Ухвала суду № 90979188, 13.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

13 серпня 2020 року м. Київ № 640/16087/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглядаючи в порядку письмового провадження матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києві звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом як адвокат ОСОБА_2 .

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним не отримано на адвокатські запити від Вищої кваліфікаційної комісії суддів України належним чином засвідчениї копій документів.

Зазначене стало підставою звернення позивача до суду з даним позовом.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 4 ст. 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Проте, суд звертає увагу, що Кодекс адміністративного судочинства України не визначив порядок дій окружного адміністративного суду при відкритті провадження у справі, яка належить до інстанційної юрисдикції (підсудності) Верховному Суду як суду першої інстанції.

Як передбачає ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо при відкритті провадження у справі суд встановить, що справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Керуючись аналогією закону, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин норми п. 2 ч. 1 ст. 29 КАС України та застосувати відповідні правові наслідки, а саме передати дану справу до Верховного Суду.

Разом з тим, суд враховує, що інстанційна підсудність має імперативний характер, порушення правил якої відповідно до ст. 318 КАС України є безумовною підставою для скасування судового рішення з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю.

Таким чином, прийняття справи до провадження адміністративним судом, якому вона не підсудна, та подальше винесення рішення за результатом розгляду такої справи є безумовною підставою для скасування такого рішення судом апеляційної інстанції з направленням справи на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлює, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Сокуренко і Стригун проти України» акцентовано, що фраза «судом, встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Зважаючи на те, що позивачем завленні позовні вимоги про визнання неправомірними дій Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а в силу вимог ч. 4 ст. 22 КАС України, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи, зокрема, щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, суд дійшов висновку про необхідність передачі справи № 640/16087/20 на розгляд до Верховного Суду.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 7, 22, 29, 248, 256, 294, 295- 297 Кодексу адміністративного судочинства України,-

У Х В А Л И В :

1. Адміністративну справу № 640/16087/20 за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії передати до Верховного Суду.

2. Роз`яснити учасникам справи, що за правилами ч. 8 ст. 29 КАС України передача адміністративної справи з одного суду до іншого на підставі відповідної ухвали, яка підлягає оскарженню, здійснюється не пізніше наступного дня після закінчення строку на оскарження такої ухвали, а в разі подання апеляційної скарги - після залишення її без задоволення.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда