Рішення № 91005140, 07.08.2020, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/1369/19

Провадження № 2/216/1088/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2020 року місто Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Опопченка Ю.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Риженко А.О.,

представника позивача ОСОБА_3

представника відповідача Матвєєвої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 8 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що в період з 09.01.1989 року до 02.02.2015 року він працював водієм автотранспортних засобів ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

Згідно з медичним висновком ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 01.03.2018 року № 342 йому встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з генералізованим ангіодистонічним синдромом, ускладненим гіпертонічною хворобою третьої стадії, ІХС: післяінфарктний (2014р.) кардіосклероз, у поєднанні з полірадикулонейропатією на шийному (С5, С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з вираженими статико-динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), деформуючим остеоартрозом у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, деформуючим артрозом дрібних суглобів кистей. Захворювання професійне. Діагноз встановлений на підставі стажу роботи в шкідливих умовах 26 років.

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29.05.2018 року (п. 17) встановлено причину виникнення в нього професійного захворювання - еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 2-8 дБ (109-115 дБ при ГДР 107 дБ), на 4 дБ (69 дБ при ГДР 65 дБ).

Відповідно до довідки МСЕК від 14.08.2018 року серії 12 ААА № 050452 йому первинно до 01 вересня 2019 року встановлено 50% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності.

Згідно з рекомендаціями МСЕК він потребує забезпечення лікарськими засобами, ВМП і санітарно-курортне лікування.

Внаслідок отримання професійного захворювання він не має змоги вести звичне життя, оскільки змушений постійно перебувати на обліку в ЛПЗ, проходити медичні огляди та обстеження, а також приймати ліки, без яких його стан погіршується і турбує ниючий біль у суглобах. При його захворюванні повне одужання неможливе, тому перспектива в майбутньому переносити біль і постійно лікуватися завдає моральних страждань.

Вважає, що він втратив здоров`я з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці.

Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача 208 650 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 900 грн.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 позов підтримала та просила задовольнити з наведених у ньому підстав.

Представник відповідача Матвєєва Т.В. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала з наведених у відзиві підстав, посилаючись на його необґрунтованість.

Вислухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, давши відповідну правову оцінку наявним у справі доказам, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 09.01.1989 року до 02.02.2015 року працював водієм автотранспортних засобів ПАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

Згідно з медичним висновком ЛЕК Українського науково-дослідного інституту промислової медицини від 01.03.2018 року № 342 ОСОБА_1 встановлено професійне захворювання: вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації з генералізованим ангіодистонічним синдромом, ускладненим гіпертонічною хворобою третьої стадії, ІХС: післяінфарктний (2014р.) кардіосклероз, у поєднанні з полірадикулонейропатією на шийному (С5, С6, С7) та попереково-крижовому (L5, S1) рівнях з вираженими статико-динамічними порушеннями та стійким больовим синдромом, двобічним плечолопатковим періартрозом (ПФ другого ступеня), деформуючим остеоартрозом у поєднанні з періартрозом ліктьових суглобів (ПФ першого-другого ступеня) і колінних (ПФ другого ступеня) суглобів, деформуючим артрозом дрібних суглобів кистей. Захворювання професійне. Діагноз встановлений на підставі стажу роботи в шкідливих умовах 26 років.

У пункті 17 Акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 29.05.2018 року встановлено причину виникнення в позивача професійного захворювання - еквівалентний рівень загальної вібрації перевищує нормативний на 2-8 дБ (109-115 дБ при ГДР 107 дБ), на 4 дБ (69 дБ при ГДР 65 дБ).

Відповідно до довідки МСЕК від 14.08.2018 року серії 12 ААА № 050452 ОСОБА_1 первинно до 01 вересня 2019 року встановлено 50% втрати професійної працездатності та 3 групу інвалідності.

Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частиною 4 статті 43, частиною 1 статті 46 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Згідно із частинами 1, 3 ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Статтею 4 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.10.2008 року № 20-рп/2008 також роз`яснив про право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Згідно зі ст. ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві або внаслідок профзахворювання складається, зокрема, у фізичному болі, душевних стражданнях, які він поніс у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок нещасного випадку.

Наведені вище норми закону свідчать про те, що ушкодження здоров`я, заподіяне позивачеві під час виконання ним трудових обов`язків, спричиняє йому моральні й фізичні страждання, які обмежують його можливість вести звичний спосіб життя, тягнуть за собою не відновлення здоров`я, відчуття болю.

Відповідно до Закону України "Про охорону праці» на підприємство покладено обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці, а в даному випадку причиною виникнення у позивача професійних захворювань стала його праця на підприємстві відповідача, що підтверджено вказаним актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4.

З огляду на наведене доводи відповідача про відсутність вини підприємства у виникненні професійного захворювання у позивача не заслуговують на увагу, а добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці не знімає з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст.13 Закону України «Про охорону праці» й нести відповідальність за їх невиконання в уставленому законом порядку.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 27.01.2004 року №1-рп/2004 моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

Отже, твердження відповідача про недоведеність позивачем моральних страждань є необґрунтованими, оскільки внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяні моральні й фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації його фізичних можливостей, змінився його звичний спосіб життя, спричинені й інші негативні наслідки морального характеру, що призводить до порушення його звичайного способу життя та вимагають від нього додаткових зусиль для його організації.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, а також період праці на підприємстві відповідача, тому виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що достатнім і необхідним розміром відшкодування позивачеві моральної шкоди буде стягнення з відповідача 60 000 грн.

Щодо стягнення судових витрат, пов`язаних із правничою допомогою, суд бере до уваги таке.

25.02.2019 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги.

Згідно з актом приймання-передачі правової допомоги відповідно до умов договору про надання правової допомоги від 26.02.2019 року ОСОБА_1 було сплачено ОСОБА_2 винагороду в розмірі 3 900 грн, що підтверджується касовим ордером № 6 від 25.02.2019 року.

Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

З огляду на наведене, ураховуючи положення статей 137, 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог, що складає 1 121 грн 50 коп.

Разом з тим на підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768 грн 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 153, 173, 237-1 КЗпП України, Законом України « Про охорону праці», ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, - задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 60 000 (шістдесят тисяч) грн на відшкодування моральної шкоди без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнути з акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 121 (одна тисяча сто двадцять одна) грн 50 коп.

Стягнути з акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат» в дохід держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: акціонерного товариства «Південний гірничо-збагачувальний комбінат», місцезнаходження: 50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00191000.

Суддя Ю.В. Онопченко