Ухвала суду № 90961300, 22.07.2020, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/963/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

22.07.2020 м. Івано-ФранківськГосподарський суд Івано-Франківської області у складі судді Ткаченко І. В., при секретарі судового засідання Сегін І. В., за участю прокурора Негрича Н. М., представника боржника Матвіїва Б. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Державної екологічної інспекції у Львівській області про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у справі за позовом заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону Військової прокуратури Західного регіону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державна екологічна інспекція у Львівській області про стягнення з Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" про стягнення шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, в розмірі 3 320 869 грн,

в с т а н о в и в:

в провадженні Господарського суду Івано-Франківської області в порядку загального позовного провадження перебувала справа № 909/963/19 за позовом заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону Військової прокуратури Західного регіону в інтересах держави, уповноваженим органом якої здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Державна екологічна інспекція у Львівській області про стягнення з Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" про стягнення шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, в розмірі 3 320 869 грн.

17 грудня 2019 р., суд ухвалив рішення про задоволення цього позову.

20 січня 2020 р., на виконання зазначеного рішення суд видав наказ про стягнення з Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області 3 320 869 грн, а також встановив строк для пред`явлення цього наказу до виконання з 15 січня 2020 р. до 15 квітня 2020 р.

16 червня 2020 р., до суду надійшла заява Державної екологічної інспекції у Львівській області про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку із запровадженням карантинних заходів та режиму віддаленого виконання посадових обов`язків.

22 червня 2020 р., суд прийняв до розгляду зазначену заяву, судове засідання призначив на 01 липня 2020 р. та зобов`язав заявника подати Господарському суду Івано-Франківської області письмове обґрунтування поважності причин пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання та документи, що підтверджують запровадження режиму віддаленого виконання посадових обов`язків.

13 липня 2020 р., до канцелярії суду надійшло клопотання стягувача, у якому зазначено, що відповідно до наказу від 18 березня 2020 р., на період карантину або обмежувальних заходів працівникам Державної екологічної інспекції у Львівській області надано можливість виконання своїх функціональних обов`язків дистанційно.

Присутній в судовому засіданні прокурор заяву стягувача про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання підтримав.

Представник боржника проти задоволення цієї заяви заперечував, оскільки вважає, що стягувач у своїй заяві не навів поважних причин пропуску визначеного законом строку для пред`явлення наказу до виконання.

Згідно зі ст. 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

За змістом ст. 1291 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Частинами 1 та 2 ст. 18 ГПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13 грудня 2012 р.).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 11-рп/2012 від 25 квітня 2012 р., невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно з приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

В рішенні по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

За змістом частин 1, 2 ст. 329 ГПК України, у разі пропуску строку для пред`явлення наказу, судового наказу до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, і розглядається в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк.

Отже, єдиною та необхідною правовою підставою для поновлення строку пред`явлення наказу до виконання є наявність поважних причин пропуску цього строку. Поважними причинами пропуску строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання вважаються об`єктивно непереборні обставини, які не залежали від волевиявлення особи, що звернулась із заявою про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, та слугували дійсно істотними перешкодами чи труднощами в дотримання нею строків пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Питання поважності причин пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від стягувача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне пред`явлення наказу до виконання, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Поважними причинами пропуску процесуального строку визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії.

При цьому визначальним при оцінці поважності причин пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання є встановлення моменту, з якого стягувач мав реальну можливість пред`явити відповідний наказ до виконання.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

20 січня 2020 р., на виконання рішення у цій справі суд видав наказ про стягнення з Державного підприємства "Івано-Франківський військовий ліспромкомбінат" на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області 3 320 869 грн, а також встановив строк для пред`явлення цього наказу до виконання з 15 січня 2020 р. до 15 квітня 2020 р.

21 січня 2020 р., оригінал цього наказу суд надіслав стягувачу, який був ним отриманий 23 січня 2020 р.

Таким чином, з 23 січня 2020 р. стягувач мав реальну можливість пред`явити відповідний наказ до виконання.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11 березня 2020 р. № 211, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10 березня 2020 р. з 12 березня 2020 р. на усій території України встановлено карантин, який неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінет Міністрів України.

18 березня 2020 р., відповідно до наказу в. о. начальника Державної екологічної інспекції у Львівській області, у зв`язку із встановленим на усій території України карантином, надано можливість виконання своїх функціональних обов`язків дистанційно (за заявами працівників) за місцем проживання в режимі реального часу за допомогою засобів зв`язку.

Таким чином, встановлений урядом карантин та можливість виконання працівниками Державної екологічної інспекції у Львівській області своїх функціональних обов`язків дистанційно охоплюють тільки 29 днів із загальних 84, протягом яких стягувач мав реальну можливість пред`явити згаданий наказ до виконання.

Як видно із змісту заяви про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання, поважною причиною пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання стягувач називає введення встановленим на території України карантину та переходу працівників стягувача на дистанційний режим виконання посадових обов`язків.

Разом з тим, запроваджені постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" від 11 березня 2020 р. № 211 заходи не припиняли роботу органів державної влади, в тому числі органів Державної екологічної інспекції України та органів державної виконавчої служби, а із змісту наказу в. о. голови Державної екологічної інспекції у Львівській області не вбачається, що на дистанційний режим виконання своїх функціональних обов`язків перейшли усі працівники Державної екологічної інспекції у Львівській області. Крім того, режим дистанційного виконання функціональних обов`язків не може означати невиконання таких обов`язків взагалі. Зазначені стягувачем обставини не позбавляли його можливості звернутись до органу, що здійснює примусове виконання судових рішень, шляхом направлення відповідної заяви в межах встановлено в наказі строку засобами поштового зв`язку.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для визнання поважними наведених стягувачем у своїй заяві причин пропуску строку для пред`явлення наказу до виконання, у зв`язку з чим в задоволенні заяви Державної екологічної інспекції у Львівській області слід відмовити.

Керуючись статтями 234, 235, 329 ГПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні заяви Державної екологічної інспекції у Львівській області про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у визначені статтями 256, 257 ГПК України строк та порядку.

Суддя І. В. Ткаченко

Повний текст ухвали складено 10 серпня 2020 р.