Постанова № 91001289, 13.08.2020, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/4323/17

Провадження № 6/487/250/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2020 року місто Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Темнікової А.О., за участю секретаря судового засідання Демиденко Н.В., розглянувши заяву відповідачки ОСОБА_1 , яка діє через свого представника ОСОБА_2 , про відстрочення виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11.12.2017 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду міста Миколаєва надійшла заява відповідачки ОСОБА_1 , яка діє через свого представника ОСОБА_2 , про відстрочення виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11.12.2017 року за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі за текстом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Заливчий Я.В. підтримав заявлені вимоги та наполягав на їх задоволенні, надавши заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О. про час, дату та місце судового розгляду повідомлялись у встановленому законом порядку згідно ч. 2 ст. 435 ЦПК України; у судове засідання не з`явились; їх неявка не є перешкодою для розгляду заяви про відстрочення виконання рішення.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи 487/4323/17 вбачається, що рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 11.12.2017 року по справі №487/4323/17-ц з ОСОБА_1 на користь Акціонерного банку «Райффайзен Банк Аваль» було стягнуто 29969,56 доларів США, що в гривневому еквіваленті станом на 11.12.2017 року складає 812455,00 гривень, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06.08.2006 року №014/08-112/56758.

На виконання вищевказаного рішення Заводським райсудом міста Миколаєва 25.01.2018 року було видано виконавчий лист, який банком було направлено на примусове виконання приватному виконавцю виконавчого округу Миколаївської області Куліченку Дмитру Олександровичу.

Постановою приватного виконавця від 20.11.2018р. було відкрито виконавче провадження №57726151.

11.12.2019 року приватним виконавцем Куліченком Д.О. складено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника згідно якої описано та накладено арешт на двокімнатну квартиру загальною площею 46,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває в іпотеці у стягувача.

Відповідно до листа Державного підприємства «СЕТАМ» №4104/17-18-20 від 18.06.2020 року, 15.07.2020 о 9:00 годині було призначено електронні торги (лот №426611) на які для реалізації передано предмет іпотеки - двокімнатну квартиру загальною площею 46,1 кв. м., розташованої у АДРЕСА_1 .

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.07.2020 року єдиним нерухомим майном, що знаходиться у власності боржника є вищевказана квартира, вказане підтверджується і постановою приватного виконавця від 11.12.2019 року про опис та арешт майна (коштів) боржника.

За інформацією, яка міститься у довідці від 27.03.2018 р. №957 наданій ЖКП «БРИЗ» у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано дві особи: ОСОБА_1 (дата реєстрації - 16.08.2012 року) та її син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата реєстрації - 22.03.2014 року).

Згідно листа Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради №19.02.02.10/16015/18 від 12.12.2018 р. відомості щодо реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання ведуться з 04.04.2016 року у зв`язку з чим станом на 12.12.2018 року за відомостями департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а інформація про зареєстрованих неповнолітніх/малолітніх дітей за вказаною адресою відсутня.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (із змінами) (залі за текстом - Закон від 03.06.2014 року №1304-VII) протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно кредитного договору від 06.10.2006 року №014/08-112/56758 та іпотечного договору від 29.12.2006 року, вбачається, що квартира АДРЕСА_1 є предметом іпотеки, яким забезпечується виконання ОСОБА_1 зобов`язань щодо повернення коштів отриманих у валюті: доларах США (п.1 Кредитного договору, п.п. 1.1 п. 1 Іпотечного договору).

Згідно п. 1.2 Іпотечного договору загальна площа квартири складає 46,1 м2. Факт реєстрації та проживання заявника за адресою АДРЕСА_1 підтверджується копією її паспорту та довідкою від 27.03.2018 р. №957.

Крім того, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 29.09.2014 року по справі №487/6470/13 було відмовлено у задоволенні позовних вимог АБ «Райффайзен банк Аваль» до заявника про звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 , з урахуванням дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Отже, нерухоме житлове майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, вказане нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, яке перебуває в іпотеці, у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів для квартири, у зв`язку з чим на вказане нерухоме житлове майно поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року №1304-VII.

Згідно пунктів 2 та 3 ч. 1 ст. 1 Закону від 03.06.2014 року №1304-VII, не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, при недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки); кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг, визначений у підпункті 1 цього пункту, на користь (у власність) іншої особи.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільнення від його виконання. Відтак установлений Законом від 03.06.2014 року №1304-VIIмораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з ч. 4 Закону від 03.06.2014 року №1304-VIIпротягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 435 ЦПК України).

Згідно ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 435 ЦПК України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Разом з цим, відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (із змінами) (залі за текстом - Закон від 03.06.2014 року №1304-VII) мораторій діє протягом дії цього Закону.

За існуючим правилом, правові норми по відношенню одних до інших поділяються на загальні та спеціальні. Загальна норма врегульовує суспільні відносини в цілому, спеціальна - встановлює певні особливості порівняно із загальною, тобто врегульовує вужче коло суспільних відносин. Правова норма, що поширюється на більш широке коло відносин, є загальною, а правова норма, що має більш вузьку сферу дії, є спеціальною. Між загальними і спеціальними нормами (законами) є відносини не підпорядкованості, а субсидіарності: при регулюванні конкретних відносин у пріоритетному порядку застосовуються норми спеціального закону, а якщо вони є недостатніми для належного регулювання цих відносин, то у субсидіарному порядку можуть застосовуватися норми загального закону. Методологічну основу для вирішення цього питання становить застосування принципу Lexs pecialis derogat generali (спеціальний закон скасовує дію загального закону).

Системний аналіз пунктів 1 та 2 ч.1 ст.1 Закону від 03.06.2014 року №1304-VII дозволяє зробити висновок, що під час дії цього Закону у разі недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета іпотеки, яке виступало як забезпечення зобов`язання громадянина України за споживчим кредитом, наданим йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, не може бути примусово стягнуто(відчужено) без згоди власника інше майно такого позичальника.

Отже, за змістом вказаного закону, примусове стягнення іншого майна боржника, у правовідносинах, на яких поширюється дія Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», здійснюється лише у разі недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки), а реалізація предмету застави (іпотеки) не може бути здійснена під час дії мораторію, встановленого даним законом. Дана норма є спеціальною по відношенню до інших загальних норм, в тому числі норм Закону України «Про виконавче провадження» і строку, визначеному ч. 5 ст. 435 ЦПК України, та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

З огляду на викладене, оскільки на правовідносини, що виникли між сторонами поширюється дія Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», враховуючи, що дана обставина робить неможливим виконання судового рішення до закінчення строку дії мораторію, суд вважає заяву ОСОБА_1 про відстрочення виконання судового рішення обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.435 ЦПК України, суддя,-

УХВАЛИВ:

Заяву відповідачки ОСОБА_1 , яка діє через свого представника ОСОБА_2 , задовольнити.

Відстрочити виконання рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 11.12.2017 року у справі 487/4323/17 (провадження 2/487/2238/17) за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року №1304-VII (із змінами).

Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.

Суддя: А.О. Темнікова