Рішення № 90863671, 07.08.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2020 року м. Київ № 640/13221/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., вирішивши у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування звукозаписувальним технічним засобом адміністративну справу

за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі також - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі також - відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу від 07.05.2020 року у ВП № 61266607.

Адміністративний позов обґрунтовано тим, що позивач вважає постанову такою, що винесена без перевірки виконання рішення суду боржником.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 10.08.2020 року.

Через канцелярію суду 05.08.2020 року відповідачем подано витребувані матеріали виконавчого провадження № 61266607.

Правом на подання відзиву відповідач не скористався.

У судове засідання 10.08.2020 року сторони не прибули.

З огляду на те, що у матеріалах справи наявні усі необхідні документи для повного та всебічного розгляд справи по суті, неприбуття представників сторін у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи судом 10.08.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві із заявою від 13.02.2020 року про примусове виконання виконавчого листа від 11.09.2019 року №320/587/19, яким зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області перерахувати та виплатити з 01.01.2018 гр. ОСОБА_2 пенсію за вислугу років у розмірі 88 % сум грошового забезпечення.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялим М.Г. від 18.02.2020 року відкрито виконавче провадження №61266607 на примусове виконання виконавчого листа від 11.09.2019 року №320/587/19.

Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бялим М.Г. від 07.05.2020 року за невиконання рішення суду на Головне управління Пенсійного фонду в Київській області накладено штраф 5100 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.06.2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (із змінами і доповненнями) (далі - Закон №1404) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Пунктом 1 частиною першою статті 3 Закону №1404 встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з частиною першою, пунктами 16, 18 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Щодо доводів позивача про те, що оскаржувану постанову винесено без перевірки виконання рішення суду боржником, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої, пункту 22 частини третьої статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини третьої, абзацом 1 частини четвертої статті 18 Закону №1404 виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Частиною четвертою статті 19 Закону №1404 передбачено, що сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Статтею 63 Закону №1404 встановлено порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 63 Закону №1404 за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Частиною першою статті 75 Закону №1404 встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що правовою підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження є невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. Поважними причинами невиконання боржником рішення можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення у встановлений виконавцем строк та повинні бути підтверджені належними доказами.

При цьому, застосування такого заходу реагування як винесення постанови про накладення штрафу, є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф виконавець (державний чи приватний) зобов`язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 23.05.2018 у справі №537/3986/16-а.

Отже, слід дійти висновку, що постанову про накладення штрафу державним виконавцем може бути винесено лише після перевірки виконання такого рішення та у разі невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Дослідивши матеріали виконавчого провадження №61266607, надані відповідачем, судом встановлено, що виконавче провадження №61266607 відкрито постановою державного виконавця 18.02.2020 року, оскаржувану постанову про накладення штрафу винесено державним виконавцем 07.05.2020 року, тобто через три місяці після відкриття виконавчого провадження.

Суд зауважує, що під час примусового виконання рішення активні дії щодо виконання рішення суду мають вчинятися не лише боржником, але й виконавцем в межах повноважень.

Постанова про накладення штрафу є своєрідним примусовим заходом для боржника, водночас, така постанова має бути вмотивованою.

Так, з мотивувальної частини постанови державного виконавця від 07.05.2020 року про накладення штрафу встановлено, що державним виконавцем зазначено, що "Станом на 07.05.2020 року інформація стосовно виконання рішення суду від боржника не надходила".

Разом з тим, у матеріалах виконавчого провадження відсутні докази перевірки державним виконавцем, на кшталт складання вимог виконавця як до боржника так і до стягувача, факту виконання рішення суду; причин такого невиконання у боржника не з`ясовано.

Суд критично сприймає не вчинення жодних виконавчих дій державним виконавцем для з`ясування у боржника причин не виконання рішення суду, ураховуючи те, що постанову про накладення штрафу винесено через три місяці після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до частини п`ятої статті 18 Закону №1404 під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

З матеріалів виконавчого провадження судом встановлено, що відповідачем від Головного управління Пенсійного фонду в Київській області як боржника у виконавчому провадженні №61266607, поштою 13.03.2020 року отримано лист від 13.03.2020 року №100-0802-5/17447 за вх.6655, в якому повідомлено про виконання боржником рішення суду та просить закінчити виконавче провадження №61266607 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Як стверджує позивач, цей лист та долучені до нього документи свідчать про те, що рішення суду у справі №320/587/19 боржником виконано у добровільному порядку.

Разом з тим, державним виконавцем не надано оцінки отриманим від боржника документам, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, наданими суду відповідачем, та змістом мотивувальної частини оскаржуваної постанови.

Отже, слід дійти висновку, що державним виконавцем не обґрунтовано винесено оскаржувану постанову від 07.05.2020 року про накладення штрафу.

Виходячи з положень частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Частиною першою статті 6 Конвенції гарантовано право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі "Горнсбі проти Греції" Європейським судом з прав людини в пункті 40 рішення зазначено, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (пункт 68 рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції").

Європейський суд з прав людини в пункті 26 рішення у справі "Глоба проти України" відзначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява №59498/00, пункт 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 року у справі "Ясюнієне проти Литви", заява № 41510/98, пункт 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 року у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

В пункті 27 рішення у справі "Глоба проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Статтею 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13.12.2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" зазначено, що судам необхідно враховувати, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії.

Отже, оцінюючи процедуру винесення оскаржуваної постанови у межах виконавчого провадження №61266607, суд дійшов висновку, що постанова від 07.05.2020 року про накладення штрафу є протиправною та підлягає скасуванню.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з абзацом 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи судом встановлено, що за подання позову Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області сплачено судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн. (платіжне доручення від 14.07.2020 року №2060).

З огляду на задоволення позовних вимог, сума сплаченого судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 11, 73 - 78, 90, 241- 246, 250, 271, 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу від 07.05.2020 року у ВП № 61266607.

3. Стягнути на користь Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40) сплачену суму судового збору у розмірі 2 102, 00 грн. (дві тисячі сто дві грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602, адреса: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно з частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, адреса: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40);

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) (код ЄДРПОУ 43315602, адреса: 03056, м. Київ, вул. Виборзька, 32).

Повне рішення складено 10.08.2020 року.

Суддя Л.О. Маруліна