Рішення № 90995527, 17.08.2020, Соснівський районний суд м. Черкас

Справа № 712/14074/19

Провадження № 2/712/472/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2020 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого- судді- Пироженко В.Д.

при секретарі - Жук О.М.

за участі представника позивача адвоката Білоглазенко Г.П.

представника відповідача адвоката Стадник П.В.

представника третьої особи Новікової Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 10 серпня 2013 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Городищенського районного управління юстиції у Черкаській області, актовий запис № 62. Наразі у Соснівському районному суді м. Черкаси перебуває спір з приводу розірвання шлюбу. За час спільного проживання та перебування у шлюбі 22.08.2014 року ними була придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем.

Просить визнати об?єктом права спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_2 , та стягнути з відповідача на її користь судовий збір.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.12.2019 року провадження у справі відкрито та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Білоглазенко Г.П. позовні вимоги підтримала та просила їх задоволити.

Представник відповідача - адвокат Стадник П.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, оскільки позивачкою не надано доказів факту придбання спірного майна у період шлюбу. Квартира АДРЕСА_2 є особистою власністю відповідача, право власності на яку він набув на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 53-16-13/к від 05.04.2013 року укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Надія». Також зазначив, що для купівлі вказаної квартири відповідач уклав кредитний договір від 10.04.2013 року № 15/Ф/13/130 з ПАТ АБ «Укргазбанк» на суму 184 000 грн.

Представник третьої особи ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» Новікова Ю.В. в судовому засіданні в вирішенні спору покладалась на думку суду. При цьому зазначила, що відповідач ОСОБА_2 10.04.2013 року уклав з АБ «Укргазбанк» кредитний договор, згідно якого отримав кредит в сумі 184 000 грн на придбання квартири. На сьогоднішній день зобов`язання по кредитному договору позичальником виконані не в повному обсязі.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.12.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального провадження.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи суд вважає, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 10.08.2013 року між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , було зареєстровано шлюб, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 . На даний час в шлюб між сторонами розірвано рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 28.11.2019 року.

Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_2 .

Згідно договору купівлі-продажу майнових прав № 53-16-13/К від 05.04.2013 року ОСОБА_2 купив майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , відповідно до якого вартість майнових прав на квартиру складає 350658,00 грн.

Відповідачем ОСОБА_2 за вказану квартиру було сплачено ПП «Надія» частину коштів в розмірі 166 658,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 05.04.2013 року, виданої ПП «Надія».

Факт належності відповідачу вказаної квартири підтверджується Свідоцтвом про право власності від 22.08.2014 року.

Позивач вказує, що саме за час спільного проживання та перебування у шлюбі 22.08.2014 року нею та відповідачем була придбана вказана квартира, яка була зареєстрована на праві приватної власності за відповідачем.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що на придбання майнових прав на вказану квартиру ОСОБА_2 отримав в ПАТ АБ «Укргазбанк» кредит в сумі 184 000 грн., що підтверджується кредитним договором № 15/Ф/13/130 від 10.04.2013 року, з кінцевим терміном повернення по 07.04.2028 року.

Також між ОСОБА_2 та ПАТ АБ «Укргазбанк» було укладено договір іпотеки № 15/ДІМП/13/130 майнових прав на нерухоме майно без оформлення заставної від 10.04.2013 року, відповідно до якого предметом іпотеки є: майнові права на квартиру АДРЕСА_2 .

В подальшому між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 15/Ф/13/130 від 10.04.2013 року, відповідно до якої у зв`язку з введенням в експлуатацію об`єкта будівництва та реєстрацію права власності на предмет іпотеки банком прийнято в іпотеку вказану квартиру.

Згідно договору поруки № 15/ДП/13/130 від 10.04.2013 року укладеного між ПАТ АБ «Укргазбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , яка являється його матір?ю, остання поручилася перед банком за виконання відповідачем вищевказаного кредитного договору.

Також позивач посилається на те, що вона надавала згоду на одержання в АБ «Укргазбанк» кредиту на належну їм на праві спільної сумісної власності квартиру, придбаної в період знаходження в зареєстрованому шлюбі її з чоловіком ОСОБА_2 .

В матеріалах справи дійсно наявна заява ОСОБА_1 від 05.11.2014 року засвідчена приватним нотаріусом Городищенського районного нотаріального округу Черкаської області Соколовою О.М., якою позивач надала згоду на одержання кредиту в АБ «Укргазбанк» та заставу належної їм на праві спільної сумісної власності, придбаної ними в період знаходження в зареєстрованому шлюбі її чоловіком ОСОБА_2 вказаної квартири квартири АДРЕСА_2 , та підписання ним договору іпотеки.

Однак, вказане посилання позивача суд не приймає до уваги, оскільки дана заява була складена ОСОБА_1 25.11.2014 року, (тобто більш ніж через рік після укладення шлюбу), амайнові права на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 купив згідно договору купівлі-продажу майнових прав № 53-16-13/К від 05.04.2013 року, та в цей же день ним була сплачено власні кошти в розмірі 166658, 00 грн. за квартиру. Більш того, вищевказаний кредит на придбання квартири він оформив також до укладення шлюбу з позивачкою.

Положеннями ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вирішуючи по суті даний спір, суд виходить з того, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ч. 3ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частиною 1 статті 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст. 77, 78 ЦПК України ), і це є її процесуальним обов`язком (ст.ст. 12, 81 ЦПК України ).

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України, висловленої в цивільній справі № 6-612цс15, норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них. З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст.63, ч. 1 ст.65 СК.

При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз`яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Відповідно до положень ст.ст. 76, 77, 78, 80, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З довідки АБ «Укргазбанк» вбачається, що згідно кредитного договору № 15/Ф/13/130 від 10.04.2013 року укладеного між АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 в період з 10.08.2013 року по 30.09.2017 року сплачено: заборгованість за кредитом - 54234,57 грн., строкові проценти - 103916,97 грн. (із них компенсовано за рахунок бюджетних коштів - 84432,54 грн.).

Отже, з часу укладення шлюбу між позивачем та відповідачем, ними фактично було сплачено кошти за кредитним договором в розмірі 73719 грн. (з яких: 54234,57 грн. заборгованість за кредитом та 19484,43 грн. строкові проценти).

Аналіз цих документів повністю узгоджується з позицією відповідача, що вказана квартира є його особистою власністю, оскільки як встановлено в судовому засіданні квартира ним куплена до шлюбу, та кошти в розмірі 166598 грн. також сплачені ним ПП «Надія» до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , які були його власними коштами.

Також суд враховує, що позивачем не надано жодного доказу про свої доходи та спрямування їх до сімейного бюджету на придбання даної квартири.

Таким чином, суд вважає доведеним той факт, що спірне житло придбане відповідачем до укладення шлюбу з позивачкою, та за власні кошти та кошти отримані ним в кредит, а тому воно не є спільним майном подружжя.

Отже позивач ОСОБА_1 має право претендувати на кошти, які були сплачені згідно кредитного договору за квартиру в період її перебування у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з вирахуванням розміру коштів які компенсовано за рахунок бюджетних коштів.

При вирішенні питання щодо правового режиму спірного майна, мають бути встановлені факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовані час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що і дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Таким чином, суд, проаналізувавши доводи, вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, оскільки доводи позивача не знайшли свого об`єктивного підтвердження в ході розгляду справи.

З урахуванням викладеного, після детального з`ясування обставин справи та аналізу законодавчих норм, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають до задоволення.

Керуючись ст. ст. 6,12, 13,17,18, 263, 265, 268 ЦПК України, ст. ст. 328, 368,372 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 63, 65, 69 -71 СК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів (ст.ст.354, 355 ЦПК України). Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий:

Позивач: ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн. НОМЕР_3 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , іпн. НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ).

Третя особа: ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» (адреса: м. Черкаси, вул. Гоголя, 221).

Повний текст рішення складено 17.08.2020