Рішення № 90941283, 10.08.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4554/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В:

28 травня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 23250 гривень 28 копійок;

- стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 23250 гривень 28 копійок;

- стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні з 30 квітня 2020 року по 05 травня 2020 року, що складає 5670 гривень 80 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він з 13 червня 2009 року по 30.04.2020 року безперервно працював в органах прокуратури України на посадах слідчого та старшого слідчого прокуратури району, старшого слідчого та слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури області, прокурора відділу прокуратури області. Наказом прокурора Одеської області №1346к від 01 липня 2019 року призначений на посаду прокурора третього відділу процесуального керівництва до судовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області. Наказом прокурора Одеської області №791 к від 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року

У позові вказано, що відповідно до абзацу 2 резолютивної частини наказу, відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні, однак, фактично розрахунок з ОСОБА_1 проведено не у день звільнення - 30 квітня 2020 року, а лише 05 травня 2020 року. При цьому позивачу не виплачена вихідна допомога.

Нормативно обґрунтовуючи власні доводи положеннями ст.44, ч.1 ст.47, ч.1 ст.116, ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, ч.5 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», позивач зазначає, що із системного аналізу наведених норм вбачається, що ними передбачений виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України. Разом з тим, наведеними нормами не встановлено таких обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні.

З посиланням на положення п.1 ч.1 ст.40 Кодексу законів про працю України, у позові вказано, що позивач має право па отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу Законів про працю України. Крім того, фактично частковий розрахунок із ОСОБА_1 прокуратурою Одеської області проведений лише 05 травня 2020 року, що підтверджується скрін-шотом про нарахування 63153 гривень 25 копійок, тобто із затримкою у 5 днів. При цьому, всупереч вимогам статті 44 Кодексу Законів про працю України, позивачу не виплачена вихідна допомога.

Як стверджує позивач, згідно довідки №18074 від 13 травня 2020 року, виданої відділом фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Одеської області, середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року за останні 2 місяці складає 23250 гривень 28 копійок, середньоденна заробітна плата складає 1134 гривень 16 копійок. Таким чином, позивачу ОСОБА_1 належить до сплати: вихідна допомога при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 23250 гривень 28 копійок; середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні з ЗО квітня 2020 року по 05 травня 2020 року, тобто за 5 днів, із розрахунку 1134 гривень 16 копійок за день, а всього 5670 гривень 80 копійок.

Ухвалою суду від 02.06.2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 і відкрито провадження в адміністративній справі.

Судом вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.262 КАС України.

15.06.2020 року (вх.№22847/20) від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, згідно переліку, який у ньому наведено.

30.06.2020 року (вх.№25026/20) від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що прокуратура області вважає, що позовна заява ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з нормами ст. 222 КЗпП України, особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Отже, Законом, який визначає правові засади організації і діяльності, прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України є Закон України «Про прокуратуру». Наразі, законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про унесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» норми статті 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звернення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктам 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої та третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюється законом, що регулює їхній статус». Таким законом, що регулює статус прокурорів та відповідно має статус спеціального, є Закон України «Про прокуратуру» і наведений Закон № 113-ІХ.

Посилаючись на положення п.19 розд.ІІ Закону № 113-ІХ, відповідач вказує, що аналізуючи текст наказу прокуратури області від 29.04.2020 за № 779к про звільнення позивача з посади прокурора відділу та органів прокуратури необхідно зазначити, що він не містить посилань на норми пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, як на підставу його звільнення, оскільки до спірних правовідносин застосовуються норми лише спеціального Закону, якими є Закони № 1697-УІІ та № 113-ІХ. В свою чергу, положення статті 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення з ним трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Разом з цим, відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 означеного Закону не передбачена. Отже, як стверджує відповідач, норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону № 113-ІХ, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі КЗпП України.

У відзиві також зазначено, що з наказом про звільнення позивач був ознайомлений 04,05.2020 та цього ж дня прокуратурою області до Державної казначейської служби України Одеській області 04.05.2020 за № 578 було направлено платіжне доручення для перерахування грошових коштів на його картковий рахунок в АТ «Райффайзен Банк Аваль». При цьому, позивачеві нараховано 79438,05 грн. (компенсація невикористаних відпусток) та виплачено після утримання обов`язковий; податків та зборів на картковий рахунок, відкритий в АТ «Райффайзен Банк Аваль» 63153,25 гривень. Відповідач вказує, що безпосередньо в прокуратурі області каса для видачі готівки відсутня, у зв`язку з чим, для замовлення через казначейську службу грошових коштів потрібен певний час. Отже, враховуючи відсутність каси в прокуратурі області, як державного органу, обслуговування якого здійснюється державною казначейською службою, тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача середнього і заробітку за час затримки вихідної допомоги при звільненні. Заробітну плату ним отримано у повному обсязі, заборгованість з боку; відповідача відсутня.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

06.07.2020 року (вх.№ЕП/10096/20, вх.№25704/20) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

06.07.2020 року (вх.№25894/20) від представника позивача до суду надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, згідно переліку, який у ньому наведено.

20.07.2020 року (вх.№ЕП/11013/20) від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Станом дату вирішення даної адміністративної справи інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

З урахуванням положень ч.1 ст.120, ч.6 ст.120 КАС України, ст.258 КАС України, зважаючи на період перебування головуючого судді по справі у відпустці, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Позивач ОСОБА_1 з 13 червня 2009 року по 30.04.2020 року безперервно працював в органах прокуратури України на посадах слідчого та старшого слідчої прокуратури району, старшого слідчого та слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури області, прокурора відділу прокуратури області.

Наказом прокурора Одеської області №1346к від 01 липня 2019 року призначений на посаду прокурора третього відділу процесуального керівництва до судовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області.

Наказом прокурора Одеської області №791 к від 29 квітня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.

З наказом про звільнення позивач був ознайомлений 04.05.2020 та цього ж дня прокуратурою області до Державної казначейської служби України Одеській області 04.05.2020 за № 578 було направлено платіжне доручення для перерахування грошових коштів на його картковий рахунок в АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Вважаючи протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 23250 гривень 28 копійок, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 Конституційний Суд України розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Так, судом встановлено, що 05.05.2020 року на картковий рахунок позивача надійшла заробітна плата у розмірі 63153,25 грн. (а.с.19). При цьому позивача звільнено з посади прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.

Отже, саме 30.04.2020 року відповідач повинен був здійснити остаточний розрахунок з позивачем.

Вказані обставини також не заперечується відповідачем, натомість причини затримки Прокуратура Одеської області пояснює відсутність безпосередньо в прокуратурі області каси для видачі готівки, у зв`язку з чим, для замовлення через казначейську службу грошових коштів потрібен певний час.

Суд не приймає до уваги вищевказані доводи відповідача, оскільки чинне законодавства встановлює обов`язок органу при звільненні працівника здійснити виплати всіх сум, що належать йому саме в день звільнення.

Таким чином наявними в матеріалах справи доказами встановлено, що відповідачем порушено строк остаточного розрахунку з позивачем та час затримки розрахунку при його звільненні складає з 30 квітня 2020 року по 05 травня 2020 року (5 днів).

Згідно довідки прокуратури Одеської області від 13.05.2020 року №18-74, середньоденна заробітна плата позивача складає 1134,16 грн.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні з 30 квітня 2020 року по 05 травня 2020 року, що складає 5670 гривень 80 копійок.

В той же час, судом встановлено, що при подані позовної заяви позивачем не було сплачено судових збір за вказану позовну вимогу.

Згідно зі ст.ст. 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України, ст.ст 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Таким чином, вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 711/4010/13-ц, від 30 січня 2019 року по справі № 910/4518/16, від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц.

Таким чином, доводи позивача, що на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за подання даного позову, - є необґрунтованим.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути з позивача судовий збір у розмірі 840,80 грн. (5670,80*1%, але не менше 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Суд зазначає позивачу на його право після надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 840,80 грн., звернутись до суду з клопотанням про їх стягнення з відповідача на його користь.

Вирішуючи спір ОСОБА_1 в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 23250 гривень 28 копійок та стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 23250 гривень 28 копійок, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 1ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За положеннями ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті,статей 42,42-1,частин першої,другої і третьої статті 49-2, статті 74,частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті36та пунктах 1, 2 і 6 статті40цьогоКодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Отже, КЗпП України передбачає особливості розірвання трудового договору з працівником у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таке звільнення можливе лише в тому випадку, якщо відсутня можливість перевести працівника за його згодою на іншу посаду. Тому, в якості компенсації за втрату роботи Кодекс передбачає виплату працівнику вихідної допомоги, і такий обов`язок покладається на роботодавця у зв`язку з неможливістю подальшого працевлаштування цього працівника. Таким чином, вихідна допомога за своєю суттю є певною соціальною гарантією для працівника, у разі розірвання з ним трудового договору з ініціативи роботодавця. Водночас, КЗпП України передбачає також, що особливості звільнення окремих категорій працівників визначаються законами, що регулюють їх правовий статус.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру"(далі - Закон № 1697-VII).

Статтею 51 вказаного Закону визначено загальні умови звільнення прокурора з посади та припинення його повноважень на посаді. Так, зокрема, відповідно до п. 9 ч.1 цієї статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-IX від 19.09.2019, який набрав чинності з 25.09.2019 (далі - Закон №113- IX), розпочато процедуру реформування органів прокуратури.

Згідно з п.6 та п. 7 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113- IX з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону 1697-VII. Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" вказаного Закону передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону 1697-VII за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Таким чином, нормами Закону №113-IX врегульовано порядок проведення реорганізації органів прокуратури, в тому числі порядок переведення працівників на нові посади та їх звільнення з займаних посад.

При цьому,Законом № 113-IX доповнено ст.51 Закону1697-VII частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п.9 ч.1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Отже, вказаними нормативними актами визначені особливості звільнення прокурорів у зв`язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату.

У зв`язку з цим Законом 1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні його з займаної посади з вказаних підстав. Відтак, на переконання суджу у відповідача не було обов`язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу, передбаченуст.44 КЗпП України.

У той же час, позивач помилково ототожнює звільнення з посади прокурора на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Враховуючи викладене, з урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи, суд дійшов висновку, що прокуратурою Одеської області правомірно не виплачено позивачу при звільненні вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку, а відтак вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності прокуратури Одеської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 23250 гривень 28 копійок та стягнення з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 23250 гривень 28 копійок є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправною бездіяльність, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні з 30 квітня 2020 року по 05 травня 2020 року, що складає 5670 гривень 80 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судові витрати у розмірі 840 грн.80 коп. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) на рахунок: отримувач коштів - УК у м.Одесі/Київський р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA338999980313181206084015005; код класифікації доходів бюджету - 22030101; призначення платежу - судовий збір, за позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, код ЄДРПОУ 35118626.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Прокуратура Одеської області (вул.Пушкінська, буд.3, м.Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 035285552);

Суддя С.М. Корой

.