Рішення № 90997899, 07.08.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2020 року Справа № 160/6684/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19.06.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не включення ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи з 28.12.2000 р. по 20.08.2003 р. - 02 року 07 місяців 23 дні, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи з 28.12.2000 р. по 20.08.2003 р. - 02 року 07 місяців 23 дні, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах і виплатити з дня подання заяви на призначення пенсії 17.04.2020 р.

В обгрунтування позову зазначено, що позивач 17.04.2020 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, проте позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку з незарахуванням всіх періодів роботи. Відповідачем протиправно не враховано періоди роботи позивача за списком №1, оскільки у позивача наявні всі необхідні документи для зарахування вказаного періоду та призначення пенсії на пільгових умовах.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), що підтверджується матеріалами справи.

28.07.2020 року від представника відповідача надійшли витребувані судом докази по справі.

Розгляд даної адміністративної справи мав відбутись до 24.07.2020 року за правилами ст. 262 КАС України.

Проте, з 2 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) №540-ІХ від 30 березня 2020 року», яким внесено зміни до Господарського процесуального кодексу, Цивільного процесуального кодексу, Кримінального процесуального кодексу, Кодексу адміністративного судочинства України, Господарського кодексу України, Цивільного Кодексу України, Кодекс законів про працю тощо.

Суд звертає увагу на те, що вказаним законом доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

18.06.2020 року до зазначеного Закону прийняті зміни № 731-IX, з яких вбачається, що відповідно до абз. 2 ч.3 Прикінцевих положень КАС України суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Процесуальні строки, які були продовжені відповідно пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

17 липня 2020 року вступив в силу Закон України № 731-IX від 18 червня 2020 року, яким вносяться зміни до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину.

Тобто строки продовжені Законом України № 540-IX від 30 березня 2020 року без подання відповідного клопотання про продовження строків спливають 06.08.2020 року включно. Відповідачем не подано відповідного клопотання про продовження строків для надання відзиву на позов.

Враховуючи наведене, судом продовжено розгляд справи до 07.08.2020 року з метою недопущення порушення права відповідача на подачу відзиву до суду та надання судом належної оцінки поданому відзиву.

Станом на 07.08.2020 року відповідач не використав своє право на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на наведену норму суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 .

17.04.2020 року позивач звернувся до головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.

30.04.2020 року відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом №0400-0305-8/22134, якою повідомлено, що пільговий стаж враховано умовно, оскільки не має дати видачі пільгової довідки №62/13 за періоди роботи 09.10.2000-01.07.2011 року. До пільгового стажу не враховано період роботи 28.12.2000-20.08.2003 року, оскільки між наказами про атестацію робочих місць №82 від 28.12.1995 року та №211 від 21.08.2003 року є розрив.

24.04.2020 року позивач повторно звернувся до головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком №1.

30.04.2020 року відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом №0400-0305-8/28646, якою повідомлено, що до пільгового стажу не враховано період роботи 28.12.2000-20.08.2003 року, оскільки в цей період робоче місце позивача не було атестоване.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991р. № 1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 від 01.07.1988 року, відомо, що позивач працював у період не зарахований відповідачем:

- з 09.10.2000 року по 01.07.2011 року електромонтером по ремонту і обслуговуванню електрообладнання дільниці гарячого прокату труб №2 у ЦБТ ПАТ «Дніпропетровський трубний завод».

Періоди роботи позивача з 28.12.2000 року по 20.08.2003 року не зарахований до пільгового стажу позивача, що надає право для призначення пенсії на пільгових умовах.

Судом встановлено, що підставою для не зарахування вказаних періодів є те, що в поданих позивачем документах відсутні записи про підтвердження пільгового періоду роботи за результатами атестації робочих місць.

За змістом приписів п.1 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року N442 (далі Порядок №442), атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Згідно з п.2 Порядку №442 основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Пунктом 4 Порядку №442 визначено, що атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. Позачергово атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи роботодавця, профспілкового комітету, трудового колективу або його виборного органу, органів Держпраці.

Відповідно до п.10 Порядку №442 результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

При цьому, п.11 Порядку №442 (в редакції, що діяла в спірний період) передбачено, що контроль за якістю проведення атестації, правильністю застосування списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, пільги і компенсації, покладається на органи Державної експертизи умов праці.

Пунктом 4.2 Порядку №442 визначено, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Уразі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Крім того, з аналізу зазначених вище правових норм слідує, що обов`язок проведення атестації робочих місць законодавством покладено, у першу чергу, на керівників підприємств (роботодавців). Порушення цього обов`язку у формі не проведення або неякісного проведення призводить до позбавлення громадян їхнього конституційного права на соціальний захист, і зокрема, на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах, що є недопустимим у правовій державі.

Також, суд зазначає, що особа, яка працює на посаді, віднесеної до Списку № 1, та по якій має бути проведена атестації робочого місця, відповідно до Порядку проведення атестації, не наділена будь-якими правами (повноваженнями, обов`язками) за наявності яких вона б мала можливість впливати на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а.

У постанові Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.

Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм, про які йшлося у параграфах 32, 34, 36, 37, 45, 50, 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Проте Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.

Отже, можна зробити висновок, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII.

Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

При цьому Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації. Такі висновки Верховного Суду України не суперечать зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких обставин, суд вважає, що як факт проведення, так і своєчасність проведення атестації робочих місць за умовами праці не залежить від працівників і не може позбавити громадян їх конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Атестація має проводитися у передбачені п.4 Порядку №442 строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених п.4 Порядку №442 строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Списки № 1, 2 були затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 22 серпня 1956 року№1173 та застосовуються до пільгової роботи до 31 грудня 1991 року; якщо пільгова робота продовжується після 01 січня 1992 року (або тільки почалася після цієї дати), але не більше як до 11 березня 1994року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26 січня 1991 року № 10; якщо пільгова робота продовжується після 11 березня 1994 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 16 січня 2003 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162, якщо пільгова робота продовжується після 16 січня 2003 року (або тільки почалась після цієї дати), але не більше як до 03 серпня 2016 року, - застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36, якщо пільгова робота продовжується після 03.08.2016 року (або тільки почалась після цієї дати)- застосовуються Списки № 1, 2, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 року № 461.

Посада позивача віднесена до списку №1 розділу ІІІ постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 року № 162.

Позивачем надано довідку, видану ПАТ «Дніпропетровський трубний завод» за вих. № 62/13 від 05.03.2020 р., яка підтверджує стаж роботи позивача з 09.10.2000 р. по 01.07.2011 р. електромонтером по ремонту і обслуговуванню електрообладнання, що передбачено Списком № 1 розділ - III, підрозділ - 4, пункт а.

Атестація даного робочого місця підтверджується постановою № 82 від 28.12.1995 р. «Про атестацію робочих місць за умовами праці» та додатком № 2 переліку професій робітникам яких підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1, наказом № 211 від 21.08.2003 р. «Про затвердження результатів АРМ за 2001 - II кв. 2003 р.» з додатком, листом за вих. № 003/07-1-179 від 27.08.2001 р. про згоду на використання санітарно-гігієнічних досліджень отриманих під час проведення попередньої атестації і поширення дії наказу ВАТ «ДТЗ» від 28.12.1995 р. № 82 до 01 травня 2002 р., листом за вих. № 54/151 від 25.08.2005 р. про надання дозволу на залік атестації робочих місць з 28.12.2000 р. по 30.04.2002 р., листом за вих. №003/07-1-205 від 07.10.2005 р. про надання згоди на зарахування періодів між атестаціями з 01.05.2002 р. по 14.01.2003 р., листом №003/07-1-520 від 09.11.2005 р. «Про зарахування пільгового стажу роботи за Списком № 1 і № 2 періоди їх роботи, що передують даті видання наказів по ВАТ «ДТЗ» від 14.01.2003р. №3, 03.06.2003 р. №133, 21.08.2003 р. №211, 23.102003 р. №265, 02.12.2003р. № 303 та від 30.12.2003 р. № 336, листом - роз`ясненням за вих. № 47/15 від 11.03.2019 р.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд прийшов до висновку, що в листах головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області №0400-0305-8/22134 від 30.04.2020 року та №0400-0305-8/28646 від 15.05.2020 року, в якому відповідач дійшов висновку, що для підтвердження періоду роботи з 28.12.2000 року по 20.08.2003 року для зарахування стажу за списком №1, немає підстав, відповідач дійшов невірних висновків, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, які полягають у відмові ОСОБА_1 включити до пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи з 28.12.2000 р. по 20.08.2003 р. - 02 роки 07 місяців 23 дні, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, підлягають визнанню протиправними.

Відтак, вказаний період підлягає зарахуванню до пільгового стажу позивача за списком №1.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах і виплатити з дня подання заяви на призначення пенсії 17.04.2020 р., то суд зазначає, що не наділений відповідними повноваженнями проводити розрахунок страхового стажу позивача та беззаперечно зобов`язувати призначити пенсію, оскільки це є дискреційні повноваження органів Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем не проводився розрахунок страхового стажу позивача з урахуванням періодів, врахованих судом у цьому рішенні, то суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог про призначення та виплати пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 ОСОБА_1 , проте вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та відновити порушені права позивача шляхом:

- зобов`язання головного управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області вчинити дії, а саме: розглянути заяву позивача від 17.04.2020 року про призначення пенсії та провести розрахунок пільгового стажу позивача для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи, суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

У зв`язку з вищевикладеним, відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за потрібне вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача.

З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 29.05.2020 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 560,53 грн.

Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області (місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не включення ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи з 28.12.2000 р. по 20.08.2003 р. - 02 роки 07 місяців 23 дні, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком №1 період роботи з 28.12.2000 р. по 20.08.2003 р. - 02 року 07 місяців 23 дні, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.04.2020 року про призначення пенсії та провести розрахунок пільгового стажу позивача для призначення пенсії, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області судові витрати у розмірі 560 грн. 53 коп. (п`ятсот шістдесят гривень п`ятдесят три копійки).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.В. Юхно