Рішення № 90942435, 13.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Вн. №27/258

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 серпня 2020 року м. Київ № 826/7719/18

за позовомОСОБА_1 до Державної міграційної служби України Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити діїСуддя О.В.Головань

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України у Полтавській області про визнання неправомірним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 24.04.2018 року № 55-18, визнання неправомірним та скасування наказу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 21.03.2018 року № 50 та зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області прийняти у справі № 2018 РL 0001 рішення про оформлення документів позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В судовому засіданні 10.08.2020 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно з ч. 3 ст. 194 КАС України.

Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.11.2013 р. громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою про документування посвідкою на тимчасове проживання на підставі п. 13 ст. 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 р. №3773-VI.

04.12.2013 р. громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 в УДМС України в Полтавській області за клопотанням ТОВ "Ельман" був документований посвідкою на тимчасове проживання НОМЕР_1 терміном дії до 04.12.2014 р. з подальшим продовженням строку дії довідки до 17.12.2018 р.

21.12.2017 р. до УДМС України в Полтавській області надійшов лист від Управління Служби безпеки України в Полтавській області від 19.12.2017 р. за вих.№14/9919п щодо скасування ОСОБА_1 посвідки на тимчасове проживання в Україні у зв`язку із тим, що його дії загрожують національній безпеці України. Зокрема, листі зазначено, що 04.09.2017 Департаментом контррозвідки СБ України за № 2/5/4-23386 винесено постанову про заборону в`їзду в Україну строком на 2 роки (до 04.09.2019 року) громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чоловічої статі, паспорт НОМЕР_2 , у діях якого встановлені ознаки причетності до підготовки на території України акцій на шкоду національній безпеці держави. Одночасно було встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває в Україні, а саме в м. Полтаві, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні НОМЕР_1 , строком дії до 04.12.2014 року, з подальшим продовженням строку дії до 27.11.2016 року. 25.11.2016 року рішенням УДМС України в Полтавській області строк дії зазначеної посвідки на тимчасове проживання продовжено до 25.11.2017 р.

28.12.2017 р. УДМС України в Полтавській області прийнято рішення № 316, яким скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Одночасно, 28.02.2018 р. громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до УДМС України в Полтавській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. № 3671-VI.

Зокрема, у поданій ним заяві від 28.02.2018 р. він посилається на те, що через його активну громадську позицію та політичні переконання з приводу подій, які відбуваються на сході та півдні України (а саме: засудження збройної агресії зі сторони Російської Федерації, підтримка української армії в зоні АТО, невизнання анексії Криму), існують реальні загрози його життю, безпеці, свободі в країні походження. Через побоювання застосування тортур у Російській Федерації, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, а також систематичного порушення Російською Федерацією прав людини, заявник не може та не бажає повернутися до цієї країни та вимушений залишитися в Україні.

Під час проведення перевірки заяви листом Служби безпеки України від 21.03.2018 р. №6665/5301-18 повідомлено про те, що у діях громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлені ознаки причетності до підготовки на території України акцій на шкоду національній безпеці Україні. Вказаний громадянин планував прибути до України з метою проведення дій, спрямованих на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації в Україні та провокування озброєного конфлікту, що може призвести до загибелі мирних громадян, у зв`язку з чим була винесена 04.09.2017 Департаментом контррозвідки СБ України за № 2/5/4-23386 винесено постанову про заборону в`їзду в Україну строком на 2 роки (до 04.09.2019 року).

20.03.2018 р. заступником начальника Управління ДМС в Полтавській області затверджено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, згідно з яким рекомендовано прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з висновком факти публічного засудження з боку заявника збройної агресії Російської Федерації стосовно України, його участь у масових акціях та зібраннях на підтримку України та засудження дій Росії, спрямованих проти України, факти надання грошової допомоги та матеріальної підтримки українським військовим в зоні проведення АТО, є недоведеними; надана заявником інформація щодо небезпеки для ньго на території Російської Федерації не стосується його особисто.

21.03.2018 р. Головним управлінням ДМС в Полтавській області прийнято наказ №50 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", згідно з яким у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. № 3671-VI, відмовити в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що позивачу скеровано повідомлення №3.

26.03.2018 р. позивачем подано скаргу на вказані рішення до Державної міграційної служби України.

Рішенням Державної міграційної служби України від 24.10.2018 р. №55-18 відхилено скаргу, про що позивачу скеровано повідомлення від 08.05.2018 р. №9.

Позивач - громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 - вважає вказані рішення протиправними з таких підстав.

Позивач зазначає, що в матеріалах його особової справи міститься достатньо доказів в підтвердження наявності підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які не були враховані відповідачами під час розгляду його заяви.

Відповідачі - Державна міграційна служба України та Головне управління ДМС в Полтавській області - проти задоволення позовних вимог заперечили, підтримавши висновки оскаржуваних рішень.

Зокрема, відповідачі наголосили, що наведені позивачем у заяві дані щодо засудження російської агресії, участі у масових акціях щодо засудження дій Російської Федерації, надання грошової та матеріальної допомоги українським військовим, можливе зазнання у зв`язку з цим переслідувань у Російській Федерації не знайшли свого підтвердження під час розгляду заяви.

Конкретної інформації, яка загроза існує для нього при поверненні до Російської Федерації, позивач не зазначив; позивач протягом 2016 р. неодноразово їздив до Російської Федерації без будь-яких ускладнень і наслідків, хоча стверджував, що відсуває проблеми з 2015 р.

Також відповідачі зазначають, що позивач звернувся з заявою про отримання притулку після того як 28.12.2017 р. УДМС України в Полтавській області прийнято рішення № 316, яким скасовано цьому посвідку на тимчасове проживання в Україні, а також 04.09.2017 Департаментом контррозвідки СБ України за № 2/5/4-23386 винесено постанову про заборону в`їзду в Україну строком на 2 роки (до 04.09.2019 року).

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2018 р. у справі №816/579/18 визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 28.12.2017 р. №316 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2018 р. у справі №826/5159/18 в задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправним та скасування рішення СБУ від 04.09.2017 про заборону в`їзду на територію України ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 2 роки до 04.09.2019 включно. Відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 р. у вказаній справі рішення першого заступника Голови Служби безпеки України Малікова В.В., від 04.09.2017 р. "Про заборону в`їзду на територію України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 2 роки до 04 вересня 2019 року" визнано протиправним та скасовано.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Згідно ч.1, 9 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.11 р. № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Особа, яка отримала повідомлення про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і не використала права на його оскарження до суду протягом п`яти робочих днів, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні, встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

В даному випадку оскаржуваний наказ Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області № 50 прийнято від 21.03.2018 р., позивач отримав його під розписку 27.03.2018 р.; оскаржуване рішення Державної міграційної служби України №55-18 про відхилення скарги на вказаний наказ прийнято 24.04.2018 р., повідомлення №9 про його прийняття датоване 08.05.2018 р., отримане позивачем 14.05.2018 р. згідно з розпискою у журналі повідомлень, до суду позивач звернувся 18.05.2018 р., в межах передбаченого п`ятиденного строку.

Згідно з ч. 1, 4, 6, 7 ст. 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Згідно з оскаржуваним наказом Головного управління ДМС в Полтавській області прийнято наказ 21.03.2018 р. №50 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", воно прийняте з посиланням на п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 р. № 3671-VI, у зв`язку з відсутністю підстав для оформлення документів для вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно п. 1 та 13 ч. 1 Закону № 3671-VI -

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У поданій заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.02.2018 р., а також під час співбесіди позивач посилався на побоювання стати жертвою переслідувань з політичних мотивів в країні походження та Російській Федерації, оскільки він займає активну громадську позицію з приводу подій, які відбуваються на сході та півдні України (а саме: засудження збройної агресії зі сторони Російської Федерації, підтримка української армії в зоні АТО, невизнання анексії Криму), існують реальні загрози його життю, безпеці, свободі в країні походження. Через побоювання застосування тортур у Російській Федерації, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, а також систематичного порушення Російською Федерацією прав людини, заявник не може та не бажає повернутися до цієї країни та вимушений залишитися в Україні.

Відповідно, міграційний орган мав перевірити посилання позивача на наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань з мотивів політичного переслідування.

Згідно змісту висновку щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.03.2018 р., на підставі якого прийнято оскаржуване рішення, міграційним органом досліджувалися вказані обставини, і не було знайдено підстав для визнання тверджень позивача обґрунтованими.

Також не було знайдено таких підстав під час перегляду наказу 21.03.2018 р. №50 "Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" Державною міграційною службою України за скаргою позивача.

З вказаного приводу суд зазначає наступне.

Згідно зі змістом висновку від 20.03.2018 р. в ньому детально проаналізовано посилання позивача на наведені у заяві обставини, а саме - щодо фактів публічного засудження з боку заявника збройної агресії Російської Федерації стосовно України, його участь у масових акціях та зібраннях на підтримку України та засудження дій Росії, спрямованих проти України, щодо фактів надання грошової допомоги та матеріальної підтримки українським військовим в зоні проведення АТО, інформації щодо небезпеки для нього на території Російської Федерації у зв`язку з цим.

У скарзі до Державної міграційної служби України, а також у позовній заяві позивачем не надано будь-яких доказів або пояснень на спростування висновків відповідача про недоведеність наведених у заяві-анкеті фактів, тоді як викладено обставини, наведені у первісній заяві.

Крім того, суд зазначає, що сама по собі позиція особи щодо збройного конфлікту в Україні та публічна незгода особи з позицією Російської Федерації як країни походження не створює автоматично підстав для надання особі захисту на території України. Тим більше, позивач не є публічною особою, думка якої щодо конфлікту могла би мати вплив на інформаційний простір.

В матеріалах особової справи є докази неодноразового перетину позивачем кордону в напрямку Російської Федерації протягом 2013-2016 р. без жодних негативних наслідків для позивача або загрози таких наслідків.

Також суд приймає до уваги ту обставину, що до 28.02.2018 р. позивач протягом тривалого часу легально перебував на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання, а з заявою про надання притулку звернувся лише після того як 28.12.2017 р. УДМС України в Полтавській області прийнято рішення № 316, яким скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні, а також 04.09.2017 Департаментом контррозвідки СБ України за № 2/5/4-23386 винесено постанову про заборону в`їзду в Україну строком на 2 роки (до 04.09.2019 року).

Суд погоджується з відповідачем, який зазначає, що звернення за захистом у лютому 2018 р. мало місце для легалізації перебування позивача на території України у випадку залишення в силі рішення від 28.12.2017 р. УДМС України в Полтавській області № 316, яким скасовано посвідку позивача на тимчасове проживання в Україні.

Вказаний висновок підтверджується також тим, що після того, як рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2018 р. у справі №816/579/18 визнано протиправним та скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 28.12.2017 р. №316 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні, а постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.03.2019 р. у справі №826/5159 скасовано рішення першого заступника Голови Служби безпеки України Малікова В.В., від 04.09.2017 р. "Про заборону в`їзду на територію України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 2 роки до 04 вересня 2019 року", позивач розглядом справи щодо надання йому притулку в Україні не цікавився.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачами вказаних принципів у даному випадку, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст. 241-246, 255, 257-262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Головань

Повний текст рішення

виготовлено і підписано 13.08.2020 р.