Рішення № 90888178, 05.08.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/572/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

від позивача Семенина В.М.,

від відповідача Хиря В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) із позовною заявою до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) (далі - відповідач, ВЧ 2144), у якій просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату грошової допомоги при звільненні у законодавчо визначеному розмірі) за період з 29.09.2018 по день фактичної виплати 28.11.2019 недоплаченої одноразової допомоги із розрахунку 266,01 грн. в день з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 порядку виплати забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при звільненні з військової служби 29.08.2018 позивачу не виплачено всіх необхідних виплат. З цього приводу позивач звертався до адміністративного суду та спір вирішено на його користь. Стягнуто на користь позивача з ВЧ 2144 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років у сумі 20616,00 грн. У стягненні з відповідача середнього заробітку було відмовлено, оскільки за відсутності фактичної виплати зазначеної у позові суми суди вважали цю вимогу передчасною. 28.11.2019 Львівським прикордонним загоном перераховано на картковий рахунок позивача не нараховану та недоплачену при звільненні суму. Тому позивач звернувся до суду з вимогою нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період 29.08.2018 по день фактичної виплати 28.11.2019.

Ухвалою суду від 21.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні, з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач подав відзив у якому заперечив проти задоволення позову /арк.спр.21-23/. Звернув увагу суду, що при звільненні позивача спору щодо виплачених сум не було. Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна проявлятися активно, шляхом звернення до роботодавця або до суду. Оскільки спірні кошти позивачу не належали, військова частина їх не нараховувала, і виплатила лише на виконання рішення суду.

У судовому засіданні представник відповідача відзив підтримав, просив відмовити у задоволенні позову.

Також подав клопотання залишити позов без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

Представник позивача позовні вимоги викладені в позовній заяви та додаткових поясненнях /арк.спр.83-88/ підтримав. Просив задовольнити позов повністю.

Також просив відмовити у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою суду від 13.05.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з`ясував обставини, якими обґрунтовано позовні вимоги, відзив, додаткові пояснення позивача, дослідив письмові докази та -

в с т а н о в и в :

Наказом від 16.01.2018 №12-ос припинено контракт та звільнено з військової служби прапорщика ОСОБА_1 /арк.спр.28/.

Наказом від 09.02.2018 №37-ос прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу загону, усіх видів забезпечення /арк.спр.29/.

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівського прикордонного загону (ВЧ 2144) про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення повного розрахунку при звільненні в частині компенсації за неотримане речове майно та стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09.02.2018 по 28.08.2018.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 у справі №1340/5247/18 позов задоволено повністю; визнано протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону щодо не проведення повного розрахунку при звільненні в частині невиплати ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини компенсації за неотримане речове майно; стягнуто з Львівського прикордонного загону на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 09.02.2018 по 28.08.2018 в сумі 53468,59 грн. /арк.спр.74-80/

Також ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівського прикордонного загону (ВЧ 2144) про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік вислуги та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15.05.2019 у справі №1.380.2019.000441 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення Львівського прикордонного загону (ВЧ 2144) (лист від 29.12.2018 №11/К-673) про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік вислуги; стягнуто з Львівського прикордонного загону (ВЧ 2144) на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних роки в сумі 20616,00 грн.; у вимозі про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено у зв`язку з її передчасністю /арк.спр.8-10/.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2019 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Львівського прикордонного загону залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду у цій справі - без змін /арк.спр.11-13/.

Згідно з випискою АТ КБ «Приватбанк» військова частина виплатила присуджені ОСОБА_1 кошти в сумі 20316,53 грн. 28.11.2019 /арк.спр.14/.

Отримавши кошти ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважав, що з врахуванням попередніх рішень судів затримка розрахунку при звільненні за період з 29.08.2018 до 28.11.2019 порушує його права.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Питання відповідальності роботодавця (військової частини) за несвоєчасний розрахунок з військовослужбовцем при звільненні спеціальним законодавством не врегульовано.

Водночас норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, гарантування отримання ними всіх виплат у день звільнення та на стимулювання роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником закріплені у ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до приписів ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (ч. 1). В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ч. 2).

Згідно з нормами ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2).

Таким чином закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України треба розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником, до дня фактичного розрахунку з працівником.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом з матеріалів справи встановлено, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.01.2019 у справі 1340/5247/18 вже стягнуто середній заробіток за період з 09.02.2018 до 28.08.2018 у сумі 53468,59 грн. у зв`язку з непроведенням розрахунку при звільненні в частині компенсації за неотримане речове майно /арк.спр.74-80/.

В частині виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку з звільненням з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років, відповідач виконав рішення суду та розрахувався з позивачем 28.11.2019 /арк.спр.7-13, 14/.

Період затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2018 до 28.11.2019 становить 457 днів.

Відповідачем надано до матеріалів справи довідки про розмір середньоденного заробітку /арк.спр.25-27/, згідно з якими середньоденний заробіток позивача становив 266,01 грн. Сума визначена у рішенні суду від 17.01.2019 у справі №1340/5247/18, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» /арк.спр.74-80/.

Таким чином сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить (266,01 грн. Ч 457 днів) 121566,57 грн. /арк.спр.18/

Водночас стосовно застосування ст. 117 КЗпП України суд керується наступним.

Саме на відповідача чинним законодавством покладено обов`язок здійснити розрахунок при звільненні.

Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Така позиція простежуються у судових рішеннях Верховного Суду України (зокрема, у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16), окремі з яких згадані Верховним Судом у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі про передання цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Приймаючи рішення про необхідність розгляду справи №761/9584/15-ц Великою Палатою Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив про необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Такої ж за суттю позиції дотримувався і Верховний Суд України, зокрема, у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 234/7936/14-ц (провадження № 6-2159цс15) та у постанові від 31 травня 2017 року у справі № 759/7662/15-ц (провадження № 6-1185цс16).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам. Тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Враховуючи викладене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Варто зауважити, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

З огляду на такі мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності суд дійшов висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд вважає за можливе зменшити розмір суми відшкодування відповідачем на користь позивача за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби 09.02.2018.

У позивача був спір з відповідачем з приводу невиплати йому компенсації за неотримане речове майно, який вирішено судом на користь позивача. Крім виплати компенсації судом присуджено виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в сумі 53468,59 грн. за період з 09.02.2018 до 28.08.2018 /арк.спр.74-80/.

Також з матеріалів справи не встановлено наявності спору з приводу невиплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби. У наказі по особовому складу від 09.02.2018 питання даної виплати не порушувалося /арк.спр.29/.

Позивач порушив питання такої виплати перед судом через кілька місяців після свого звільнення з військової служби.

Позов про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 8 повних календарних років судом задоволено; рішення суду набрало чинності 30.10.2019 /арк.спр.11-13/.

Відповідачем виконано рішення суду вже 28.11.2019, коли позивач отримав присуджену суму 20316,53 грн. на картковий рахунок /арк.спр.14/.

Розмір середнього заробітку за весь час затримки відповідних виплат за період з 29.08.2018 до 28.11.2019, які просить стягнути позивач становить 121566,57 грн.

Зазначена сума більш у 6 разів перевищує суму коштів, недоплачених позивачу при звільненні, а тому є неспівмірною та підлягає зменшенню.

Суд враховує обставини даної справи при застосуванні критеріїв зменшення розміру відшкодування за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати належних при звільненні коштів у сумі 10000,00 грн.

Суд зазначає, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про задоволення позову частково, шляхом стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2018 до 28.11.2019 в сумі 10000,00 грн., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 порядку виплати забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

У задоволенні інших позовних вимог слід відмовити.

Оскільки позивач, відповідно до Закону України «Про судовий збір», звільнений від сплати судового збору, судові витрати зі сторін стягувати не слід.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 263, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Львівського прикордонного загону (Військова частина 2144) (79010, м. Львів, вул. Личаківська,74; ЄДРПОУ 14321653) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.08.2018 до 28.11.2019 в сумі 10000 (десять тисяч) грн. 00 коп.

3. У задоволенні інших вимог позовної заяви відмовити.

4. Судовий збір зі сторін не стягувати.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2020.

Суддя Кравців О.Р.