Рішення № 90881490, 11.08.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року Справа № 915/390/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14; адреса для листування: 04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-А; ідентифікаційний код 38727770) в особі Філії «Ольвія» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) (54052, м. Миколаїв, Корабельний район, а/с 170; ідентифікаційний код 38728512)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кутенкова Максима Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

про: стягнення 1034,70 грн,

Суть спору:

06.04.2020 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Філії «Ольвія» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 17575973с1-7295/20-01-09/Вих/20 від 02.04.2020 (з додатками) про стягнення з Фізичної особи-підприємця Кутенкова Максима Вікторовича 1034,70 грн (з них 956,26 грн - сума штрафних санкцій, 78,44 грн - 3 % річних, а також судового збору в сумі 2102,00 грн за подання позовної заяви.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору на закупівлю/поставку товарів № 93-В-ФОЛ-19 від 30.10.2019 з додатком до нього; замовлення на партію товарів № 1220/20-02-02/Вих/20 від 05.12.2019; видаткової накладної № 87/77 від 22.01.2020; претензії № 137/20-01-09/Вих/20 від 05.02.2020; застосування норм статей 525, 526, 530, 625, 626, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 193, 265 Господарського кодексу України та мотивовані неналежним виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині своєчасності поставки обумовленого договором товару.

Ухвалою від 30.04.2020, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, останню було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи; запропоновано позивачу в п`ятиденний строк від дня отримання даної ухвали надати та направити іншим учасникам справи письмову заяву з дотриманням вимог, передбачених ст. 170 ГПК України, в якій: в прохальній (резолютивній) частині позову конкретизувати вид штрафних санкцій, які заявлено до стягнення; надати пояснення щодо посилання у наданій до позову видатковій накладній № 87/77 від 22.01.2020 на Додаткову угоду до Договору від 30.10.2019 № 93-В-ФОЛ-19.

Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи, на їх юридичні адреси місцезнаходження, визначені у відповідності до приписів ч. 2 ст. 27 ГПК України.

Так, позивач отримав ухвали 04.05.2020 та 05.05.2020, що підтверджується відповідними відмітками на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення зі штрихкодовими ідентифікаторами 5400140258390, 5400140258403.

Копія ухвали надіслана на адресу відповідача була 05.06.2020 повернута поштовим відділенням до суду з відміткою: «за закінченням терміну зберігання» (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400140258411.

Згідно зі ст. 11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до приписів п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеній особі в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством.

Суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до статей 9, 14, 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» на підставі поданих фізичною особою-підприємцем документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження (адресу місця проживання, за якою здійснюється зв`язок з фізичною особою - підприємцем).

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється фізичною особою-підприємцем для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, ч. 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Отже, з урахуванням приписів ст. 11, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, слід вважати, що днем вручення копії ухвали Господарського суду Миколаївської області від 30.04.2020 у справі № 915/390/19 Фізичній особі-підприємцю Кутенкову Максиму Вікторовичу є 05.06.2020.

12.05.2020 до суду від позивача надійшло клопотання № 17996401с1-5385/20-01-09/Вих/20 від 07.05.2020 на виконання ухвали суду від 30.04.2020, з урахуванням якого заявник, зокрема, просить суд п. 2 прохальної частини позовної заяви викласти в наступній редакції: «Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кутенкова Максима Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Філії «Ольвія» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) (54052, Миколаївська обл., м. Миколаїв, Корабельний район, а/с 170; ідентифікаційний код 38728512) 1034 грн (з них 956,26 грн - сума пені за договором, 78,44 грн - 3 % річних)».

Будь-яких інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, про причини ненадання відзиву суд не повідомив.

Так, як уже було наведено вище, ухвалою суду від 30.04.2020 відповідачу було встановлено строк у 15 днів від дня отримання даної ухвали для надання суду відзиву.

Датою отримання відповідачем копії відповідної ухвали слід вважати 05.06.2020.

За такого, встановлений судом строк на подання відзиву, для відповідача, з урахуванням вихідних днів, мав тривати до 22.06.2020.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити на такому:

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з подальшими змінами і доповненнями) з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» (з подальшими змінами і доповненнями) з 22 травня 2020 р. до 31 липня р. на всій території України встановлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 1 серпня до 31 серпня 2020 р. на всій території України встановлено карантин з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

02.04.2020 набрав чинності Закон України від 30.03.2020 № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID- 19)» (далі - Закон № 540-ІХ), яким розділ Х «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України доповнено пунктом 4 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційного скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 731-ІХ), яким пункт 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

При цьому, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731-ІХ визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Виходячи з вищенаведеного, слід вважати, що строк на подання відзиву, продовжений з урахуванням пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України (в редакції Закону № 540-IX), відповідно до приписів пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» ГПК України (в редакції Закону № 731-ІХ) для відповідача у даній справі тривав до 06.08.2020 включно.

Разом із тим, протягом встановленого процесуального строку відповідач ні відзиву на позовну заяву, ні будь-яких заяв чи клопотань з означеного питання суду не надав.

За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Натомість, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 визначено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Враховуючи введення в Україні з 12.03.2020 по 31.08.2020 карантину через спалах у світі коронавірусу, у зв`язку із неможливістю констатувати сплив строку на подання відзивів у даній справі, суд вважав за можливе та необхідне розглянути справу № 915/390/20 поза межами встановленого ст. 248 ГПК України строку у розумний строк згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ухвалити рішення суду після закінчення строку на подання відзиву (з урахуванням строку поштового перебігу) для забезпечення принципу рівності та змагальності сторін.

Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ст. 252 ГПК України).

При цьому, відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, у зв`язку з ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішив справу за наявними матеріалами.

Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -

В С Т А Н О В И В:

30 жовтня 2019 року між Державним підприємством «Адміністрація морських портів України», від імені якого діяла Філія «Ольвія» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», та Фізичною особою-підприємцем Кутенковим Максимом Вікторовичем був укладений Договір на закупівлю/поставку товарів № 93-В-ФОЛ-19 (далі - Договір), відповідно до предмету якого відповідач, як постачальник, зобов`язався поставити покупцю товар: текстильні вироби різні за кодом ДК 021:2015 39560000-5 (захисні чохли для сидінь автобусів) (далі - Товар), а позивач, як покупець, взяв на себе зобов`язання прийняти і оплатити такий товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

За умовами наведеного Договору:

- ціна цього Договору становить 34152,00 грн без ПДВ. Ціна за одиницю товару зазначена у Специфікації (п. 3.1);

- оплата за Товар здійснюється шляхом перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника протягом 15 банківських днів з дати підписання видаткової накладної на товар та на підставі отриманого покупцем оригіналу належним чином оформленого рахунку постачальника (п. 4.1);

- поставка товару здійснюється протягом строку дії цього Договору окремими партіями (за змістом - партія Товару) на підставі замовлення покупця (п. 5.1);

- місце поставки (передачі) товару: Україна, м. Миколаїв, Корабельний р-н, вул. Айвазовського, буд. 29/1 на умовах поставки DDP (Інтеркомс 2010) (п. 5.2);

- поставка товару здійснюється окремими партіями протягом 20 календарних днів з дати отримання (в т.ч. засобами факсимільного зв`язку або електронною поштою) постачальником замовлення на відповідну партію товару (п. 5.4.1);

- датою поставки товару вважається дата передачі постачальником покупцю партії товару згідно з підписаною сторонами видатковою накладною (п. 5.4.6);

- у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором (п. 8.1);

- за порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого або поставленого з порушенням строку, передбаченого п. 5.1 цього Договору товару, за кожний день порушення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості (п. 8.2.2);

- закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 8.3);

- цей Договорі набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками, якщо такі використовуються, і діє до 31.12.2019 року, а в частині зобов`язань, які виникли в період дії Договору і відповідальності за їх виконання - до повного їх виконання, проведеного в належному порядку (п. 11.1).

В подальшому між сторонами була укладена Додаткова угода № 1 від 21.01.2020 до Договору, яка стосувалась викладення в новій редакції банківських реквізитів замовника.

Вказаний Договір та додаткова угода до нього підписані та скріплені печатками обох сторін.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача про стягнення з відповідача пені та відсотків річних за договором поставки.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини порушення відповідачем договірного зобов`язання в частині здійснення своєчасної поставки товару, обумовленого укладеним між сторонами договором.

Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:

- Договір на закупівлю/поставку товарів № 93-В-ФОЛ-19 від 30.10.2019 з додатком та додатковою угодою до нього;

- замовлення на партію товарів № 1220/20-02-02/Вих/20 від 05.12.2019;

- видаткова накладна № 87/77 від 22.01.2020;

- претензія № 137/20-01-09/Вих/20 від 05.02.2020.

Відповідач, як було зазначено вище, відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів на підтвердження власної правової позиції суду не надав.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються положеннями чинного законодавства про поставку.

Так, згідно з приписами ч. ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За умовами ч. 1 ст. 662 та ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання вимог вищенаведеного Договору позивач оформив та скерував на електронну пошту відповідача замовлення на партію товару № 1220/20-02-02/Вих/20 від 05.12.2019 на загальну суму 34152,00 грн.

Замовлений товар був поставлений відповідачем позивачу 22.01.2020, що підтверджується підписаною без будь-яких зауважень та заперечень видатковою накладною № 87/77 від 22.01.2020 на суму 34152,00 грн.

У зв`язку з порушенням постачальником строку поставки товару позивачем було скеровано на адресу відповідача претензію № 137/20-01-09/ Вих/20 від 05.02.2020 щодо сплати штрафних санкцій в сумі 1034,70 грн, яку, за даними позивача, відповідач залишив без реагування, що й стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин обов`язок доведення факту повного та своєчасного виконання зобов`язань за договором в частині своєчасної поставки товару закон покладає на постачальника.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду належні докази, які свідчать про відсутність порушення договірних зобов`язань.

Отже, за висновками суду в спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушено умови Договору на закупівлю/поставку товарів № 93-В-ФОЛ-19 від 30.10.2019 в частині своєчасності поставки обумовленого договором товару, в зв`язку з чим останній цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

За порушення договірних зобов`язань позивач нарахував відповідачу:

- пеню за період з 25.12.2019 по 21.01.2020 на суму 956,26 грн;

- 3 % річних за період з 25.12.2019 по 21.01.2020 на суму 78,44 грн.

Стосовно заявленої позивачем до стягнення суми пені суд зазначає таке.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

За умовами п. 8.2.2 Договору за порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого або поставленого з порушенням строку, передбаченого п. 5.1 цього Договору товару, за кожний день порушення строку, а за порушення строку понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості.

На підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та відповідних умов Договору позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф.

Судом перевірено розрахунок пені, заявленої позивачем до стягнення та встановлено, що відповідні нарахування проведено вірно, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення суми 3% річних суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов`язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов`язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних.

За перевіркою суду, відповідні нарахування позивачем проведено вірно, а тому позовні вимоги в цій частині також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За такого, у зв`язку з задоволенням позовних вимог в повному обсязі, судовий збір в сумі 2102,00 грн підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 165, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Кутенкова Максима Вікторовича ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14; адреса для листування: 04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-А; ідентифікаційний код 38727770) в особі Філії «Ольвія» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) (54052, м. Миколаїв, Корабельний район, а/с 170; ідентифікаційний код 38728512) 1034,70 грн (з них 956,26 грн - пеня, 78,44 грн - 3 % річних), а також 2102,00 грн судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Фізична особа-підприємець Кутенков Максим Вікторович ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Відповідач: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» (01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14; ідентифікаційний код 38727770) в особі Філії «Ольвія» Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація спеціалізованого морського порту Ольвія) (54052, м. Миколаїв, Корабельний район, а/с 170; ідентифікаційний код 38728512).

Повне рішення складено та підписано судом 11.08.2020.

Суддя О.Г. Смородінова