Рішення № 90977340, 05.08.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 серпня 2020 року м. Ужгород№ 260/527/20 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

сторони в судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської районної державної адміністрації про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Міжгірської районної державної адміністрації, в якому просить: 1) скасувати розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації від 28.11.2019 р. №43-р "Про граничну чисельність працівників та структуру районної державної адміністрації" в частині скорочення посади адміністратора центру надання адміністративних послуг Міжгірської районної державної адміністрації; 2) поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора центру надання адміністративних послуг Міжгірської районної державної адміністрації; 3) стягнути з Міжгірської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дня поновлення на роботі.

Заявлені позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ні під час повідомлення про звільнення, ані під час звільнення у зв`язку зі скороченням штату жодної вакантної посади їй запропоновано не було, що суперечить нормам трудового законодавства. Окрім того, скорочення посади адміністратора центру надання адміністративних послуг відбулося з порушенням чинного на момент її звільнення з посади законодавства, зокрема, всупереч постанові Кабінету Міністрів України №1096 від 24 грудня 2019 року, якою заборонено скорочувати чисельність таких працівників під час визначення граничної чисельності працівників місцевих адміністрацій. Таке скорочення відбулося без погодження Міністерства юстиції України, а затверджена оскарженим розпорядженням чисельність адміністраторів Міжгірської районної державної адміністрації є значно меншою, ніж рекомендовані норми.

Сторони у судове засідання 05 серпня 2020 року не з`явилися.

Позивач надіслала до суду клопотання про розгляд справи без її участі.

Відповідач про причини неявки свого представника в судове засідання не повідомив, хоча був належним чином ознайомлений з датою, часом та місцем судового розгляду.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

09 червня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву №01-41/516 від 04.06.2020 р., відповідно до яких проти задоволення позову заперечив. Зокрема вважає, що скорочення штату в Міжгірській районній державній адміністрації проводилось на виконання розпорядчих документів органів вищого рівня за результатами проведення порівняльного аналізу роботи та кваліфікації працівників центру надання адміністративних послуг, посади яких підлягали скороченню. Зазначив, що на момент повідомлення позивача про вивільнення в райдержадміністрації були наявні 6 вакантних посад, які в подальшому також були скорочені. На момент звільнення ОСОБА_1 з посади була наявна одна вакантна посада, на яку невідкладно надано повідомлення з пропозицією її зайняття іншому працівнику з більш високою кваліфікацією та продуктивністю праці. Вважає безпідставними посилання позивача на постанову КМУ №1096 від 24.12.2019 р., оскільки показники граничної чисельності, що стали підставою для скорочення працівників, були доведені розпорядженнями Закарпатської ОДА на виконання попередніх постанов Кабінету Міністрів України. На момент вручення ОСОБА_1 повідомлення про вивільнення (29.11.2019 р.) вказана постанова не була прийнята.

17 червня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від позивача надійшла відповідь на заперечення, в якій вважає безпідставними аргументи відповідача, наведені у запереченнях. Так, вказує на те, що постановою Кабінету Міністрів України №926 від 03.11.2019 р. та розпорядженням голови Закарпатської облдержадміністрації від 22.11.2019 р. №103-р встановлено граничну чисельність працівників місцевих державних адміністрацій, а не скорочено її посаду. Окрім того, такі, як і розпорядження відповідача від 28.11.2019 р. №43-р., набули чинності з 01.01.2020 р., а отже станом на 26.12.2019 р. (дата набрання чинності постановою КМУ №1096 від 24.12.2019 р.) повинні були бути відкориговані. Більше того, рекомендаціями Кабінету Міністрів України щодо оптимізації структурних підрозділів райдержадміністрацій було регламентовано чисельність складу центрів надання адміністративних послуг у кількості не менше 2 чоловік, а тому відповідач не міг скоротити таку понад граничні розміри. Також звертає увагу суду на те, що при порівнянні її кваліфікації відповідачем помилково зменшеної наявний у неї стаж державної служби до 18 років, замість 19 років. Окрім того, вважає недоречним проведений відповідачем порівняльний аналіз її кваліфікаційних вимог з іншим працівником, оскільки позовні вимоги ґрунтуються не на недотримання роботодавцем її переважного права на залишенні на роботі, а саме на протиправному скороченні штатної чисельності працівників центру. При цьому відповідачем не враховано, що обсяг наданих центром в 2019 році адміністративних послуг значно перевищив плановий рівень, що свідчить про високу результативність праці та значний об`єм роботи працівників.

23 червня 2020 року відповідач надіслав на електронну адресу суду пояснення на відповідь №01-41/562 від 19.06.2020 р., в яких вказує на те, що скорочення посад відбулося не тільки в центрі надання адміністративних послуг, але й в інших структурних підрозділах Міжгірської районної державної адміністрації. Що стосується посилання позивача на перевищення планових показників діяльності центру, зазначає, що такі є умовними, а тому не можуть братися до уваги при вирішенні питання оптимальної чисельності працівників.

24 червня 2020 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача надійшли пояснення на відповідь, надану на заперечення №01-41/562 від 19.06.2020 р., в яких зазначає, що на виконання розпоряджень Закарпатської обласної державної адміністрації з метою приведення кількості працівників районної державної адміністрації у відповідність до доведених граничних норм була скорочена не тільки посада позивача, але й посади працівників інших структурних підрозділів адміністрації. Більше того, визначення структури місцевих державних адміністрації за законом віднесено до повноважень їх голів. Зазначає, що порівняння продуктивності праці позивача здійснювалося з аналогічними показниками іншого працівника із рівноцінною посадою, а показники за 2018 рік взяті для аналізу тому, що на той момент не були надані звітні показники про роботу позивача за 2019 рік.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) працювала в Міжгірській районній державній адміністрації Закарпатської області (далі – Міжгірська РДА) з 2001 року, в тому числі на посаді адміністратора центру надання адміністративних послуг Міжгірської РДА з 03 лютого 2014 р. (арк. спр. 7, 104).

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 року №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій", від 18 квітня 2012 року №606 «Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної, районної в мм. Києві та Севастополі державних адміністрацій", від 19 червня 2019 року №746 «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2014 р. №91», на виконання розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації №81-р від 30 жовтня 2019 року «Про граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій» (яким доведено граничну чисельність працівників Міжгірської РДА у кількості 79 одиниць), розпорядженням Міжгірської РДА №35-р від 31 жовтня 2019 року затверджено структуру та граничну чисельність працівників апарату та структурних підрозділів РДА на 2020 рік в кількості 79 штатних одиниць (арк. спр. 106 – 107, 120 – 125).

Як вбачається із затвердженої вказаним розпорядчим документом структури управлінь, відділів, секторів та служби РДА, до складу Центру надання адміністративних послуг та з питань державної реєстрації, в якому працювала ОСОБА_1 , входило 5 штатних одиниць, зокрема, начальник центру, адміністратор (2 штатні одиниці) та державний реєстратор (2 штатні одиниці).

В подальшому 28 листопада 2019 року розпорядженням Міжгірської РДА №43-р, виданим на виконання розпоряджень Закарпатської обласної державної адміністрації №81-р від 30 жовтня 2019 року «Про граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій» та від 22 листопада 2019 року №103-р «Про упорядкування структури та чисельності працівників районних державних адміністрацій», затверджено структуру та граничну чисельність працівників апарату та структурних підрозділів РДА на 2020 рік в кількості 74 штатні одиниці (арк. спр. 108 – 109, 113 – 119).

При цьому з структурних підрозділів РДА виведено, в тому числі, посади адміністратора Центру надання адміністративних послуг та з питань державної реєстрації у кількості 3 штатні одиниці та введено посаду адміністратора відділу з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації у кількості 1 штатна одиниця.

Отже, відповідно до затвердженої розпорядженням Міжгірської РДА №43-р від 28.11.2019 р. структури управлінь, відділів, секторів та служби РДА, загальна кількість штатних одиниць адміністратора з питань надання адміністративних послуг після внесених змін становить 1. Загалом за результатами проведеної реорганізації на підставі розпорядження від 28.11.2019 р. в структурі Міжгірської РДА скорочено 5 штатних одиниць.

Таким чином, на підставі наведеного суд робить висновок, що в Міжгірській РДА дійсно мало місце скорочення штатної чисельності працівників, в тому числі, скорочена посада, яку займала позивач.

У зв`язку зі скороченням посади, яку обіймала ОСОБА_1 , останню 29 листопада 2019 року повідомлено про майбутнє звільнення на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України та п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «По державну службу», яке відбудеться через два місяці з дня ознайомлення. В такому повідомленні, серед іншого, зазначено, що звільнення ОСОБА_1 обумовлено неможливістю переведення на іншу посаду у зв`язку з її відсутністю (арк. спр. 12).

Судом встановлено, що ні протягом 2-місячного терміну повідомлення про майбутнє вивільнення, ані під час звільнення ОСОБА_1 жодної вакантної посади запропоновано не було.

Наказом Міжгірської РДА №15-р від 30 січня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади адміністратора Центру надання адміністративних послуг з 31 січня 2020 року (арк. спр. 13).

З метою захисту порушеного права на працю, що проявилося у незаконному, на думку позивача, звільненні ОСОБА_1 звернулася з даним адміністративним позовом до суду.

Вирішуючи питання законності звільнення позивача з займаної посади, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадянам згідно ст. 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст. 24 Європейської соціальної хартії, з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення сторони зобов`язуються визнати: a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов`язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюється Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України).

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, передумовою виникнення спірних правовідносин стало затвердження розпорядженням Міжгірської РДА №43-р від 28.11.2019 р. на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18 квітня 2012 року №606, від 25.03.2014 р. №91 (із змінами) та розпоряджень Закарпатської обласної державної адміністрації №81-р від 30 жовтня 2019 року та від 22 листопада 2019 року №103-р структури Міжгірської РДА, в якій, в тому числі, ліквідовано посаду адміністратора Центру надання адміністративних послуг, яку обіймала ОСОБА_1 .

Питання правомірності такого розпорядження, серед іншого, є предметом даного адміністративного позову.

Стосовно заявленої позовної вимоги в цій частині суд зазначає наступне.

Організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій визначає Закон України «Про місцеві державні адміністрації» №586-XIV від 09.04.1999 р. (далі – Закон) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, ст. 5 зазначеного законодавчого акту передбачає, що склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій. У межах бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідних місцевих державних адміністрацій, а також з урахуванням вимог статті 18 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», їх голови визначають структуру місцевих державних адміністрацій.

Ст. 47 вищезазначеного Закону передбачено, що гранична чисельність, фонд оплати праці працівників і витрати на утримання місцевих державних адміністрацій та їх апаратів встановлюються Кабінетом Міністрів України. Граничну чисельність, фонд оплати праці працівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, в межах виділених асигнувань, визначає голова відповідної місцевої державної адміністрації.

Таким чином, нормами законодавства України до повноважень голови місцевих державних адміністрацій віднесено, в тому числі, питання формування складу таких рад, визначення їх структури, питання призначення та звільнення з посад працівників структурних підрозділів ради.

Разом з тим, виконуючи повноваження щодо формування складу ради, голова, як посадова особа органу виконавчої влади, відповідно до ст. 19 Конституції України, повинен керуватися нормами чинного законодавства.

Постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання діяльності місцевих державних адміністрацій" №91 від 25.03.2014 р. (далі – Постанова №91) (в редакції змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада 2019 року №926) установлено граничну чисельність працівників місцевих державних адміністрацій, в тому числі, районних у Закарпатській області у кількості 1077 штатних одиниць, серед яких, 182 – апарату.

Вказані зміни набрали чинності 19 листопада 2019 року.

Розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації №81-р від 30 жовтня 2019 року затверджено з 01 січня 2020 року граничну чисельність працівників районних державних адміністрацій, в тому числі, в Міжгірській РДА у кількості 79 штатних одиниць, з яких 14 – в апараті (106 – 107).

В подальшому на виконання Постанови №91 (із вищезазначеними змінами) розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації №103-р від 22 листопада 2019 року розподілено чисельність працівників районних державних адміністрацій, що зменшується, в тому числі, в Міжгірській РДА у кількості 5 штатних одиниць, з яких 0 – в апараті (108 – 109).

З метою приведення чисельності штатних одиниць Міжгірської РДА до доведених нормативних значень 28 листопада 2019 року розпорядженням Міжгірської РДА скорочено, серед іншого, посаду адміністратора Центру надання адміністративної послуг. При цьому за результатами зазначених оптимізаційних дій у складі Відділу з питань надання адміністративних послуг та державної реєстрації залишилась 1 штатна одиниця адміністратора.

Зазначені зміни вводилися в дію з 01 січня 2020 року.

24 грудня 2019 року постановою Кабінету Міністрів України №1096 внесено зміни у додаток до постанови № 91 та доповнено примітки до нього пунктом 3 такого змісту: "3. Під час визначення граничної чисельності працівників місцевих держадміністрацій не скорочується чисельність адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, утворених зазначеними держадміністраціями, до набрання чинності змін до Закону України "Про адміністративні послуги" щодо ліквідації таких центрів та за умови утворення на відповідній території органами місцевого самоврядування центрів надання адміністративних послуг, яким будуть передані функції і завдання ліквідованих центрів.".

Таким чином, Кабінетом Міністрів України обумовлено неможливість скорочення чисельності адміністраторів центрів надання адміністративних послуг місцевих держадміністрацій при здійснення дій, спрямованих на оптимізацію структури на виконання постанови №91.

Вказані зміни набрали чинності 26 грудня 2019 року, тобто до моменту введення в дію оновленої структури та штатної чисельності Міжгірської РДА.

Разом з тим, затверджена розпорядженням Міжгірської РДА №43-р від 28.11.2019 р. структура управлінь, відділів, секторів та служби райдержадміністрації не була приведена у відповідність до постанови Кабінету Міністрів України №1096 від 24.12.2019 р.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Кабінет Міністрів України, відповідно до норм ст. 113 Конституції України, є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (ст. 117 Конституції України).

Постанови Кабінету Міністрів України як джерело права займають вище положення в ієрархії національного законодавства по відношенню до нормативно-правових актів інших органів виконавчої влади, тобто мають вищу юридичну силу.

Вища юридична сила таких нормативно-правових актів полягає у тому, що всі інші підзаконні нормативно-правові акти, яких вони стосуються, приймаються на їх основі та за своїм змістом не повинні суперечити їм.

Завданням місцевої державної адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці, згідно ст. 2 Закону є забезпечення серед іншого виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня. Отже, діяльність місцевої державної адміністрації як виконавчого органу нижчого рівня не повинна суперечити розробленій у відповідних сферах суспільного життя політиці та рішенням Кабінету Міністрів України.

Вищенаведене кореспондується також з положеннями ч. 2 ст. 7 Закону, відповідно до якого місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що на момент видачі оскарженого розпорядження були відсутні будь-які застереження щодо неможливості скорочення посад адміністраторів центру надання адміністративних послуг, однак до моменту введення в дію нової структури Міжгірської РДА постанова Кабінету Міністрів України №1096 від 24.12.2019 р. була чинною та повинна була бути врахована відповідачем.

Суд також враховує те, що метою забезпечення якісного та оперативного надання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам на місцях Кабінетом Міністрів України рекомендовано при проведенні оптимізації райдержадміністрацій за напрямком надання адміністративних послуг зменшити кількість співробітників такого центру, утвореного при районній державній адміністрації, в яких кількість співробітників перевищує норматив 1 адміністратор на 5000 тис. населення, що мешкає на території обслуговування центру, але не менше 2 адміністраторів на 1 центр.

Разом з тим, після проведеної оптимізації структури Міжгірської РДА в його штаті залишилася тільки 1 посада адміністратора, що є меншим за рекомендовану кількість.

Суд зазначає, що рішеннями вищих органів виконавчої влади були доведені виключено кількісні показники граничної чисельності працівників райдержадміністрацій без розподілу по відділам та посадам. Формування ж складу таких рад, визначення їх структури та відповідно розподілу доведеної граничної кількості між структурними підрозділами в залежності від потреби та законодавчих вимог віднесено до компетенції голови такої ради.

Тому, враховуючи факт введення в дію затвердженої розпорядженням Міжгірської РДА від 28.11.2019 р. №43-р структури з 01 січня 2020 року, суд вважає, що відповідач повинен був привести її у відповідність до чинного законодавства. А тому заявлена позовна вимога в частині скасування такого розпорядження є правомірною та підлягає задоволенню.

Звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора Центру надання адміністративних послуг відбулося 30 січня 2020 року (тобто вже після внесення 24 грудня 2019 року змін до постанови №91) на підставі до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну службу» - у зв`язку з скороченням штату.

Питання розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу регламентується нормами ст. 40 КЗпП України. Так, відповідно до положень п. 1 ч. 1 зазначеної статті, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Разом з тим, ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Вищезазначені норми КЗпП України кореспондуються також з положеннями ст. 87 Закону України «Про державну службу» №889-VIII від 10.12.2015 р. (далі – Закон №889), який є спеціальним законом, що регулює, в тому числі, порядок проходженням громадянами державної служби.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону №899 передбачає, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Порядок та умови припинення державної служби на момент повідомлення ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення не були врегульовані нормами Закону №899, а отже до спірних правовідносин підлягали застосування загальні норми трудового законодавства.

Так, відповідно до ст. 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Положеннями коментованої статті також встановлено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, дана норма носить імперативний характер та визначає обов`язковий для всіх роботодавців порядок вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, додержання якого дозволяє реалізувати право особи на працю та захистити її від незаконного звільнення.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства, установи, організації чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 10 березня 2015 року №21-52а15, Верховного суд від 29 січня 2018 року №806/1733/17, від 03 жовтня 2019 року №813/2431/16.

Як вбачається з повідомлення про вивільнення ОСОБА_1 одночасно з ознайомленням з таким жодної вакантної посади запропоновано не було у зв`язку з відсутністю такої (арк. спр. 12).

Відповідач не заперечує те, що протягом дії 2-місячного терміну повідомлення про вивільнення ОСОБА_1 жодної вакантної посади не пропонувалось.

Поряд з цим у поданих на вимогу суду поясненнях щодо наявних вакантних посад відповідачем проінформовано про те, що на момент повідомлення ОСОБА_1 про вивільнення в Міжгірській РДА були наявні 6 вакантних посад, які потім також були скорочені.

Однак доказів скорочення таких вакантних посад суду надано не було. Так, зокрема, з надісланої копії структури управлінь, відділів, секторів та служби райдержадміністрації (в редакції розпорядження від 04.02.2020 р. №14-р) штатна чисельність Міжгірської РДА становить 60, що повністю збігається зі штатною чисельністю, затвердженою розпорядженням від 28.11.2019 р. №43-р. (арк. спр. 110 – 112).

Окрім того, відповідач заявляє, що на момент звільнення ОСОБА_1 також була вакантна посада, оскільки 14 січня 2020 року звільнився провідний спеціаліст сектору з питань цивільного захисту, однак невідкладно на цю посаду було надано повідомлення з пропозицією її зайняти іншому працівнику. Разом з тим, відповідачем не було доведено те, чому вказана посада не була запропонована позивачу. Також не було надано доказів того, що на зайняття вакантної посади іншому працівнику була надана перевага перед ОСОБА_1 саме за результатами проведеного порівняльного аналізу їх продуктивності праці, кваліфікаційно-освітнього рівня та досвіду роботи.

Відповідно до норм ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У зв`язку з вищенаведеним, суд вважає, що ОСОБА_1 була звільнена з порушенням вимог чинного законодавства, а тому така підлягає поновленню на займаній на час звільнення посаді адміністратора центру надання адміністративних послуг Міжгірської РДА.

Із заявлених позовних вимог вбачається, що ОСОБА_1 не просить суд скасувати наказ Міжгірської РДА №15-р від 30 січня 2020 року, яким її було звільнено.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

За результатами розгляду даної адміністративної справи судом встановлено протиправність звільнення позивача з роботи, з огляду на що з метою ефективного захисту трудових прав працівника від порушень з боку роботодавця, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та задовольнити позов з врахуванням наведеного.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Умови обчислення середньої заробітної плати визначаються Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок). Так, відповідно до пп. «з» п. 1 даного Порядку він також застосовується при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Абз. 3 п. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

П. 3 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За правилами п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до довідки Міжгірської РДА про заробітну плату та інші прибутки за грудень 2019 року – січень 2020 року (арк. спр. 129), середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , з урахуванням кількості фактично відпрацьованих у вказаний період робочих днів, становила – 474,11 грн. (9881,25 + 10031,25 / 42), а середньомісячна заробітна плата – 9956,31 грн. (474,11 * (21 + 21) / 2).

Відтак, загальна сума заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2020 року по 05.08.2020 року, що підлягає виплаті на користь позивача, становить 60211,97 грн. При цьому, з вказаної суми слід відрахувати податки, збори та інші обов`язкові платежі, які утримуються із сум доходу, нарахованого на користь фізичної особи.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби. У зв`язку з чим рішення в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць у розмірі 9956,31 грн. підлягає до негайного виконання.

За наведених обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міжгірським РВ УМВС України в Закарпатській області 18.04.2002 р.) до Міжгірської районної державної адміністрації (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 97, смт. Міжгір`я, Закарпатська область, 90000, код ЄДРПОУ - 04053772) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Міжгірської районної державної адміністрації від 28.11.2019 р. №43-р "Про граничну чисельність працівників та структуру районної державної адміністрації" в частині скорочення посади адміністратора центру надання адміністративних послуг Міжгірської районної державної адміністрації.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ керівника апарату Міжгірської районної державної адміністрації від 30.01.2020 р. №15-р "Про звільнення ОСОБА_1 ".

4. Поновити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міжгірським РВ УМВС України в Закарпатській області 18.04.2002 р.) на займаній на час звільнення посаді адміністратора центру надання адміністративних послуг Міжгірської районної державної адміністрації з 01 лютого 2020 року.

5. Стягнути з Міжгірської районної державної адміністрації (місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 97, смт. Міжгір`я, Закарпатська область, 90000, код ЄДРПОУ - 04053772) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міжгірським РВ УМВС України в Закарпатській області 18.04.2002 р.) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 60211,97 (Шістдесят тисяч двісті одинадцять грн. 97 коп.) грн. з відрахуванням податків та зборів.

6. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді адміністратора центру надання адміністративних послуг Міжгірської районної державної адміністрації та стягнення на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міжгірським РВ УМВС України в Закарпатській області 18.04.2002 р.) заробітної плати у межах одного місяця в розмірі 9956,31 (Дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість грн. 31 коп.) грн. підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені Розділом VII КАС України).

Повний текст рішення виготовлено 13 серпня 2020 року.

СуддяР.О. Ващилін