Рішення № 90939814, 12.08.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

12 серпня 2020 р. Справа № 120/1200/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ) до військової частини 3008 (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08803572) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до військової частини 3008, в якому просить:

- визнати протиправною відмову, яка відображена в листі військової частини 3008 в нарахуванні та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03.01.2019 року по 26.12.2019 року - протиправною;

- стягнути з військової частини 3008 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.01.2019 року по 26.12.2019 року в сумі 131999,20 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідачем порушено його право, передбачене ст. 116, 117 КЗпП України, на своєчасне отримання коштів при звільненні, а тому просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 03.01.2019 року по 26.12.2019 року.

Ухвалою суду від 23.03.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно якого проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначив, що відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. У зв`язку з тим, що позивач особисто погодився на звільнення з військової служби до проведення з ним усіх розрахунків, тому відсутні правові підстави компенсувати йому час затримки. Також повідомив, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, а тому норми законодавства про оплату праці і вирішення таких спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права. Крім того, звернув увагу суду на те, що згідно видаткового касового ордеру від 23.12.2019 року позивачу виплачено грошові кошти, а не 26.12.2019 року, як зазначає у позові позивач.

09.04.2020 року на адресу суду від представника відповідача поштою надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження у зв`язку з тим, що по відношенню до військовослужбовців Національної гвардії України типових рішень у типових справах прийнято не було.

09.04.2020 року до суду від представника відповідача поштою надійшло клопотання про застосування строку позовної давності на підставі ч. 5 ст. 122 КАС України. В обґрунтування поданого клопотання, представник наголошуючи на правій позиції ВС, висловленій у постанові від 04.12.2019 року у справі №815/2681/17, від 21.01.2020 року у справі №620/1982/19, вказав, що остаточний розрахунок з позивачем в/ч 3008 провела 23.12.2019 року, проте з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 23.03.2020, тобто з пропуском встановленого законом місячного строку для звернення до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 22.06.2020 року у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження відмовлено.

Ухвалою суду від 22.06.2020 року у задоволенні клопотання представника військової частини А3008 про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині 3008 на посаді старшини патрульної роти патрульного батальйону.

Наказом начальника Західного ТУ НГУ від 27.12.2018 року №86 (по особовому складу) позивача звільнено з військової служби з 03.01.2019 року за станом здоров`я.

В день виключення позивача зі списків військової частини розрахунок проведено не у повному обсязі.

Згідно видаткового касового ордеру від 23.12.2019 року позивачу виплачено грошові кошти в сумі 30749,40 грн., про що свідчить його власноручний підпис.

24.01.2020 року позивач звернувся до військової частини 3008 з заявою про здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03.01.2019 року по 26.12.2019 року.

11.02.2020 року позивач отримав відповідь з військової частини 3008, якою йому відмовлено в нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Причиною відмови вказано, що законодавство, яке регулює порядок проходження військової служби не передбачає виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та законодавство про працю не застосовується до військовослужбовців Збройних Сил України.

Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись відносно позовних вимог, суд виходив з наступного.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд доходить висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року по справі № 2340/4192/18 (адміністративне провадження № К/9901/24531/19).

Також, потрібно враховувати, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зробила такі висновки, зокрема:

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України), відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Таким чином, враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України.

Як встановлено судом, відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 23.12.2019 року, виплативши на виконання рішень суду, грошову компенсацію за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій в сумі 30746,40 грн.

Згідно з ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

При цьому, суд зазначає, що під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18), зроблено висновок, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Отже, непроведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Оскільки позивача звільнено з військової служби з 03.01.2019 року, а виплата грошової компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій в сумі 30749,40 грн. військовою частиною здійснена лише 23.12.2019 року, відповідно строк затримки розрахунку складає - 352 дні, а не 355, як зазначає позивач.

Згідно з Довідкою про розмір грошового забезпечення позивача середньомісячний заробіток позивача складає 11349,50 грн. Отже, середньоденний заробіток позивача становить - 372,04 грн.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при розмірі невчасно виплаченої компенсації за щорічну додаткову відпустку, як учаснику бойових дій в сумі 30749,40 грн., позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку, який складає 131999,20 грн., що значно перевищує розмір невчасно виплачених сум.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу співмірності зазначена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі №524/1714/16-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі №761/9584/15-ц.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у цій справі.

Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 30749,40 грн. (частка компенсації за щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій)/130958,08 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку з 03.01.2019 року по 23.12.2019 року (352 дні)) х 100 = 23,48%.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 23,48% становить: 372,04 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 23,48 % = 87,35 грн., 87,35 грн. х 352 ( днів затримки розрахунку) =30747,20 грн.

Таким чином, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 30747,20 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, суд, з врахуванням правової позиції Верховного Суду щодо істотної частки викладеної в постанові від 30 жовтня 2019 року по справі №806/2473/18 та інших вказаних правових позицій Верховного Суду, вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підтверджено доказами, перевіреними судом, тому даний адміністративний позов слід задовольнити частково.

Вирішуючи питання щодо судових витрат у справі, суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору. Відтак позивачем при подачі позову до суду судовий збір не сплачувався.

Тому, керуючись положеннями статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись, ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати відмову, яка відображена в листі військової частини 3008 від 11.02.2020 року №50/08/33-349, в нарахуванні та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 03.01.2019 року по 23.12.2019 року - протиправною.

Стягнути з військової частини 3008 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.01.2019 року по 23.12.2019 року в сумі 30747,20 грн. (тридцять тисяч сімсот сорок сім гривень двадцять копійок).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ).

Відповідач - військова частина 3008 (вул. Некрасова, 72, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08803572).

Рішення у повному обсязі виготовлене 12.08.2020 року.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна