Рішення № 90977701, 12.08.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2020 року № 810/2700/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого-судді Лиска І.Г. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 30.06.2015 року №62152-17, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на суму 25000,00 грн.; від 06.06.2016 року №3481-17, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на суму 25000,00 грн.; від 30.06.2017 року №10935872, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на суму 8333,33 грн.; рішення №168 від 22.02.2018 про опис майна у податкову заставу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, винесені без врахування фактичних та дійсних обставин, а відтак є протиправними. Зазначає, що податки за податковий період - 2016 рік та 2017 рік практично не можуть бути визнані обов`язковими до сплати, адже відсутні будь-які відомості, що взагалі приймалося рішення місцевої ради про затвердження місцевих зборів та податків, в даному випадку транспортного податку. Відсутня інформація, що таке рішення було оприлюднено відповідно до 15 липня 2015 року та до 15 липня 2016 року, звідси податкові повідомлення-рішення і як наслідок рішення про податкову заставу є незаконними та наявні підстави для їх скасування.

Ухвалою суду від 17.07.2018 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 10.09.2018.

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву в якому останній зазначив, що відповідач мав всі повноваження для винесення відносно позивача ППР, оскільки всі дії відповідача здійснені в межах чинного законодавства, у порядку та у спосіб, ним передбачений.

Ухвалою суд від 10.09.2018 зупинено провадження у справі за обґрунтованим клопотанням сторони до 08.10.2018.

08.10.2018 відкладено питання про поновлення провадження у справі за клопотаннями сторін та наступне судове засідання призначено на 12.11.2018.

Позивачем подано до суд заяву про зміну підстав позову.

12.11.2018 відкладено питання про поновлення провадження у справі за клопотаннями сторін та наступне судове засідання призначено на 11.12.2018.

Відповідачем подано відзив на заяву про зміну підстав позову , де останній зазначив, що відповідач діяв в межах чинного законодавства, у порядку та у спосіб, ним передбачений.

Ухвалою від 11.12.2018 поновлено провадження у справі.

В судовому засіданні 11.12.2018 сторони не заперечували щодо закриття підготовчого провадження та протокольною ухвалою суду від 11.12.2018 суд вирішив закрити підготовче провадження та перейми до судового розгляду. Крім того, в судовому засідання позивач заявив клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження. Відповідач залишив дане клопотання на розсуд суду.

У зв`язку з поданим клопотанням сторони та на підставі ст.205 КАС України, суд вирішив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 володів на праві власності протягом 2015 року, 2016 року та частково в 2017 році автомобілем «Lexus» LХ 570, універсал, 2012 року, з об`ємом двигуна більше 5000 куб.см.

Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області видано податкове повідомлення-рішення № 62152-17 від 30.06.2015р. про визначення суми податкового зобов`язання за платежем - транспортний податок з фізичних осіб 18011000 за 2015 податковий період в сумі 25000 грн..

Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було видано податкове повідомлення-рішення № 3481-17 від 06.06.2016р. про визначення суми податкового зобов`язання за платежем - транспортний податок з фізичних осіб 18011000 за 2016 податковий період в сумі 25000 грн..

В подальшому Головним управлінням ДФС у Київській області було видано податкове повідомлення-рішення № 109365872 від 30.06.2017р. про визначення суми податкового зобов`язання за платежем - транспортний податок з фізичних осіб 18011000 за 2017 податковий період в сумі 8333,33 грн..

Також, уповноваженою особою Головного управління ДФС у Київській області було прийнято рішення № 168 від 22.02.2018 року про опис майна у податкову заставу.

Позивачем надано до суду договір купівлі-продажу №ЕЛюА-0001/100 від 09.04.2012 укладеного між ТОВ «ВіДі Еліт» та ОСОБА_1 на автомобіль «Lexus» LХ 570, 5, 7L А/Т HIGH.

Вишневою міською радою було прийнято ряд рішень, якими затверджено ставки місцевих податків на території м. Вишневе, зокрема: Рішення Вишневої міської ради VI скликання № 1-01/ХLV16-3 від 29.01.2015 р. «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків на території міста Вишневе». Рішення Вишневої міської ради VII скликання № 1-01/VІІ17-4 від 18.02.2016 р. «Про внесення змін до підпунктів 2.3 та 2.4 рішення ХLVІ сесії Вишневої міської ради VI скликання від 29.01.2015 р. № 1-01/ ХLV6-3 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків на території міста Вишневе». Рішення Вишневої міської ради VII скликання № 1-01/XVII17-3 від 16.02.2017 р. «Про внесення змін до рішення ХLVІ сесії Вишневої міської ради VI скликання від 29.01.2015 р. № 1-01 / ХLV16-3 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків на території міста Вишневе».

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Щодо не проведення при обчисленні транспортного податку та прийнятті оскаржуваних ППР контролюючим органом відповідної податкової перевірки, суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

За приписами ст. 267 ПК України при обчисленні транспортного податку в кожному окремому випадку контролюючий орган - відповідачі зобов`язані встановити і з`ясувати: наявність у власності платника податку власного легкового автомобіля, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування, в тому числі виходячи з поданих органами внутрішніх справ до 1 квітня 2015 року контролюючим органам за місцем реєстрації об`єкта оподаткування згідно затвердженого наказу Міністерства фінансів України 16.06.2015р. № 563 (у редакції наказу Міністерства фінансів України 16.06.2017 № 583) відомостей, необхідних для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особам; встановити, чи з року випуску легкового автомобіля минуло не більше п`яти років (включно) та визначити середньоринкову вартість легкового автомобіля і щоб така становила понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в тому числі за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального; ставки податку, податкового періоду, строків сплати транспортного податку, що встановлені відповідним рішенням органу місцевого самоврядування так і щодо самого рішення - його дати прийняття, ради, яка його прийняла, набрання ним чинності і встановлення радою у такому рішення інших критеріїв, що є необхідним при обрахунку транспортного податку; отримання контролюючим органом відповідних платіжних реквізитів для їх надіслання платнику разом із рішенням про визначення суми податку.

З вищенаведених приписів вбачається, що для обчислення, розрахунку податкового зобов`язання позивачеві з транспортного податку та прийняття і надсилання (вручення) платнику оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, владним суб`єктом - відповідачами мало бути вчинено ряд дій, щоб отримати і володіти необхідною інформацією, відомостями та документами. Натомість безпосередньо вказаними нормами ст. 267 ПКУ не визначено порядок реалізації наведених правомочностей контролюючим органом.

В свою чергу, у відповідності до пп. 20.1.43 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити у визначеному законодавством порядку перевірку показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та із своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплатою усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, виконанням законодавства з інших питань, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно пп. 75.1.2 пп. 75.1 ст. 75 ПКУ визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Власне, для підготовки оскаржуваних ППР із визначенням відповідної суми податкового зобов`язання за платежем - транспортний податок Відповідачі зобов`язані були у виконання ст. 267, пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 та п. 12.5 ст. 12 ПК України вчинити ряд дій, отримати інформацію, визначити підставу для обчислення податку тощо.

Системний аналіз норм ПК України дає підстави стверджувати, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.14р. № 71-УІІ, запроваджуючи новий місцевий податок, законодавцем не змінено встановлене пп. 20.1.43 п. 20.1 ст. 20 та пп. 75.1.2 пп. 75.1 ст. 75 ПК України обов`язкове правило про те, що відносно усіх передбачених ПК України податків та зборів проводяться перевірки, жодних виключень з даного правила у частині не здійснення контролюючим органом перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати не передбачено для податку на нерухоме майно, відповідне від земельної ділянки.

Відтак, складання оскаржуваних ППР здійснено відповідачами не у відповідності до вимог пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 та п. 12.5 ст. 12, пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17, пп. 20.1.43 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 267 ПК України, що відповідно свідчить про незаконне визначення відповідачем суми податкового зобов`язання за платежем - транспортний податок за 2015-2017 податкові періоди не у рамках проведення контролюючим органом відповідної перевірки.

Згідно пп. 267.6.2 пп. 267.6 ст. 267 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Позивач вказує, що в порушення строку, визначеного підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України, тобто після 1 липня базового податкового (звітного) періоду (року), відповідачами обчислено суму податкового зобов`язання за платежем - транспортний податок за 2015-2017 податкові періоди. Окрім того, надсилання (вручення) контролюючим органом оскаржуваних ППР, яким платнику податків визначено суму податкового зобов`язання з транспортного податку та відповідних платіжних реквізитів, мало місце після встановленої підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 ПКУ дати - 1 липня базового податкового (звітного) періоду (року). А відтак, за відсутності іншого встановленого законом строку та також не визначення прямо нормами ПКУ, що таке надсилання може бути реалізоване контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень також і після 01.07. базового податкового (звітного) періоду (року), то інакше діяти аніж у передбачених законом межах, тобто Відповідачі не могли діяти інакше аніж шляхом та у спосіб проведення відповідної податкової перевірки.

Відповідачі не мали достатньої інформації для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та не мали рішень із ставками місцевого податку, адже відповідачі не вказали коли такі були отримані контролюючим органом, і тим більше не мали жодної інформації про оприлюднення рішень сільради, тобто чи набрало воно законної сили і є нормативно-правовим актом.

Пунктом 79.2 статті 79 ПК України передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК України необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Зазначений висновок узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України.

Як вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані ППР були надіслані відповідачами після 1 липня базового податкового (звітного) періоду (року), а отримані позивачем за 2015 та 2016 податкові періоди 30.05.2017р. і за 2017 податковий період 25.10.2017р.

Таким чином, у відповідача відсутні правові підстави для обрахування місцевого податку та винесення після 1 липня базового податкового (звітного) періоду (року), оскаржуваних ППР за податкові звітні періоди 2015-2017 роки без проведення у визначеному порядку контролюючим органом відповідної перевірки платника податків.

Виходячи з приписів норм пп. 20.1.43 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп.пп. 267.6.2, 266.6 ст. 266 ПК України, за змістом яких проведення контролюючим органом перевірки платника податків обумовлюється визначенням об`єктів оподаткування, своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплатою не окремих, а усіх передбачених ПКУ податків та зборів, у даному випадку відповідачі мали діяти шляхом проведення перевірки платника податків з усіма визначеними законом правилами для призначення та оформлення податкової перевірки, а оскільки цього зроблено не було, то оскаржувані ППР не відповідають критерію законності.

Як наслідок, складання відповідачами оскаржуваних ППР не у відповідності та без чіткого виконання вимог пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 та п. 12.5 ст. 12, пп. 17.1.8 п. 17.1 ст. 17, пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 266 ПК України і визначення (обчислення) відповідачами після 1 липня базового податкового (звітного) періоду (року), суми транспортного податку за податкові звітні періоди 2015-2017 роки, не в порядку призначеної і без проведеної відповідно з вимогами пп. 20.1.43 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п. 79.2 ст. 79 ПК України перевірки, свідчить про незаконність дій відповідачів і відсутності правових наслідків, а саме - компетенції у відповідачів на прийняття оскаржуваних ППР, що в свою чергу дає підстави стверджувати про протиправність визначення податкового зобов`язання з врученням платнику податків у інший спосіб аніж за наслідками податкової перевірки оскаржуваних ППР.

Щодо відсутності у позивача обов`язку щодо сплати нових податків за податкові періоди 2015, 2016, 2017 роки, по прийнятим після пізніше аніж за півроку до початку бюджетного року та не оприлюдненим до 15 липня року 2014, 2015 та 2016 рішенням про встановлення місцевого податку на 2015, 2016 та 2017 роки, суд зазначає таке.

Так, в обґрунтування позову позивач вказує, що не набрали законної сили через прийняття пізніше аніж за півроку до початку бюджетного періоду і не оприлюднення до 15 липня відповідного року рішеннями органу місцевого самоврядування про встановлення місцевого податку на 2015, 2016 та 2017 роки, якими керувався кожен із відповідачів, обчислюючи податкові зобов`язання із даного місцевого податку та приймаючи оскаржувані ППР.

Відповідач посилається на рішення Вишневої міської ради VI скликання № 1-01/XLV16-3 від 29.01.2015 р. «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків на території міста Вишневе»; рішення Вишневої міської ради VII скликання № 1-01/VІІ17-4 від 18.02.2016 р. «Про внесення змін до підпунктів 2.3 та 2.4 рішення XLV1 сесії Вишневої міської ради VI скликання від 29.01.2015 р. № 1-01/XLV16-3 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків на території міста Вишневе»; рішення Вишневої міської ради VII скликання № 1-01/XVII17-3 від 16.02.2017 р. «Про внесення змін до рішення XLV1 сесії Вишневої міської ради VI скликання від 29.01.2015 р. № 1-01/ХLV16-3 «Про затвердження Положень та ставок місцевих податків на території міста Вишневе».

Також, в заперечення відповідачі наводять посилання на п. 4 розділу II «Прикінцеві положення»: Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-УІІІ (далі - Закон від 28.12.14р. № 71-УІІ на 2105р.), де рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, а також установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909Л/Ш (далі - Закон від 24.12.2015р. на 2016 рік), де йдеться, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПКУ та Законом України « засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Суд не бере до уваги дане твердження оскільки, не може жодним чином позбавити обов`язку органу місцевого самоврядування, щоб його рішення набрали чинності як обов`язкові на відповідній території: приймати рішення про встановлення місцевих податків та зборів до 01 липня до кожного наступного бюджетного року; оприлюднювати у визначений законом строк та порядку до 15 липня кожного наступного податкового року свої прийняті рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Приписи підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно статті 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Так, відповідно до підпункту 8.3 статті 8 ПКУ до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Згідно пункту 4.4 статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

У відповідності до пункту 10.3 статті 10 ПК України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 143 Конституції України.

Отже, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Адже, Верховна Рада України встановлює тільки перелік дозволених до впровадження місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв, - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, підпункт 4.1.9 ст. 4 ПК України передбачає принцип стабільності податкового законодавства, який означає, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їхні ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Фактично цей спеціальний принцип податкового законодавства спрямований на конкретизацію одного з аспектів принципу правової визначеності - вимоги розумної стабільності права, яка зумовлює необхідність незмінності правових приписів протягом певного часу.

Статтею 3 Бюджетного кодексу України встановлено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПКУ рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення, оскільки лише офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 цього Кодексу (пункт 12.5 статті 12 ПКУ).

Згідно пп. 12.4.3. п. 12.4 ст. 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Отже, як вбачається, з матеріалів справи, що на дату прийняття рішення № 1-01/ХLV16-3 від 29.01.2015 р., № 1- 01/VII17-4 від 18.02.2016 р. та № 1-01/ХVІІ17-3 від 16.02.2017 р. Вишнева міська рада у той час за діючих обов`язкових законодавчих норм не звільнялась від обов`язку дотримуватись вимог підпункт 4.1.9 ст. 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 та підпункту 12.4.3 п. 12.4 статті 12 ПКУ як щодо внесення зміни до будь-яких елементів податків та зборів не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, так і щодо офіційного оприлюднення своїх рішень до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін.

Тому, із наведених норм можна дійти однозначного висновку, якщо рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків не буде прийнято органом місцевого самоврядування до 01 липня початку нового бюджетного періоду та не буде оприлюднено (опубліковано) до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

Не позбавляють та не знімають вищевказаного обов`язку з органів місцевого самоврядування і норми пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону від 28.12.2014 № 71-VІІІ на 2015 рік та Закону від 24.12.2015 № 909-УІІІ на 2016 рік. Адже, згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Проте, жодних змін до вищезазначених положень ПК України на момент прийняття Вишневою міською радою в 2015 році, в 2016 році та в 2017 році рішень № 1-01/ХLV16-3 від 29.01.2015 р., № 1-01/VII17-4 від 18.02.2016 р. та № 1-01/ХVІІ17-3 від 16.02.2017 р. відносно місцевих податків на 2015, 2016 та 2017 роки внесене не було.

Дія положень підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПКУ у 2015 році, у 2016 році та у 2017 році тобто роках прийняття рішень місцевою радою, законодавцем не зупинялась, що свідчить про обов`язковість їх дотримання відносно оприлюднення прийнятих Вишневою міською радою в 2015 році, в 2016 році та в 2017 році рішень № 1-01/ХLV16-3 від 29.01.2015 р., № 1-01/VII17-4 від 18.02.2016 р. та № 1-01/ХVІІ17-3 від 16.02.2017 р.

Крім того, норма щодо прийняття до початку наступного бюджетного періоду рішень про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг передбачена також пп. 12.4.3 п. 12.4 ст. 12 ПК України.

До того ж, згідно п. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Згідно пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Відповідачами як суб`єктами владних повноважень не доведено та не надано жодних доказів, що рішення Вишневою міською радою про встановлення місцевих податків і зборів на 2015, 2016 рік та 2017 рік: прийняті з дотриманням вимог підпункт 4.1.9 ст. 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 та підпункту п.п.12.4.3 п. 12.4 статті 12 ПКУ та п. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», тобто не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, і офіційно оприлюднені до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін; прийняті за внесених змін до положень ПК України в частині звільнення від обов`язку місцевих рад приймати свої рішення по транспортному податку не пізніше ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, і офіційно оприлюдниш до 15 липня, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін; опубліковані, тобто офіційно оприлюднені, набули законної сили та були діючими (набули обов`язковості нормативно-правового акту) та як наслідок покладали обов`язок на платників податку їх виконувати; надсилалися у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Отже аналізуючи вищенаведене, слід прийти до однозначного висновку, що транспортний податок не може бути визнаний обов`язковим до сплати за 2015, 2016 так і за 2017, оскільки відсутні докази прийняття до 01 липня відповідного року, що передує бюджетному і оприлюднено до 15 липня відповідного звітного року рішень № 1-01/ХLV16-3 від 29.01.2015 р., № 1-01/VII17-4 від 18.02.2016 р. та № 1-01/ХVІІ17-3 від 16.02.2017 р. Вишневою міською радою відносно місцевих податків і зборів на 2015 рік, 2016 рік та 2017 рік.

Підпунктом 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів і при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Пунктом 7.1 ст. 7 ПК України передбачено, що під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи, зокрема, податковий період (пп. 7.1.6).

Згідно ст. 33 ПК України податковим періодом визнається встановлений цим Кодексом період часу, з урахуванням якого відбувається обчислення та сплата окремих видів податків та зборів. Податковий період може складатися з кількох звітних періодів. Базовий податковий (звітний) період - період, за який платник податків зобов`язаний здійснювати розрахунки податків, подавати податкові декларації (звіти, розрахунки) та сплачувати до бюджету суми податків та зборів, крім випадків, передбачених цим Кодексом, коли контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму податкового зобов`язання платника податку.

Відповідно до ст. 34 ПК України податковим періодом може бути: календарний рік; календарне півріччя; календарні три квартали; календарний квартал; календарний місяць; календарний день.

Однак, відповідачами як суб`єктами владних повноважень не доведено та не надано жодних доказів, що рішеннями № 1-01/ХLV16-3 від 29.01.2015 р., № 1-01/VII17-4 від 18.02.2016 р. та № 1-01/ХVІІ17-3 від 16.02.2017 р. Вишневою міською радою безпосередньо встановлено та визначено податковий період, за який чи на який встановлюється транспортний податок, тобто жодне із рішень не містить чіткого визначення на який саме з поміж 2015р., з 2016, з 2017 років і якого саме конкретно із вказаних років стосується такі рішення органу місцевого самоврядування.

Таким чином, відповідачі не спростовують та не доводять відповідними належними і допустимими доказами, що на момент прийняття оскаржуваних ППР отримано у встановленому порядку та володіли інформацією про встановлення місцевим органом самоврядування на який саме податковий період і яким саме рішенням такого місцевого податку, як транспортний податок.

Щодо окремо по кожному із років у співвідношенні із прийнятими оскаржуваними ППР відносно обов`язку у позивача сплачувати транспортний податок, то суд зазначає таке.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 см3.

Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Разом з тим, відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Транспортний податок був встановлений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-УІІІ, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.

З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України, відповідне місцевої ради про встановлення транспортного податку прийняте і оприлюднене у 2015 році, не могло бути застосоване в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.

Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням норм Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Так, за змістом статті 57 основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 15.05.2018 року за результатами розгляду справи №804/3923/17, від 15.05.2018 року по справі № 808/2717/17, від 18.01.2018 року у справі №804/1241/17, від 31.10.2018 року у справі №816/3380/15, від 25.06.2018 у справі № 816/1835/16, від 12.06.2018 у справі № 808/1195/17, що обов`язково повинно враховуватися судом першої інстанції відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України

За таких обставин, є неправомірним покладення контролюючим органом оскаржуваними ППР на позивача обов`язку зі сплати транспортного податку за 2015 рік.

Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України у редакції, що діяла у період з 01 січня по 31 грудня 2016 року, об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб- сайті.

Станом на 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік"), а тому 750 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2016 року складали 1033500 грн.

Таким чином, об`єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1033500 грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб- сайті (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (далі - Методика), відповідно до положень пункту 2 якої середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об`єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

Пунктом 3 Порядку № 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сер = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Джерелом інформації про ціни нових транспортних засобів в Україні є офіційні прайс- листи виробників (дилерів) або довідкові дані про ціни щодо ідентичних або аналогічних нових транспортних засобів в Україні чи країнах-виробниках (експортерах) з урахуванням податків та зборів, що визначаються відповідно до законодавства (пункт 4 Порядку №403).

Згідно пункту 5 Методики, ідентичними є автомобілі, в яких збігаються такі ознаки і параметри: марка; країна-виробник; тип кузова (седан, універсал тощо); модель; конструкція привода тягових коліс; тип та робочий об`єм двигуна; потужність двигуна; тип коробки переключення передач та інших складників силової передачі; габаритні розміри; рік випуску; комплектація. Розбіжності можуть стосуватися комплектації, пробігу та технічного стану.

Мінекономрозвитку відповідно до цієї Методики розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).

Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики).

На коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно додатком 1 та додатком 2 Методики впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів. При цьому, технічний стан автомобіля відповідно до Методики не впливає на обрахунок середньоринкової вартості автомобіля. Однак, розбіжності між ідентичними автомобілями можуть стосуватися, зокрема, технічного стану легкового автомобіля.

Наведені положення свідчать, про те, що при визначенні середньоринкової вартості легкових автомобілів повинні враховуватись певні ознаки, параметри і характеристики транспортного засобу.

Повноваження податкового органу полягають у прийнятті податкового повідомлення- рішення на підставі отриманої від Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Отже, підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного ППР за 2016 рік повинна була бути отримана інформація про автомобіль позивача, яка розрахована у відповідності до вищенаведеної Методики, до прийняття такого оскаржуваного ППР по транспортному податку на 2015 рік від Мінекономрозвитку саме податковим органом.

Однак, відповідачами як суб`єктами владних повноважень не доведено та не надано жодних доказів і в матеріалах даної справи відсутня інформація Мінекономрозвитку, на підставі якої відповідачем відносно позивача приймалось оскаржуване ППР про транспортний податок за 2016 рік, не надісланий позивачу відповідачем одночасно з ППР розрахунок вартості транспортного засобу, а відтак взагалі відсутній такий розрахунок, проведений станом на момент прийняття оскаржуваного ППР за 2016 рік, згідно якого середньоринкова вартість автомобіля позивача становить понад 1033500 грн..

Суд зазначає, що інформація з розрахунку, яка взята з електронного сайту Мінекономрозвитку не є інформацією, на підставі якої формувалось оскаржуване ППР, оскільки самостійно сформована відповідачем, а інформація з офіційного сайту Мінекономрозвитку не підтверджена офіційними даними Мінекономрозвитку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у своїх висновках у справі №822/1809/16 у постанові від 10.05.2018р. (адміністративне провадження №К/9901/31199/18) та у справі №826/13516/16 у постанові від 27.12.2018р. (адміністративне провадження №К/9901/40411/18), що обов`язково повинно враховуватися судом першої інстанції відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Згідно підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції Закону від 24.12.2015 № 909-VІІІ) об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Законом України від 20 грудня 2016 року № 1791-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році", який набрав чинності з 01 січня 2017 року, до абзацу першого підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України внесено зміни, зокрема визначено, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відтак, з 01 січня 2017 року платниками транспортного податку є власники легкових автомобілів не старше п`яти років, середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати.

Станом на 01 січня 2017 року мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 3200 грн (стаття 8 Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік"). Отже, 375 розмірів мінімальної заробітної плати станом на 01 січня 2017 року складали 1200000 грн.

Таким чином, об`єктом оподаткування у 2017 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких становить понад 1200000 грн. та з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно).

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального (абз.2 підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законам на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка,модель, рік випуску, об`єм циліндрів двигуна, тип пального (абз.З підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України).

Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року №66 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2017 року № 428) (далі - Методика), встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об`єктів оподаткування транспортним податком.

Пунктом 2 Методики, середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за такою формулою: Сер = Цн х (Г / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні з урахуванням марки, моделі, об`єму циліндрів двигуна, типу пального; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів з урахуванням строку експлуатації транспортних засобів у роках згідно з додатком 1 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року N 403.

Джерелом інформації для визначення ціни нового автомобіля є офіційні прайс-листи виробників (дилерів) (пункт 3 Методики).

Інформація про ціни нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, об`єму циліндрів двигуна, типу пального подається до 10 січня базового податкового (звітного) періоду (року) державним підприємством "Держзовнішінформ" до Мінекономрозвитку (пункт 4 Методики).

Відтак, перелік легкових автомобілів, які є об`єктом оподаткування у 2017 році (з року випуску яких минуло не більше п`яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року), із зазначенням марки, моделі, року випуску, об`єму циліндрів двигуна, типу пального, розміщується на офіційному веб-сайті центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі.

Повноваження податкового органу полягають у прийнятті податкового повідомлення- рішення на підставі розміщеної на офіційному веб-сайті Мінекономрозвитку інформації про автомобілі, які є об`єктом оподаткування транспортним податком у 2017 році.

Мінекономрозвиток забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об`єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики).

В матеріалах справи відповідачем долучений самостійно сформований розрахунок на сайті Мінекономрозвитку у 2018 році.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що при прийнятті оскаржуваного ППР на 2017 рік, відповідачем використовувалась і була отримана, до прийняття такого оскаржуваного ППР по транспортному податку на 2017 рік, офіційна інформація про вартість автомобіля позивача саме від Мінекономрозвитку.

Також, відповідачем не надісланий позивачу одночасно з ППР розрахунок вартості транспортного засобу, а відтак відсутній такий розрахунок, проведений станом на момент прийняття оскаржуваного ППР за 2017 рік, згідно якого середньоринкова вартість автомобіля позивача становить понад 1200000 грн..

Позивачем долучені до матеріалів справи копія договору комісії № 6049/17/002147 від 17.05.2017р. та акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 6049/17/002147 від 17.05.2017р., де ціна автомобіля, належного раніше позивачеві, становить 1100000грн., що фактично є меншою від середньоринкової вартості автомобіля понад 1200000 грн., а відтак свідчить про не оподаткування в 2017 році автомобіля Lexus LX 570 транспортним податком.

Згідно із приписами пункту 14.1.220 статті 14 Кодексу, рік виготовлення транспортного засобу - календарна дата виготовлення транспортного засобу (день, місяць, рік); для транспортних засобів, календарну дату виготовлення яких визначити неможливо, - 1 січня року виготовлення, зазначеного в реєстраційних документах.

Тому, з врахуванням вимог підпункт 14.1.220 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, датою виготовлення цього транспортного засобу автомобіля Lexus LX 570, рік випуску 2012 - необхідно вважати 01 січня 2012 року.

Аналогічного висновку застосування наведених норм права у обрахуванні дати виготовлення транспортного засобу дійшов Верховний Суд у постановах від 24.04.2018 року за результатами розгляду справи №822/3154/17, від 11.09.2018р. справа №807/1387/16 та від 12.11.2018р. справа №820/2693/16, що обов`язково повинно враховуватися судом першої інстанції відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

За таких обставин, станом на 01 січня 2017 року з дати року випуску транспортного засобу позивача минуло 5 років (2012 рік, 2013 рік, 2014 рік, 2015 рік та 2016 рік), а тому в 2017 році автомобіль позивача не може розглядатись як такий, що підлягає оподаткуванню транспортним податком, оскільки 2017 рік, є шостим роком з року випуску автомобіля Lexus LX 570, що обумовлює протиправність оскаржуваного ППР на 2017 рік.

Отже, відсутність податкового боргу у позивача, виключає можливість прийняття податковим органом Рішення про податкову заставу, а тому є протиправним і підлягає скасуванню.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду доказів на підтвердження правомірності своїх дій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2015 року №62152-17, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на суму 25000,00 грн..

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.06.2016 року №3481-17, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на суму 25000,00 грн..

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2017 року №10935872, яким позивачеві визначено суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб на суму 8333,33 грн..

Визнати протиправним та скасувати рішення №168 від 22.02.2018 про опис майна у податкову заставу.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Київській області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.