами на підставі Підрядного договору, стягнення заборгованості за яким є предметом даного позову, а отже, за висновками суду, не можуть бути розцінені в якості однієї з підстав для забезпечення позову.

Також зважаючи на вищенаведені обставини суд звертає увагу на той факт, що відповідач веде активну господарську діяльність, зокрема, шляхом укладення договорів, та чиста вартість активів ТОВ "Люнет" є значною, що може бути розцінене як додаткова гарантія платоспроможності відповідача.

При цьому суд наголошує на тому, що відповідач, як самостійний суб`єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність на власний розсуд фінансує всі свої витрати відповідно до виробничих планів, розпоряджається існуючими фінансовими ресурсами, вкладаючи їх у власну діяльність з метою отримання прибутку.

В свою чергу, за результатами аналізу позовних матеріалів та заяви про забезпечення позову суд зазначає, що вказані в останній обставини за умови відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження таких фактів не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення в подальшому від виконання судового рішення, відповідно, не можуть визначатись судом як безумовна підстава для застосування забезпечення позову, позаяк подана позивачем заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому виконання судового рішення та не містить будь - якого обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Враховуючи вищевикладені обставини та виходячи з вимог процесуального закону, який регулює підстави забезпечення позову та заходи забезпечення позову, зокрема, статей 136, 137 ГПК України, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої заяви про забезпечення позову з огляду на відсутність доказів та обґрунтованих мотивів, які б могли свідчити, що невжиття заходів до забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а також може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 ГПК України, Господарський суд міста Києва -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор - Плюс" про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 19.08.2020 року та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст.ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М.Селівон