Рішення № 90942413, 30.07.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2020 року м. Київ № 826/1217/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., при секретарі судового засідання Шуст Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бауміт Україна»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участі представників сторін:

від позивача - Осіпчук Віталія Юрійовича

від відповідача - Кравченко Ольги Олександрівни, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бауміт Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 03.09.2015 №0006192207 та №0006202207.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними, оскільки контролюючий орган прийшов до хибних висновків відносно завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість в результаті включення до його сум податку, сплачених за надання покупцями послуг з розширення ринків та обсягів постачання товару, а також стимулювання придбання товару.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.07.2016 адміністративний позов у справі було задоволено у повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 03.09.2015 №0006192207 та №0006202207.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016, апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві було залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29 липня 2016 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 12.05.2020 касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.07.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 у справі № 826/1217/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.05.2020 визначено суддю Вєкуа Н.Г. для розгляду адміністративної справи №826/1217/16.

Ухвалою суду від 21 травня 2020 року справу прийнято до свого провадження суддею Вєкуа Н.Г.

Відповідач, не погоджуючись із доводами позивача, надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 03.09.2015 року винесені відповідачем правомірно, на підставі акту, за результатами планової виїзної перевірки та встановлених під час її проведення порушень вимог законодавства. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні 02.07.2020 року протокольною ухвалою суд замінив первісного відповідача - Держану податкову інспекцію у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві на її правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

В судовому засіданні 30.07.2020 року проголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Матеріалами справи встановлено, що ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Бауміт Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.10.2012 по 31.12.2014, за результатами якої були встановлені наступні порушення вимог законодавства:

- підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення з податку на прибуток на загальну суму 5088201,00 грн. за 2014 рік;

- пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1017640,00 грн., в тому числі за жовтень 2012 року на 23518,00 грн., листопад 2012 року на 11656,00 грн., грудень 2012 року на 667,00 грн., січень 2013 року на 28785,00 грн., лютий 2013 року 33333,00 грн., березень 2013 року на 31242,00 грн., квітень 2013 року на 27191,00 грн., травень 2013 року на 5602,00 грн., червень 2013 року на 8620,00 грн., липень 2013 року на 11055,00 грн., серпень 2013 року на 53385,00 грн., вересень 2013 року на 11744,00 грн., жовтень 2013 року на 1163,00 грн., листопад 2013 року на 91724,00 грн., грудень 2013 року на 5552,00 грн., січень 2014 року на 21633,00 грн., лютий 2014 року на 61553,00 грн., березень 2014 року на 1093,00 грн., квітень 2014 року на 23028,00 грн., травень 2014 року на 16792,00 грн., червень 2014 року на 83603,00 грн., липень 2014 року на 989,00 грн., серпень 2014 року на 159364,00 грн., вересень 2014 року на 159560,00 грн., жовтень 2014 року на 59181,00 грн., листопад 2014 року на 85113,00 грн., грудень 2014 року на 496,00 грн.;

- підпункту 263.11.1 пункту 263.11 статті 263 Податкового кодексу України, а саме неподання податкової декларації з плати за користування надрами, що призвело до відсутності нарахувань в сумі 36,25 грн., в тому числі за І квартал 2013 року у сумі 17,25 грн., ІІ квартал 2013 року у сумі 18,98 грн.

За результатами перевірки було складено акт від 14.08.2015 №509/1-26-50-22-07-34422747 та 03.09.2015 року прийнято податкові повідомлення - рішення №0006192207, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1272050,00 грн., у тому числі: 1017640,00 грн. - основний платіж, 254410,00 грн. штрафні (фінансові) санкції та №0006202207, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік у розмірі 5088201,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим відповідачем податковими повідомленнями - рішеннями ТОВ «Бауміт Україна» звернулось зі скаргами до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду зазначених скарг податкові повідомлення - рішення залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Незгода позивача із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Як встановлено судом, муж ТОВ «Бауміт Україна» та ТОВ «ІТЕРА ГРУП», ТОВ «БК «УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ», ТОВ «ІНТЕРСЕРВІСКОМПЛЕКТ», ТОВ «АКВІЛОН КСД», ТОВ «БУД СИСТЕМА», ТОВ «ЕКСПРЕС-ПЛЮС» були укладені типові договори поставки товару від 10.09.2010 №66-10, від 01.11.2011 №69-11, від 01.03.2010 №15-10, від 08.11.2011 №71-11, від 02.04.2012 №9-12, від 18.03.2013 №7-13, від 21.10.2009 №34-09.

Відповідно до умов вказаних угод, ТОВ «Бауміт України» зобов`язувався поставити (передати) покупцям будівельні матеріали, що визначені у договорах, а покупці - прийняти, реалізувати та оплатити зазначений товар на умовах, визначених у договорах.

Крім того, до частини зазначених договорів були підписані додаткові угоди, відповідно до яких у разі здійснення покупцем оплати товару на умовах попередньої оплати, постачальником може бути надано покупцеві додаткову знижку на оплату товару за відповідним замовленням в розмірі, визначеному у Додатковій угоді про умови.

Відповідно до вказаних вище угод покупці могли надавати послуги з:

- розширення ринків та обсягів постачання товару, які полягають у придбанні покупцем у постачальника протягом одного календарного року на підставі Договору товару в обсязі, що дорівнює або перевищує визначений у Додатковій угоді про умови;

- стимулювання придбання товару кінцевими споживачами та/або іншими заінтересованими особами, які полягають у забезпеченні покупцем постійної наявності товарно-матеріальних цінностей у власних складських, торгових або інших приміщеннях, де зберігаються товарно-матеріальні цінності, придбаного у постачальника товару в асортименті, що визначений у Додатковій угоді про умови.

Зі змісту Додаткових угод про умови вбачається, що вони містять рекомендовані обсяги закупівель, асортиментом закупівлі та формулу розрахунку винагороди покупців.

Як зазначає відповідач в акті перевірки , висновки про завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за спірними господарськими операціями ґрунтуються на тому, що у відповідності до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України до витрат, які пов`язані зі здійсненням власної господарської діяльності, відносяться лише ті витрати, які платником податку використані (направлені) на отримання доходу.

Відповідач вважає, що позивачем було віднесено до складу валових витрат суми, які фактично не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення, зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, а договори та відповідні додатки до них не відображають процесу та реальних результатів надання послуг, зауваження сторін щодо їх якості, перелік послуг має загальний характер та не ідентифікований щодо практичного застосування, що не дає можливості визначити, які саме послуги надавалися та яким чином зазначені послуги вплинули на результати господарської діяльності контрагентів позивача.

Суд, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази встановив, що вказані доводи відповідача є необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, абзацами «г» та «з» підпункту 138.10.3 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що до складу інших витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів, а також інші витрати, пов`язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з підпунктами 14.1.108 пунктами. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

Крім того, суд зазначає, що правова позиція Державної податкової служби України з цього питання була викладена в Узагальнюючій податковій консультації щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг до складу витрат, затвердженій наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 №123, в якій вказано, що до маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Рекламні та маркетингові послуги можуть, зокрема, оплачуватись та проводитись за ініціативи власника торговельної марки, виробника продукції, дистриб`ютора торговельної мережі. При цьому витрати на маркетингові та рекламні послуги несе безпосередньо замовник цих послуг.

Методом просування товарів постачальника на ринку є сплата мотиваційних виплат (премій, бонусів, інших заохочень) на користь третіх осіб (організацій, які придбавають товари у постачальника та здійснюють їх збут (дистриб`ютори)).

Такі виплати є винагородою за досягнення певних економічних показників третіми особами (дистриб`юторами) у межах своєї основної діяльності. Досягнення таких показників обґрунтовано сприяє пожвавленню збуту товарів постачальника, стимулює просування товарів у каналах дистрибуції. Такі мотиваційні виплати включаються до витрат на збут.

Оскільки мотиваційні виплати спрямовуються на стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), то вони можуть бути віднесені до маркетингових послуг.

Якщо в договорі поставки або в договорі комісії між виробником (імпортером) або власником торгової марки та продавцем (дистриб`ютором або роздрібним торгівцем) передбачена оплата рекламних, маркетингових послуг, у тому числі мотиваційних виплат, до складу витрат виробника (імпортера) або власника торгової марки, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються витрати, понесені виробником (імпортером) або власником торгової марки на оплату таких послуг та виплат на користь дистриб`юторів або роздрібних торгівців, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 139.1.13 пунктом 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Як зазначає позивач, при віднесенні сум податку, сплачених за надання покупцями послуг з розширення ринків та обсягів постачання товару, а також стимулювання придбання товару до витрат, позивач керувався, в т.ч рекомендаціями Узагальнюючої податкової консультації №123 від 15.02.2012 року.

Відповідно до пункту 53.1 статті 53 Податкового кодексу України, не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до узагальнюючої податкової консультації.

Ознайомившись зі змістом вищезазначених договорів та додаткових угод до них, суд встановив, що вони були укладені з метою підвищення обсягів реалізації товарів, постачальником яких виступав позивача.

Відносно доводів відповідача про те, що з наданих договорів, додатків до них та первинних документів неможливо визначити, які саме послуги надавались позивачу, в зв`язку із тим, що перелік послуг має загальний характер та не ідентифікований щодо практичного застосування, чим порушено вимоги законодавства щодо складання первинних документів, суд зазначає наступне.

Чинним на час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень законодавством України не затверджено єдиної форми акту приймання наданих послуг чи звіту про виконані (надані) послуги, крім законодавчо встановленого мінімуму обов`язкових реквізитів, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» для первинних та зведених облікових документів - назва документа (форми), дата і місце складання, назв підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які містять всі обов`язкові реквізити документу. Відсутність деталізації змісту послуг, на думку суду, не позбавляє їх правової та доказової сили, оскільки фактично господарські правовідносини між позивачем та його контрагентами відбулись, що підтверджено в матеріалах справи первинним документами, які розкривають обсяг та зміст отриманих позивачем послуг.

Суд наголошує, що контролюючим органом не ставилась під сумнів реальність здійснення господарських операцій за договорами поставок 10.09.2010 №66-10, від 01.11.2011 №69-11, від 01.03.2010 №15-10, від 08.11.2011 №71-11, від 02.04.2012 №9-12, від 18.03.2013 №7-13, від 21.10.2009 №34-09, на підставі яких були укладені додаткові угоди про умови, в яких встановлено отримання покупцями винагороди за здійснення придбання товарів у визначених обсягах та більше, ні під час судового розгляду.

Проте, приймаючи до уваги висновки Верховного суду, викладені в постанові від 12.05.2020 року, судом було досліджено виконання спірних поставок контрагентами позивача, з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів та наявних можливостей для здійснення таких поставок.

Так, судом встановлено, що TOB «БУД СИСТЕМА» у піревіряємий відповідачем період, орендувало офіс, склад загальною площею більше 1000 кв.м. для зберігання будівельних матеріалів, придбавав транспортні засоби, мав у штаті близько 30 працівників та ніс витрати по виплаті їм заробітної плати.

Завірені копії підтверджуючих документів (договорів оренди з актами приймання-передачі,договорів купівлі-продажу транспортних засобів, звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України з квитанціями про їх прийняття) долучені позивачем до матеріалів справи.

Крім того, TOB «ЕКСПРЕС-ПЛЮС» у перевіряємий період мало нежилі приміщення, що підтверджено договорами оренди за 2012 p., 2014 р., а також відповідне устаткування, що підтверджено договором придбання TOB «ЕКСПРЕС-ПЛЮС» колісного міні-навантажувача.

До того ж, суд звертає увагу, що позивач здійснював господарську діяльність із зазначеними контрагентами як у перевіряємий період, так і після.

Зокрема, за період з 2015 р. по 2020 р. позивач поставив продукції TOB «БУД СИСТЕМА» на загальну суму більше 100 000 000 грн., TOB «ІНТЕРСЕРВІСКОМПЛЕКТ» на загальну суму більше 49 000 000 грн., TOB «ІТЕРА J ГРУП» на загальну суму більше 18 000 000 грн., TOB «БК «УКРАЇНСЬКА БУДІВЕЛЬНА ГІЛЬДІЯ» на загальну суму більше 14 000 000 грн., TOB «АКВІЛОН КСД» на загальну суму більше 8 000 000 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 361 ''Розрахунки з іноземними покупцями" за період з 01.01.2015 р. по 26.06.2020 р.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При визначенні правомірності віднесення сум до валових витрат такі суми повинні бути підтверджені відповідними розрахунковими платіжними документами, обов`язковість яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши у сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що спірні господарські операції позивача документально підтверджені та мали реальний характер.

Будь-яких зауважень до вказаних вище договорів та первинних документів, виписаних на їх підставі, податковим органом не зазначено ані в акті перевірки, ані під час розгляду судом справи по суті.

Крім зазначеного, суд звертає увагу, що суми податку на додану вартість, сплачені позивачем контрагентам - покупцям за надані послуги з розширення ринків та обсягів постачання товару, а також стимулювання придбання товару кінцевими споживачами та/або іншими заінтересованими особами, до складу податкового кредиту з податку на додану вартість включені не були.

Вказані обставини підтверджуються додатками №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за весь період перевірки, копії яких містяться у матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 03.09.2015 №0006192207 та №0006202207 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 132, 134, 139,243 -246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бауміт Україна" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 34, код ЄДРПОУ 34422747) задовольнити повністю;

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 03.09.2015 №0006192207 та №0006202207;

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бауміт Україна" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський шлях, 34, код ЄДРПОУ 34422747) понесені судові витрати у розмірі 96 781,76 (дев`яносто шість тисяч сімсот вісімдесят одну грн. 76 коп) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у місті Києві.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено і підписано 13 серпня 2020 року

Суддя Н.Г. Вєкуа