Рішення № 91029268, 18.08.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2020 року Чернігів Справа № 620/1519/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог про сплату боргу (недоїмки),

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Чернігівській області), в якому просить:

- визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-8836-17 та від 17.05.2019 №Ф-8836-17.

В обґрунтування своїх вимог представником позивача зазначено, що системний аналіз правових норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного внеску. На податковий облік позивач була взята 07.05.2002. Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань свідоцтво про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 недійсне. Позивач припинила підприємницьку діяльність і здійснила зняття з податкового обліку, як платника податків - фізична особа - підприємець у серпні 2004 року, до прийняття Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», тому відсутні законні підстави для взяття її на облік платником єдиного соціального внеску і проведення нарахування мінімального розміру єдиного внеску в інтегрованій картці фізичної особи - підприємця за 2018-2019 роки. З 2007 року позивач постійно проживає у республіці Італія. Крім того, згідно корінця рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 1400044752364 поштовий лист від ГУ ДФС у Чернігівській області на ім`я ОСОБА_1 отримано 20.07.2019 її дядьком за підписом без відмітки отримав за довіреністю. Тому оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) є неправомірними, оскільки їх сформовано на неузгоджену суму недоїмки, нараховану контролюючим органом з порушенням вимог діючого законодавства. Оскільки, рішення про залишення без розгляду скарги від 01.04.2020 №11736 в.о. директора департаменту правового забезпечення не є вмотивованим рішенням підписаним уповноваженою на те посадовою особою, - скарга на оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) подана до ДПС 28.02.2020 (отримана 02.03.2020) вважає її повністю задоволеною на користь скаржника з 02.04.2020. До рішення про залишення без розгляду скарги від 01.04.2020 №11736 не долучено документ, що підтверджує повноваження в.о. директора департаменту правового забезпечення на підписання даного рішення і не повернуто саму скаргу з додатками, яку залишено без розгляду. Отже, вважає оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) неправомірними, оскільки їх сформовано з порушенням вимог діючого законодавства.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки на обліку в податковому органі фізична особа - підприємець ОСОБА_1 перебуває з 07.05.2002. Фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (частина восьма статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»). Згідно з пункту 11.22 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, підставою для зняття фізичної особи - підприємця як платника податків з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням. Дата зняття з обліку фізичної особи - підприємця відповідає даті отримання відомостей про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. Оскільки станом на 15.05.2020 ФОП ОСОБА_1 у державного реєстратора не припинила свою підприємницьку діяльність, в інформаційній картці платника ІС «Податковий блок», по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок) позивачу було нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік, за 2018 рік та за 1 квартал 2019 року, всього в сумі 21030,90 грн, яка позивачем залишається не сплаченою.

У наданій до суду відповіді на відзив представник позивача зазначив, що на момент припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 , а саме на дату зняття з податкового обліку в Чернігівській ОДПІ її як підприємця 18.08.2004, відповідальним за державну реєстрацію фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів, а відповідно й припинення діяльності підприємця були саме державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонних та об`єднані державні податкові інспекції. Тому вважає позицію ГУ ДПС у Чернігівській області викладену у відзиві на позов неправомірною, а також, що відповідач не мав законних підстав для формування і направлення ОСОБА_1 оскаржуваних податкових вимог.

Ухвалою суду від 04.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 620/1519/20. Ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (ЄДР) від 29.04.2020 підтверджується те, що позивач не перебуває у процесі припинення, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне (а.с.26-29).

У відповідь на адвокатський запит від 14.02.2020 ГУ ДПС у Чернігівській області листом від 20.02.2020 повідомило, згідно з даними реєстру самозайнятих осіб ОСОБА_1 було взято на податковий облік 07.05.2002, як фізичну особу - підприємця. На підставі поданої заяви про зняття з обліку за ф. №8-ОПП ФОП ОСОБА_1 було знято з податкового обліку 18.08.2004. Відповідно до пункту 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цієї фізичної особи. В зв`язку з надходженням до Чернігівській ОДПІ відомостей з Єдиного державного реєстру від 17.01.2014 типу «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним» ФОП ОСОБА_1 було автоматично включено до реєстру страхувальників ДПС України 20.01.2014. За результатами запиту до Єдиного державного реєстру станом на 20.02.2020 ФОП ОСОБА_1 значиться в статусі «не перебуває в процесі припинення, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне», дата державної реєстрації - 07.05.2002. Тобто, на даний час в Єдиному державному реєстрі відсутня інформація щодо державної реєстрації припинення фізичної особи-підприємця.

Враховуючи наявність в інтегрованій картці платника заборгованості з єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 було сформовано та надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8836-17 від 06.11.2018 на суму 15819,54 грн та вимогу №Ф-8836-17 від 17.05.2019 на загальну суму заборгованості 21030,90 грн станом на 30.04.2019, яка складається з суми нарахувань за 2017 рік 8448,00 грн, нарахувань за перший-четвертий квартал 2018 року на суму 9828,72 грн та за перший квартал 2019 року на суму 2754,18 грн (а.с.18-20).

Згідно копії вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-8836-17 станом на 31.10.2018 від ОСОБА_1 вимагається сплатити єдиний внесок у сумі 15819,54 грн (а.с.21).

30.11.2018 зазначена вимога відповідачем була направлена позивачу на адресу: АДРЕСА_1 , та повернута за закінченням терміну зберігання, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером 1400604965642 та штампом на конверті (а.с.22).

Згідно копії корінця вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019 №Ф-8836-17 ОСОБА_1 станом на 30.04.2019 виставлена загальна сума боргу платника єдиного внеску 21030,90 грн (а.с.23).

Вказана вимога була направлена відповідачем позивачу на адресу: АДРЕСА_1 , та вручена 20.07.2019 дядьку, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення за трек-номером 1400044752354 (а.с.24).

У поясненнях з приводу отримання поштового листа ОСОБА_2 зазначив, що з 1999 року він фактично проживає за місцем реєстрації по АДРЕСА_2 . За адресою в АДРЕСА_1 зареєстрована його племінниця - громадянка України ОСОБА_1 , яка починаючи з травня 2007 року фактично не проживає в Україні, оскільки отримала право на проживання в республіці Італія. З 2007 року він здійснює догляд за будинком та прибудинковою територією своєї племінниці ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , який вона залишила через від`їзд до Італії. 20.07.2019 він особисто отримав від працівника поштового зв`язку поштовий лист № 1400044752354, адресований на ім`я ОСОБА_1 і розписався у корінці рекомендованого повідомлення про вручення, не розуміючи негативних наслідків таких дій. Він не являється законним представником своєї племінниці ОСОБА_1 і не уповноважений на отримання поштової кореспонденції від її імені. Про отримання поштового листа він повідомив матір племінниці не одразу, а десь місяців через 4-6 після його отримання, тоді і відкрив його для ознайомлення. Надає власне письмове підтвердження того, що його племінниця ОСОБА_1 не проживає з травня 2007 року за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 (а.с.40).

Особа ОСОБА_2 та зареєстроване місце його проживання підтверджується копією паспорта громадянина України від 27.10.2010 серії НОМЕР_1 (а.с.41-43).

25.04.2019 старшим державним виконавцем Чернігівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 58994614, із якої вбачається, що виконавче провадження відкрито з виконання вимоги ГУ ДФС у Чернігівській області від 06.11.2018 № Ф-8836-17У про стягнення з ОСОБА_1 15819,54 грн (а.с.25).

Адвокатом позивача до Державної податкової служби України була подана скарга на вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.02.2020, в якій він просив скасувати вимоги ГУ ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-8836-17 від 06.11.2018 та №Ф-8836-17 від 17.05.2019 (а.с.44-48).

Згідно копій опису від 28.02.2020 та квитанції від 28.02.2020 №ПН 215600426655, квитанції установи поштового зв`язку АТ «Укрпошта» вказана скарга була направлена Державній податковій службі України 28.02.2020 (а.с.49).

За результатами розгляду зазначеної скарги Державна податкова служба України прийняла Рішення про залишення скарги без розгляду від 01.04.2020 № 11736/6/99-00-08-06-01-06 (а.с.52).

Штампом на конверті установи поштового зв`язку підтверджується отримання 01.04.2020 адвокатом позивача вказаного Рішення (а.с.53).

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08.07.2010 №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон №1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону №2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за періоди 2017 рік, 2018 рік, І квартал 2019 року відповідно до оскаржуваних вимог за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому позивач набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом України від 15.05.2003 №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон №755-IV), але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Згідно статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини другої статті 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Частиною першою статті 128 Господарського кодексу України визначено, що громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

01.07.2004 набрав чинності Закон №755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону №755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно пункту 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом №755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону №755-IV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання» від 01.07.2010 №2390-VI (далі - Закон №2390-VI), яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Судом встановлено, що на підставі поданої заяви про зняття з обліку за ф. №8-ОПП ФОП ОСОБА_1 було знято з податкового обліку 18.08.2004. До податкового органу надійшли відомості з Єдиного державного реєстру від 17.01.2014 типу «Включення відомостей про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію вважається недійсним» (а.с.18-20). Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.04.2020 також підтверджується те, що свідоцтво про державну реєстрацію є недійсним (а.с.26-29).

25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 №1155-VII (далі по тексту - Закон №1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 55-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

До того ж Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом № 390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону №2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом №755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також у пояснювальній записці до проекту Закону №1155-VII указано, що реалізація Закону №2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону №755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання», які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 зазначає, що статус фізичної особи - підприємця (ФОП) є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові також підкреслює, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

При цьому застосовними в цій справі є висновки ЄСПЛ у справі «Серков проти України», оскільки принцип найбільш сприятливого тлумачення національного законодавства на користь платників податків так само може бути застосований до платників загальнообов`язкових внесків, у тому числі єдиного внеску.

Крім цього, 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13.05.2020 №592-ІХ (далі - Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону №2464-VI (у редакції Закону №592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом №592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01.01.2017 до дня набрання чинності Законом №592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом №592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01.01.2017 до дня набрання чинності Законом №592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону №592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Подібний правовий висновок зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19.

У зв`язку із вказаним вище суд дійшов висновку, що вимоги ГУ ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-8836-17 та від 17.05.2019 №Ф-8836-17 є протиправними та їх належить скасувати.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України).

Згідно із частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах.

При відкритті провадження судом визнано, що позов подано в межах строку звернення до адміністративного суду, та враховано, що в даному випадку 10-денний строк звернення до суду (без використання досудового порядку вирішення спору) обчислюється з дня, коли особа дізналася про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (21.02.2020 - отримання адвокатом відповіді від відповідача, а.с.18), оскільки ОСОБА_2 отримував поштову кореспонденцію відповідача, не будучи уповноваженим на таке отримання, та враховуючи його власне письмове підтвердження того, що його племінниця ОСОБА_1 не проживає з травня 2007 року за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 . Вказані обставини визнані судом поважними в силу ч.2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас, за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як уже зазначено, частина перша статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Статтею 56 ПК України визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів. Так, відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Отже, пунктом 56.18 статті 56 ПК України встановлено спеціальний строк у податкових правовідносинах, протягом якого за загальним правилом платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу.

Водночас пунктом 56.19 статті 56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, відповідно до пункту 56.19 статті 56 ПК України в разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Подібна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.10.2018 у справі №640/20468/18.

Судом встановлено, що адвокатом позивача до Державної податкової служби України подав скаргу 28.02.2020, в якій він оскаржив вимоги ГУ ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-8836-17 від 06.11.2018 та №Ф-8836-17 від 17.05.2019 (а.с.44-48). Згідно копій опису від 28.02.2020 та квитанції від 28.02.2020 №ПН 215600426655, квитанції установи поштового зв`язку АТ «Укрпошта» вказана скарга була направлена Державній податковій службі України 28.02.2020 (а.с.49).

За результатами розгляду зазначеної скарги Державна податкова служба України прийняла Рішення про залишення скарги без розгляду від 01.04.2020 №11736/6/99-00-08-06-01-06 (а.с.52), яке адвокат позивача отримав 01.04.2020, що підтверджується штампом на конверті установи поштового зв`язку (а.с.53).

До Чернігівського окружного адміністративного суду позовна заява була подана 30.04.2020, що підтверджується вхідним штампом суду (а.с.1), тобто в межах строку, визначеного приписами частини четвертої статті 122 КАС України та ПК України.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 належить задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно квитанції від 30.04.2020 № 0.0.1692475526.1 позивачем сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн (а.с.8). Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Чернігівській області на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір в сумі 840,80 грн.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових вимог про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 № Ф-8836-17 та від 17.05.2019 № Ф-8836-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та з урахуванням п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса для листування АДРЕСА_3 ОСОБА_3 )

Відповідач: Головне управління ДФС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м.Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39816845).

Повне судове рішення складено 18 серпня 2020 року.

Суддя Л.О. Житняк