Рішення № 90881492, 11.08.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року Справа № 915/635/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження з без виклику сторін за наявними матеріалами справу

за позовом Міського комунального підприємства “Миколаївводоканал” (54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, 161, код ЄДРПОУ 31448144)

до відповідача: Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаєва (54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 62-А, код ЄДРПОУ 08029523)

про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 31425,61 грн за договором на централізоване водовідведення №Ю/583-к від 02.01.2019, яка складається з:

- 26133,75 грн – пеня,

- 2391,47 грн – 3% річних,

- 2900,39 грн – інфляційні втрати.

Позовні вимоги обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань щодо оплати вартості наданих послуг за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором.

Позовна заява містить клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/635/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 12.05.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами.

12.06.2020 відповідачем подано до господарського суду відзив на позовну заяву, яким відповідач просить суд відмовити у задоволені позову.

Заперечення обгрунтовано посиланням на те, що заборгованість за послуги з централізованого водопостачання виникла внаслідок несплати мешканцями гуртожитків вартості спожитих комунальних послуг. Також, у наданому відзиві відповідач просить суд зменшити розмір пені заявленої до стягнення. В обґрунтування зазначає, що відповідач є неприбутковою організацією, юридичною особою публічного права, яка створена органом державної влади з метою забезпечення безперервного постачання військовим частинам, підприємствам, установам, організаціям, військовим навчальним закладам комунальних послуг та енергоносіїв, без мети отримання прибутку; не є фактичним споживачем 100% кількості комунальних послуг, що ним закуповується, що вбачається з наданих МКП “Миколаївводоканал” рахунків до сплати, а стягнення неустойки в повному обсязі значно погіршить господарську діяльність КЕВ м. Миколаїв та поставить під загрозу зрив бойової та мобілізаційної готовності української армії.

Позивач у наданій до суду відповіді на відзив зазначає, що та обставина, що відповідач фінансується з державного бюджету та є юридичною особою, яка створена органами державної влади з метою забезпечення безперервного постачання військовим частинам, підприємствам, установам, організаціям, військовим навчальним закладам комунальних послуг без отримання прибутку не є перешкодою для виконання обов`язку відповідача за укладеним Договором на централізоване водопостачання. Недодержання відповідачем своїх обов`язків не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок якої відповідач може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу “COVID - 19” від 11.03.2020 №211 з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” від 25 березня 2020 № 239, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та продовжено карантин до 24 квітня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” від 22 квітня 2020 № 291, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та продовжено карантин до 11 травня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” від 04 травня 2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, зокрема уряд продовжив карантин до 22 травня 2020 року на усій території України та послабив деякі карантинні обмеження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 № 392 “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів”, зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 №500, зокрема уряд установив з 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу “COVID - 19” від 11.03.2020 №211.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 № 641 “Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі — COVID-19), з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі — регіони) карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 50 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Здійснення правосуддя суддями у відкритих судових засіданнях з безпосередньою участю сторін процесу в умовах оголошення Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, створює загрозу для життя та здоров`я суддів і учасників судових засідань.

Водночас згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою принципу верховенства права є право на звернення до суду, що передбачено статтею 55 Конституції України та розвинуто статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року як право на справедливий суд. Статтею 64 Конституції передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Рішенням Ради суддів України від 17 березня 2020 року затверджено рекомендації щодо особливого режиму роботи судів на період карантину, відповідно до яких на період з 16 березня до 3 квітня судам рекомендовано запровадити заходи, спрямовані на зменшення негативних наслідків, викликаних спалахом вірусної інфекції “COVID-19”, зокрема: роз`яснення громадянам щодо можливості відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції; обмеження допуску у судові засідання та приміщення суду осіб з ознаками респіраторних захворювань; зменшити кількість судових засідань, що призначаються для розгляду протягом робочого дня; за можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, у порядку письмового провадження; надання учасниками справи необхідних документів (позовних заяв, заяв, скарг, відзивів, пояснень, клопотань тощо) до суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі “Електронний суд”, поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку; утримання від відвідування приміщень суду, особливо за наявності захворювання.

З огляду на викладене, право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов`язок щодо забезпечення якого покладено на державу Україна.

Аналогічної позиції дотримується і Вища рада правосуддя в публічному зверненні до Президента України та Верховної Ради України щодо забезпечення доступу громадян до правосуддя в умовах карантину від 26 березня 2020 року.

При цьому, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 №540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено частиною 4 такого змісту:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

В подальшому у відповідності до Закону України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, який набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 17.07.2020); процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X “Прикінцеві положення” ГПК України в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020№ 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Отже, усі процесуальні строки, продовжені судом відповідно до пункту 4 розділу X “Прикінцеві положення” ГПК України в редакції Закону України від 30.03.2020№ 540-IX, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто з 07.08.2020.

Враховуючи, що розгляд цієї справи відбувається в спрощеному провадженні без виклику сторін, відповідач повідомлявся за юридичною адресою про розгляд справи, заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подано, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обгрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений на підставі наведених норм Закону.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

02 січня 2019 року між Міським комунальним підприємством “Миколаївводоканал” (далі – виробник) та Квартирно – експлуатаційним відділом міста Миколаїв (далі – споживач) було укладено Договір №Ю/583-к на централізоване водопостачання (далі – Договір), у відповідності до умов якого виробник зобов`язується надавати споживачу послуги з централізованого водовідведення в точках розподілу відповідно до умов цього Договору, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені Договором. Дотримуватися Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України віл 27.06.2008 №190, Тимчасових правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в місті Миколаїв, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 22.04.10 №45/10, Правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення м.Миколаєва, затверджених рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.10.2018 №1050 та цим Договором, а також дотримуватися норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за цим Договором (п.1.1 Договору).

Згідно п.1.2 Договору, характеристика об`єктів споживача на яких надаються послуги та характеристики засобів обліку води зазначається в Дислокації об`єктів (Додаток №2 до цього Договору).

У відповідності до п.2.1 Договору, тарифи на послуги становлять: - з централізованого водовідведення– 7,788 грн. на 1 куб м. (з ПДВ).

Пунктом 2.2 Договору зазначено, що для визначення договірних (планових) обсягів послуг на наступний рік споживач не пізніше 15 листопада поточного року надає виробнику відомості про розмір очікуваного споживання обсягів послуг по місяцях (кварталах) для оформлення додатку №3 до цього Договору “Договірні (планові) обсяги споживання послуг”, який оформлюється з урахуванням додатку №3-а “Розрахунок (нормативний) місячного обсягу водоспоживання та водовідведення”. У разі ненадання споживачем зазначених відомостей у встановлений термін розмір очікуваного споживання обсягів послуг на наступний рік установлюється виробником на рівні відповідних періодів поточного року. Сума Договору (вартість предмету закупівлі) становить 1059557,40 грн. разом з ПДВ. У разі зміни тарифів Послуги надаються в межах суми Договору або за ініціативою споживача сума Договору переглядається з оформленням відповідної додаткової угоди.

Відповідно до п.3.2 Договору, оплата послуг здійснюється споживачем у порядку та строки, передбачені Порядком розрахунків (Додаток №6 до Договору).

Згідно п. 8.1 Договору, договір набирає чинності з дня його укладення і діє з 01.01.2019 по 31.12.2019.

У відповідності до п.1 Додатку №6 “Порядок розрахунків” до Договору №Ю/583-к від 02.01.2019, розрахунковим вважається період з 23-го числа попереднього календарного місяця до такого ж числа поточного календарного місяця. Закінченням розрахункового періоду вважається місяць, у якому споживач зобов`язаний надати виробнику дані про обсяг спожитих послуг. Назва розрахункового періоду співпадає з назвою місяця, у якому цей період закінчується.

Покази засобів обліку відповідно до переліку об`єктів споживача і точок обліку фіксуються споживачем на останній день кожного розрахункового періоду та оформлюються споживачем письмовим Звітом про обсяги фактично спожитих послуг (Додаток №7 до Договору) із зазначенням обсягів послуг, спожитих кожним із субспоживачів окремо (за наявності). Звіт субспоживача про обсяги фактично спожитих послуг узгоджується з основним споживачем. Цей Звіт надається споживачем виробнику в останній день звітного розрахункового періоду і є підставою для здійснення остаточних розрахунків за звітний розрахунковий період. У випадку співпадання дати надання Звіту з вихідним чи святковим днями споживач надає цей Звіт у найближчий банківський (операційний) день, що передує вихідному чи святковому дню. В день надання звіту про обсяги фактично спожитих послуг споживач зобов`язаний отримати рахунки за фактично спожиті послуги за звітний (поточний) розрахунковий період (п.2 Додатку №6).

Пунктом 3 Додатку №6 встановлено, що розрахунки за послуги проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок виробника. За згодою виробника оплата може здійснюватися іншими способами, що не суперечать чинному законодавству України. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на рахунок виробника або дата внесення споживачем готівки в касу виробника.

Пунктом 4 Додатку №6 визначено, що рахунки за фактично спожиті послуги мають бути оплаченими споживачем на поточний рахунок виробника протягом 5-ти банківських (операційних) днів з дня їх отримання.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про питнуводу та питне водопостачання" споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

У період з січня 2019 року по грудень 2019 року (включно) позивачем були виставлені відповідачу рахунки на загальну суму 930547,26 грн, про що свідчать докази отримання рахунків (а.с.29-30), які оплачені відповідачем з порушенням строку, встановленого у Договорі, що підтверджується витягами з касових реєстрів (а.с.31-32).

18.03.2020 позивач надіслав відповідачу претензію № 313/юр від 18.03.2020 щодо оплати заборгованості за надані послуги з централізованого водовідведення станом на 31.12.2019 року, а також нарахованих пені, інфляційних втрат та 3% річних (а.с. 36-38).

За результатами розгляду претензії відповідач повідомив про часткову оплату заборгованості, на підтвердження чого надав копії платіжних доручень. Стосовно неоплаченої частини боргу зазначив, що заборгованість буде оплачена після надходження бюджетних асигнувань за відповідною статтею видатків. Вимоги щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних нарахувань відхилив, посилаючись на те, що нараховані позивачем пеня, 3% річних та інфляційне збільшення боргу взагалі не можна вважати бюджетними фінансовими зобов`язаннями в розумінні Бюджетного кодексу України, а тому зазначені суми не підлягають сплаті органами казначйства, а відтак не будуть оплачені КЕВ м. Миколаїв в добровільному порядку (а.с. 39).

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на централізоване водовідведення № Ю/84-к від 13.02.2018 року щодо своєчасної оплати послуг.

На підставі ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов`язання, яке в силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 22 Закону України “Про питну воду та питне водопостачання” споживачі питної води зобов`язані своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. ст. 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 Додатку № 6 до Договору, у разі несвоєчасного виконання споживачем своїх грошових зобов`язань, обумовлених цим Договором, виробник проводить споживачу нарахування за весь час прострочення:

- пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування на суму простроченого грошового зобов`язання;

- 3% річних на суму простроченого грошового зобов`язання.

При цьому сума простроченого грошового зобов`язання за послуги повинна бути сплачена споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати рахунків за надані послуги з позивачем нараховано пеню по кожному окремому зобов`язанню (кожному окремому рахунку) на загальну суму 26133,75 грн.

Перевіривши розрахунок, судом встановлено, що розрахунок пені здійснено арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, та в межах шестимісячного строку. Період нарахування визначено позивачем вірно. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи (а.с. 41-42).

Отже, вимога про стягнення пені в сумі 26133,75 грн. є обгрунтованою.

Враховуючи інтереси обох сторін, приймаючи до уваги загальні засади цивільного законодавства, зокрема, свободу договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, суд не вбачає підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення пені.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2391,47 грн. та інфляційних втрат у сумі 2900,39 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати рахунків за надані послуги з лютого по жовтень 2019 року (включно) позивачем також нараховано 3% річних та інфляційні втрати по кожному окремому зобов`язанню.

Розрахунки суми трьох відсотків річних (а.с. 43) та інфляційних втрат (а.с. 44) є арифметично правильними, такими, що відповідають вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Отже, вимоги щодо стягнення 3% річних у сумі 2391,47 грн та інфляційних втрат у сумі 2900,39 грн є обґрунтованими.

Заперечення відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань відхиляються судом, оскільки наявність чи відсутність бюджетного фінансування жодним чином не залежить від волі та дій позивача, що порушує його право на отримання коштів за надані за договором послуги. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” від 18.10.2005 року, рішення якого у відповідності до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є частиною національного законодавства України, зазначено, що не виділення державою передбачених бюджетних асигнувань не створює підстав для не стягнення коштів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір у сумі 2102,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частинами .1 та 2 статті 193 ГК передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов`язань, є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 611 ЦК України, одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки.

Положеннями статті 216, частини першої статті 218 ГК України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (частина перша статті 230 ГК).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частин 2, 3 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути викопано.

У відповідності до п.3.10 Договору, за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня в розмірі встановленому цим Договором.

Пунктом 6 Додатку №6 визначено, що у разі несвоєчасного виконання споживачем своїх грошових зобов`язань, обумовлених цим Договором, виробник проводить споживачу нарахування за весь час прострочення: - пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який здійснюються нарахування на суму простроченого грошового зобов`язання; - 3% річних на суму простроченого грошового зобов`язання. При цьому сума простроченого грошового зобов`язання за послуги повинні бути сплачені споживачем з урахуванням встановленого індексу інфляції. Пеню,3% річних та інфляційні нарахування споживач зобов`язаний сплатити на поточний рахунок виробника протягом 5 банківських (операційних) днів з дня отримання рахунків.

Позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 26133,75 грн нараховану у межах шестимісячного строку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який здійснюються нарахування на суму простроченого грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що позивачем вірно визначено період нарахування пені та розрахунок арифметично правильний.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 26133,75 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування – це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв`язку з неналежним виконанням грошового зобов`язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов`язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов`язання перед кредитором. 3 % річних не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

З урахуванням зазначеного, позивач згідно наданих до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2391,47 грн та інфляційні втрати в сумі 2900,39 грн.

Розрахунки судом перевірено та встановлено їх правильність.

Позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, зазначені у відзиві, щодо відсутності бюджетних асигнувань, а також того, що КЕВ м. Миколаїв є неприбутковою організацією, не звільняють сторону від виконання зобов`язання, а також від відповідальності за його неналежне виконання.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру пені, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 Додатку № 6 до Договору, у разі несвоєчасного виконання споживачем своїх грошових зобов`язань, обумовлених цим Договором, виробник проводить споживачу нарахування за весь час прострочення: пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який здійснюються нарахування на суму простроченого грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення ч. 3 ст. 551 ЦК України дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 703/1181/16-ц).

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Клопотання відповідача про зменшення розміру пені обгрунтовано статусом, як бюджетної установи та розпорядника бюджетних коштів третього рівня. Оскільки, саме Міністерства є розпорядниками коштів першого рівня, а КЕВ м. Миколаїв вказані кошти доводяться у встановленому законом порядку, відповідно від кількості бюджетних асигнувань та дати їх надходження на рахунки КЕВ м. Миколаїв формується пряма залежність та платоспроможність виконання КЕВ м. Миколаїв своїх зобов`язань за договором з МКП «Миколаївводоканал». Таким чином, здійснення оплати за послуги з централізованого водопостачання залежить виключно від наявності бюджетних асигнувань, строків та повноти їх надходження. КЕВ м. Миколаїв є неприбутковою організацією та основним завданням створення КЕВ м. Миколаїв є забезпечення комунальними послугами військових частин, з`єднань, військово-навчальних закладів та установ, дислокованих на території гарнізонів, перебуваючих на квартирному постачанні КЕВ м. Миколаїв, згідно Статуту гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України від 24.03.1999 р. № 550-ХІУ, ст. 16 Порядку надання комунальних послуг, обліку, звітності і контролю за витратами коштів на їх оплату, регламентованими наказами та директивами Міністра оборони України (наказ МОУ № 215 д 21.04.2011) (Пункт 3.1. Положення про Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаїв, затвердженого наказом начальника Південно-Східного КЕУ №61 від 15.04.2013 р.). КЕВ м. Миколаїв не є спеціально створеною Міністерством оборони організацією, яка закуповує послуги з централізованого водовідведення для потреб всіх військових частин, яка використовується останніми для потреб Збройних Сил України, які в умовах Антитерористичної операції, що оголошена в нашій державі, виконують стратегічно важливі функції щодо підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України та відсічі збройної агресії. Вказаний факт, на думку відповідача, є саме тим основоположним фактором та винятковою обставиною (в розумінні ст. 83 ГПК України), який мав би врахувати суд при зменшенні розміру заявленого до стягнення позивачем пені.

Відповідач, посилаючись на правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013, також зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може бути непомірним тягарем для споживача і джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У відповіді на відзив (вх. № 7336/20 від 18.06.2020 року) позивач щодо зменшення пені зазначив наступне:

- обставина, що відповідач фінансується з державного бюджету та є юридичною особою, яка створена органами державної влади з метою забезпечення безперервного постачання військовим частинам, підприємствам, установам, організаціям, військовим навчальним закладам комунальних послуг без отримання прибутку не є перешкодою для виконання обов`язку відповідача за укладеним Договором на централізоване водовідведення №Ю/583-к від 02.01.2019 року;

- недодержання відповідачем своїх обов`язків не є дією непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин, внаслідок яких відповідач може бути звільнений від відповідальності за порушення грошового зобов`язання;

- відповідачем не надано жодних доказів та відсутні посилання на докази вживання заходів для добровільного виконання зобов`язання за договором, за період, що є предметом судового розгляду, на які відповідач посилається, як на одну з підстав для відмов в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подане клопотання, дослідивши та оцінивши подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.05.2018 року у справі № 917/1068/17 та у постанові від 15.05.2018 року справі 905/2009/17.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року з останніми змінами вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Така ж позиція викладена у постановах Верховного суду від 27.03.2018 року по справі №922/541/17, від 03.04.2018 року по справі № 924/29/17, від 03.04.2018 року по справі №908/1076/17, від 11.04.2018 року по справі № 915/13/17, від 12.04.2018 року у справі №924/22/17.

Дослідивши подані суду докази, проаналізувавши правові позиції сторін, враховуючи, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин, якими обгрунтовано клопотання про зменшення розміру пені, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

На підставі вищенаведеного, суд вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають стягненню в повному обсязі.

За правилами ст.129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Квартирно-екслуатаційного відділу міста Миколаїв (54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 62-А, код ЄДРПОУ 08029523) на користь Міського комунального підприємства “Миколаївводоканал” (54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, 161, код ЄДРПОУ 31448144) борг у сумі 31425,61 грн, з яких: 26133,75 грн - пені, 2391,47 грн - 3% річних, 2900,29 грн. інфляційних втрат, а також судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2102,00 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

5. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Міське комунальне підприємство “Миколаївводоканал” (54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, 161, код ЄДРПОУ 31448144)

відповідач: квартирно-екслуатаційний відділ міста Миколаїв (54056, м. Миколаїв, пр. Миру, 62-А, код ЄДРПОУ 08029523).

Суддя В.О. Ржепецький