Рішення № 90997593, 17.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2020 р. Справа № 802/1442/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, начальника Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням змінених позовних вимог просила визнати бездіяльність начальника УМВС України у Вінницькій області щодо розгляду скарги від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року неправомірною; зобов`язати начальника УМВС України у Вінницькій області розглянути та надати відповідь відповідно до чинного законодавства по вищевказаним скаргам; визнати бездіяльність Міністра Внутрішніх справ України щодо розгляду скарг від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року неправомірними; зобов`язати розглянути та надати відповіді до чинного законодавства по вищезазначеним зверненням; стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що правоохоронними органами всупереч положенням вимог Закону України "Про міліцію" та Закону України "Про звернення громадян" допущена протиправна бездіяльність щодо неналежного розгляду та надання відповідей на її звернення, яка пов`язана із проведенням розслідування відносно працівників міліції, які проводили розшукові заходи боржника ФОП ОСОБА_2 за виконавчим провадженням з виконання виконавчого листа № 127/16030/14, виданого Вінницьким міським судом Вінницької області, про стягнення з ФОП ОСОБА_2 коштів на користь позивача. На переконання позивача, така поведінка відповідачів заподіяла їй в тому числі і моральну шкоду в сумі 10000 грн., яку остання просить стягнути за рахунок Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Однак, постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.08.2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано попереднє рішення суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Зокрема, визнано бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року протиправною. Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області розглянути повторно та надати відповідь до чинного законодавства по скаргам ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та від 06.04.2015 року. Визнано бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року протиправною. Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути повторно та надати відповіді до чинного законодавства по скарзі ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року. Крім того стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Вінницькій області 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України - 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Проте, постановою Верховного Суду від 25.06.2020 року касаційні скарги Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Міністерства внутрішніх справ України задоволено частково. Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року в частині вимог щодо визнання бездіяльності Міністерства внутрішніх справ України щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року протиправною; зобов`язання Міністерство внутрішніх справ України розглянути повторно та надати відповіді до чинного законодавства по скарзі ОСОБА_1 від 04.04.2015 року та повторної скарги від 29.05.2015 року та, відповідно стягнення моральної шкоди з МВС України - скасовано та залишено в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року у вказаній частині вимог.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року в частині задоволених позовних вимог щодо визнання бездіяльності Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року протиправною; зобов`язання Головне управління Національної поліції у Вінницькій області розглянути повторно та надати відповідь до чинного законодавства по скаргам ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та від 06.04.2015 року, а також в частині вимог про стягнення моральної шкоди з ГУНП у Вінницькій області - скасовано, а справу № 802/1442/15-а - направлено на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.

В іншій частині постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 06 червня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2016 року у цій справі залишено без змін.

Так, у зв`язку з частковим скасуванням Верховним Судом попередніх судових рішень у цій справі, то новому судовому розгляду підлягають лише вимоги, щодо оскарження бездіяльності відповідачів при розгляді скарги ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та її повторної скарги від 06.04.2015 року, адресованої до начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, а також похідні вимоги щодо зобов`язання здійснити розгляд відповідних скарг та надання відповіді і стягнення моральної шкоди.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.07.2020 року дану адміністративну справу в тій частині вимог, які направлено на новий судовий розгляд, прийнято до провадження та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою суд на виконання вказівок Верховного Суду, викладених у його постанові від 25.06.2020 року, витребував у Головного управління Національної поліції у Вінницькій області докази направлення відповідей на подані заявницею скарги і їх отримання останньою (список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв`язку про його прийняття, опис вкладення у цінний лист, зворотнє повідомлення про вручення поштового відправлення, докази направлення електронною поштою або розписка про отримання в разі вручення заявнику особисто, тощо).

В межах встановлених судом строків для подання учасниками заяв по суті справи, витребуваних доказів, до суду надійшли відзиви на позовну заяву від Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, Державної казначейської служби України, а також письмові пояснення від третьої особи - Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.

Зокрема, Головне управління Національної поліції у Вінницькій області у своєму відзиві (вх. № 21218/20 від 04.08.20) вважає заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги безпідставними, у зв`язку з чим в позові просить відмовити. Зазначає, що у межах даної справи ні Головне управління Національної поліції у Вінницькій області ні її начальник жодних дій чи бездіяльності по відношенню до позивача не вчиняли та її прав не порушували, а тому не можуть бути відповідачами у даній справі. Крім того вказує на те, що Головне управління Національної поліції у Вінницькій області зареєстроване як юридична особа 07.11.2015 року, і не являється правонаступником УМВС України у Вінницькій області, а тому не може відповідати за дії чи бездіяльність останнього при розгляду скарг ОСОБА_1 у березні - квітні 2015 року. Саме з цих причин відповідач і зазначає на неможливість виконання вимог суду про надання доказів відправлення відповідей на подані позивачкою скарги та їх отримання, позаяк розгляд таких скарг не проводило.

Згідно письмового відзиву Державної казначейської служби України (вх. № 21453/20 від 05.08.20), останнє також заперечує проти позову. Вказує, що при розгляді звернень позивача органи державної влади діяли на підставі та з дотриманням встановленого законом порядку. В той же час позивач не виконала свого обов`язку доказування наявності заподіяної моральної шкоди та її розміру, у зв`язку з чим заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв`язку з їх необґрунтованістю.

У своїх письмових поясненнях (вх. № 21042/20 від 03.08.20) третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області також просило відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 із підстав, що є аналогічними відзиву Державної казначейської служби України.

Інших заяв по суті справи від учасників справи не надходило.

Частиною другою статті 262 КАС України визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження.

Згідно з частиною 1 статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. В той же час за частиною другою статті 263 КАС України справи, визначені частиною першою цієї статті суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

В силу положень частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

При розгляді даної справи судом також беруться до уваги положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 18.06.2020 № 731-IX, яким учасникам справи визначено 20-денний строк з дня набрання чинності цим Законом на подання заяв про продовження процесуальних строків, встановлених Законом України № 540-IX від 30.03.2020.

Суд враховує, що протягом вказаного 20-денного строку від учасників справи не надходили заяви (клопотання) про продовження на підставі положень Закону № 731-IX строку для подання заяв по суті справи або додаткових письмових доказів на підтримку своїх вимог та заперечень.

Таким чином, на сьогодні відсутні будь-які процесуальні перешкоди для ухвалення рішення в цій справі і суд вирішує спір за наявними у справі доказами.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наведені сторонами доводи в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 27 лютого 2015 року на ім`я начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області Моренця І.В. подала скаргу за вх. №1/362 на дії працівників Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, в якій зазначила, що працівники органів внутрішніх справ не виконують покладені на них обов`язки щодо виконання ухвали Вінницького міського суду від 16 січня 2015 року про розшук боржника у виконавчому провадженні № 127/16030/14 ОСОБА_2 , який згідно з рішенням цього ж суду від 09 вересня 2014 року зобов`язаний сплатити позивачу кошти, внесені в якості попередньої оплати в розмірі 9577 грн., штраф за несвоєчасне виконання зобов`язання в сумі 9900 грн. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

06 квітня 2015 року ОСОБА_1 повторно подала письмову скаргу на ім`я начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області Моренця І.В., в якій просила: доручити проведення службового розслідування щодо працівників міліції, які за наведених вище обставин вчинили бездіяльність щодо розшуку ОСОБА_2 та належного йому майна та притягнути винних осіб до відповідальності; вжити передбачених законодавством заходів щодо розшуку ОСОБА_2 та належних йому транспортних засобів. Термін розгляду скарги позивач просила скоротити та повідомити її письмово відповідно до статті 15 Закону України "Про звернення громадян" про результати її розгляду.

Обґрунтовуючи даний позов позивач вказує на те, що в порушення вимог Закону України "Про міліцію" та Закону України "Про звернення громадян" жодних відповідей на свої скарги від відповідачів не отримувала, і лише після звернення до суду 17.06.2015 року на її адресу поштою від УМВС України у Вінницькій області надійшло дві ксерокопії відповідей на її скарги від 27.02.2015 року до УМВС України у Вінницькій області та на скаргу до МВС України.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Отже, чинним законодавством закріплено прямий обов`язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб, керівників та посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян надати належну обґрунтовану відповідь на звернення громадян.

Згідно з частиною першою статті 19 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

В силу положень частини першої статті 20 Закону України "Про звернення громадян" звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, скарга ОСОБА_1 від 27.02.2015 отримана УМВС України у Вінницькій області 02.03.2015 і зареєстрована у журналі №1118 реєстрації звернень громадян, що надійшли поштою за вх.№1/К-362. Відповідь на вказану скаргу позивачу надано 25.03.2015 за вих.№6/К-57, згідно якої ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до наведених в скарзі фактах проведено службову перевірку, ОСОБА_2 розшуканий співробітниками міського підрозділу 28.02.2015. В подальшому в ОСОБА_2 відібрано письмове пояснення та зобов`язання про явку до Староміського ВДВС Вінницького міського управління юстиції для вирішення питання відносно заборгованості. Матеріали перевірки направлено 02.03.2015 за вих.№ 1/3666 до Староміського ВДВС (т. 1 56).

Окрім того, судом із відомостей, що містяться в журналі №1118 реєстрації звернень громадян, що надійшли поштою за 2015 рік УМВС України у Вінницькій області, також з`ясовано, що повторна скарга ОСОБА_1 від 06.04.2015 року отримана 07.04.2015 та зареєстрована за вх.№1/К-630. Відповідь на дану скаргу надано позивачу 30.04.2015 за вих. №1/К-1047, про що також стоїть відповідні відмітка у згаданому журналі.

На переконання суду, аналіз процитованих вище положень Закону України «Про звернення громадян» вказує на те, що обов`язку надання відповіді кореспондує право громадянина одержати письмову відповідь за результати розгляду заяви чи скарги у визначений строк. Таке право закріплене статтею 18 цього Закону, згідно якої громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Тобто, таке право особи включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

Із наявних у справі письмових заперечень щодо позову Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, Головного управління Національної поліції у Вінницькій області слідує, що оскільки відповідач повідомив ОСОБА_1 про розгляд її звернень листами від 25.03.2015 року за вих.№6/К-57, від 30.04.2015 року за вих.№1/К-1047, що підтверджується журналом реєстрації звернень громадян за 2015 рік №1118, тому визначений Законом "Про звернення громадян" обов`язок надання відповіді вважають виконаним.

Однак, із цього приводу суд зауважує на те, що копія витягу із журналу реєстрації звернень громадян та відомостей про їх виконання, який міститься в матеріалах справи, підтверджує лише факт реєстрації скарг ОСОБА_1 та відповідей на них, однак не підтверджує самого факту отримання вказаних відповідей позивачкою, а відтак не може слугувати підставою для відсутності визнання бездіяльності відповідачів щодо розгляду скарги.

Як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 25.06.2020 року, скасовуючи попередні судові рішення по цій справі, реєстрація відповіді на звернення чи скаргу як вихідного документа у журналі реєстрації вихідної документації розпорядника інформації і присвоєння за фактом реєстрації вихідного номера не є моментом завершення перебігу строку на надання відповіді, визначеного законом.

Належними і допустимими доказами відправлення відповіді є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв`язку про його прийняття (пункт 66 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270), опис вкладення у цінний лист, зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення, докази направлення електронною поштою або розписка про отримання у разі вручення заявнику особисто.

Так, на виконання вказівок Верховного Суду щодо необхідності з`ясування достовірної дати отримання кожної з відповідей відповідачів на скаргу позивачки від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року, суд ухвалою від 13.07.2020 року зобов`язав Головне управління Національної поліції у Вінницькій області надати відповідні докази.

Втім, у своєму відзиві на позовну заяву Головне управління Національної поліції у Вінницькій області повідомило суд про неможливість виконання таких вимог, оскільки витребуваними доказами не володіє, так як розгляд скарг ОСОБА_1 не здійснювало.

Разом із тим суд враховує, що у своїх запереченнях на позовну заяву (т. 1 а.с. 48) представник начальника УМВС України у Вінницькій області підтвердив суду, що відповіді заявниці - ОСОБА_1 за результатами розгляду її скарг направлялися у встановленому законом порядку простою кореспонденцією, у зв`язку з чим відповідних доказів їх фактичного направлення немає. В той же час, даною особою підтверджено ту обставину, що після отримання відповідачем 10.06.2015 року копії позовної заяви по цій справі, останнім 15.06.2015 року здійснено відправлення рекомендованим листом на адресу позивача відповідь від 25.03.2015 року за вих. № 6/К-57 та відповідь на звернення до МВС України від 26.05.2015 року №2/К-196.

Тобто, судом встановлено, що дійсно, відповідь на свою скаргу від 27.02.2015 року позивач фактично отримала лише після звернення з цим позовом до суду - в червні 2015 року, оскільки відправлення рекомендованим повідомленням відповіді від 25.03.2015 за вих. № 6/К-57 було здійснено відповідачем 15.06.2015 року (т. 1 а.с. 55а).

В той же час відповідь на повторну скаргу позивача від 06.04.2015 року також наявна, і датована 30.04.2015 року за вих. № 1/К-1047, проте фактичних доказів її отримання ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні і відповідачем таких в процесі розгляду справи не надано. Тобто, в цьому випадку обов`язок суб`єкта владних повноважень надати заявнику відповідь не був кореспондованим із правом громадянина на своєчасне і належне отримання такої відповіді. Втім, такі обставини дійсно мало місце на час звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Однак, після відкриття провадження у цій справі (червень 2015 року) УМВС України у Вінницькій області самостійно виправила оскаржуване порушення шляхом направлення на адресу позивача рекомендованим листом результатів розгляду звернення на скаргу від 27.02.2015 року. А з результатами розгляду повторної скарги позивача від 06.04.2015 року, які, як вказує відповідач, направлялися простою кореспонденцією, позивач також ознайомилася в процесі розгляду даної адміністративної справи.

Наведені обставини, з урахуванням попередніх висновків Верховного Суду у цій справі, дійсно вказують на наявність факту бездіяльності УМВС України у Вінницькій області при розгляді скарг ОСОБА_1 в частині здійснення всіх необхідних дій для її належного повідомлення із результатами такого розгляду. В той же час суд вважає, що хоча і має місце бездіяльність відповідача щодо належного та своєчасного надання відповідей на скарги, проте підстав зобов`язувати його повторно направляти позивачу такі відповіді наразі не має, оскільки вони уже наявні у позивача.

За таких обставин суд доходить висновку, що захистити порушене право ОСОБА_1 на своєчасне отримання інформації можливо лише шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача - УМВС України у Вінницькій області, яким і було допущено відповідне порушення.

Можливість захистити право особи саме у такий спосіб підтверджено і правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19.03.2019 року по справі № 800/369/17.

Отже в цій частині заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Підстав для задоволення вимог до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області чи його начальника на переконання суду не має, оскільки дані суб`єкти владних повноважень не є правонаступниками УМВС України у Вінницькій області, яке наразі іще не ліквідоване як юридична особа, та не здійснювали розгляду відповідних скарг позивача.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає таке.

Засади та сутність інституту моральної шкоди розкриваються в Цивільному кодексі України, статтею 23 якого передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 (справа № 464/3789/17). Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Слід врахувати, що аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась і в інших постановах Верховного Суду від 21.02.2020 року у справі № 173/424/17(2-а/173/41/2017), від 27.02.2020 року у справі за № 813/731/18, а також від 24.03.2020 року у справі за № 818/607/17.

З наданих позивачкою обґрунтувань слідує, що остання пов`язує заподіяння їй моральної шкоди неправомірною бездіяльністю відповідача у цій справі, наслідки якої зумовили для неї душевні та психічні страждання, що призвело до погіршення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, порушення нормальних життєвих зв`язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Верховний Суд у п. 51 постанови від 27.11.2019 року (справа № 750/6330/17) зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Однак, у контексті правовідносин, які є спірними у цій справі, судом встановлено, що хоча бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернень позивача і є неправомірною, однак за своїм характером не може вважатися засобом негативного впливу на позивача як і причиною досягнення позивачем негативних емоцій, рівня страждання або приниження. Також судом не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між стверджуваним позивачем порушенням її звичайного ритму життя, що позбавило можливості в реалізації своїх звичок та бажань та неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача. Тому, на переконання суду позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 10000 грн. є безпідставними та такими, що не доведені позивачем належним чином, у зв`язку з чим не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог, а саме шляхом визнання протиправною бездіяльності УМВС України у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року в частині несвоєчасного надання відповідей за результатами розгляду таких скарг. В решті - позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстав для встановлення судового контролю згідно ст. 382 КАС України наразі також не має.

Керуючись ст.ст. 9, 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області щодо розгляду скарги ОСОБА_1 від 27.02.2015 року та повторної скарги від 06.04.2015 року в частині несвоєчасного надання відповідей за результатами розгляду таких скарг.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 17.08.20.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - невідомий, місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідачі: Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 08592106, місцезнаходження юридичної особи: вул. Театральна, 10 м. Вінниця, 21100); Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 40108672, місцезнаходження юридичної особи: вул. Театральна, 10 м. Вінниця, 21100); Начальник Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (місцезнаходження: вул. Театральна, 10 м. Вінниця, 21100); Державна казначейська служба України (код ЄДРПОУ 37567646, місцезнаходження юридичної особи: вул. Бастіонна, 6, м. Київ, 01601);

Третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 37979858, місцезнаходження юридичної особи: вул. Пирогова, 29 м. Вінниця, 21018).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович